22.Входження України під протекторат Московського царства. «Березневі статті» 1654р.

В ході Визвольнї війни перед Б. Хмельницьким постає необхідність зовнішньої військово-політичної допомоги. Розуміючи, що завоювати повну незалежність можна лише пройшовши попередній період протекторату когось із сусідів, гетьман шукає сильну державу-покровителя. В якості найбільш реальних розглядалися варіанти Туреччини і Росії. Тут бік гетьмана взялаРосія. Для неї визначальними були такі чинники, як спільна релігія, близькість мов і культур, спільність історичної пам'яті і, що істотно, військово-політична слабкість Росії порівняно з Туреччиною, що давало шанс більш повної самостійності майбутньої Української держави. На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і використати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Військо Запорізьке «під свою руку». 1 жовтня 1653 р. Земський собор схвалює це рішення, і цар виряджає в Україну посольство. Для підтвердження серйозності своїх намірів 31 грудня 1653 р. Росія оголошує війну проти Польщі. 8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорізького.

Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у «Березневих статтях» 1654 р. В Україні зберігалися республіканська форма правління і військово-адміністративна система на чолі з гетьманом. Незмінним залишався і територіальний поділ. Україні надавалася незалежність у проведенні внутрішньої політики. Вона могла встановлювати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Польщі й Туреччини. Декілька статей дещо обмежували суверенітет України: ішлося про російський контроль над збиранням податків в Україні. Козаки вільно обирали гетьмана, але при цьому сповіщали царя про свій вибір.

Але головним було те, що угода передусім фіксувала юридичну форму незалежності України від Речі Посполитої і давала можливість у спілці з Москвою перемогти її та об'єднати українські землі в межах національної держави. Москва ж у свою чергу прагнула з часом перетворити часткову залежність України на цілковиту, відмінивши автономні права й вольності. Переяславська угода, яка створила україно-російський союз, змінила політичну ситуацію і зумовила укладення влітку 1654 р. «Вічного миру» між Річчю Посполитою та Кримським ханством. У ході національно-визвольної війни відбувався процес формування української державності. Але входження під протекторат Росії, з одного боку, сприяло національно-культурному і релігійному відродженню, а з іншого — зумовило спочатку обмеження, а згодом і повну ліквідацію автономії України.

23. Боротьба за вплив на Україну в 1654-1657 рр.

Україна, після Березневих статей 1654 року вдається до активних дипломатичних зв’язків, про які Росія не повідомлялася. Австрія, Пруссія, Семигород, Швеція та інші держави підтримували з Україною відносини як із самостійною державою, Туреччина-Порта пропонувала Україні протекцію. А Польша, з якою Україна воювала, лякала своїх сусідів могутністю України і закликала її повернутися у підданство Речі Посполитої.

Але головна боротьба за Україну розгорнулася між Б. Хмельницьким та царем.

Найважливіші для України положення договору 1654 року – невтручання Росії в її внутрішні справи – спочатку додержувалися, оскільки у Росії не було спеціальних органів управління Україною.

За договором 1654 року Росія зобов’язувалася не вступати на територію України, не втручатися в її внутрішні справи, але незабаром ці зобов’язання були порушені.

У 1654-1656 рр. під час спільних воєнних дій Росії та України проти Польщі у великі українські міста було введено російські війська на чолі з воєводами. Вони залишалися на території україни й після укладення Віденького перемир’я, всупереч умовам договору 1654 року та протестам з боку Б. Хмельницького.

Б. Хмельницький, український народ дедалі більше переконувалися, що Москва дбає лише про власні інтереси – звільнення Російських земель, але Хмельницький залишався вірним своїм зобов’язанням і не погоджувався на заклики Яна ІІ Казиміра (травень 1654 року- квітень 1655 року) повернутися в підданство Речі Посполитої (король пообіцяв дати козакам такі самі права, що їх мала польська шляхта).

24 жовтня 1656 року цар порушив свій союзницький обов’язок щодо України, уклавши у Вільно перемир’я з Польшею.

Передчасна смерть Б. Хмельницького 27 липня 1657 року призупинила державотворчі процеси в Україні, що у подальшому негативно відбилося на розбудові української національної державо-правової системи.