- •1.Характеристика біоритмів як основу раціональної життєдіяльності.
- •2. Основні положення ергономіки
- •3. Процес адаптації людини до навколишнього середовища
- •5. Вплив шуму і вібрації на організм людини
- •11. Психофізіологічний закон Вебера-Фехнера.
- •12)Безпека харчування і водопостачання
- •13. Оцінка сучасного радіаційного стану в Україні
- •14. Природні і штучні джерела іонізуючого випромінювання
- •15. .Вплив електричного струму на організм людини
- •16. Вплив ядерного випромінювання на організм людини.
- •17. Зміст поняття «катастрофа», «надзвичайна ситуація», «надзвичайний стан»
- •18. Характеристика природних небезпек
- •19. Характеристика техногенних небезпек
- •20. Характеристика метеорологічних небезпек
- •21. Характеристика топологічних стихійних лих
- •22. Характеристика надзвичайних ситуацій природного походження.
- •23. Характеристика надзвичайних ситуацій за причинами їх виникнення
- •24. Характеристика тектонічних катастроф
- •25. Характеристика техногенних аварій
- •26.Характеристика соціально-політичних надзвичайних ситуацій.
- •27.Особливості аварій на транспорті.
- •28.Характеристика радіаційного стану на Україні після аварії на Чорнобильській аес
- •Основні положення міжнародного права з питань захисту людей.
- •2. Роль, місце і завдання цивільної оборони в структурі заходів по забезпеченню життєдіяльності населення, держави.
- •3. Організаційна структура цивільної оборони України, сили і засоби цивільної оборони, формування війська цивільної оборони України.
- •4. Надзвичайні ситуації та їх класифікація.
- •5. Надзвичайні ситуації природного характеру.
- •6. Надзвичайні ситуації техногенного характеру.
- •7. Ядерна зброя. Осередок ядерного ураження.
- •8. Хімічна зброя. Осередок хімічного ураження.
- •9. Біологічна зброя. Осередок біологічного ураження.
- •10. Нові види зму.
- •12.Організація цивільної оборони на огд.
- •13. Принцип и захисту об'єкта, що випливають з основних положень Женевської конвенції.
- •14.Заходи для зниження виникнення надзвичайних ситуацій на обєкті.
- •15.Суть поняття"стійкості роботи" об"єктів господарської діяльності.
- •16. Комплекс заходів, що проводяться для підвищення стійкості підприємства.
- •17. Вимога до проектування й побудови промислових підприємств
- •21.Принципи захисту виробничого персоналу і способи забезпечення захисту населення в надзвичайних ситуаціях.
- •22.Система оповіщення про загрозу в надзвичайних ситуаціях.
- •23.Засоби індивідуального, медичного та колективного захисту.
- •24. Організація і проведення евакуаційних заходів.
- •25.План дій органів управління і сил цо із запобігання та усунення надзвичайних ситуацій на об’єкті.
- •26.Основні вихідні дані та довідкові матеріали, що використовуються при планування.
- •27.Сили і засоби що залучаються до проведення робіт з ліквідації наслідків нс.
- •28.Осн. Завдання аварійно-рятувальних служб
- •29.Сукупність рятувальних та інших невідкладних робіт.
- •30.Етапи проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.
- •Умови праці. Класифікація факторів, які впливають на умови праці.
- •2.Гігієнічна класифікація умов праці.
- •3.Санітарні норми умов праці.
- •4.Атестація робочих місць та оцінювання умов праці.
- •5.Категорія важкості робіт та засоби компенсації негативного впливу на працівників несприятливих умов праці.
- •6.Поняття про травми та професійні захворювання.
- •7.Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві.
- •8.Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві.
- •9.Причини травматизму.
- •10.Методи аналізу травматизму.
- •Визначення економічних наслідків виробничого травматизму та професійних захворювань,
- •Поняття та завдання техніки безпеки.
- •Характеристика стандартів безпеки праці.
- •Система колективних засобів захисту від шкідливих умов праці.
- •16.Законодавчі акти по охороні праці на виробництві.
- •17.Державні нормативні акти з охорони праці.
- •18.Особливості охорони праці жінок.
- •19.Особливості охорони праці неповнолітніх.
- •20.Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.
- •21. Суть і завдання управління охороною праці
- •22. Центри управління охороною праці.
- •23.Органи державного управління охороною праці.
- •24.Профспілковий та громадський контроль за додержанням законодавства.
- •25.Визначення витрат (доцільних, частково доцільних та не доцільних) на поліпшення умов та охорони праці на підприємстві.
- •26.Адміністративний нагляд та контроль за станом охорони праці.
- •27.Економічне і соціальне значення поліпшення виробничих умов та охорони праці в ринковій системі господарювання.
- •28.Капітальні вкладення і поточні витрати на поліпшення умов та охорону праці на виробництві.
- •29.Методики оцінки соціальної та економічної ефективності заходів щодо щодо вдосконалення умов і охорони праці
24. Організація і проведення евакуаційних заходів.
Залежно від умов, що склалися, евакуацію проводять в межах окремого регіону з території, котра може зазнати впливу НС техногенного чи природного характеру, або з міст і промислових районів – у разі загрози виникнення війни. Переміщення великої кількості людей за короткий термін у складних умовах та на значні відстані вимагає організованості та керованості процесом на всіх його етапах із метою своєчасного проведення і запобігання виникненню паніки та недопущення загибелі людей.
Під час планування евакуаційних заходів у особливий період прогнозують очікувану обстановку, визначають межу зони можливих сильних руйнувань (на межі цієї зони очікується ? Рф = 30 кПа) і межу зони можливих слабких руйнувань (? Рф = 10 кПа). Разом ці зони утворюють зону можливих руйнувань. Населення міст евакуюють із зони можливих сильних руйнувань у заміську зону – місцевість поза зоною можливих руйнувань, поза зонами можливого небезпечного хімічного, радіактивного зараження, катастрофічного затоплення.
Населення із зони можливих слабких руйнувань не евакуюють, оскільки щільність населення невелика та є можливість захистити людей у місцях проживання.
Населення, що підлягає евакуації, поділяють на дві категорії. До першої належать працівники та службовці, що будуть працювати під час війни на підприємствах і в установах, продукція яких потрібна для оборони, а також працівники комунальних підприємств міста. Захист людей зі зміни, яка працює, забезпечують у сховищах на об’єктах. Захист членів сімей та людей з інших змін забезпечують у заміській зоні. Для цієї категорії населення евакуаційні заходи називають розосередженням працівників та службовців, що діють за принципом: жити за межами міста, працювати в місті. Тому для них райони розміщення призначають ближче до міста, поряд із транспортними магістралями з урахуванням того, щоб час проїзду на роботу й назад у заміську зону не перевищував 4–5 годин.
Евакуацією називають вивезення або виведення з міста в заміську зону решти населення, тобто працівників та службовців об’єктів, що припиняють роботу під час війни або переносять її в заміську зону, та незайнятого у сфері виробництва та обслуговування населення. Евакуйоване населення мешкає в заміській зоні до особливого розпорядження.
Розосередження та евакуацію проводять у період загрози нападу ворога, безпосередньої загрози НС такими способами:
– вивезення населення транспортом;
– виведення пішки;
– комбінованим, за якого виведення з міста пішки поєднують із вивезенням деяких категорій населення. Транспортом вивозять працівників об’єктів, що функціонують, формування ЦЗ, інвалідів, хворих, жінок з дітьми до 10 років.
Після розосередження та евакуації в містах залишається лише зміна, що працює.
Розосередження та евакуацію працівників, службовців, членів їх сімей планують та організовують за територіально-виробничим принципом, тобто працівники – за об’єктами господарювання, а населення, що не має стосунку до виробництва, – за місцем проживання, через житлово-експлуатаційні організації.
Евакуйоване населення, працівників та службовців підприємств, що функціонують, розмішують у заміській зоні на житловій площі місцевих мешканців, у клубах, пристосованих для проживання службових та виробничих будівлях, будинках відпочинку, пансіонатах, дачних селищах. Евакуйоване населення розміщують у віддаленіших районах.
Для безпосереднього керування підготовкою та проведенням евакозаходів створюють евакуаційні органи, до яких належать: у містах – міські, районні та об’єктові евакуаційні комісії (ЕК); збірні евакуаційні пункти (ЗЕП); у сільських районах – евакоприймальні комісії (ЕПК), приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) та проміжні пункти евакуації (ППЕ).
Евакуаційні комісії та ЕПК здійснюють планування, підготовку, організацію та керівництво проведенням евакозаходів.
Збірні евакуаційні пункти призначено для організації збору, реєстрації, обліку та відправлення міського населення в заміську зону. Їх розмішують поблизу станцій, пристаней, пунктів посадки на транспорт. Приблизний склад ЗЕП: керівник, його заступник, групи – оповіщення, реєстрації та обліку, охорони громадського порядку, комендант і чергові, голови ешелонів (колон). В евакуаційному пункті організовують медичний пункт, кімнату матері та дитини, стіл довідок. До ЗЕП приписують заздалегідь визначені об’єкти та частину населення.
Приймальні евакуаційні пункти створюють для прийому та розселення в заміській зоні міського населення. Їх розташовують поблизу станцій, пунктів висадки населення. Приблизний склад адміністрації ПЕП такий самий, що й ЗЕП.
Проміжні пункти евакуації організовують для прийому й тимчасового розміщення населення, що евакуюється з міста пішки, та подальшого доправлення його транспортом до місць розселення.
За комбінованого способу (рис. 7.1) частину населення вивозять транспортом, частину виводять пішки.
Населення, що евакуюється пішки, поділяють на колони по 500–1000 осіб, а колони – на групи по 30–50 осіб. Керівники об’єктів призначають начальників колон та головних у групах. Колони пересуваються пішки дорогами, незайнятими рухом автомобілів, та іншими маршрутами. На пішохідний маршрут призначають начальника маршруту з групою керування, засобами зв’язку (1–2 радіостанції, 2–3 мотоцикли, 1–2 автомобілі), представниками служби охорони громадського порядку, формуваннями медичної служби. Рух піших колон планують, зазвичай, на відстань одного добового переходу до ППЕ (35–40 км). Від ППЕ до ПЕП і далі до пунктів розміщення населення перевозять транспортом сільських районів (на невеликі відстані населення може прямувати пішки).
Швидкість руху піших колон становить 4–5 км/год, відстань між колонами – до 500 м. Для відпочинку людей через кожні півтори – дві години призначають невеликі привали по 10–15 хвилин, а на початку другої половини добового переходу – великий привал на 1–2 години. Місця привалів, особливо великих, обирають з урахуванням захисних властивостей місцевості, наявності водних джерел, медичних пунктів. Для регулювання руху колон призначають вихідний пункт (зазвичай, за межею міста, для регулювання початку руху) та пункти регулювання на маршруті. Кожна колона через ці пункти має проходити в установлений для неї час. На маршрутах створюють медичні пункти, а в холодну пору в місцях привалів та на ППЕ – пункти обігрівання.
Отримавши розпорядження про проведення евакозаходів, керівники ЦЗ об’єктів господарювання спільно з евакуаційними комісіями, службами ЦЗ оповіщають працівників, службовців, членів їх сімей про час прибуття на ЗЕП.