Основні питання
Авторитарний стиль основується на наданні керівником у наказовій формі розпоряджень без будь-яких пояснень їх зв”язку із загальними цілями і задачами організації, наявності офіційного характеру відносин, збереженні дистанції від виконавців, широкому застосуванні покарань.
Демократичний стиль базується на формуванні керівником сприятливого морально-психологічного клімату, наданні підлеглим допомоги, залучанні їх до прийняття рішень, широкому застосуванні заохочувань.
Стиль, орієнтований на задачу (інструментальний) – керівник головну увагу приділяє розподілу завдань серед підлеглих, плануванню, забезпеченню необхідними умовами для виконання роботи.
Стиль, орієнтований на людські відносини (на підлеглих), коли керівник головну увагу приділяє створенню колектива і формуванню в ньому сприятливого морального клімату.
Ліберальний стиль управління
Там, де мова йде про необхідність стимулювання творчого підходу виконавців до своєї роботи, перевагу надають ліберальному стилю керівництва, сутність якого міститься в тому, що керівник ставить перед виконавцями задачу, створює необхідні організаційні умови для їх роботи, визначає її правила і задає межі рішень, але сам при цьому відходить на другий план, залишає за собою функції кнсультанта, арбітра, експерта, який оцінює отримані результати і у випадку сумнівів і розбіжностей серед виконавців приймає остаточне рішення. Він також забезпечує співробітників інформацією, заохочує, навчає.
Підлеглі, що позбавлені настирного контролю, самостійно приймають необхідні рішення і шукають в рамках наданих повноважень шляхи їх реалізації. Така робота дозволяє їм виразити себе, приносить задоволення і формує сприятливий морально-психологічний клімат в колективі, довіра між людьми сприяє добровільному прийняттю на себе підвищенних обов”язків.
Застосування цього стилю знаходить все більше розповсюдження у зв”язку із зростанням масштабів наукових досліджень і досілдно-конструкторських розробок, що здійснють високопрофесійні фахівці, які не сприймають командування, силового тиску, дрібної опіки та ін.
У передових фірмах примущення іде на поступки переконанню, суворий контроль – довірі; підлеглість – співробітництву, кооперації.
Подібне “м”яке управління”, що націлене на створення “автономії підрозділів, які управляються”, полегшує природне застосування нових методів керівництва.
В той же час такий стиль легко може трансформуватись (перейти) в бюрократичний, коли керівник зовсім відходить від справ, передає їх в руки “видвіженців”, які від його імені управляють колективом, при цьому застосовують все більше і більше авторитарні методи. Сам він при цьому лише робить вигляд, що влада знаходиться в його руках, а на справді все більше і більше стає залежним від своїх добровільних помічників (приклад – дідовщина в армії).
В реальному житті “чистого” стилю керівництва не існує, тому в кожному з вищенаведених стилях в певній мірі присутні елементи інших.
Для оцінки ефективності кожного зі стилей керівництва американський вчений Ренсіс Лайкерт запропонував розрахувати так званий ліберально-авторитарний коефіцієнт (ЛАК) як відношення між сумами ліберальних та авторитарних елементів в поведінці керівника, визначених на основі експертизи. За його думкою, в сучасних умовах оптимальна величина цього коефіцієнту складає 1,9, тобто на сьогодні для отримання ефективних результатів керівники повинні застосовувати у два рази більше елеметів переконання, ніж примушення.