- •Аналіз коефіцієнтів цільової функції задач лінійного програмування.
- •Аналіз розв’язків лінійних економіко-математичних моделей. Оцінка рентабельності продукції. Доцільність введення нової продукції.
- •12.Етапи математичного моделювання.
- •Аналіз обмежень дефіцитних і недефіцитних ресурсів.
- •Властивості розв’язків задачі лінійного програмування. Геометрична інтерпретація задач лінійного програмування.
- •Геометрична інтерпретація задачі цілочислового програмування.
- •Градієнтні методи розв’язання задач нелінійного програмування та їх класифікація.
- •Графічний метод розв’язування задач нелінійного програмування.
- •Гра в чистих стратегіях. Поняття сідлової точки і її знаходження.
- •Гра 2х2 в змішаних стратегіях. Алгоритм розв’язування задачі.
- •13.Загальна постановка задачі лінійного програмування. Приклади економічних задач лінійного програмування.
- •14.Застосування теорем двоїстості в розв’язуванні задач лінійного програмування.
- •15.Зведення гри двох осіб до задачі лінійного програмування.
- •16.Знаходження розв’язку задачі лінійного програмування. Алгоритм симплексного методу.
- •17.Квадратична функція та її властивості.
- •18.Математична постановка задачі динамічного програмування, її економічний зміст. Принцип оптимальності Беллмана.
- •19.Метод Гоморі.
- •21.Методи розв’язування задач динамічного програмування. Основні кроки алгоритму розв’язування задачі динамічного програмування.
- •22.Метод Франка-Вульфа. Алгоритм розв’язування задачі нелінійного програмування.
- •23.Модель задачі лінійного програмування в розгорнутому і скороченому вигляді, а також в матричній і векторній формах.
- •24.Необхідність використання математичного моделювання економічних процесів.
- •25.Означення планів задачі лінійного програмування (допустимий, опорний, оптимальний).
- •26.Основні поняття теорії ігор. Гра двох гравців з нульовою сумою, правила гри, ціна гри, пара оптимальних стратегій для двох осіб.
- •27.Основні рекурентні співвідношення розв’язування задач динамічного програмування.
- •28.Платіжна матриця. Основна теорема теорії ігор. Принцип мінімаксу.
- •Нехай маємо скінченну матричну гру з платіжною матрицею
- •29.Побудова опорного плану задачі лінійного програмування, перехід до іншого опорного плану.
- •30. Поняття адаптації та адаптивних систем.
- •31.Поняття про опуклі функції. Геометрична інтерпретація задачі опуклого програмування на площині.
- •32.Постановка задачі нелінійного програмування, математична модель. Геометрична інтерпретація.
- •33.Постановка задачі квадратичного програмування та її математична модель.
- •34.Принципи моделювання соціально-економічних систем і процесів.
- •35. Проблеми оцінювання адекватності моделі
- •36. Симплексний метод із штучним базисом. Ознака оптимальності плану із штучним базисом.
- •37.Сідлова точка та необхідні і достатні умови її існування. Теорема Куна-Таккера.
- •39. Сутність адекватності економіко-математичних моделей
- •40.Сутність економіко-математичної моделі.
- •41.Сутність оптимізаційних моделей. Приклади економічних задач математичного програмування.
- •42.Теореми двоїстості, їх економічна інтерпретація.
- •43.Теорема про оптимальність розв’язку задачі лінійного програмування симплекс-методом.
- •44.Цілочислове програмування. Область застосування цілочислових задач в плануванні й управлінні виробництвом.
- •1.Аналіз коефіцієнтів цільової функції задач лінійного програмування.
- •2.Аналіз розв’язків лінійних економіко-математичних моделей. Оцінка рентабельності продукції. Доцільність введення нової продукції.
36. Симплексний метод із штучним базисом. Ознака оптимальності плану із штучним базисом.
Якщо Задача подана в канонічному вигляді і система обмежень не містить одиничної матриці. Отримати одиничну матрицю можна, якщо до кожного рівняння в системі обмежень задачі додати одну змінну . Такі змінні називають штучними. (Не обов’язково кількість введених штучних змінних має дорівнювати m. Їх необхідно вводити лише в ті рівняння системи обмежень, які не розв’язані відносно базисних змінних.) Допустимо, що система рівнянь не містить жодного одиничного вектора, тоді штучну змінну вводять у кожне рівняння.
У результаті додавання змінних у рівняння системи область допустимих розв’язків задачі розширилась. Задачу з системою обмежень називають розширеною, або М-задачею. Розв’язок розширеної задачі збігатиметься з розв’язком початкової лише за умови, що всі введені штучні змінні в оптимальному плані задачі будуть виведені з базису, тобто дорівнюватимуть нулеві. Тоді система обмежень набуде вигляду (не міститиме штучних змінних), а розв’язок розширеної задачі буде розв’язком і задачі.
Згідно з симплексним методом до базису вводять змінні, які покращують значення цільової функції. Для даної задачі на максимум вони мають його збільшувати. Отже, для того, щоб у результаті процедур симплексних перетворень виключалися з базису штучні змінні, потрібно ввести їх у цільову функцію з від’ємними коефіцієнтами. Взаємозв’язок між розв’язками початкової та розширеної задач лінійного програмування не є очевидним і визначається такою теоремою. Теорема 2.8. Якщо в оптимальному плані розширеної задачі штучні змінні , то план є оптимальним планом початкової задачі.
37.Сідлова точка та необхідні і достатні умови її існування. Теорема Куна-Таккера.
Для розроблення методів розв’язування окремих типів задач нелінійного програмування важливе значення має поняття сідлової точки, а також визначення необхідних і достатніх умов існування сідлових точок функції
Функція Лагранжа для цієї задачі має вигляд:
= .
Точка називається сідловою точкою функції Лагранжа, якщо для всіх виконується співвідношення:
.
Сідлова точка функції виду за означенням задовольняє умову:
.
Необхідна умова існування сідлової точки:
.
Розглядаючи другу частину нерівності, за допомогою аналогічних міркувань встановлюємо необхідні умови для похідних по функції Лагранжа в сідловій точці:
для тих індексів і, де ,
для тих індексів і, де ,
для тих індексів і, де має довільний знак.
Отже, справджується рівняння:
.
Теорема Куна—Таккера. Вектор Х* є оптимальним розв’язком задачі (8.22)—(8.24) тоді і тільки тоді, коли існує такий вектор , що при для всіх точка є сідловою точкою функції Лагранжа ,і функція мети для всіх угнута, а функції — опуклі.
38. Способи перевірки адекватності економіко-математичних моделей Важлива характеристика екон-матем моделі, виправд-я зусиль щодо її розбудови - адекватність. Досить поширені спроби оцінювати адекватність моделі об’єкта безвідносно до мети моделюв-я методологічно не виправдані: у подібному підході адекватність можлива лише для копії, а не для моделі. З боку заданої мети побудована модель адекватна об’єкту, якщо вона забезпечує досягн-я цієї мети. Проблема адекватності ускладнюються тим, що реальна мета (цілі) зазвичай не повністю визначена й однозначна, коригується в процесі розробки моделі, її апробації, а також у процесі використ-я. У таких випадках, типових для практики, доцільно оцінювати адекватність моделі не лише відносно мети власне моделюв-я, але більш широкої - дослідж-я в цілому, проблеми управл-я, в межах якої визначене завдання для моделюв-я. У такому трактув-і модель можна вважати адекватною загальній проблемі, якщо її виріш-ю сприяє використ-я моделі в будь-якому суттєвому ступені, і тим більш адекватною, чим вищий цей ступінь.