10. Чим викликана економічна політика «зворотнього курсу» д. Доджа та к.Шоупа в Японії та які її наслідки?

Японія програла Другу світову війну. Вона капітулювала 2 вересня 1945 і була окупована американськими військами. Економіка країни перебувала в стані хаосу. Війна забрала життя 2 млн. чоловік. Галузі легкої промисловості довелося практично створювати заново. Випуск промислової продукції в 1945 р. склав 28,5% від рівня 1935-1937 рр.. Відновлення здійснювалося повільно. Якщо в 1948 р. в інших переможених країнах обсяг виробництва наблизився до довоєнного рівня, то в Японії він досяг тільки 52%. На відміну від країн Західної Європи Японії не була надана допомога за планом Маршалла. Захід обмежився гуманітарною допомогою у розмірі 2,2 млрд. дол, що дорівнювало вливанням в Західну Німеччину. Крім того, були зведені до мінімуму репарації, накладені на Японію після Другої світової війни. У Японії проводилася приватизація підприємств, оскільки військовий контроль, запроваджений у 1939-1941 рр.., Не ліквідував приватної власності, а тільки обмежив її свободу. Тому в перші післявоєнні роки тут збереглося пряме розподіл ресурсів. Існували і чорний ринок, і інфляція. Причому її розміри були надзвичайними - до 1952 р. 1500% від післявоєнного рівня. Навіть грошова реформа 1946 не призупинила цей процес. Програма "зворотний курс" отримала свою назву з-за наступних подій. Спочатку в післявоєнний період США припускали спертися на гомінданівський Китай. Але оскільки здійснити такий намір не вдалося, США змінили напрямок своїх дій. Мета "зворотного курсу" полягала в забезпеченні стратегічного союзу з японської буржуазією і перетворенні Японії в "майстерню Азії". Програма "зворотного курсу" була розроблена представниками американського монополістичного капіталу Дж.Доджем і К. Шоупом. Реформуванню в роки окупації (1946-1952) піддавалися всі сторони суспільно-економічного життя: господарський уклад, суспільний лад, державний устрій. Треба було демілітаризувати і демократизувати Японію, здійснити перехід від тотального контролю до ринкової економіки. Головною з демократичних реформ став розпуск дзайбацу, тобто холдингів (1947-1948), які тримали акції закритих концернів. Була здійснена демонополізація економіки, тобто розукрупнені гігантські промислові та торговельні компанії. З-під контролю холдингів таким чином вийшло багато фірм, завдяки розукрупненню гігантів утворилися нові фірми. У 1947 р. було видано антимонопольний закон про закріплення картельних угод і створення жорстких монопольних структур. Це значить, що були заборонені холдинги, запроваджено контроль над злиттям фірм, обмежено взаємне тримання акцій. Свобода торговельних угод та доступ до джерел фінансування отримали правовий захист. Ці заходи закладали основи конкурентної економіки. Післявоєнні перетворення включали земельну реформу 1947-1950 рр.. Вона полягала в викуп державою поміщицької землі з подальшим продажем її орендарям-селянам. Розміри ділянок обмежувалися до 1 га. Так як відбувалася гіперінфляція, то реальна цінність викупних сум падала. До 1950 р. до селянам перейшло 80% орендної землі. Таким чином, в Японії була перерозподілена земельна власність і сформувався шар вільних дрібних фермерів. Дворянство (поміщики) як клас перестало існувати. З цього часу в Японії типовим стало приватне селянське господарство на своїй власній землі. Земельна реформа сприяла збільшенню ємності внутрішнього ринку та визволила значні трудові ресурси. У 1950 р. за рекомендацією керуючого Детройтським банком Д. Доджа була здійснена радикальна бюджетна реформа. Згідно з нею вводилися принципи суворого балансування статей бюджету та його бездефіцитності. Реформа передбачала припинення виплат компенсації військовим заводам за конверсію. Збитковим підприємствам більше не надавалися субсидії. Грошова емісія ставилася під контроль. Був прийнятий єдиний фіксований валютний курс. Японським підприємствам і банкам дозволялося вести операції на зовнішньому ринку. У японській економіці повністю утвердилися ринкові відносини. У рамках реформи Доджа діяв такий інструмент структурної політики, як повний державний контроль над всією системою зовнішньоекономічних зв'язків. Сюди входили: розподіл по ліміту коштів на оплату імпорту відповідно до галузевими пріоритетами, обмеження припливу іноземних капіталовкладень і заохочення імпорту технологій. Підтримуючи технічне оновлення, контроль держави охороняв промисловість від зовнішньої конкуренції, уважав країну від руйнівних валютних дефіцитів і розлади грошової системи. Такий контроль над зовнішньоекономічними зв'язками діяв 22 роки. Таким чином, за 30 повоєнних років Японія, бідна, з гіпертрофованою військової індустрією країна, перетворилася на велику економічну державу. Вона займала одне з перших місць у світі за розвитком продуктивних сил, науково-технічному потенціалу, накопиченому матеріального багатства і рівнем життя населення. Названі реформи дозволили країні до 70-х років вийти на друге місце в світі. У цей час японська економіка подолала нафтова криза і перейшла на помірні темпи зростання - на рівні 4-5% на рік. У 1988 р. валовий національний продукт на душу населення Японії перевищив відповідний американський показник, за 1990 р. його приріст склав 5-6% проти 0,9% США. Японія - приклад проведення гнучкої державної політики, проте поступово пом'якшують та перейшла в 80-ті роки до "дерегулювання".