23. Які питання розв’язував указ австрійського уряду від 7 вересня 1848р.?

7 вересня 1848 року віденський парламент ліквідував примусову закупівлю селянами горілки та інших міцних напоїв, правом на виробництво і реалізацію яких (право пропінації) володіли поміщики.

Селянин, як і поміщик, ставав власником землі. Як компенсацію за ліквідацію панщини пани-дідичі отримували відшкодування з державної скарбниці. Вони звільнялися від опікунських обов'язків над селянами (від обов'язку допомагати на випадок стихійного лиха, епідемій тощо). Держава звільнила поміщиків від окремих податків. За панами залишилися сервітутні володіння (ліси, пасовища, луки і т.ін.). Селяни за користування сервітутами повинні були заплатити певну суму панам на основі добровільних угод з ними. Патент 1853 р. почав регулювати сервітутні відносини, але мало чим допоміг селянству: більшість сервітутних судових процесів селяни програли поміщикам. Таким чином, скасування панщини було проведене з повним нехтуванням інтересів селянської верстви. Крім грошового відшкодування за землю, селяни змушені були платити за користування сервітутами, що робило ╞х залежними від панів у господарському відношенні.

Невирішеним залишалося питання права на пропінацію. Пани зуміли обійти закон від 7 вересня 1848 р. і дальше використовували право пропінації у своїх корисних цілях. Так, у 1860 р. дохід від пропінації становив 5 млн. римських щорічно. А у 70-их роках селяни змушені були викупляти право на пропінацію.

Незважаючи на перелічені недоліки, аграрна реформа в цілому сприяла розвитку господарства, розчистила шлях для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, формування індустріального суспільства.

25. Чому теорію раннього меркантилізму можна розцінювати як теорію грошового балансу, а ідеї пізніх меркантилістів як теорію товарного балансу.

Ранній меркантилізм виник ще до епохи Великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Тоді торговельні зв'язки між країнами мали епізодичний характер. З метою досягнення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали за доцільне такі дії:

• встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;

• якомога більше обмежувати імпорт товарів;

• не допускати вивозу з країни золота і срібла.

Монетаристська теорія ранніх меркантилістів — це не що інше як

теорія грошового балансу. В економічній літературі ранній меркантилізм відомий ще й як монетарна система. Його прихильники обмежувалися підтримкою адміністративних заходів для утримання грошей у державі. Що більше у країні золота та срібла, то краще. Краще за певну суму грошей (а в ті часи це певна кількість золота і срібла) може бути лише їх ще більша сума.

Пізній меркантилізм охоплює другу половину XVI — першу половину XVII ст. Його відлуння зустрічалися й у XVIII ст. Пізні меркантилісти протиставили теорії грошового балансу ранніх меркантилістів теорію торговельного балансу.

З метою досягнення активного торговельного балансу пізні меркантилісти рекомендували:

• захоплювати зовнішні ринки завдяки дешевим товарам;

• перепродувати товари одних країн в інших;

• допускати обмежений імпорт товарів (окрім предметів розкоші);

• вивозити золото та срібло для здійснення вигідних торговельних операцій.

Ранні меркантилісти вирішальною функцією грошей вважали функцію нагромадження, а згодом — функцію засобу обігу. Пізні меркантилісти дотримувалися думки, що цінність грошей перебуває у зворотній залежності від їх кількості, а рівень цін на товари прямо пропорційний кількості грошей.

Пізній меркантилізм вбачав джерела збагачення держав не у простому нагромадженні золота і срібла, а в розвитку зовнішньої торгівлі та в її активному торговельному балансі. Загалом кажучи, європейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку вважали нееквівалентний обмін.

26. Хто і коли відкрив або здійснив:

1 Відкриття морського шляху до Індії

2. Відкриття Америки

3. Першу кругосвітню подорож

Великі геогра­фічні відкриття, пов'язані з відкриттям європейцями нових зе­мель і континентів, активним освоєнням інших частин світу, встановленням економічних зв'язків між окремими регіонами Земної кулі. Великі географічні відкриття і період первісного нагрома­дження капіталу складають у часі цілу епоху — приблизно трьохсотрічний період від кінця XV ст. до кінця XVIII ст. Серед Великих географічних відкриттів найважливішими є: подорож португальця Васко да Гама до Індії, завдяки якій уперше прокладено шлях з Європи до Південної Азії; експедиції під керівництвом італійця Христофора Колумба, який у 1492 р. потрапив до Америки; експедиція Фернандо Магеллана у 1519;—1521 рр., що здій­снила першу кругосвітню подорож.

Взагалі епоху Великих відкриттів поділяють на два періоди: перший — іспано-португальський, який включав: відкриття Америки; португальські плавання до Індії та бере­гів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко да Гама; іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст, від першого навколосвіт­нього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса