3. Теорія оподаткування. Крива Лаффера

Податкова політика – система дій, які проводяться державою у галузі податків і оподаткування.

Головним джерелом доходів держави є податки.

Податки – обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Податки забезпечують близько 90% доходів держави.

Податкова система – сукупність по­датків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а та­кож інститутів та організацій, що забезпечують їх вилучен­ня та здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Податки виконують дві основні функції:

• розподільча – є інструментом перерозподілу грошових доходів держави;

• фіскальна – формування державних фондів.

Податкова система включає:

1. Механізм оподаткування, тобто визначення суб’єктів та об’єктів опо­даткування.

Суб’єкти оподаткування – ті, хто сплачує податки, фізичні та юридичні особи;

Об’єкти оподаткування – прибуток підприємств, заробітна плата, вар­тість майна, виторг фірми, кількість землі тощо.

2. Види податків.

Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України.

За формою оподаткування податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм.

До прямих податків відносять:

• податки на прибуток громадян (неоподаткований мінімум ста­новить 17 грн, податкова ставка становить 13%), прибуток корпорацій (прибуток підприємств в Україні оподатковується за ставкою 25%), май­но, спадок, приріст капіталу;

• реальні податки: на землю, промисловий, з капіталу (цінних паперів).

Непрямі податки – це податки, що встановлюються на товари та послу­ги і входять у їх ціну. Це податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, мито, ліцензійні збори.

Акцизи – це непрямі податки, що входять у ціну товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на:

• індивідуальні – коли оподатковується кожна одиниця товару;

• універсальні – коли об’єктом оподаткування є обсяг продажу.

Податок на додану вартість. Його ставка в Україні становить 20%, фор­мально його платниками є виробничі й торговельні підприємства, оскільки податок надходить в бюджет від них, але фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг.

Мито – це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки, і навпаки.

Залежно від рівня державних структур податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавними податками є: податок на додану вартість; податок на прибуток підприємств; акцизний збір; податок на доходи фізичних осіб; державне мито; податок на нерухоме майно; плата за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів; податок на промисел; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення на­вколишнього середовища; збір на обов’язкове страхування; відрахування у пенсійний та соціальні фонди.

Місцевими податками є: податок з реклами; готельно-курортний збір; ко­мунальний податок; ринковий збір; за проїзд транзитного транспорту; збір за припаркування автотранспорту; збір за видачу ордера на квартиру; збір за участь на бігах на іподромі; збір за про­ведення місцевого аукціону; збір за використання символіки.

3. Податкова ставка.

Податкова ставка – це величина податку на одиницю оподаткування. Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види:

• пропорційна, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

• прогресивна, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають;

• регресивна, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

Зв’язок між розміром податкової ставки та обсягами подат­кових надходжень до бюджету дослідив американський еко­номіст А. Лаффер.

Крива Лаффера – крива, що відображає зв’язок між податковою став­кою та обсягом податкових надходжень та виявляє податкову ставку (від 0 до 100%), за якої податкові надходження досягають максимуму.

Рис. 14.4. Крива Лаффера

Згідно кривої Лаффера, до деякого максимального рівня N більше значен­ня податкової ставки забезпечує більшу величину податкових надходжень. Однак наступне збільшення податкової ставки призведе до зниження стимулів виробництва і величина національного оподаткованого доходу зменшиться.

Таким чином, нижча ставка податків створить стимули до праці, заоща­джень, інвестицій, інновацій, сприяючи суттєвому розширенню національ­ного виробництва й доходу.

При податковій ставці 100 % держава не отримуватиме доходу, оскільки охочих працювати безоплатно немає.