3.3. Резервний капітал підприємства, його види та джерела формування

До резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків і втрат.

Резерви підприємства прийнято класифікувати за такими ознаками:

• джерелами формування;

• способом відображення у звітності;

• обов’язковістю створення.

За джерелами формування резерви поділяють на:

• капітальні резерви – формуються за рахунок коштів власників та інших осіб;

• резервний капітал – формується за рахунок чистого прибутку підприємств;

• резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат підприємства.

За способом відображення у звітності резерви поділяються на відкриті та приховані. Відкриті резерви можуть бути засвідчені в балансі за статтями «Додатковий капітал» та «Резервний капітал», а приховані жодним чином не фігурують у балансі.

За обов’язковістю створення виділяють обов’язкові та необов’язкові резерви. Створення перших регламентується чинними нормативними актами. Останні формуються з ініціативи менеджменту підприємства та його власників. До обов’язкових належать резерв сумнівних боргів і резервний капітал. Усі інші резерви (резерв дивідендів, виконання гарантійних зобов’язань) є необов’язковими.

Основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної функції власного капіталу підприємства.

Згідно із законодавством України на кожному підприємстві, заснованому у формі АТ, ТзОВ повинен бути сформований резервний капітал. Розмір цього капіталу регламентується законодавчими документами, але він не може бути меншим за 25% статутного капіталу підприємства. Розмір щорічних відрахувань у резервний капітал також передбачається засновницькими документами, але не може бути меншим за 5% суми чистого прибутку підприємства.

Резервний капітал може використовуватись на такі основні цілі:

• покриття збитків суб’єкта господарювання;

• виплата боргів у разі ліквідації підприємства;

• виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);

• інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами.

До формування мінімально необхідного розміру резервів їх можна використовувати лише для покриття збитків.

Тема 4. Джерела фінансування підприємств

4.1. Внутрішні джерела фінансування підприємств

До внутрішніх джерел фінансування відносять наступні:

• чистий прибуток (самофінансування);

• амортизаційні відрахування;

• забезпечення наступних витрат і платежів.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, яке пов’язане з реінвестуванням прибутку у відкритій чи прихованій формі.

В залежності від способу відображення прибутку у звітності виділяють:

• приховане самофінансування;

• відкрите самофінансування.

Приховане самофінансування – пов’язане з використанням прихованого прибутку, який має місце при формуванні прихованих резервів.

Приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування, тобто має місце відтермінування оплати податків і виплати дивідендів.

Приховані резерви – це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображається в його балансі.

Є два способи формування прихованих резервів в балансі:

• недооцінка активів:

• переоцінка зобов’язань.

Підприємства можуть формувати зазначені резерви як вимушено, так і на власний розсуд.

Наявність у підприємства прихованих резервів для кредиторів є позитивним чинником, зокрема у тих випадках, коли в якості забезпечення є майно, реальна вартість якого вища, ніж це відображено у звітності.

До суттєвого недоліку прихованого самофінансування відносять порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії у фінансовому забезпеченні її зовнішніх користувачів.

Тезаврація прибутку – це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та оперативної діяльності.

Величина тезаврації (тезаврованого прибутку) відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків і нарахування дивідендів.

Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку – відкрите самофінансування.

Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має переваги і недоліки.

До основних переваг самофінансування слід віднести такі:

• залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;

• відсутність затрат при мобілізації коштів;

• непотрібно надавати кредитне забезпечення;

• підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.

До недоліків самофінансування (тезаврації) можна віднести те, що мають місце обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням, що знижує вимоги до ефективного використання коштів.

Рішення на користь реінвестування прибутку приймається в тому випадку, якщо рентабельність вкладень в дане підприємство буде вищою, ніж прибутковість можливих зовнішніх альтернатив.

При прийняті рішень щодо доцільності самофінансування необхідно враховувати вплив податкового фактору на розподіл і використання прибутку.

До внутрішніх джерел фінансування належить також створені з власної ініціативи підприємств забезпечення для відшкодування майбутніх витрат, збитків, зобов’язань, величина яких є невизначеною.

У складі забезпечення наступних витрат і платежів відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень.

Забезпечення використовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

Забезпечення наступних витрат і платежів поділяються на кілька видів. До основних видів забезпечень, які можуть створюватись на підприємстві, належать такі:

• забезпечення виплат персоналу (резерв на виплату відпусток);

• резерв на додаткове пенсійне забезпечення;

• резерв на виконання гарантійних зобов’язань;

• забезпечення відшкодування витрат на реструктуризацію.