ЛЕКЦІЯ №1

Містобудівні основи щодо житла середньої поверховості. Типи забудов. Пішохідні і транспортні комунікації. Площа ділянки. Баланс площ. Червоні лінії. Розриви між будинками. Проїзди, майданчики, стоянки. Містобудівні обмеження. Організація прибудинкової території. Території приватного і загального користування.

Містобудівні умови - найбільш важливі при виборі поверховості й просторового рішення житлового будинку. Поверховість будинку обумовлена двома важливими умовами: композиційними (необхідність силуетного рішення) і економічними, які потребують велику щільність житлового фонду. В умовах реконструкції часто виникає вимога необхідності зниження поверховості в історично й художньо-силуетній забудові. Містобудівні умови накладають певні вимоги й при виборі планувальної структури житлового будинку, а також при рішенні перших поверхів. Склад обслуговуючих установ і їхнє місце в структурі житлового будинку залежить від того, що сусідить з ним: вулиця, площа, чи перебуває він усередині житлового комплексу, в центрі або на периферії міста або в районі реконструкції.

В'їзди на територію житлового кварталу, а також наскрізні проїзди в будівлях слід передбачати на відстані не більше 300 м один від іншого. Примикання проїздів до проїжджих частин магістральних вулиць регульованого руху допускаються на відстанях не менше 50 м від перехресть, а при застосуванні шумозахисних пристроїв - не менше 25 м.

Квартали з забудовою 5 поверхів і вище, як правило, обслуговуються двосмуговими проїздами, а із забудовою до 5 поверхів - односмуговими. На односмугових проїздах передбачаються роз'їзні майданчики завширшки 6 м і довжиною 15 м на відстані не більше 75 м одна від одної. У межах фасадів будівель, що мають входи, проїзди влаштовуються шириною 5,5 м.

Тупикові проїзди повинні бути завдовжки не більше 150м і закінчуватися поворотними майданчиками, які забезпечують можливість розвороту сміттєвозів, прибиральних і пожежних машин.

Тротуари і велосипедні доріжки влаштовуються піднятими на 15 см над рівнем проїздів. Велосипедні доріжки слід передбачати за напрямками найбільш інтенсивних транспортних і пішохідних потоків у малих, середніх і великих містах, сільських населених пунктах, а також функціональних зонах найзначніших і значних міст (сельбищних, промислових, ландшафтно-рекреаційних). Прокладати їх необхідно ізольовано від цих потоків. Перехрещення тротуарів і велосипедних доріжок треба передбачати в одному рівні з улаштуванням рампи завдовжки відповідно 1,5 і 3 м.

Доріжки для проїзду інвалідних колясок слід прокладати за основними напрямками руху інвалідів . Допускається суміщення доріжок для руху інвалідних колясок з велосипедними і пішохідними доріжками. Ширина пішохідних доріжок і тротуарів, які забезпечують рух інвалідів і людей похилого віку на кріслах-колясках, повинна бути не менше 1,8 м при двосторонньому русі та 1,2 м – при односторонньому. Величина схилів пішохідних доріжок і тротуарів не повинна перевищувати: поздовжніх - 40%0, поперечних - 10%0.

При проектуванні проїздів і пішохідних шляхів необхідно забезпечувати можливість проїзду пожежних машин до житлових будівель, у тому числі із вбудовано-прибудованими приміщеннями, і доступ пожежних автодрабин і автопідйомників у будь-яку квартиру чи приміщення.

Відстань від краю проїзду до стіни будівлі слід приймати не менше 5 м (для будівель до 5 поверхів). У цій зоні не допускається розміщення огорож і здійснювати рядкового насадження дерев. Уздовж фасадів будинків, які не мають входів, допускається замість проїздів передбачати озеленені смуги шириною 6 м, придатні для проїзду пожежних машин (з урахуванням їх допустимого навантаження на покриття).

Мінімальну розрахункову площу ділянки для окремого житлового будинку (без розміщення на ній дитячих дошкільних установ і підприємств обслуговування, гаражів, що належать громадянам, фізкультурних і спортивних споруд) необхідно приймати відповідно до кількості його мешканців - не менше як: 30,1-23,3 кв.м/люд. (при забудові до 3 поверхів), 20,2-17,0 кв.м/люд. (4-5 поверхів).

Майданчики	Питомі розміри майданчиків, кв.м на 1 люд.	Найменші відстані від майданчиків до вікон житлових і громадських будинків, м
Ігрові для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку	0,7	12
Для відпочинку дорослого населення	0,1	10
Для занять фізкультурою	0,2	10 - 40
Для господарських цілей	0,3	20
Для вигулювання собак	0,3	40
Примітка 1. Відстані від майданчиків для занять фізкультурою установлюються залежно від їхніх шумових характеристик; від майданчиків для сушіння білизни - не нормуються; відстань від майданчиків для сміттєзбірників до фізкультурних майданчиків, ігрових майданчиків для дітей і відпочинку дорослих треба приймати не менше 20 м, а від майданчиків для господарських цілей до найбільш віддаленого входу у житловий будинок - не більше 100 м. Примітка 2. Допускається зменшувати, але не більше ніж на 50%, питомі розміри майданчиків: для дитячих ігор, відпочинку дорослого населення і занять фізкультурою у районах з пиловими бурями при створенні закритих споруд; для господарських цілей при забудові житловими будинками, обладнаними приміщеннями для сушіння білизни, ліфтами, сміттєпроводами; для занять фізкультурою при формуванні єдиного фізкультурно-оздоровчого комплексу мікрорайону для школярів і дорослого населення.

Житлові будинки з квартирами на перших поверхах треба розміщувати, як правило, з відступом від червоних ліній. По червоній лінії допускається розміщувати житлові будинки з вбудованими у перші поверхи приміщеннями громадського призначення, а на житлових вулицях в умовах реконструкції забудови, яка склалася, - житлові будинки з квартирами на перших поверхах тільки як виняток.

Відстані між житловими, громадськими, житловими і громадськими будинками слід приймати відповідно до поверхні будинку, що затіняє, і не менше величин, наведених у таблиці

Тип розриву	Кількість поверхів	Величина розриву, м
Між поздовжніми сторонами будинку	2-4	20
Між поздовжніми сторонами і торцями будинків	2-4	15
Між торцями будинків, які мають вікна із житлових кімнат	2-4	15
Між торцями будинків, які не мають вікон із житлових кімнат	2-4	За протипожежними вимогами

Протипожежні відстані між житловими будинками першої або другого ступеня вогнестійкості повинні бути не менше 6 м. Площа поверху (в межах протипожежного відсіку) залежно від ступеня вогнестійкості та по-верховості будинків повинна бути не більшою за вказану в таблиці

Ступінь вогнестійкості будинку	Найбільща кількість поверхів	Найбільша площа поверху (в межах протипожежного відсіку), м2
І	25	2200
II	10	2200
III	5	1800
IV, ІІІб	1	1400
IV, ІІІб	2	1000
V, IlІa, IVa	1	1000
V	2	800

Площу озелененої території житлового комплексу слід приймати не менше 6 м² / чол. У площу озелененої території включаються також і майданчики для відпочинку дорослих, для ігор, пішохідні доріжки, якщо вони займають не більше 30% загальної площі озелененого ділянки. Дорожню мережу ландшафтно-рекреаційних територій (дороги, алеї, стежки) слід трасувати за можливості з мінімальними схилами відповідно до напрямків основних шляхів руху пішоходів і з урахуванням визначення найкоротших відстаней до пунктів зупинок, ігрових і спортивних майданчиків. Ширина доріжки повинна бути кратною 0,75 (ширина смуги руху однієї людини).

Розміщення і орієнтація житлових будівель на ділянці повинні забезпечувати безперервну тривалість інсоляції житлових приміщень і територій не менше 2,5 год в день в період з 22 березня по 22 вересня.

Тривалість інсоляції, що відповідає ДБН 360, повинна бути забезпечена: в одно-, дво- і трикімнатних квартирах - не менше ніж в одній кімнаті; у чотири- і п'ятикімнатних - не менше ніж у двох кімнатах; у шести- і більше кімнатних - не менше ніж у трьох кімнатах; в одно-, двокімнатних квартирах для осіб похилого віку - не менше ніж в одній з житлових кімнат. У гуртожитках повинні інсолюватися не менше 60 % житлових кімнат.

Природне освітлення повинні мати житлові кімнати, кухні, вхідні тамбури до будинків, сходові клітки і загальні коридори у житлових будинках коридорного типу, а також приміщення громадського призначення в гуртожитках і житлових будинках для осіб похилого віку і сімей з інвалідами. Відношення площі світлових прорізів житлових кімнат і кухонь до площі підлоги цих приміщень повинно бути в межах від 1:5,5 до 1:8. Для мансардних поверхів зі світловими прорізами в площині похилих огороджувальних конструкцій - не менше 1:10. Уточнення геометричних параметрів світлових прорізів слід провадити на підставі розрахунку коефіцієнта природної освітленості згідно зі СНиП ІІ-4.

Прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку

(Стаття 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»)

Прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.«Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» затверджені Наказом №76 від 17.05.2005 Держжитлокомунгоспу.

Прибудинкова територія - це встановлена за проектом розподілу території житлового кварталу (мікрорайону) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної несадибної забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов'язаних з ним господарських та технічних будівель і споруд. Прибудинкова територія встановлюється для будинку (будинків) і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секцій квартир тощо). «Правила та порядок розподілу території житлового кварталу (мікрорайону)» затверджені Наказом №228 від 16.09.1999 Держкомбуду України (Правила втратили чинність на підставі Наказу № 146 від 26.08.2005 Мінбуду україни)

Прибудинкова територія включає:

- територію під житловим будинком (житловими будинками);

- проїзди та тротуари;

- озеленені території;

- ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;

- майданчики для відпочинку дорослого населення;

- майданчики для занять фізичною культурою;

- майданчики для тимчасового зберігання автомобілів;

- майданчики для господарських цілей;

- майданчики для вигулювання собак;

- інші території, пов'язані з утриманням та експлуатацією будинків та інших пов'язаних з ними об'єктів.

Утримання та благоустрій прибудинкової території

багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель,

споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або

підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем

укладено відповідний договір на утримання та благоустрій

прибудинкової території.

Території загального користування:

а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та

відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва,

спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші),

рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики;

б) пам'ятки культурної та історичної спадщини;

в) майдани, площі, бульвари, проспекти;

г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та

велосипедні доріжки;

ґ) пляжі;

д) кладовища;

е) інші території загального користування;

ЛЕКЦІЯ №2

Нормативні основи проектування житла. Площа і кількісне співвідношення типу квартир.

Висота житлових поверхів від підлоги до підлоги у житлових будинках повинна бути не менше 2,8 м. Висота житлових приміщень від підлоги до стелі - не менше 2,5 м. У районах із середньомісячною температурою липня 21 °С і більше висоту житлових поверхів необхідно приймати не менше 3,0 м, а висоту житлових приміщень - не менше 2,7 м. Висоту внутрішньоквартирних коридорів, санвузлів та інших підсобних приміщень допускається знижувати до 2,1 м.

Ширина коридору в житлових будинках між сходами чи торцем коридору і сходами повинна бути не менше: при довжині коридору до 40 м - 1,6 м, понад 40 м - 1,8 м. Ширина галереї повинна бути не меншою 1,6 м.

Кількість підйомів в одному сходовому марші або на перепаді рівнів повинна бути не менше трьох і не більше 18. Найменша ширина маршу в секційних, коридорних і галерейних будинках 1,05...1,2 м; найбільший уклон маршів у секційних двоповерхових житлових будинках - 1:1,5; триповерхових і більше, а також коридорних і галерейних житлових будинках - 1:1,75. Марші сходів, що ведуть у підвальні та цокольні поверхи, використовувані з технічною метою, допускаються шириною 0,9 м, а їх уклон - не більше 1:1,25.

При усіх зовнішніх входах до житлових будинків слід передбачати тамбури глибиною не менше 1,4 м. При входах до багатоквартирних будинків допускається передбачати приміщення із санвузлом для чергового персоналу (консьєржа / консьєржки), комору для зберігання прибирального інвентарю. Зазначені вище приміщення (крім тамбурів) повинні розташовуватися поза сходовими клітками.

Позначка підлоги приміщень при вході до будинку повинна бути вище позначки тротуару перед входом не менше ніж на 0,15 м. Позначку низу віконних прорізів приміщень квартир перших поверхів (за винятком квартир з виходом на приквартирну ділянку), як правило, приймають не нижче за 1,8 м від планувальної позначки землі. Вхідні сходи мають дублюватися пандусами для пересування дитячих та інвалідних колясок.

Дахи слід проектувати з організованим водостоком згідно з ДБН В 2.6-14. На дахах житлових будинків слід передбачати огорожу згідно з 6.13 ДБН В.1.1-7 і ГОСТ 25772. Застосування безгорищних дахів (суміщених покриттів) допускається у покриттях мансард, терас у житлових будинках терасного типу та квартирних будинків з квартирами у двох рівнях на верхніх поверхах. Технічні рішення суміщених покриттів слід передбачати згідно з ДБН В.2.6-14.

У квартирах повинні бути передбачені такі приміщення: житлові кімнати і підсобні приміщення - кухня, передпокій, санвузли, внутрішньоквартирні коридори, вбудовані комори, антресолі, літні приміщення тощо.

Типи квартир за кількістю житлових кімнат і їх площі у житлових будинках II категорії слід приймати за таблицею 1.

Рівень комфорту і склад приміщень квартир і одноквартирних будинків у будівлях житла І категорії визначається завданням на проектування, при цьому нижня межа площі квартир повинна бути не нижче від відповідних показників квартир, наведених у таблиці 1.

Площа загальної кімнати в однокімнатній квартирі повинна бути не меншою 15 м2, в інших квартирах - не менше 17 м2. Мінімальна площа спальні на одну особу - 10 м2, на дві - 14 м2. Мінімальна площа кухні в однокімнатній квартирі - 7 м2, у дво- та більше кімнатних - 8 м2. Мінімальна площа робочої кімнати або кабінету -10м2.

Таблиця 1 - Типи квартир і їх площі залежно від кількості житлових кімнат

	Кількість житлових кімнат
	1	2	3	4	5
Нижня і верхня межа площі квартир, м2	30-40	48-58	60-70	74-85	92-98
Примітка 1. Площі квартир дано без урахування площі літніх приміщень. Примітка 2. Площі квартир одноквартирних і зблокованих будинків можуть бути збільшені на 5 %. Примітка 3. З метою уніфікації конструктивно-планувальних рішень багатоквартирних будинків допускається збільшувати площу окремих типів квартир на 5 %.

Житлові кімнати в квартирах II категорії не можуть бути прохідними, за винятком чотирьох -, п'ятикімнатних, у яких через загальну кімнату може передбачатись вхід до однієї зі спалень або робочої кімнати (кабінету).

В однокімнатних квартирах замість кухонь допускається передбачати кухні-ніші за умови їх обладнання електроплитами та влаштування в них примусової вентиляції.

В однокімнатних квартирах допускається суміщений санвузол (ванна, умивальник, унітаз). У дво -, трикімнатних квартирах обох категорій слід передбачати роздільні санвузли (ванна з умивальником і вбиральня з унітазом та умивальником). У квартирах, де чотири і більше кімнат, повинно бути не менше двох суміщених санвузлів, кожен з яких має бути обладнаний унітазом (вбиральня з умивальником та унітазом і ванна кімната з ванною, умивальником та унітазом).

Мінімальні розміри площі санвузлів:

- суміщений санвузол (обладнаний ванною, умивальником, унітазом, місцем для пральної машини) - 3,8 м;

- ванна кімната (обладнана ванною, умивальником, місцем для пральної машини) - 3,3 м2;

- туалет (вбиральня, обладнана унітазом і умивальником) - 1,5 м2;

- туалет (вбиральня, обладнана унітазом без умивальника) - 1,2 м2.

Не допускається розміщення вбиральні та ванної (або душової) над житловими кімнатами і кухнями. Ці приміщення допускається розміщувати над кухнею квартир, розташованих у двох рівнях. Не допускається кріплення приладів і трубопроводів безпосередньо до міжквартирних стін і перегородок, які огороджують житлові кімнати.

Ширина підсобних приміщень квартир повинна бути не менше: кухні - 1,8 м; передпокою - 1,5 м; коридорів, що ведуть до житлових кімнат, - 1,1м.

Висоту приміщень громадського призначення, що розташовуються у житлових будинках, допускається приймати такою, що дорівнює висоті житлових приміщень, крім приміщень, у яких за умовами розміщення обладнання повинна бути висота не менше 3 м від підлоги до стелі.

У першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв'язку загальною площею не більше 700 м2, банків, магазинів і кіосків з продажу преси, поліклінік, жіночих консультацій, рентгено - стоматологічних кабінетів (в разі забезпечення вимог НРБУ); роздавальних пунктів молочних кухонь, юридичних консультацій і нотаріальних контор, загсів, філій бібліотек, виставкових залів, контор житлово - експлуатаційних організацій, фізкультурно-оздоровчих занять загальною площею до 150 м2, культурно-масової роботи з населенням (для проведення лекцій, зборів, бібліотек-читалень, кімнат для індивідуальних занять, роботи гуртків, прийому громадян депутатами тощо), дитячих художніх шкіл, центрів соціального захисту населення, центрів зайнятості населення базового рівня до 50 відвідувачів і до 15 співробітників центрів, а також груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху).

Не допускається розміщення у житлових будинках:

а) підприємств громадського харчування з кількістю місць більше 50 (крім гуртожитку) і домових кухонь продуктивністю більше 500 обідів на день;

б) пунктів приймання склотари, а також магазинів сумарною торговельною площею більше 1000 м2;

в) спеціалізованих закладів і підприємств, експлуатація яких може призвести до забруднення території та повітря житлової забудови і квартир з підвищенням понад допустимі рівні шуму, вібрації, іонізуючого та неіонізуючого випромінювання;

г) спеціалізованих магазинів будівельних, мастильних та інших товарів, експлуатація яких може призвести до забруднення території і повітря житлової забудови, магазинів з продажу вибухо - пожежонебезпечних речовин і матеріалів, спеціалізованих рибних та овочевих магазинів;

д) підприємств побутового обслуговування, у яких застосовуються легкозаймисті речовини (за винятком перукарень, майстерень з ремонту годинників розрахунковою площею до 300 м2);

е) майстерень ремонту побутових машин і приладів, ремонту взуття розрахунковою площею понад 100 м ;

ж) лазень і саун (лазень сухого жару), пралень і хімчисток (крім приймальних пунктів і пралень самообслуговування продуктивністю до 75 кг білизни у зміну);

з) автоматичних телефонних станцій, призначених для телефонізації житлових будинків загальною площею більше 100 м2;

й) громадських вбиралень;

к) похоронних бюро.

У житлових будинках допускається розміщення на верхньому житловому поверсі (у тому числі мансардному) творчих майстерень художників та архітекторів, при цьому вихід у сходову клітку житлової частини будинку слід передбачати через протипожежний тамбур-шлюз 1-го типу.

Сполучення ліфтових шахт із таким поверхом допускається передбачати через протипожежний тамбур-шлюз 1-го типу.

ЛЕКЦІЯ №3

Взаємопов’язаність планувальної структури будинку і квартир. Особливості проектування житлових будинків. Пасивний будинок, геометрія і тепло ефективність. Деталі будинків. Паркування автотранспорту. Шумозахищеність. Сміттєвидалення. Будинок і дворики. Елементи спільного користування. Інженерні приміщення. Висотне житло.

Секційні будинки складаються з однієї, кількох, однакових або різних по плануванню секцій і відрізняються поверховістю, протяжністю і конфігурацією плану. Планувальні рішення секцій в значній мірі визначають число квартир, які виходять на поверховий сходовий майданчик. Застосовують в основному секції з двома, трьома і чотирма квартирами. Планувальна структура секцій визначає їх можливу орієнтацію по сторонах світу. Секції діляться на широтні і меридиальні, з вільною, частково обмеженою орієнтацією. Орієнтація житлових кімнат у секціях по країнах світла повинна відповідати вимогам інсоляції та провітрювання квартир. Широтні секції володіють великою містобудівної маневреністю, так як можуть бути використані з різноманітною орієнтацією. Меридіальні секції мають обмежену орієнтацію і можуть застосовуватися тільки тоді, коли поздовжня вісь будинку спрямована в меридіальному напрямі з півночі на південь.

Залежно від розташування в плані будинку розрізняють три основних типи секцій: рядові, торцеві і поворотні, причому кожна з них може мати різні варіанти форми в плані.

У галерейних і коридорних будинків є спільні риси. І той, і інший тип будинку в основі своїй планувальної структури мають розвинену горизонтальну комунікацію, за допомогою якої квартири з'єднуються зі сходами. У галерейних і коридорних будинків загальна структура і конструктивне рішення, йдуть від блокованого будинку.

Галерейні будинки відрізняються різноманітністю архітектурно-планувальних та об'ємно-просторових рішень по конфігурації планів, по розташуванню галерей і з плануванні квартир. Планувальні схеми галерейних будинків можна звести до трьох основних груп: лінійних, сполучених, просторових.

До лінійних схем належать будинки, в основі конфігурації яких закладено лінійна побудова плану. Конфігурація будинків може бути: прямокутною, із зсувом квартир і криволінійною. Застосовують два способи пристрою сходів у галерейних будинках: винесені з основного об'єму будівлі сходи і вбудовані в основний габарит будівлі.

Зблоковані галерейні будинки складаються з двох або кількох прямокутних блоків, об'єднаних вузлом комунікацій - сходами. Форма планів таких будинків досить різноманітна - від простого поєднання в плані блоків зі зміщенням їх паралельно один до одного до ускладненої конфігурації.

Просторові схеми використовуються в основному при створенні житлових комплексів. Форми їх в плані найрізноманітніші.

Для створення зручностей та дотримання необхідних санітарно-гігієнічних умов у будинках коридорного типу коридори повинні мати відповідну ширину, освітленість і провітрюваність. Всі ці умови, природно, накладають відбиток на формоутворення коридорних будинків. в основному це прямокутні мул прямокутні зі зрушенням в плані будинку. Зрушення зазвичай робляться для поділу будинку на більш короткі ділянки, для освітлення і провітрювання коридорів з торців. Крім зрушень ділянки будинку іноді розташовуються під кутом один до одного. У компонуванні планів коридорного будинку важливо розташування та кількість сходів, які звичайно проектуються плані - в середині або торцях будинку.

У будинках коридорного типу застосовують різні типи квартир: в одному, двох рівнях, з перебивання рівнів. Коридори розташовуються в кожному поверсі, через поверх, через два.

Пасивний Будинок (Passivhaus нім. мовою, Passive House англ. мовою) – це будівельний стандарт, який є дійсно енергоефективним, створює комфортні умови для проживання, водночас є економічним і спричиняє мінімальний негативний вплив на навколишнє середовище.

Точне визначення стандарту Пасивного Будинку (РНІ):

«Пасивний Будинок — це будівля, в якій тепловий комфорт (ISO 7730) досягається виключно за рахунок додаткового попереднього підігріву (або охолодження) маси свіжого повітря, необхідного для підтримання в приміщеннях повітря високої якості, без його додаткової рециркуляції».

Це визначення є суто функціональним; воно не містить ніяких цифрових даних і підходить для будь-якого клімату. Таке визначення свідчить, що в основі Пасивного Будинку лежить не якийсь певний стандарт, а засаднича концепція.

Усі герметичні будівлі (будь який з низько енергетичних будинків повинен бути герметичною будівлею) потребують ефективної системи вентиляції. В Пасивному Будинку ця система використовується також для опалення, не потребуючи додаткових каналів, основних технічних інтерфейсів, допоміжних вентиляторів тощо.

Дана концепція дозволяє споруджувати будинки, обладнані високоефективною системою рекуперації тепла, за доступною ціною. Як правило, це досить складно реалізувати, тому що витрати на систему вентиляції такі ж самі, як і на систему опалення; це подвійні інвестиції, які навряд чи окупляться. Отже концепція передбачає заощадження на одній із двох систем, наприклад, на системі вентиляції. Цього можна досягнути шляхом встановлення тільки системи витяжної вентиляції. В даному випадку будівля стане енергозберігаючим будинком із звичайним опаленням.

Інший шлях — це заощадити на системі опалення, використовуючи для опалення систему вентиляції. В цьому випадку будівля стане Пасивним Будинком.

Термограма пасивного будинку. Жовто-червоний – звичайний будинок, синій – пасивний.

Така концепція опалення автоматично передбачає надзвичайно низьке споживання енергії. Зрештою, вентиляція для опалення за допомогою свіжого повітря без додаткової системи опалення може працювати тільки в будівлях з мінімальними чистими збитками. Це вимагає іншого підходу до ізоляції огороджувальних конструкцій будівлі: в холодному кліматі — для збереження бажаного тепла всередині будівлі, а в жаркому кліматі — для запобігання небажаного перегріву будівлі. Енергетичний баланс допоможе визначити рівень ізоляції, необхідної саме для даного будинку з урахуванням умов певного клімату.

Колір опорядження фасадів і даху зазвичай світлий або білий, іноді використовують навіть дзеркальне покриття, щоб будинок не перегрівався у теплі пори року.

На даху пасивного будинку розміщують сонячні батареї. Енергія, яку вони використовують, є поновлюваною, вони є дружніми до навколишнього середовища. Їх недоліки в тому, що вони доволі дорогі (особливо у нашій країні) і мають займати велику площу. До того ж, слід зважати на кількість сонячних днів на рік у нашій місцевості.

Два поруч споруджуваних житлових будинки, однакових за планувального вирішення, поверховості і членуванню фасадів, можуть сприйматися по-різному в залежності від архітектурної деталювання функціональних елементів і оздоблення, застосованої при їх будівництві.

Архітектурна деталь визначає стиль забудови, її індивідуальність, підкреслюючи неповторність і своєрідність кожної споруди, елемента обладнання та благоустрою.

Розробка та застосування архітектурних деталей ґрунтується або на використанні кращих зразків місцевих традиційних рішень, стиль яких відпрацьовувався протягом тривалого історичного періоду і в наш час отримує новий розвиток, або на новаторському пошуку, пов'язаному із сучасною трактовкою архітектурної форми та її деталізацією.

Природно, що вибір декоративних елементів і архітектурних деталей повинен забезпечити цілісність архітектурно-художнього сприйняття всієї будівлі в ув'язці з загальним містобудівним задумом ансамблю забудови населеного пункту або житлового району.

Стіни. Типові та індивідуальні проекти житлових будинків розроблені в різних конструкціях із застосуванням різних будівельних матеріалів.

Найбільш часто для зведення стін будівель застосовують цеглу (глиняну червону і силікатну білу). При гарній розшивки швів стіни з особового червоного і силікатної цегли не потребують додаткової обробки, а різні прийоми кладок надають тектоніці стіни велику різноманітність і декоративність.

Житлвий будинок, бюро Марка Коелера (Marc Koehler Architects), Амстердам

Житловий комплекс Блумензінгель (Bloemsingel Housing), Голландія

Будівля SAHRDC, Нью-Делі, Індія

Цеглу використовують як облицювальний матеріал, якщо стіни виконані з дрібних блоків, бетону. У той же час стіни з цегли можуть бути облицьовані керамічною плиткою, природним каменем, оштукатурені. Кладку при цьому виконують впустошовку, тобто розчин не повинен доходити до лицьової поверхні кладки на 15 мм.

Якщо стіни згодом не будуть облицьовані, то шви при кладці заповнюють розчином, а потім розшивають, при цьому вони отримують опуклу, увігнуту або скошену форму.

Керамогранітні фасадні системи це сучасне і одне з найбільш популярних рішень облицювання фасаду будівлі. Завдяки своїм підвищеним експлуатаційним характеристикам, керамограніт широко застосовується при облицюванні житлових комплексів, адміністративних будівель, заміських будинків та котеджів.

Вікна. Віконні отвори, крім забезпечення необхідної освітленості приміщень, можливості їх провітрювання, є важливим елементом архітектури. Їх розміщення потрібно приділяти особливу увагу ще в процесі проектування.

Від форми вікна і його розташування залежать рішення інтер'єру, його зонування та зв'язок за допомогою віконних прорізів з навколишнім природним середовищем. Розміщення вікон на фасаді впливає в свою чергу на його пропорції і членування. Якщо кімната кутова, то вікна можуть бути звернені або на головний, або на бічний фасад.

Балкони. Балкони є значним архітектурним акцентом мансардних і двоповерхових будинків. Вони підвищують рівень комфорту житлових приміщень і завдяки виразності архітектурних деталей в поєднанні з зеленню і квітами пожвавлюють, прикрашають і збагачують фасади будинку, задаючи тон їх стилю, підкреслюючи його.

Матеріали, що застосовуються при огородженні балконів, можуть бути найрізноманітнішими, вибір їх пов'язаний із загальною архітектонікою фасаду.

У межах території житлового комплексу слід передбачати гаражі (наземні й підземні) та відкриті стоянки для постійного розміщення 100% розрахункової кількості індивідуальних легкових автомобілів. Число парковочних місць необхідно приймати з урахуванням перспективного рівня автомобілізації - по одній машині на кожну квартиру.

При проектуванні житлових будинків передбачають заходи щодо шумовібропоглинання, які повинні задовольняти вимоги СНиП ІІ-12 щодо житлових приміщень. У випадку розміщення житлових будинків на міських магістральних вулицях вони повинні передбачатися шумозахисними, з розташуванням квартир або спальних кімнат у бік, протилежний до магістралі. У таких будинках допускається орієнтація на сторону шуму однієї загальної кімнати в квартирах з кількістю житлових кімнат три і більше. У зазначених кімнатах слід передбачати конструктивно-технічні засоби шумозахисту, які знижують у режимі провітрювання рівень проникаючого шуму до нормативних значень.

Сміттєпроводи слід передбачати:

а) у житлових будинках і гуртожитках з позначкою підлоги верхнього поверху 11,2 м (п'ять поверхів) і більше;

б) у житлових будинках для осіб похилого віку та сімей з інвалідами відповідно 8 м (чотири поверхи) і більше та 3 м (два поверхи) і більше.

Сміттєпроводом можуть бути обладнані будинки меншої поверховості та висоти, які будуються за рахунок коштів індивідуальних замовників.

Відстань від дверей квартири або кімнати гуртожитку до найближчого завантажувального клапана сміттєпроводу не повинна перевищувати 25 м.

Допускається зберігати наявну систему сміттєвидаляння в разі надбудови будинку мансардним поверхом.

Стовбур сміттєпроводу повинен бути з негорючих матеріалів, повітронепроникним, звукоізольованим від будівельних конструкцій, мати межу вогнестійкості не менше Е45, закінчуватися шибером у сміттєзбірній камері і не повинен примикати до житлових приміщень.

Кришки завантажувальних клапанів сміттєпроводів на площадках сходових кліток повинні бути виконані з негорючих матеріалів і мати щільний притул, забезпечений герметизуючими і амортизуючими прокладками. Сміттєпровід повинен бути обладнаний пристроями, які забезпе-чують можливість його очищення, дезинфекції і дезинсекції та допускають використання засобів малої механізації.

Сміттєзбірну камеру слід розміщувати безпосередньо під стовбуром сміттєпроводу з підведенням до неї гарячої і холодної води та водовідводів (улаштування трапів у підлозі). Сміттєзбірну камеру не допускається розташовувати суміжно і під житловими кімнатами. Висота камери у просвіті повинна бути не менше 1,95 м.

Сміттєзбірна камера повинна мати самостійний вхід із дверима, які відчиняються назовні, ізольованими від входу до будинку і вікон, літніх приміщень сусідніх квартир глухою стінкою (екраном), і відокремлюватися протипожежними перегородками і перекриттями з межами вогнестійкості не менше ЕІ 60 (для перегородок), REI 60 (для перекриттів) і мати групу за межею поширення вогню - МО. У разі розміщення сміттєзбірної камери під маршами (площадками) схо-дових кліток перекриття над нею повинні бути протипожежними вогнестійкістю REI 120.

У житлових будинках заввишки три поверхи і більше (або з висотою між основним і верхнім житловим поверхами більше 8 м) рекомендується встановлювати пасажирські ліфти, а у будинках заввишки п'ять і більше поверхів їх встановлюють обов'язково.

При встановленні декількох ліфтів в одному під'їзді ліфти вантажопідйомністю 1000 кг або один із групи ліфтів вантажопідйомністю 1000 кг повинні (повинен) мати габаритні розміри кабіни (ширина х глибину) 2100 мм х 1100 мм або 1100 мм х 2100 мм.

Мінімальна ширина ліфтового холу при однорядному розташуванні ліфтів повинна бути не менше: 1,2 м - при їх вантажопідйомності 400 кг; для решти ліфтів - 1,6 м.

У багатоповерхових житлових будинках електрощитові розміщують, як правило, на першому поверсі з виходом із неї безпосередньо назовні або у поповерховий позаквартирний коридор (хол).

Не допускається розміщення електрощитової суміжно з житловими приміщеннями, під і над ними. Допускається передбачати електрощитову в підземному поверсі поблизу входу за умови унеможливлення її затоплення та з влаштуванням шумоізоляції огороджувальних конструкцій.

а - розріз фрагмента забудови; б - план фрагмента забудови; в - інтер'єр заскленого внутрішнього дворика.

Реконструкція внутрішнього дворику на Підзамче у м. Львові

Франція. Авіньйон. Дворик

Власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

10 Стаття Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду

Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку", – читаємо у Цивільному кодексі України (ст. 382).

В зв’язку з тим, що сьогодні немає загального світового визначення поняття «висотний будинок», у різних країнах класифікація будівель за висотністю значно різниться в силу історичних, культурних та інших причин.

В Україні на даний час термін «висотне будівництво» використовується при зведенні будинків вище 25 поверхів (з умовною висотою верхнього поверху, що експлуатується, 73,5 м).

Класифікація за висотністю встановлюється з метою вибору конструктивної схеми будівлі, визначення складності інженерно-технічних рішень та обладнання, яке має різні потужності та схеми функціонування у разі зміни поверховості. Висотність впливає також на клас будівлі щодо прийняття певних планувальних заходів забезпечення пожежної безпеки.

Під час проектування висотних будинків необхідно керуватись існуючими нормативними документами у сфері будівництва, основним з яких є ДБН В.2.2-24 «Проектування висотних житлових і громадських будинків» [10], який розроблено в доповнення до двох базових для проектування житлових і громадських будинків і споруд документів: ДБН В 2.2-15 «Житлові будинки» [11] і ДБН В.2.2-9 «Громадські будинки і споруди» [12].

За відсутності широкої практики будівництва та набутого досвіду проектування таких технічно складних будівельних об'єктів, як висотні споруди, ДБН «Проектування висотних житлових і громадських будинків» обмежується вимогами до проектування житлових будинків висотою до 100 м та громадських до 150 м.

Згідно [28], обмеження висоти житлових будинків до 100 м є принциповим підходом і в даний час обґрунтовується низкою визначальних чинників економічного, технічного, соціального та екологічного характеру, до яких належать такі:

збільшення собівартості будівництва верхньої частини висотного будинку (як світова, так і вітчизняна будівельна практика показує суттєве зростання питомої вартості будівництва зі збільшенням висоти будинку, і, орієнтовно, починаючи із 20-го поверху вартість зведення кожних 5-ти поверхів зростає на 10 \%, що підтверджує і досвід спорудження деяких висотних будинків в Києві, де собівартість 1 м2 площі висотних секцій на 30 – 35 \% вища собівартості 1 м² площі секцій до 23-х поверхів);

низький коефіцієнт виходу корисної площі у висотних спорудах через необхідність використання значного простору для влаштування вертикальних конструкцій, розвинених ліфтових вузлів та сходових клітин, технічних поверхів тощо (практика спорудження висотних житлових будинків в м. Києві показала, що відношення корисної площі до загальної в 1,5-1,8 рази менше, ніж для будинків на 5-16 поверхів);

необхідність підвищення вимог до безпеки експлуатації висотної споруди, в першу чергу - пожежної безпеки;

значне ускладнення роботи системи вентиляції через великі перепади атмосферного тиску по висоті будинку;

негативний вплив висоти на фізичний і психологічний стан мешканців (практика житлового будівництва в більшості розвинених країн європейського континенту, в тому числі і на законодавчому рівні, обмежує висоту будівель приблизно до 40 м).

Пріоритет щодо підвищення поверховості мають громадські споруди різного призначення – офісні, готельні, торгівельні, багатофункціональні тощо. Їх проектування та будівництво повинно здійснюватися при безумовному забезпеченні всіх вимог нормативних документів та чинного законодавства, в першу чергу, щодо міцності і стійкості конструктивної системи, забезпечення безпеки людей і комфортного середовища для їх праці із застосуванням надбаних світовою практикою прогресивних архітектурно-будівельних та інженерних рішень. До них можна віднести влаштування атріумів, зимових садів та інших зон відпочинку, кондиціонування повітря, поліпшення теплового режиму, розвиток комунікаційних систем тощо. У висотних громадських спорудах повинно застосовуватись досконале інженерне обладнання, особливо ліфтове, комунікаційні системи зв'язку і інформатизації, а також якісні матеріали та вироби для оздоблювальних робіт і влаштування внутрішнього дизайну.

Як показує міжнародний досвід, розроблення обґрунтованих нормативів для громадських будинків, висота яких більше 150 м (хмарочосів), є складним з наукової точки зору та неактуальним з точки зору їх необхідності для такого обмеженого сегмента висотного будівництва. Будинки більшої висоти необхідно споруджувати як об'єкти експериментального будівництва виключно за індивідуальними проектами із розробленням спеціальних технічних вимог та науково-технічним супроводом, що відповідає загальносвітовій практиці.

Проектування висотних будинків як унікальних споруд повинне розпочинатися із розроблення функціонально-планувальної схеми та архітектурно-конструктивної системи майбутньої споруди, водночас створюючи архітектурно-художній образ висотної домінанти з урахуванням містобудівного значення.

ЛЕКЦІЯ №4

Особливості проектування квартир. Однорівневі і багаторівневі квартири. Площі. Складові частини квартир. Варіантність планування від орієнтації сторін. Прохідні і непрохідні приміщення. Квартирні групи для складних сімей.

Квартира - це приміщення, у якій людині в різні періоди його життя доводиться проводити більшу частину свого часу. Якщо раніше квартира була в основному місцем задоволення фізіологічних потреб родини (сон, харчування, внутрішньосімейне спілкування й виховання дітей, особиста гігієна), то в цей час вона здобуває ще й функцію духовного розвитку особистості (самоосвіта, професійна й аматорська діяльність).

Квартири різняться за кількістю житлових кімнат: 1, 2, 3, 4, 5 й більше. У всіх типах будинків квартири можуть розміщатися в одному або в різних рівнях. За цією ознакою всі види квартир діляться на два основних типи:

- квартири з розташуванням всіх приміщень в одному рівні;

- квартири, розташовувані у двох і більше рівнях.

Перший принцип проектування квартири - функціональне зонування, тобто надання кожному процесу життєдіяльності частини простору, що забезпечує умови для його здійснення. За цим принципом в кожній квартирі виділяються такі зони:

- житлова, підсобні й допоміжні приміщення (господарські у сільському житлі);

- колективна (спільна кімната, вітальня, їдальня, дитяча-ігрова й обслуговуюча їх підзона - кухня, убиральня, комори) і індивідуальна (особисті житлові кімнати, спальня подружжя й обслуговуюча їх підзона - ванни, гардеробні, коридори);

- денної активності й індивідуального користування.

Другий принцип проектування квартири - забезпечення автономності кожної із зон при їх раціональному взаємозв'язку: кухні з передньою й спільною кімнатою, кухні із приквартирною ділянкою (у малоповерхових садибних і блокованих будинках), спільної кімнати з передньою, спалень із санвузлами й т.д. У значній мірі комфортність квартири досягається місцем розміщення окремих її структурних елементів: кухні й спільної кімнати ближче до входу (виходу), спалень - у глибині квартири.

За допомогою системи техніко-економічних показників визначають економічність містобудівного та архітектурного рішень житлового будинку. Як економічних обмежувачів виступають норми і фінансові можливості замовника. СНиП 2.08. 01-89 * «Житлові будинки» встановлює верхні межі загальної площі квартир у соціальному житлі з числом кімнат від 1 до 6. При цьому склад житлових приміщень квартири не регламентується. Величина площі квартири у соціальному житлі визначена з розрахунку житлової забезпеченості 12 кв. м житлової площі на людину та 18 кв. м загальної площі на людину.

Норми житлової забезпеченості тісно пов'язані з формулою заселення квартир, яка визначає співвідношення числа членів сім'ї та кількості кімнат у квартирі, К = f (п), де К - кількість кімнат, п - число членів сім'ї. Встановлено, що при 9 кв. м житлової площі на людину можливо заселення за формулою К = п - 1, при 12 кв. м / чол. квартири заселяють за формулою К = п, у 15 кв. м / чол. квартира може бути заселена за формулою К = п + 1.

Співвідношення кількості кімнат і проживають дозволяє розмістити тим чи іншим способом необхідну кількість спальних місць в житлових приміщеннях квартири. Розміщення спальних місць по приміщеннях, як показник використання приміщень, характеризує рівень комфортабельності квартири, її якість.

Площа загальної кімнати (вітальні) в однокімнатній квартирі повинна бути не менше 14 кв. м, в квартирах з кількістю кімнат 2 і більше - не менше 16 кв. м. У комфортабельних квартирах загальна кімната має площу 24-30 кв. м.

Площа житлової кімнати повинна мати мінімум 8 кв. м, для двох чоловік беруть 10 - 12 кв.м, для подружньої пари (головна спальня) - 13 - 15 кв. м, що дозволяє помістити дитяче ліжко. У більш комфортабельних квартирах кімната на 1-2 чоловік приймається площею 12 - 14 кв. м, спальня подружжя - 16 - 18 кв. м. Надмірне збільшення площі спальні порушує її масштаб і робить незатишною. Площа спальної житлової кімнати на мансардному поверсі двох-і більше кімнатних квартир допускається не менше 7 кв. м за умови, що загальна кімната має площу не менше 16 кв. м.

Площа кухні повинна бути не менше 8 кв. м. У малій однокімнатної і малої двокімнатної квартирах міських будинків допускається проектувати кухні або кухні-ніші не менше 5 кв. м. Ще меншу площу мають кухні-ніші за умови обладнання їх електроплитою та штучної витяжною вентиляцією.

Площа душової приймають рівною 1,7-2,25 кв. м, суміщеного санвузла - 3,3-3,85 кв. м, роздільного санвузла (вбиральня та ванна) - в межах від 3 до 6 кв. м і більше, вбиральні - 0,96-1,8 кв. м, ванною - 2,6-3,3 кв. м. Мінімальна ширина вбиральнею - 0,8 м і глибина - 1,2 м.

Площа кабінету може бути різною - від 10 кв. м в комфортабельному житло до 30-40 кв. м і більше у високоякісному житло.

Оцінка комфортабельності планування квартири (або окремих приміщень) проводиться за комплексом показників - гігієнічних, функціональних, психологічних, естетичних та ін Але основним критерієм комфорту і основою для хорошого вирішення всіх показників квартири в цілому є функціональні вимоги.

У результаті вивчення процесів життєдіяльності була розроблена їх номенклатура. Встановлено, що в сучасній середній квартирі здійснюються 40 побутових процесів, які необхідні, широко поширені й характерні для різних сімей незалежно від способу життя. Для їх виконання необхідні 20 просторових елементів - функціональних зон побутових процесів.

Функціональна зона побутового процесу - це простір, в якому здійснюється процес життєдіяльності (або група споріднених процесів), що має умовні межі. Розміри функціональної зони встановлюють виходячи з антропометричних і ергономічних вимог. Функціональна зона побутового процесу складається з трьох частин: постановочної площі, де розміщують обладнання (меблі) процесу, робочої площі, призначеної для використання людиною необхідного обладнання, і резервної площі, яка служить для переміщення людини при виконанні побутового процесу. Розрахунковий склад функціональної зони квартири встановлюють відповідно до чисельності сім'ї та рівнем житлової забезпеченості.

Функціональні зони об'єднують у групи побутових процесів за призначенням та просторовим умовам їх виконання. Для забезпечення відпочинку служать наступні групи побутових процесів: сну, пасивного відпочинку, особистої гігієни, фізкультури, спілкування з природою, споживання культури та спілкування; для реалізації побуту використовують групи побутових процесів: виховання дітей, готування і прийому їжі, господарської діяльності та зберігання предметів і речей; для організації праці необхідні наступні групи функціональних зон: професійної праці, навчання та самоосвіти, аматорської діяльності. Мінімальні розміри між крайніми предметами сусідніх зон мають бути рівні 30 см для приміщень, які використовують 1-3 людини, і 50 см - для приміщень, призначених для 4 і більше осіб.

Групи побутових процесів об'єднують в групи зон за характером користування і вимогам ізоляції. Розрізняють декілька груп функціональних зон в квартирі:

- Особисті зони індивідуального користування;

- Загальсімейні зони індивідуального користування;

- Загальсімейні зони загального користування;

- Загальсімейні зони групового користування;

- Загальсімейні зони господарського обслуговування;

- Загальсімейні зони тривалого зберігання предметів і речей. Групи зон найчастіше утворюють приміщення квартири. Приміщення - основний елемент просторової організації квартири, що включає до свого складу функціональні зони побутових процесів та комунікаційні площі.

Виділяють дві основні групи приміщень квартири за призначенням: житлові і підсобні. До житлових приміщень відносяться вітальня, їдальня, кабінет, бібліотека, дитяча, спальня, хол і т. п. До підсобних приміщень відносять: кухню, передню, ванну, туалет, коридор, комору, господарсько-робочі приміщення, вбудовані шафи, тамбур і відкриті приміщення - балкон, лоджію, веранду і терасу.

Планувальні параметри кожного приміщення (площа, пропорції, конфігурація, габарити) встановлюють залежно від кількості функціональних зон. Число приміщень у квартирі залежить від рівня житлової забезпеченості і ступеня диференціації зон.

Загальна житлова кімната - основна і найбільша за площею кімната квартири багатофункціонального і універсального призначення, служить загальносімейним видів життєдіяльності і перш за все призначена для активних форм відпочинку (спілкування, занять любительської і професійної діяльністю дорослих і дітей, прийому гостей, досугово-інформаційної діяльності). Тому збірний образ функції загальної кімнати в соціальному житлі можна охарактеризувати як прийняття духовної їжі.

Отже, загальна кімната є місцем прийому гостей і сімейного спілкування, забезпечує простір для спільного життя всіх членів сім'ї або сімейних контактів: внутрішніх і зовнішніх. Таким чином, вона виконує функції вітальні, їдальні, сімейної кімнати та кімнати для занять (кабінету), які влаштовують у комфортабельному житло.

За своїм призначенням загальна житлова кімната вимагає центрального положення в квартирі.

Функціональні зони спільної кімнати:

- Прийняття їжі (їдальня);

- Зберігання предметів дозвілля;

- Любительського і / або професійної діяльності (занять);

- Спілкування;

- Тихого відпочинку;

- Перегляду телевізора.

Зону харчування розташовують поблизу кухні, недалеко від входу в кімнату або від роздаткового вікна; функціональні зони спілкування і тихого відпочинку просторово поєднуються (одна і та ж меблі), але використовуються послідовно; зони перегляду телевізора і прослуховування музики проектують виходячи з мінімальних і найбільш зручних відстаней між апаратом і глядачем (слухачем) (250 - 300 см) осторонь від проходів.

Приватні житлові кімнати (спальні) призначені для здійснення пасивних форм відпочинку дорослих членів сім'ї та дітей. Спальні проектують для 1-2 чоловік і подружньої пари. Основне значення особистого житлового приміщення - це самота, індивідуалізація використання житлового простору.

Функціональні зони особистої житлової кімнати:

- Сну та індивідуального відпочинку;

- Занять (професійних або аматорських);

- Зберігання одягу і білизни;

- Зберігання предметів дозвілля (книг);

- Фізичної зарядки, ігор;

- Косметичного туалету.

Гардеробні кімнати - невеликі приміщення (ніші) для зберігання білизни, одягу, валіз і т. п. і переодягання (для цього влаштовують дзеркало і туалетний столик). Вхід може бути зі спальні або шлюзів і коридорів, а також гардероб може бути прохідним приміщенням.

Дитяча кімната являє собою спальню, яка вдень служить також для місцеперебування дітей, і є місцем дитячих ігор і занять, прийому гостей. У разі потреби розмістити велику кількість дітей необхідна ізоляція особистих процесів і вимога мати своє персоніфіковане простір для кожної дитини обумовлюють доцільність проектування декількох окремих кімнат, ніж однієї кімнати тій же площі. Дитячу кімнату зручніше всього розташовувати біля спальні батьків. Переважно напрям вікон на південь і південний схід.

Кухня призначена для приготування їжі, миття посуду, сервіровки столу та інших процесів господарського обслуговування сім'ї, часто використовується для прийняття їжі. Узагальнений образ функції кухні можна визначити як прийняття матеріальної їжі.

Функціональні зони кухні:

- Зберігання сирих продуктів;

- Підготовки продуктів і миття посуду;

- Приготування їжі (страв);

- Сервірування столу;

- Прийому їжі (їдальня).

Санітарно-гігієнічні приміщення відносяться до підсобних приміщень квартири, призначені для забезпечення процесів особистої гігієни, лікувально-оздоровчих процедур, косметичного туалету і господарських процесів - прання, сушіння та зберігання білизни, а також аматорських занять. Санітарно-гігієнічні приміщення багатофункціонального та індивідуального використання вимагають умов суворої ізоляції. Збірний образ функцій цих приміщень можна охарактеризувати як обслуговування тіла людини.

Санітарні вузли - група санітарно-гігієнічних приміщень квартири, наприклад, ванною і туалетом. Для забезпечення комфортних умов санвузли обладнають витяжною вентиляцією. Санвузол є одним з дорогих і насичених обладнанням приміщень квартири.

Приміщення для аматорських та професійних занять у квартирі відображають прогресивні соціальні тенденції у розвитку середовища для праці і відпочинку. Майстерні, комори для зберігання предметів дозвілля отримують за рахунок зменшення площі загальної кімнати і житлової кімнати батьків або за допомогою трансформації частини загальної кімнати або спальні батьків. Місце для професійних занять влаштовують за рахунок збільшення загальної кімнати в результаті об'єднання її зі спальнею батьків у єдиний блок. Можна використовувати для цього інший прийом - збільшення спальні батьків за рахунок зменшення площі загальної кімнати.

Кабінет - ізольоване жиле приміщення для занять професійним працею в людей розумової інформаційного праці.

Передня (передпокій) і коридори - підсобні приміщення для забезпечення функції комунікації - пересування людини в квартирі. Передня - це своєрідний вестибюль квартири. Зовнішність передньої формує перше враження про квартиру і господаря, а планування передній допомагає зорієнтуватися в просторі квартири. Ширина передньої повинна бути не менше 1,4 м, а внутрішньоквартирних коридорів - не менш 0,85 м. Освітлення передній і коридорів здійснюється, як правило, другим світлом через засклені двері.

Функціональні зони передньої:

- Прийом гостей;

- Зберігання верхнього одягу, взуття, господарських та спортивних приладдя;

- Гардероб;

- Комунікація (початок і центр всіх внутрішньоквартирних комунікацій).

Балкон - виступаюча з площини стіни фасаду обгороджена площадка, що служить для відпочинку влітку. Балкони рекомендують проектувати в будинках не вище 9 поверхів.

Лоджія - перекрите і огороджене у плані з трьох боків приміщення, відкрите у зовнішній простір, що служить для відпочинку в літній час і сонцезахисту. Лоджії добре захищені від вітру, забезпечують кращу ізоляцію і безпека в порівнянні з балконами. Просторість і різноманітне озеленення роблять лоджію незамінним елементом квартири. Засклена лоджія по суті є верандою.

Варіанти планування квартир

Житлові кімнати в квартирах II категорії не можуть бути прохідними, за винятком чотирьох -, п'ятикімнатних, у яких через загальну кімнату може передбачатись вхід до однієї зі спалень або робочої кімнати (кабінету).

ЛЕКЦІЯ №5

Зона приготування і прийому їжі. Значення кухні. Типи кухні. Кухні – ніші. Робочі кухні. Кухня з епізодичним етапом їжі. Кухня – їдальня. Кухня – їдальня – вітальня. Зона їдальні в вітальні. Кухні без природного освітлення. Кухонне та інженерне обладнання. Площі. Розміщення в структурі квартири. Елементи кухні на літніх приміщеннях.

Кухня призначена для приготування їжі, миття посуду, сервіровки столу та інших процесів господарського обслуговування сім'ї, часто використовується для прийняття їжі. Узагальнений образ функції кухні можна визначити як прийняття матеріальної їжі.

Зону харчування розташовують поблизу кухні, недалеко від входу в кімнату або від роздаткового вікна.

Функціональні зони кухні:

- Зберігання сирих продуктів;

- Підготовки продуктів і миття посуду;

- Приготування їжі (страв);

- Сервірування столу;

- Прийому їжі (їдальня).

Існує шість основних типів конфігурації кухні: однолінійна (однорядна), дволінійних (дворядна), L-подібна, U-подібна, "острівна" і "півострівна" (G-подібна). Ця класифікація досить умовна. Кожен може пристосувати будь-яку композицію до своїх потреб, звичок і режиму роботи.

Лінійна (однорядна). У цій композиції робочий трикутник виявляється розгорнутим, так як всі послідовні операції господиня виконує, пересуваючись уздовж єдиної лінії. Холодильник і плиту краще розташувати по різні боки мийки. Така компоновка актуальна в будь-якому приміщенні, в тому числі кухні, вписаної в студійний простір.

Дволінійна (дворядна). Можна розбити композицію на два паралельних блоки: з одного боку - плита, мийка і робоча поверхня між ними, з іншого - холодильник, шафи і, при необхідності, додаткова робоча стільниця. Ширина проходу між рядами повинна становити не менше 1,2 м. У просторій кухні другий ряд часто утворюють виїзні системи зберігання, а також високі шафи для вбудовування техніки (їх нерідко вписують в нішу - це зручне і елегантне рішення). Плюси дворядного компонування - місткість, можливість розмістити велику кількість вбудованих побутових приладів. Мінуси (вони часом виявляються в маленькому приміщенні) - проблеми з розташуванням обіднього столу і брак вільного простору.

L-подібна. Кухня, спланована у вигляді латинської літери "L", дозволяє чітко розділити навіть невеликий простір на дві функціональні зони - обідню і робочу. При цьому, з'являється додаткова робоча поверхня, а обсягу шаф досить для зберігання всього необхідного. Даний тип побудови підходить практично для всіх приміщень, за винятком вузьких. Для просторих і відкритих кухонь, де немає особливої необхідності використовувати кути, годиться L-подібна композиція, лінії якої не з'єднані кутовим модулем.

U-образна. Меблі і техніка, розташовані уздовж трьох стін, нiби обтікають користувача, забезпечуючи зручний доступ до всіх зон і не заважають пересуватися по кухні. Один з блоків (як правило, з мийкою) розміщують біля стіни з вікном, а переваги роботи при природному освітленні очевидні. Довжина стіни, у якій встановлюють центральну частину композиції, повинна становити 2,4-4 м, а відстань між паралельними блоками - 1,5-2,8 м. При менших розмірах буде ніде розвернутися, а при більш вільнiй розстановці доведеться занадто багато ходити між центрами активності.

"Острівна". Це комбінований варіант побудови будь-якого типу з додатковим робочим блоком (островом), винесеним в середину приміщення. Подібний тип планування надає чимало можливостей для створення оптимального робочого трикутника. Функціонально острів може бути яким завгодно: з мийкою, варильною панеллю, обробною поверхнею, барною стійкою (з боку вітальні). Робочий трикутник у жодному разі не повинен бути розділений островом - в такому випадку незручно готувати їжу. Дана конфігурація підходить виключно для просторого приміщення площею від 18 м2. Оптимальні розміри острова - 1,2×1,2 м, мінімальні - 90×60 см. Ширина проходів - не менше 1,2 м.

"Півострівна". Це кухня L-або U-образного планування з півостровом-виступом, об'єднаним з пристінковими шафами. На нього виносять мийку або плиту. Півострів можна також використовувати в якості додаткової робочої поверхні, барної стійки для сніданків, сервіровки столика, що відокремлює кухню від їдальні.

Конфігурація впливає на вартість кухонної композиції. Так, кухні з кутовими блоками на 10-15% дорожче лінійних аналогічної довжини. А наявність острова при тій же кількості комплектуючих підвищує ціну, як мінімум на 20%.

Кухня-ніша - невідокремлений перегородкою простір у структурі житлової кімнати чи передпокою для розміщення кухонного обладнання без обіднього місця; може освітлюватися природним або "другим" світлом через фрамугу.

Основою планування кухні прийнято вважати робочий трикутник. Робочий трикутник — це схематичне зображення найчастіших переміщень між зонами: зоною плити, мийки й холодильника. Прямі лінії від плити до мийки, від миття до холодильника і від холодильника до плити можна накреслити на плані кухні.

У зв'язку з правилом трикутника основними побутовими приладами і меблями є холодильник, робочий стіл, раковина і плита. Їх розташовують максимально зручно по відношенню один до одного і так, щоб до них був доступ з боку проходу.

Згідно з правилом трикутника його периметр повинен становити в середньому 6,7-8 метрів, а кожна сторона — по 1,5-3 метри. У разі, якщо довжина однієї зі сторін трикутника буде набагато відрізнятися від інших, це може створювати незручності при переміщенні між зонами.

Дизайнери і проектувальники вивели декілька базових правил розміщення побутової техніки і кухонної меблевої гарнітури:

Прилади і меблі не повинні заважати один одному і людям, захаращувати прохід і створювати небезпечне сусідство зі шторами тощо

Кухонна плита повинна стояти на відстані як мінімум 16 см від вікна, 10-20 см від стіни і 45 см від холодильника

Для поглинання пари і запахів над плитою потрібно встановити витяжку.

При плануванні маленької кухні важлива компактність розташування побутової техніки і меблів: тут їх раціонально розміщувати в один або два ряди вздовж стін. В останньому випадку плиту і мийку краще встановити вздовж однієї стіни, а холодильник — вздовж іншої.

Робоча кухня – ізольоване приміщення з природним світлом та вентиляцією. Вхід до неї можливий з їдальні,а в разі примикання її до загальної кімнаті необхідний окремий вхід з боку передньої або коридору. Зв'язок з зоною прийому їжі, яку організує в загальній кімнаті,здійснюється через дверний отвір або передавальне вікно. Площа такої кухні може бути 5 м². Найчастіше їх проектують в однокімнатних квартирах, або квартирах спеціалізованих будинків з розвиненим суспільним обслуговуванням.

Кухня з епізодичним прийомом їжі має площу 6-7 м², Самостійне світле приміщення з повним складом обладнання в робочій зоні і обмеженим місцем для прийому їжі. При цьому в загальній кімнаті повинно бути постійне місце для обіднього столу на всіх членів сім'ї. Вхід в кухню влаштовують з передньої або шлюзу.

Кухня-їдальня. Сучасними нормами встановлено мінімальний межа площі - 8 м². У такому приміщенні можливо чітке просторове членування на дві повноцінні зони - робочу і зону прийому їжі для всіх членів невеликої родини. Для більш великих сімей кухня-їдальня повинна мати площу 10-12 м².

Кухня-їдальня-вітальня Перед телевізором затишно розміститься диван, невеликий кавовий столик і пара крісел. В іншій частині кімнати буде розташовуватися їдальня з буфетом і великим обіднім столом. Прохідна кімната – досить незручна в плані створення хорошого дизайну, проте і тут можна вийти з положення. У цьому випадку важливо виділити центр приміщення і розмістити в ньому обідню групу з буфетами для зберігання посуду. Зона відпочинку з телевізором ховається в тихому куточку подалі від вікна. Для кімнати з двома дверима існує досить оригінальний варіант оформлення, об'єднуючий дизайн кухні їдальні вітальні. Кожні двері зменшує простір для маневру, тому краще всього розставляти меблі по кутах, а замість масивного столу використовувати розсувний. Обідню групу потрібно поставити прямо біля вікна, щоб вона яскраво висвітлювалася. Вікна варто прикрасити легкими шторами і стильними жалюзі.

На більшості кухонь стельове освітлення на кухні забезпечується одним джерелом. Цей варіант ефективний винятково для невеликих приміщень. У просторій кухні для рівномірного розподілу світла доцільно передбачити декілька світильників. При цьому, чим більше кількість джерел світла, тим нижче може бути їх потужність і, отже, габарити. Багатопозиційне освітлення можна влаштувати за допомогою дрібних світильників з галогенними лампами.

Фахівці вважають, що не варто рівномірно заливати кухню загальним світлом і пропонують зосереджувати стельові джерела освітлення над її основними функціональними зонами: робочим фронтом, обіднім столом і барною стійкою , якщо, звичайно, така є на вашій кухні.

Незвичайним доповненням до основного освітлення кухні є світло усередині шафок з напівпрозорими або ґратчастими дверцятами. Таке джерело світла, перш за все, має функціональне призначення - він висвічує внутрішній простір і вміст шафи, перетворюючи його тим самим з набору утилітарних предметів у казково красивий антураж.

Меблі. Для кожної кухні, залежно від її розмірів, площі, планувальних особливостей меблі розробляються індивідуально. При розміщенні кухонних модулів варто керуватись простим принципом технологічного процесу приготування їжі. Буває, що у великій кухні при поганому розміщенні меблів та кухонних приладів господиня «намотує» десятки а то й сотні зайвих метрів, а в маленькій кухні при неправильному розміщенні крутиться, як дзиґа. Принцип послідовності розміщення кухонних модулів:

Сьогодні кухонні меблі та сучасна кухонна техніка стають окрасою приміщення.  Розмаїття матеріалів дозволяє зробити меблі не лише функціонально зручними але й естетично привабливими. Великий вибір кухонних фасадів підійде для будь-якого стилю кухні. Якщо площа є достатньо великою можна влаштувати кухню «острівного»  чи «напівострівного» типу. За допомогою кухонних меблів ми також можемо приховати не привабливе для ока інженерне обладнання: газовий лічильник, бойлер, котел чи газову трубу. 

Комунікації. Вода: виводи водопостачання та каналізації необхідні для мийки і посудомийної машини, якщо така передбачається, також якщо плануєте влаштувати вмонтовану кавоварку – треба підвести до неї воду. Якщо маєте намір поставити фільтри для води, найкраще місце для них під мийкою.

Вивід газу потрібен для кухонної плити і котла (якщо такий передбачається).

Електрика:

- вивід під світильники загального освітлення на стелі

- виводи на стінах під кухонними шафками на висоті 1.5м для освітлення робочої поверхні

- якщо кухня достатньо велика можна зробити електричний вивід для локального освітлення обіднього стола чи барної стійки а також для декоративного освітлення

- вивід для електричної витяжки.

Розетки влаштовують в залежності від розміщення електроприладів, зазвичай це декілька розеток внизу стіни і декілька вище кухонної робочої поверхні, або вмонтовані в неї.

Мінімальна площа кухні в однокімнатній квартирі - 7 м², у дво- та більше кімнатних - 8 м². Відношення площі світлових прорізів житлових кімнат і кухонь до площі підлоги цих приміщень повинно бути в межах від 1:5,5 до 1:8. Для мансардних поверхів зі світловими прорізами в площині похилих огороджувальних конструкцій - не менше 1:10.

Літня кухня

Найбільш затребуваним приміщенням є літня кухня з мангалом, яка може бути обладнана як газової або електричної плитою, так і піччю. На дачній ділянці найчастіше вибудовують літню кухню з альтанкою. Вона зазвичай виконана з полегшених конструкцій і передбачає мінімум матеріальних і часових витрат на будівництво.

Функція у даного приміщення одна – приготування їжі виключно влітку в гарну, теплу погоду. Одна зі стін у такого спорудження відсутня або виконана у вигляді скління. Літня кухня може бути згодом перебудована під зимовий варіант або посилена для будівництва в ній мангалу.

Остання являє собою два окремо взятих приміщення. У першому розташовується безпосередньо мангал. Його вибудовують за допомогою цегельної кладки або з використанням металевих листів. Друге приміщення є їдальнею. У ньому часто встановлюють закрите джерело вогню, який в зимовий час служить опаленням.

Барбекю можна розміщувати на літній кухні, літній альтанці або будь-якому іншому укритому від протягів місці. Це відмінне рішення для всіх, хто любить пригощати гостей смаженим на вугіллі м’ясом або рибою! Класичне барбекю з цегли являє собою різновид мангалу з залізними гратами. Залежно від ваших побажань це може бути невелика піч- барбекю або барбекю-комплекс який включатиме мангал барбекю, міні-російську піч, коптильню, камін і плиту з казаном. З їх допомогою ви зможете приготувати практично будь-яку страву.

Використання цегли для будівлі барбекю позбавить вас від необхідності подальшого облицювання печі. Цегла, володіючи відмінними вогнетривкими властивостями, також має естетично приємний зовнішній вигляд. Досвідчені муляри-пічники здатні викладати печі надзвичайної краси використовуючи цегла одного кольору і марки. Якщо ж підійти до цього питання творчо, то у вас на дачі або присадибній ділянці з’явиться чудова піч-барбекю, якою можна милуватися і отримувати задоволення від приготування їжі.

Застосовуються такі типи камінів:

Закриті (вбудовані в капітальні стіни). Напіввідкриті (прибудовані до стіни). Відкриті (вільно стоять).

Закриті каміни мають топковий простір і димар в масиві стіни. Їх перевага в тому, що вони практично не займають корисної площі приміщення. Напіввідкриті каміни не пов'язані з конструкцією стін, димоходи можуть бути влаштованими всередині стіни або прибудовані до стіни.

Відкриті каміни, стоять на середині приміщення, володіють певними естетичними і декоративними властивостями, вони ефективні в експлуатації і прості у виготовленні, тепло розподіляється на всі боки. Але такі каміни займають велику площу.

За конструкцією та розташуванням:

• англійський (закритий, розташований у ніші)

• відкритий (швейцарський, розташований посередині помешкання)

• напіввідкритий (поряд зі стіною приміщення, але конструктивно зі стіною не пов'язаний)

• камін Рамфорда

• камін з водяною рубашкою

Господарське приміщення виникло в результаті витіснення з інших приміщень квартири, насамперед кухні і спільної кімнати, ряду функціональних процесів: приготування корму для домашніх тварин і птиці, слюсарні, столярні, фарбувальні роботи та ін

Площа господарського приміщення рекомендується вживати в межах 6 … 8 м2. Його обладнають плитою і мийкою, там же встановлюють і опалювальні агрегати.

Господарське приміщення обов'язково повинно бути пов'язане з кухнею. Якщо в будинку передбачають господарський вихід, то його організовують через кухню і через господарське приміщення.

Розвинуте домашнє господарство включає пральню, де можна переодягтися і прийняти душ.

ЛЕКЦІЯ №6

Конструктивні системи для житла

Конструкції висотних будинків мають свою специфіку, яка впливає на об’ємно-просторові рішення споруд. Студенти-архітектори повинні знати та використовувати під час курсового проектування основи конструктивної організації висотного будівництва.

До особливостей, які враховуються для вирішення конструктива висотної споруди, відносяться :

високе навантаження на несучі конструкції;

високе значення горизонтальних (у першу чергу, вітрових) навантажень;

проблеми забезпечення спільної роботи в несучих конструкціях таких матеріалів, як сталь і бетон, а також неоднаково навантажених елементів конструкцій, наприклад, колон і стін;

підвищена значущість впливу ряду природних (сейсмічних, атмосферних, аеродинамічних) і техногенних факторів (вібрації, шуми, аварії, пожежі, диверсійні акти, локальні руйнування) на безпеку експлуатації;

підвищені вимоги пожежного та інших видів безпеки.

У висотних будинках застосовуються конструктивні системи, які складаються із вертикальних (колон, стін, ядер, діафрагм та інших елементів жорсткості) і горизонтальних (перекриттів, покриттів, балок, розкісних поясів та інших елементів жорсткості) несучих конструкцій, що забезпечують міцність та просторову жорсткість висотного будинку.

Горизонтальні конструкції сприймають вертикальні та горизонтальні навантаження і передають їх поповерхово на вертикальні несучі конструкції, які в свою чергу передають ці навантаження фундаментам.

У сучасному висотному будівництві застосовують різні конструктивні системи і схеми з різноманітними варіантами компонувань. Конструктивні системи, які використовуються у висотному будівництві, можна розділити на каркасні, стінові, стовбурні та коробчасті (оболонкові). У свою чергу каркасні системи підрозділяються на рамно-каркасні, каркасні з діафрагмами жорсткості. Серед стінових систем використовуються схеми з поперечними або перехресними несучими стінами. Змішані системи мають окремі ознаки двох інших систем, до них відносять каркасно-стовбурні та коробчасто-стовбурні («труба в трубі» або «труба у фермі») . Кількість можливих варіантів комбінованих систем досить широка.

Вибір тієї або іншої конструктивної системи залежить від багатьох факторів, основними з яких є висота будинку, умови будівництва (сейсмічність, ґрунтові особливості, атмосферні, особливо вітрові впливи), архітектурно-планувальні вимоги.

Для забезпечення підвищення просторової жорсткості конструктивної системи висотного будинку застосовуються: розвинені в плані і симетрично розташовані ядра та діафрагми жорсткості; конструктивні системи із зовнішніми стінами по всьому контуру

Варіанти стовбурних систем:

а – підвішування на верхню консоль; 

б - обпирання на нижню консоль;

в – консольне обпирання перекриттів на стовбур; 

г – проміжне розташування несучих консолей

Конструктивні системи висотних споруд: а – з поперечними несучими стінами;   б – рамно-каркасна; в – каркасна з діафрагмами жорсткості; г – стовбурна; д – каркасно-стовбурна;     є – коробчаста; ж – коробчасто-стовбурна

 

 

 

Раціональні форми висотних споруд: а – трикутна призма; б – еліптична; в – форма, що звужується догори; г – конусна; д – циліндрична

будинку (оболонкового типу); конструктивні системи із симетричним та рівномірним розташуванням несучих конструкцій в плані і по висоті будинку та відповідно з рівномірним розподілом вертикальних навантажень; горизонтальні балочні або розкісні пояси жорсткості на рівні технічних поверхів, що забезпечують спільну роботу на згинання всіх вертикальних конструкцій будинку.

Для поліпшення умов роботи каркаса висотного будинку рекомендується проектувати його із симетричним розташуванням мас і жорсткостей, рівномірним розподілом вертикальних навантажень на пілони каркасу, стіни-діафрагми, фундамент і ґрунтову основу та симетричним горизонтальним перерізом, що наближається до квадратного або круглого .

Якщо для будинків висотою до 40-50 поверхів включно основним матеріалом несучих вертикальних конструкцій є залізобетон, то для будинків більшої поверховості – сталь у сполученні із залізобетоном.

Сталезалізобетонні несучі конструкції, які виконуються із бетону і сталевих гарячекатаних та зварних елементів (двотаврів, швелерів, труб, кутових елементів) застосовують в основному для колон із обмеженою площею поперечного перерізу та високими навантаженнями, коли їх несуча здатність при застосуванні несучої гнучкої арматури недостатня. В окремих випадках сталезалізобетонні несучі конструкції можуть бути застосовані для влаштування стін, ядер жорсткості та плит перекриттів .

Вибір сталевих конструкцій для висотних об'єктів визначається їх технічними перевагами: більшою точністю виготовлення, простотою й точністю зборки на високоміцних болтах, що робить їх більше виграшними в порівнянні із залізобетонними конструкціями. Однак недоліком застосування сталевих несучих конструкцій залишається необхідність проведення дорогих і трудомістких антикорозійних і протипожежних заходів, робіт з утеплення й обробки.

Як протипожежні міри застосовується напилювання або оштукатурювання внутрішніх несучих конструкцій розчинами із заповнювачем, що має малий коефіцієнт теплопровідності (перліт, вермикуліт), їх бетонування або облицювання пустотними керамічними блоками. Для забезпечення захисту від корозії зовнішніх несучих елементів застосовують спеціальні лакофарбові покриття або виконують їх зі стійких до атмосферної корозії сортів стали.

Зовнішні стіни висотних будинків можуть бути несучими або ненесучими. Ненесучі зовнішні стіни бувають навісні та самонесучі.

Несучі зовнішні стіни (несучі конструкції зовнішніх огороджень) спільно із ядрами жорсткості і внутрішніми діафрагмами приймають вертикальні навантаження від перекриттів, власної ваги, а також вітрові й сейсмічні навантаження .

До навісних стін відносяться ті, в яких вертикальні навантаження від власної ваги та горизонтальні вітрові навантаження передаються безпосередньо на несучі конструкції споруди. Самонесучі стіни опираються на перекриття та сприймають вертикальні навантаження від власної ваги (в межах поверху) та вітру.

Навісні конструкції отримали найбільше поширення у висотному будівництві – це легкі панелі, залізобетонні панелі та світлопрозорі фасадні конструкції.

Навісні легкі панелі мають тришарову конструкцію з внутрішнім та зовнішнім шаром зі сталевих, алюмінієвих, склопластикових та інших листових матеріалів, середній шар з ефективного утеплювача. Панелі виготовляють на спеціальному обладнанні, що забезпечує задану точність із мінімальними допусками, вимірюваними міліметрами. Такі вимоги обумовлені необхідністю забезпечення надійного кріплення стінових панелей до каркаса і виключенням піддатливості в з'єднаннях, неприпустимих в умовах значних динамічних і знакозмінних навантажень.

Схема безригельно-безкапітельної збірно-монолітної конструктивної системи житлової будівлі: 1 - колона; 2 - надколонна плита; 3 - міжколонна плита; 4 - середня плита; 5 - сходова клітка; 6 - елементи жорсткості

Сутністю даної конструктивної системи у загальному випадку є плоскі залізобетонні перекриття, які безпосередньо з'єднані з колонами за рахунок прогресивних вирішень їх стиків (рис. 2). У будівлях, що зводяться за такими каркасами, є характерним те, що в них відсутні балки, консолі в колонах та капітелі. Каркас монтується з виробів заводського виготовлення з подальшим замонолічуванням вузлів. В експлуатаційній стадії конструкція є монолітною.

Рис. 2. Виконання основних стиків конструктивної системи «КУБ»: 1 - з'єднувальні деталі; 2 - деталі монтажу «Л-в'язі»; 3 - арматура з'єднання плит; 4 - верхня частина збірної колони; 5 - нижня частина збірної колони; 6 - опорний столик

Схема основних елементів цивільних будівель: а - старої будови; б- каркасно-панельної будови; в - з об'ємних блоків; 1 - фундамент; 2 - цоколь; 3 - несучі поздовжні стіни; 4 - міжповерхові перекриття; 5 - перегородки; 6 - крокви даху; 7 - покрівля; 8 - сходова клітка; 9 - горищне перекритя; 10 - ригелі й колони каркаса; 11 - навітряні стінові панелі; 12 - палі; 13-15 - об'ємні блоки (13 - кімнати; 14 - санвузли і кухні; 15 - сходові клітки); 16 - відмощення

ЛЕКЦІЯ №7

Секрети грамотних та економічних рішень. Відкривання дверей. Оптимальні площі. Співвідношення площ. Транзитні площі. Традиційне і нетрадиційне планування. Елементи вишуканості: чорні сходи, приміщення для прислуги. Прийоми забудови великої щільності на опорах.

На економічні показники багатоповерхового житла впливають декілька факторів.

1. Вплив планувального рішення і розміру квартир. Величина загальної площі квартири впливає на вартісні показники наступним чином. Чим більша площа квартири, тим вища її вартість у цілому, але тим нижча вартість 1м2 загальної площі. Вартість квартири зростає за рахунок росту обсягів конструктивних елементів і площі обробки. Кількість кімнат у квартирі впливає на вартісні показники наступним чином. Чим більша квартира, тим вища її вартість у цілому, але тем нижча вартість 1м2 загальної площі. Вартість квартири зростає за рахунок росту обсягів конструктивних елементів і площі обробки.

2. Вплив планування і орієнтації житлових секцій. При проведенні порівняльного аналізу широтної, меридіональної та секцій вільної орієнтації з‘ясовано, що меридіональна секція дозволяє збільшити навантаження на сходово-ліфтовий вузол до 6-8 квартир замість 3-4 квартир в широтній. У секціях вільної орієнтації більший світловий периметр зовнішніх стін, одна сходова клітка і ліфт. Вони мають більш високу вартість 1м2 загальної площі через збільшення питомого периметра зовнішніх стін. Це подорожчання росте зі зменшенням площі поверху.

3. Вплив конфігурації в плані житлового будинку. Зовнішні стіни складають у середньому 15 % від вартості будинку. Взимку 40% тепловитрат відбувається через зовнішні стіни. Необхідний пошук раціонального співвідношення між довжиною зовнішніх стін і площею. Найбільш доцільна конфігурація плану, що наближається до кола чи квадрата. Ускладнена конфігурація приводить до збільшення довжини стін. У 16-ти і більше поверхових будинках збільшення кількості квартир на поверсі, з метою більш ефективного використання ліфтового устаткування, приводить зазвичай до ускладнення конфігурації будинку, що підвищує вартість 1м².

4. Вплив загальних параметрів житлового будинку. Чим більша ширина корпусу будинку, тим менша вартість 1м² загальної площі через зменшення довжини поздовжньої зовнішньої стіни. Збільшення ширини корпусу впливає на експлуатаційні витрати, приводить до зменшення площі радіації тепла. Ширина корпусу житлового будинку обмежується вимогами інсоляції приміщень. Чим довший будинок, тим менша вартість 1м² загальної площі за рахунок зменшення питомої кількості зовнішніх торцевих стін. Зі збільшенням довжини знижуються експлуатаційні витрати на опалення. Однак існує межа (80 – 100 м), після якої вартість 1м² починає рости через необхідність організації проїздів, проходів, що вимагає додаткового утеплення, посадкових і температурних швів, прив'язки нульового циклу до існуючого рельєфу. Збільшення висоти поверху веде до збільшення обсягу усіх вертикальних конструкцій, комунікацій і внутрішніх сантехнічних систем. Це призводить до підвищення загальної вартості житлового будинку і вартості 1м2 загальної площі квартири. Збільшення висоти поверху на кожні 10 см приводить до підвищення капітальних витрат - на 1% і експлуатаційних витрат – на 2,5-3%.

5. Вплив типу житлового будинку. Житлові багатоповерхові будинки поділяються на три основні типи: секційні, коридорні, галерейні. При порівнянні будинків різних типів з‘ясовано, таке.

А. Вартість 1м2 загальної площі будинку вільної орієнтації (точкового) порівняно з багатосекційним, збільшується за рахунок підвищення питомої площі зовнішніх стін (на 4-8%); питомої площі комунікацій; витрат на опалення (на 6-10%), а зменшується через можливість запроектувати більшу кількість квартир на поверсі, а також за рахунок скорочення кількості внутрішніх несучих стін і перегородок.

Б. Вартість 1 м² загальної площі коридорного будинку, порівняно з багатосекційним, збільшується за рахунок площі несучих внутрішніх стін і перегородок горизонтальних комунікацій, але коридорна система більш економічно ефективна в багатоповерхових будинках (вище 16 поверхів), ніж блок – секційна, через збільшення навантаження на ліфти. Збільшення загальної площі поверху здешевлення 1м² загальної площі не дає, через збільшення довжини комунікацій. Зменшення площі горизонтальних комунікацій можливо за рахунок устрою коридорів через 1 чи 2 поверхи.

В. Вартість 1 м² загальної площі галерейного будинку порівняно з багатосекційним збільшується за рахунок зменшення ширини корпусу, що призводить до збільшення експлуатаційних витрат, а зменшенню вартості сприяє збільшення навантаження на сходово-ліфтовий вузол. Довжина галерейного будинку обмежується тільки протипожежними вимогами. Галерейні житлові будинки мають самі низькі показники вартості 1м² загальної площі серед багатоповерхових житлових будинків, але будівництво їх обмежене кліматичними умовами.

6. Вплив кількості поверхів житлового будинку. Поверховість житлового будинку впливає на його планувальну структуру, конструктивне рішення, інженерне устаткування, методи зведення і засоби механізації. Житлові будинки вище 5 поверхів потребують ліфтового устаткування, що впливає на вартісні показники. Необхідно, щоб поверховість будинку відповідала його максимальній потужності. Вартість сходово-ліфтового вузла (СЛВ) зростає в 1,7 рази в 5-ти поверховому в порівнянні з 3-х поверховим, в 7,4 рази в 10-ти поверховому, 15 разів у 16-ти поверховому, що потребує раціонального його вирішення, тому що збільшення його площі призводить до збільшення вартості 1м² загальної площі на 0,2-0,3%. Зі збільшенням поверховості від трьох до п’яти поверхів вартість 1м² загальної площі падає приблизно на 20%. Це викликано тим, що площа сходового вузла на кожному поверсі не змінюється і відповідно питома вага СЛВ на 1м2 зменшується; щільність забудови росте; кількість квартир збільшується. Самими економічними з цієї групи житлових будинків є п’ятиповерхові будинки. З підвищенням поверховості ускладнюються (посилюються) несучі конструкції будинку, що приводить до подорожчання його вартості. З іншого боку – з підвищенням поверховості зменшується питома вага нульового циклу і даху у вартості 1м² загальної площі. Експлуатаційні витрати на опалення зменшуються, але збільшуються витрати на устрій внутрішніх інженерних мереж.

7. Вплив конструктивних рішень та матеріалів житлового будинку. У житловому будівництві застосовуються три принципові конструктивні схеми: 1) з поперечними, 2) з поздовжніми несучими стінами, 3) каркасна. Поперечна схема найбільш економічна для житлових будинків до 16 поверхів. Поздовжня схема має більшу планувальну гнучкість, однак несучі зовнішні стіни вносять певні обмеження на величину віконних прорізів. Ця схема економічно краща для житлових будинків поверховістю до 14-ти поверхів. У порівнянні з поперечною схемою вартість 1м2 вища на 4-5%. Каркасна схема має більший ступінь гнучкості планування через застосування ефективних легких огороджуючих конструкцій, але вона потребує на 30 – 40 % більше витрат праці, на 30% більше витрат металу, на 30 – 35 % більше кількості монтажних елементів. У порівнянні з поперечною схемою її вартість дорожча на 10 %. Ця конструктивна схема краща для висотних будинків.

Житлові будинки за матеріалами стін поділяються на: цегляні; великопанельні; монолітні; каркасні. Цегляні житлові будинки на 10-12% дешевші, ніж великопанельні, тому що для виробництва великопанельних залізобетонних конструкцій необхідні відповідні виробничі площі на домобудівних комбінатах, монтажні крани великої потужності, але у 2 - 2,5 рази знижуються витрати праці на будмайданчику. Монолітне домобудівництво, при більшій трудомісткості будівельно-монтажних робіт на майданчику, за сумарними витратами не поступається повнозбірним будинкам. Монолітні будинки навіть трохи дешевші, ніж великопанельні через економію металу на 25-30\% і за рахунок невисоких витрат на створення виробничої бази. У порівнянні з цегляними будинками вартість 1м2 загальної площі нижча на 5 – 7 \%; сумарні витрати праці менші на 25 – 30\%; витрата металу менша на 15 – 20\%. Особливо ефективне будівництво монолітних житлових будинків на стислих ділянках, у гірських і сейсмічно небезпечних районах. Конфігурація цих будинків може бути складна і пластична, висота більше 16-ти поверхів.

8. Вплив місцевих умов будівництва та методів зведення і засобів механізації житлового будинку. На вартісні показники багатоповерхового житла впливають: вартість місцевих матеріалів і конструкцій; транспортні витрати на доставку; геологічні умови, наявність сейсміки, осідання ґрунту, рельєф місцевості. Для зведення багатоповерхових житлових будинків потрібно монтаж збірних залізобетонних конструкцій із застосуванням могутніх монтажних кранів. Подорожчання відбувається в середньому на 25% у порівнянні з малоповерховими. При будівництві треба враховувати стан матеріально-технічної бази, наявність місцевих будівельних матеріалів, забезпеченість парком будівельних машин, наявність трудових ресурсів. Все це і визначає, для кожного конкретного випадку, оптимальний проектний варіант.

Двері евакуаційних виходів і двері на шляхах евакуації повинні відчинятись в напрямку виходу людей з будівлі. Двері житлових кімнат можуть відкриватися як усередину кімнати, так і у коридор або передпокій, але так, щоб це було зручно.

Загальна потреба в житловій площі в прогнозований період розраховується виходячи з перспективної чисельності населення і норм його забезпечення житловою площею на одного жителя.

Існують два види норм житлової площі на одну особу: санітарна — 9 м2 і соціальна — 13,65 м2. Житлова площа — це площа без допоміжних приміщень (коридорів, кухонь, туалетів, ванних кімнат, комірок).

Норма користування житловою площею (соціальна норма) — це оптимальний житловий простір, який, згідно з медичними рекомендаціями, дозволяє забезпечити життєдіяльність людини. На Україні вона становить 13,65м².

Розрахункова норма — це показник, який використовують для обчислення потреби в житлі і для формування черги на отримання житла. Зараз розрахункова норма становить 5—7 м2 і встановлюється місцевими органами влади.

Норма надання житла (санітарна норма) — це розмір житлової площі (9 м² на людину), з урахуванням якого сім’ї виділяють житлову площу. Загальна площа житлових будинків розраховується як сума площ житлових та допоміжних приміщень квартир.

Державними будівельними нормами ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", які набули чинності з 01.01.2006, встановлено раціональні та економічні вимоги до архітектурно-планувальних рішень та інженерного обладнання житлових будинків з урахуванням необхідних санітарно-гігієнічних вимог.

Згідно із загальними положеннями ДБН В.2.2-15-2005 "проектоване житло за рівнем комфорту, санітарно-гігієнічними нормами та соціальною спрямованістю поділяють на дві категорії: І та ІІ".

У додатку Б "Терміни та визначення понять" до ДБН В.2.2-15-2005 визначено:

"Житло І категорії (комерційне) - житло з нормованими нижніми і ненормованими верхніми межами площ квартир та одноквартирних житлових будинків (чи котеджів), які забезпечують рівень комфорту проживання не нижче за мінімально допустимий."

"Житло ІІ категорії (соціальне) - житло з нормованими нижніми і верхніми межами площ квартир та житлових кімнат гуртожитків відповідно до чинних санітарних норм, які забезпечують мінімально допустимий рівень комфорту проживання".

Типи квартир і їх площі залежно від кількості житлових кімнат

	Кількість житлових кімнат
	1	2	3	4	5
Нижня і верхня межа площі квартир, м2	30-40	48-58	60-70	74-85	92-98
Примітка 1. Площі квартир дано без урахування площі літніх приміщень. Примітка 2. Площі квартир одноквартирних і зблокованих будинків можуть бути збільшені на 5 %. Примітка 3. З метою уніфікації конструктивно-планувальних рішень багатоквартирних будинків допускається збільшувати площу окремих типів квартир на 5 %.

Загальна площа будівлі Пз - визначається як сума площ усіх поверхів (включаючи технічні, мансардні, цокольні та підвальні). Площу поверхів будівель слід вимірювати в межах внутрішніх поверхонь зовнішніх стін. Площа антресолей, переходів, засклених веранд, галерей та балконів, глядачевих залів включається до загальної площі будівлі;

Корисна площа будівлі Пк - визначається як сума площ усіх розташованих в ньому приміщень, за винятком коридорів, тамбурів, переходів, сходових кліток, ліфтових шахт, внутрішніх відкритих сходів, а також приміщень, призначених для розміщення інженерного обладнання та інженерних мереж;

К1 показник доцільності співвідношення корисної та загальної площі по будівлі в цілому:

К1 = Пк / Пз;

К2 - показник економічного використання будівельного об'єму будівлі, який визначається як відношення будівельного об'єму до корисної площі:

К2 = Об / Пж;

К3 - показник компактності планувального рішення будівлі, який характеризується відношенням площі поверхні зовнішніх стін С до загальної площі будівлі:

КЗ = С / Пз.

Техніко-економічні показники, які відносяться до планування квартир:

• житлова площа Пжк - визначається як сума площ усіх житлових кімнат, без урахування вбудованих шаф;

• підсобна площа Ппк - визначається як сума площ кухні, санітарних вузлів, передпокою, комори, коридорів, вбудованих шаф;

• загальна площа Пзк - визначається як сума житлової та підсобної площ (Пзк = Пжк + Ппк), площі літніх приміщень враховуються із знижуючими коефіцієнтами: для лоджій - 0,5, для балконів і терас - 0,3.

Доцільність співвідношення житлової і загальної площ при плануванні окремих квартир визначається коефіцієнтом К1к :

К1 к= Пжк / Пзк .

Ширина коридорів, що ведуть у житлові кімнати повинна бути 1,1 м.

При проектуванні нетрадиційних просторів приймати за достатньо вірний встановлений нормативними документами показник площі житлового чи нежитлового приміщення недоцільно, адже криволінійність, багатокутність чи непаралельність однієї або декількох стін значно краде корисну площу, яка є достатньою у приміщеннях традиційної прямокутної форми.

Особливістю приміщень нетрадиційної форми є те, що у них з'являється так звана «глуха зона», тобто частина простору непридатного для раціонального розташування необхідного обладнання та меблів, саме тому розрахунок необхідної площі повинен здійснюватися з урахуванням цієї особливості.

Що стосується радіусу криволінійної огороджувальної конструкції, то його значення залежить від різниці у довжині дотичних до нього протилежних стін. Їх співвідношення не повинно перевищувати значення %, у противному випадку утворений гострий кут буде менший за 750 що створить незручності у розташуванні меблів та набуде значення еркеру і рострі кути в цій зоні будуть відсутні.

Такий же принцип стосується і приміщень із непаралельними стінами. Проте, за такої форми приміщення, окрім застосування формули на необхідну мінімальну площу для комфортного проживання, важливим є розмір огороджувальних конструкцій нетрадиційного простору, а саме їх кратність модулям обладнання. Таким чином, у багатокутному приміщенні із непаралельними стінами мінімальний розмір стін не повинен бути меншим за 2. 5 м, та бути кратним величині 0.6 м. Допускається наявність однієї стіни довжина якої складатиме < або = 0.6 м, за умови що довжина кожної із чотирьох інших протилежних стін становитиме більше або рівно 2.5 м. При тому повинно бути дотримане правило про кут між непаралельними стінами.

Модульна система при проектуванні нетрадиційних приміщень із непаралельними стінами створена з метою покращення функціональних характеристик даного простору, адже розташування обладнання у ньому є значно складнішим ніж у приміщенні традиційної квадратної або прямокутної форми.

Марші сходів, що ведуть у підвальні та цокольні поверхи, використовувані з технічною метою, допускаються шириною 0,9 м, а їх уклон - не більше 1:1,25. Мінімальні параметри основних комунікацій: ширина позаквартирних коридорів - не менше 1,4-1,6 м; ширина маршу позаквартирних сходів, що ведуть на житлові поверхи, - 1,2 м.

При входах до багатоквартирних будинків допускається передбачати приміщення із санвузлом для чергового персоналу (консьєржа / консьєржки), комору для зберігання прибирального інвентарю. Зазначені вище приміщення (крім тамбурів) повинні розташовуватися поза сходовими клітками.

ЖВЩ – підзона житлової забудови високої щільності. Щільність забудови 270 – 300 чол./га.

Переважні види використання:

1. Багатоповерхові секційні житлові будинки.

2. Середньоповерхові секційні житлові будинки.

Багатосекційні житлові будівлі формуються шляхом блокування декількох секцій, що є елементами об'ємно-планувальної структури будівлі. Секції проектують рядовими і поворотними, у тому числі з торцевими закінченнями або без них.

Ще один дуже цікавий прийом у європейському житлі останніх років - це надщільна забудова середньої і підвищеної поверховості зі застосуванням штучно створених рівнів для рекреації мешканців. Ідея ця задекларована ще в «Афінській хартії», 'її пропагували і втілювали в життя піонери сучасної архітектури. Однак тодішні пропозиції підняти будинки на колони, а весь рівень землі віддати мешканцям, мали на меті продемонструвати новаторство, порівняно з надщільною квартальною забудовою ХІХ ст., забезпечення високих санітарно-гігієнічних показників (провітрюваності) житлового середовища, відобразити чистоту концепції нової архітектури, а не прагнути збільшення щільності житлової забудови. Архітектори початку ХХІ століття суттєво модернізували стару ідею.

Як відомо, в житловій забудові на рівні землі влаштовують розмаїті майданчики (для ігор дітей різного віку, місця для відпочинку дорослих, спортивні майданчики, майданчики для паркування велосипедів, господарські майданчики), тротуари і пішохідні доріжки, що забезпечують

доступ до всіх цих майданчиків і до під'їздів житлових будинків, проїзди, а також озеленені території. Тож у сучасній щільній забудові середньої поверховості з її вкрай мінімізованими відстанями між житловими будинками почали траплятися ситуації, коли розрахункова сумарна площа озеленених територій і всіх майданчиків та комунікацій, які мають бути розміщені на ділянці, почала перевищувати незабудовану площу ділянки.

Вихід із цієї ситуації знайшли в піднятті житлових будинків на опори і використанні площ під будинками (рис. 3-7). Фактично завдяки цьому прийому площа ділянки штучно збільшується на площу забудови, у результаті чого під будинками зосереджені:

- всі можливі пішохідні комунікації;

- всі дитячі ігрові майданчики і рекреаційні простори, де діти можуть бігати, кататися на велосипедах, роликах, самокатах, займатися спортом, просто перебувати;

- майданчики для підлітків і дорослих мешканців;

- поліфункціональні тераси;

- місця паркування велосипедів;

- ігрові кімнати для дітей;

- пральні для спільного користування мешканців будинку;

- вестибулі входів у під'їзди будинків;

- виходи з підземних паркінгів;

- сміттєкамери;

- приміщення для зберігання інвентарю для догляду за територією;

- технічні приміщення (електрощитові, теплові вузли, тощо);

- автостоянки для тимчасового паркування легкових автомобілів.

ЛЕКЦІЯ №8

Доісторичне житло. Еволюція квартир. Прибуткові доходні будинки. Будинки-комуни, гуртожитки, житло радянських конструктивістів. Мінімальне житло, польські люкси, кавалєрки (гарсони, бедсіти). Комунальне, радянське елітне 40-50-х років.

ДАВНЬОКАМ’ЯНИЙ ВІК

Найдавніша людина, що потребувала притулку, спершу послуговувалася природними “приміщеннями”, що давали їй змогу захищатися, готувати їжу, відпочивати тощо. Такими були печери, гроти, навіси. Перші примітивні житла подеколи також будували всередині печер та гротів.

Люди намагалися використовувати захищені місця, що не потребувало великих затрат праці та матеріалів, – будували примітивні житла округлої форми або використовували природні заглиблені форми. Для будівництва використовували великі камені.

У пізньому палеоліті, вірогідно, головними типами наземних житлових споруд були чуми та яранги - постійне непереносне житло куполоподібної форми, в основі якого обов’язковим елементом були матеріали із кістки (черепи та інші кістки великих тварин). Технічні особливості спорудження яранги дозволяли робити її більшою, ніж чум.

Залишки житла з кісток мамонта й інших тварин знайдено на пізньопалеолітичному поселенні в с. Мізин Коропського р‑н.у Чернігівської обл. У конструкції мізинського житла чітко простежуються підмурок (фундамент) з елементами зовнішньої обкладки, присипаної землею, яка є прообразом призьби; каркас із жердин та бивнів мамонтів над підмурком, внутрішні підпори; нижній пояс даху, прикритий лопатками мамонта у вигляді черепиці; верхня частина даху,прикрита рогами північного оленя, декількома бивнями та іншими кістками (притискали шкіру). Із західної сторони “підлога” житла на півметра нижча від зовнішнього підмурка призьби, тому воно мало ознаки напівземлянки. Внутрішня площа мізинського житла мала 20 м². Усередині знайдено три невеликі плями (0,5 м²– 0,7 м²) від вогнищ, а на долівці – вироби, охарактеризовані як “унікальні твори мистецтва”, орнаментовані предмети культового призначення.

НОВОКАМ’ЯНИЙ ВІК

Суттєві нововведення носіїв культур неолітичної доби, які мешкали на теренах майбутньої України, знайшли застосування в будівельній практиці. Результат їхньої життєдіяльності – поява наземних та напівземлянкових жител нових типів. Незважаючи на те, що житло в неолітичну добу на землях України будували майже повністю з нетривких матеріалів, його сучасні реконструкції дають підстави констатувати появу господарських комплексів, які зводили навколо житла або групи жител.

Неолітичні поселення України не мали надто великих розмірів, їх глибина досягала 0,3 м – 0,5 м. Переважно це були тимчасові, зроблені із землі, дерева, рослинних матеріалів, шкур та інших нетривких матеріалів, землянки чи напівземлянки, форми перекриття яких не піддаються остаточному визначенню.

З розвитком буго‑дністровської неолітичної культури, господарство якої ставало дедалі складнішим, її житла набували все більш упорядкованого вигляду. Це були невеликі, прямокутні в плані, наземні одно‑ або двокамерні житла, трохи заглиблені в землю або цілком наземні. Їх стіни в конструкції були дерев’яні та обмазані глиною, з вогнищами на кам’яних підмурках. Посуд для збереження харчових припасів “свідчить” про наявність комор. На пізньому етапі культури зафіксовано житла з каменем у фундаменті. За припущенням, обмежено використовували саман. Є дані про існування жител із двосхилою покрівлею (с. Саврань)

На середньому та пізньому етапах носії буго‑дністровської культури будували багатокамерні житла.

На поселеннях культури лінійно‑стрічкової кераміки відкрито два типи жител,заглиблених у ґрунт – однокамерні землянки площею 5 м²–18 м² з одним вогнищем та багатокамерні напівземлянки із системою невеликих ям із кількома вогнищами. Відкриті заглиблені вогнища розміщували, як правило, в центрі житла або біля однієї зі стін, іноді місце їх розташування підмащували глиною. На пізній стадії цієї культури з’явилися наземні будинки. Так, на поселенні Незвисько досліджено будівлю площею приблизно 80 м². Це стовпова конструкція з плетеними та обмазаними глиною стінами й легкою покрівлею. У центральній її частині було вогнище, недалеко від якого містилися глинобитні майданчики, що, можливо, слугували столами – біля них знайдено посуд.

ЕНЕОЛІТ АБО МІДНИЙ ВІК

Будівельні рештки та керамічні моделі жител дозволяють із великим відсотком достовірності реконструювати трипільське житло в найголовніших конструктивних деталях. Його зводили за допомогою складної та розвиненої будівельної техніки. Міцні, довготривалі споруди будували за певним архітектурним каноном.

Великі споруди, як наприклад, на поселенні Коломийщина II, вірогідно, служили для багатосімейного родового колективу, який, розростаючись, прибудовував до свого основного (першопочаткового) житла нові приміщення. У таких житлах кімнати мали спеціальне призначення. Так, серед них вирізнялися сіни, комори для зерна, виробничі приміщення. Осередком житла була кімната з однією (інколи двома або трьома) піччю для випікання хліба.

Оскільки трипільське житло Подніпров’я мало двосхилий дах, то природньо, що його внутрішній простір, за винятком нижніх приміщень у двоповерхових спорудах, мав певним чином структуровану горішню частину: вона була подібною до селянських хат пізніх часів, які традиційно будували без стелі.

ДОБА БРОНЗИ

Для зони Полісся показовим було широке використання дерева. Житла були однокамерними, а їхня площа коливалася в межах від 25 м² до 100 м². Споруди, наближені до води, зводили на стовпах-опорах, щоб убезпечити себе від сезонних повеней. Конструкція жител була каркасно-стовповою. Простір поміж стовпами закривали плетеними з хмизу щитами та обмащували глиною. У будівельній справі використовували також

підсушені глиняні вальки як своєрідну цеглу.

В Матвіївці обстежено руїни двох наземних кам’яних фундаментів овальної форми з вузькими коридорами-виходами на південь. Площа, обмежена кам’яною кладкою, що збереглася на висоту 0,3 м, складала 220 м² та 320 м². Стіни мали в основі два ряди кладки із рваних вапнякових брил, а простір між рядами (ширина – 1 м – 2 м) заповнено дрібним камінням, щебенем та перекрито розливом глини від розмитих стін. Перекриття трималося на системі осьових опорних стовпів

Спрощення та певний занепад будівельної справи спостерігалися за доби фінальної бронзи (ХІІ–Х ст. до н. е.), коли помітно зменшилася кількість населення внаслідок погіршення кліматичних умов. Базовим типом житлових споруд став однокамерний модуль із входом, зміщеним у бік кута. Наземні житла з кам’яними цоколями стін поступилися напівземлянкам із мінімальним використанням дерева для опор та перекриття.

Дохідні будинки — це багатоквартирні житлові будинки, які спеціально будуються для подальшої здачі квартир в оренду. Вже дуже давно дохідні будинки є одним з основних видів житла для городян у багатьох розвинених країнах світу.

Як правило, такий будинок займає весь що належить домовласникові земельну ділянку, іноді у будинку є невеликий внутрішній дворик.

Також слід зазначити, що квартири в таких будинках якісно відрізняються від звичайних квартир, які пропонують в оренду приватні особи. У таких будинках клієнтам практично завжди пропонується цілий набір додаткових послуг, наприклад:

• прибирання приміщень;

• консьєрж;

• парковка;

• мийка автомобілів і багато іншого.

У країнах Європи подібні житлові комплекси вже дуже давно стали дуже популярні, в деяких країнах дохідних будинках проживає більше половини населення.

Варто відзначити, що квартири в дохідних будинках пропонувалися абсолютно різного рівня. Були серед них і елітні квартири: просторі, з дорогими меблями і обробкою. У таких будинках були всі зручності, аж до колонок у ванній, газових плит на кухні, міні електростанцій і окремих котелень. Загальна площа такої квартири становила від 200 кв. м. Будинки для середнього класу також відрізнялися досить хорошими умовами. Більш дешеве житло можна було зняти в дохідних будинках, які в основному перебували за межами центру столиці. Як правило, такі квартири були схожі більше на комірки. Зовні ці будівлі виглядали сіро і нудно. Сучасники прозвали їх мурашниками і казармами.

З початком революційних перетворень у сфері житлової власності (розпочатих декретом про переселення трудящих з міських нетрів-трущоб та підвалів у реквізоване житло колишніх буржуазних власників) почалися й пошуки нових форм житла. Такою формою, що стихійно виникла з труднощів життя у перші роки радянської влади, виявився будинок (або квартира) - комуна. Лише в Москві у 1918 – 1924 рр. було переселено близько 500 тис. робітників та членів їх сімей. Трудящі, що опинилися в незвичних умовах великих квартир, знайшли у так званій комунальній квартирі зручну форму колективного житла, де мешканці спільно вирішували побутові проблеми (обігрівання житла взимку, харчування). З цього стихійного досвіду виникли перші експерименти з пошуками житла нової форми.

Будинок-комуна вирішував, на думку його прихильників, проблему звільнення трудящих від ярма старого побуту. Ідея суміщення в єдиній житловій структурі колективного житла й громадського обслуговування на довгі роки стає основою для авангардних архітектурних пошуків та реалізацій. Такі пошуки водночас велись у напрямі створення мінімізованої оптимальної квартири нового типу, – первинного житлового осередку (т. зв. “житлової ячейки”) та первинної комплексної містобудівної структури – “житлового комбінату”. Житлокомбінат як структурна першоодиниця соцміста розглядався як будинок-комуна або квартал-комуна з розвинутою системою комплексного громадського обслуговування, де окремі функціональні елементи поєднано в єдине ціле надземними переходами.

Будинки-комуни виявилися найбільш придатною формою лише в межах організації тимчасового побуту: великі студентські й робітничі гуртожитки виступають найбільш дієвими зразками нового комунального побуту.

Видатним теоретиком і практиком концепції нового житла був один з лідерів радянського конструктивізму Мойсей Якович Гінзбург (1892-1946). Серед експериментальних житлових комплексів – будинків-комун й житлових комбінатів кінця 20-х – початку 30-х років вирізняється цікавим концептуальним рішенням будинок на Новінському бульварі у м. Москві (архітектори М. Я. Гінзбург та І. Ф. Мілініс, 1928-1930). На замовлення Наркомфіну (Народного комісаріату фінансів – радянського міністерства фінансів) спочатку було розроблено проекта комплексу з чотирьох корпусів: житлового, комунального (спортзал та громадська їдальня), дитячого садка й службового подвір’я (пральня, гараж та ін.). Реалізовано будівництвом лише житловий та комунальний корпуси з пральнею, первинний склад приміщень було суттєво змінено.