Типи квартир

У квартирах 60–80-х рр. характерним є освітлення першим світлом усіх житлових кімнат включно із кухнею. У квартирах останніх 10 років експериментально проектуються кухні у глибині приміщення (за зоною прийому їжі) або у заглибленні (ніші) так, що вона вже освітлюється не першим, а другим світлом.

У сучасних квартирах поряд із роздільними санвузлами існує тенденція їх суміщення. У дорогих елітних квартирах, окрім господарських санвузлів, проектується ще й гостьовий. Ванні кімнати 60–80-х рр. проектуються з розрахунку мінімуму необхідних площ на умивальник, пральну машину та ванну. У сучасних квартирах до складу обладнання ванної додатково входить душова кабіна, унітаз, біде, другий умивальник, інколи солярій. В ексклюзивних випадках – душ-сауна або парна.

У комунальних квартирах кухні мають великі площі і передбачають функції прийому та приготування їжі. У квартирах 60–80-х років площі кухонь дуже малі, а площа суміщеної зони прийому їжі розраховується за кількістю кімнат та імовірною кількістю мешканців за формулою K=N-1. Із збільшенням кількості кімнат збільшується площа кухні.

У сучасних квартирах кухнею вважають зону приготування їжі, яка позначається кухонним рядом з барною стійкою. За останні 15–20 років відсоткова частка нежитлових приміщень значно зросла. Якщо раніше площа нежитлових приміщень становила 40% відносно до 60 % житлових, то зараз це співвідношення коливається у межах 50/50 % Такі зміни відбуваються через залучення простору вітальні до нежитлових приміщень. Вітальня, об’єднана з кухнею-їдальнею, утворює зону загального користування. За такої умови постійне спальне місце у такому приміщенні вже відсутнє.

На початку XXI сторіччя в практиці житлового будівництва України усе частіше застосовують прийоми, які раніше практично не зустрічались у серіях типових проектів багатоквартирних будинків: розширюють прорізи між приміщеннями, утворюючи при цьому відкриті простори нетрадиційної форми.

Чотирикімнатна квартира у двох рівнях житлового комплексу по вул. Повстанській у м.Львові

У новій для України течії в житловому будівництві надається перевага, насамперед, створенню відчуття великого простору шляхом об’єднання двох суміжних приміщень в одне: кухня – їдальня – вітальня – хол - коридор.

Так, з’являються полі функціональні приміщення специфічної функції і форми, перетікаючі простори, а , відповідно, і зовсім інші (порівняно із попередніми) тенденції інтер’єрного проектування; криволінійні елементи зовнішнього огородження дають змогу збільшити простір, продовжити тривалість інсоляції приміщення і роблять можливим створення квартир неподібних на типові і цікавих з погляду інтер’єрних характеристик, надають пластики фасаду.

Затвердження нового генплану розвитку Львова у 1993 р. на заміну старого (1965р.) спричинило багато чинників: закінчення терміну дії генплану, невідповідність багатьох фактичних показників запроектованим, значні відхилення у планувальній структурі міста, необхідність ефективного використання земель у межах міста.

Соціальні зміни другої половини 80- х рр. та на початку 90-х рр. ХХ ст., зумовили перегляд низки положень і раніше розроблених концепцій, що стосувалися питань територіального розвитку та формування планувальної структури міста. У результаті аналізу усіх груп обмежень територіальний розвиток міста був можливий лише у кількох напрямках: у північному напрямку в районі Збоїща; у західному напрямку в районі Білогощі та Рясне-3; у південному напрямку у районі с. Зубри; у північно-східному напрямку в районі с. Лисиничі та с. Підбірці. Також були визначені резервні ділянки під нове житлове будівництво серед сформованої забудови і можливе будівництво за рахунок реконструкції малоповерхової забудови у серединній зоні міста. Затяжна криза 90-х рр. зупинила інтенсивний розвиток міста, що призвело до перегляду його подальшого функціонування. Більшість крупних виробничих підприємств припинили свою діяльність; на незадіяних виробничих площах виникла значна кількість дрібних приватних фірм, переважно, зайнятих торгівлею.

Такі процеси призвели до зміни пріоритетів економічної діяльності, які змістилися у невиробничу сферу. Банкрутство підприємств привело до необхідності перегляду функціонального використання території міста, закладеного генпланом 1993р. Отже, до початку 2000-х рр. виявилися недоліки реалізації генплану, що стало причиною розробки нової концепції містобудівного розвитку Львова. В 2001р. була розроблена «Концепція розвитку міста Львова» та затверджена в 2005р.:І стадія коригування генплану. Основною причиною її розробки стало те, що прогноз розвитку міста, закладений попереднім генпланом, у зв’язку із зміною соціально-економічних умов в державі, суттєво відрізнявся від тенденцій, що проявилися у процесі його реалізації.

Одним з основних показників комфорту проживання населення є житлова забезпеченість, котра на 1991р.становила 14,4м²/люд.;генпланом 1993р. передбачалося збільшити цей показник до 23м²/люд. (до 2010р.). Станом на 2005р. він становив 19,3м²/люд. (це пов’язано з будівельним підняттям 2001–2005рр.),а на початку 2008р. – 17,6м²/люд. (табл. 1). Наведений показник є значно нижчим, ніж у розвинених країнах Європи. Отож низький рівень житлової забезпеченості свідчить про дефіцит житла, а це обумовлює подальше нарощування об’ємів його будівництва.

У концепції розвитку міста 2001р. був запропонований житловий стандарт за формулою: к = n + 1, тобто кількість житлових кімнат у квартирі дорівнює кількості членів сім’ї плюс одна загальна кімната, що дало б середню житлову забезпеченість орієнтовано 27,7м²/люд. Аналогічний розрахунок, виконаний з урахуванням показників Державних будівельних норм України ДБН В.2.2-15-2005 і передбачає межу житлової забезпеченості: для житла II категорії (соціального): 26,4м2/люд. (нижня межа)та 29,8м2/люд. (верхня межа). Очевидно, що стандарт заселення за формулою к = п + 1 у межах розрахункового періоду(до 2025р.) не буде досягнений, тому в генплані 2010р. запропоновано на цей період перехідний стандарт,як мінімальна соціальна норма за формулою к = п (кількість кімнат дорівнює кількості членів сім’ї). Для такого стандарту заселення житлова забезпеченість у житлі II категорії повинна становити: 20,6м2/люд. (нижня межа) та 24,2м2/люд. (верхня межа). Для житла I категорії верхня межа площі квартири не нормується і буде визначатися ринковими умовами.

Гуртожитки підрозділяються на:

- гуртожитки для самотніх студентів, робочих і молодих фахівців;

- гуртожитку для сімейної молоді;

- змішані типи гуртожитків.

Звичайна місткість гуртожитків коливається від 200 до 1000 місць. При місткості більше 1000 місць організовується комплекс або студмістечко із загальними блоками культурно-побутового й медичного обслуговування. Висота гуртожитків звичайно не перевищує 16 п-в, але найпоширеніші 9-п-ві. За плануванням гуртожитки бувають коридорного й квартирного типу. Сучасні гуртожитки - це гуртожитки квартирного типу, в т.ч. й для одинаків.

Житлове середовище для одинаків містить дві-чотири кімнати для проживання в кожній з них двох-трьох чоловік (12 і 18м2), що мають загальну прихожу й компактний, часто сполучений санвузол з душовим піддоном, умивальником і унітазом. Кожне житлове середовище або їх група звичайно включає кухню із двома-трьома плитами. Житлове середовище для сімейної молоді являє собою малометражну квартиру з кухнею або кухнею-нішею.

Планувальна структура житлового поверху гуртожитку - коридорна, багато- і односекційна.

Мінімальна норма житлової площі в гуртожитках - 6м2 на людину, що зв'язано, по-перше, з тимчасовим характером проживання, і, по-друге, з винесенням ряду функціональних процесів у приміщення культурно-побутового обслуговування (буфет, кімната для занять, бібліотека із читальним залом у гуртожитках для учнів і т.п.).

Приклади житлових будинків пострадянського періоду у Львові

Приклади житлових комплексів пострадянського періоду у Львові

ЛЕКЦІЯ №8

Сучасні тенденції об’ємно-планувальної організації житлового середовища. Поверховість, розриви, щільність. Соціальна гармонія. Житлово-громадсько-виробничі комплекси. Житло на воді, мобільне житло, житло однородинне доступне.

Житлові будівлі мають відповідати ряду вимог, пропонованим до всіх споруд, незалежно від їхнього призначення. Разом з тим певне призначення даної групи будівель конкретно для житла вимагає під час проектування врахувати їхні особливості. Основна задача проектування житлових будівель - створення якнайбільше сприятливого життєвого середовища, яке має відповідати сучасним функціональним, фізіологічним і естетичним потребам людей.

Функціональні потреби забезпечують створенням зручних умов для усіх видів життєдіяльності в житлі: відпочинку, вихованню дітей, веденню господарства, спілкуванню, особистим заняттям і ін.

Фізіологічні потреби людей знаходять задоволення в санітарно - гігієнічних вимогах до фізичних властивостей житлового середовища: температури, вологості, чистоті повітря, природного освітлення, інсоляції, звукоізоляції від зовнішніх шумів тощо. Внутрішнє середовище житла тісно зв'язане із зовнішнім навколишнім середовищем, у зв'язку з чим санітарно-гігієнічні вимоги знаходиться в залежності від кліматичних, містобудівних і інших місцевих умов.

Естетичні потреби задовольняють високою якістю архітектурно-художніх рішень внутрішнього простору житла, обробки інтер'єрів, зовнішньої архітектури будинків і навколишньої забудови.

Класифікація. Розрізняють будинки міського і сільського (із присадибними ділянками) типу. У масовому житловому будівництві основний вид будинків міського типу (більш 90%) складають квартирні для сімейного заселення

Будинки прийнято групувати по числу поверхів на: малоповерхові (1—3 поверхи); середньої поверховості (до 5 поверхів включно); багатоповерхові (6 і більше поверхів); підвищеної поверховості (10— 25 поверхів) і висотні (з більшою поверховістю).

За кількістю квартир будинки можуть бути: одноквартирними (індивідуальними), двох-, чотирьохквартирними (зблокованими; кількість квартир у них залежна від кількості прилежних присадибних ділянок, призначених на кожну квартиру) і багатоквартирними. Індивідуальні та зблоковані будинки - малоповерхові в один чи у два (з квартирами у двох рівнях) поверхи. У сучасному житловому будівництві набувають поширення котеджі - з присадибними ділянками індивідуальні малоповерхові будинки у два 2—3 поверхи з мансардами, експлуатованими покриттями і т. ін.

Мінімізація розривів між будинками, які дуже жорстко регламентовані чинними в Україні державними нормами часто зустрічається у закордонній практиці. Розрив між глухими торцями будинків може становити близько 2 м, між поздовжніми фасадами з вікнами з житлових кімнат − 10-12 м і навіть менше, якщо висота будинків не перевищує трьох поверхів. Для справедливості варто зазначити, що висота, наприклад, п’ятиповерхового австрійського будинку є візуально і реально значно меншою від аналогічного п’ятиповерхового будинку в Україні за рахунок специфічних рішень деяких елементів:

- при квартирах перших поверхів часто влаштовуються приквартирні дворики (садочки, патіо), завдяки чому відмітка підлоги квартир першого поверху практично відповідає планувальній відмітці землі навколо будинку;

- квартири верхніх 4-5 поверхів виконуються з уступами на 1,0-1,5 м від площини поздовжнього фасаду, а нерідко замість уступів влаштовують цілі дахові тераси, тобто ці поверхи мають меншу товщину корпусу, чим візуально суттєво пом’якшується враження від висоти будинку;

- приміщення квартир верхнього поверху виконують мансардними, тобто над ними немає ні горища, ні парапетних стін, які у вітчизняних будинках візуально збільшують висоту будинку ще на один поверх;

- спеціально підкреслюються горизонтальні яруси будинків кольором, фактурою, іншим членуванням архітектурних деталей;

- огорожа приквартирних двориків і зелені насадження в них фактично закривають від очей спостерігача перший поверх і частину другого.

Психологічний дискомфорт від малих віддалей між вікнами житлових будинків компенсується комфортом масштабного людині житлового середовища, утвореного три-п’яти-поверховою забудовою. Крім того, психологічний дискомфорт від зменшення розривів між будинками частково нейтралізується:

- влаштуванням візуальних екранів – переважно непрозорою огорожею і вертикальним озелененням приквартирних двориків;

- застосуванням на вікнах жалюзійних решіток, ролокасет, штор, дзеркальним ефектом тонованого засклення;

- застосуванням спеціальних еркерів або кутових вікон, які спрямовують вигляд із вікна не прямо на протилежний будинок, а під кутом до нього, вздовж міжбудинкового простору.

Одним із найпростіших, але ефективних, планувальних прийомів збільшення щільності житлової забудови в зарубіжній практиці проектування галерейних будинків є зосередження на одному фасаді тільки житлових кімнат, а на іншому – входів у квартири, кухонь, санвузлів та інших нежитлових приміщень. Такі будинки розміщуються на ділянках так, щоб фасади з входами і підсобними приміщеннями були один навпроти іншого на мінімальній відстані, а між фасадами із житловими приміщеннями закладають відстані 12-15 м і більше, залежно від поверховості. Інколи два будинки обслуговуються однією галереєю.

Багатофункціональні житлові будинки. Для приміщень нежитлового призначення можуть бути використані житлові будинки будь-якого типу, але для кожного з них є свої вимоги до функціональної організації й до конструктивних особливостей рішення самого житлового будинку. Якщо для обслуговуючих приміщень, призначених тільки для жителів цього будинку, потрібен гарний зв'язок з усіма квартирами, то при використанні цих приміщень для міського обслуговування необхідна їх максимальна ізоляція від житлової частини будинку.

Якщо обслуговуючі приміщення займають повністю перший, проміжний або останній поверх, то зберігається гарний зв'язок між ними й квартирами з використанням тільки ліфтів і сходів.

У зонах громадських центрів, де переважають установи загальноміського значення, вони, як правило, розташовуються в перших поверхах житлових будинків. Тут може бути використаний прийом створення захисної або буферної зони із приміщень адміністративного або ділового призначення, які займають половину житлового будинку по вертикалі, а друга, паралельна їй половина будинку, зайнята квартирами. Інший прийом полягає у використанні сильно виступаючих перед фасадом житлового будинку перших поверхів, зайнятих великими установами міського обслуговування. Дахи цих установ використовуються як пішохідні простори, що ведуть до входів у житловий будинок. Квартири розміщують, починаючи з висоти 5-7 поверху. Об'єднання в житловому будинку приміщень різного призначення вимагає розподілу людських потоків, які направляються до житла і суспільних установ. Сходно-ліфтові вузли, вестибюлі, коридори й інші комунікації, що обслуговують різні частини будинку, повинні бути ізольовані друг від друга.

Багатофункціональні житлові комплекси. Це група споруд різних по функціональному призначенню (житло, суспільні й адміністративні установи), об'єднаних одним композиційно-планувальним задумом. Основні категорії житлових комплексів діляться на дві групи: комплекси з відкритою системою обслуговування та комплекси із закритою й напівзакритою системою обслуговування.

До першої групи ставляться житлові багатофункціональні комплекси різних типів, що формуються в реконструйованих зонах міста і характерні для районів нового будівництва. В умовах реконструкції комплекси можуть бути торгово-житловими, рекреаційно-житловими, адміністративно-житловими або змішаними багатофункціональними із включенням різних суспільних установ. Залежно від розмірів комплексів і їх розміщення в структурі забудови, вони можуть являти собою невеликі групи, що займають частину кварталу (локальні), цілий квартал (квартальні), кілька кварталів (районні), розвиватися уздовж фронту вулиць (лінійні) або займати значні території із прилягаючими кварталами (розвинені магістральні).

До другої групи ставляться спеціалізовані житлові комплекси із закритою й напівзакритою системою обслуговування. Це житлові молодіжні комплекси (МЖК), дома-комплекси для інвалідів й дитячі дома-інтернати. Молодіжний житловий комплекс - особливий тип житла, що складається з житлових квартирних будинків та об'єктів обслуговування. Величина МЖК 1,5-7 тис. чоловік. Обслуговуючі установи МЖК бувають відкритої форми, що працюють як на комплекс, так і на район, і закриті форми обслуговування, необхідні для колективних форм гуртожитку й самоврядування. Об'ємно-просторова організація МЖК буває різноманітною. В останні роки МЖК - це розвинені комплекси з дитячими дошкільними установами, загальноосвітніми школами, торгово-побутовими й громадськими культурно-суспільними центрами.

Житловий комплекс «Смоленська Застава» - це сучасний 9-секційний комплекс змінної поверховості (від 11 до 16 поверхів) з дворівневою підземною стоянкою і автомийкою, розташований за адресою: провулок Рушничний, буд.3. У будинку 250 квартир площею від 59 до 326 кв. м, висота стель у квартирах становить 3,10 м. На кожній сходовій площадці розташовується від 2 до 4 квартир вільного планування. Вікна 10% квартир комплексу виходять на околиці Плющисі і Садового кільця. У будинку розташований дитячий садок. У внутрішньому дворі будинку - просторий сквер і дитячий ігровий майданчик. На останніх поверхах житлових секцій влаштовані фешенебельні пентхауси з панорамним видом на Кремль та історичний центр Москви.

Житлово-офісний комплекс Загальна площа комплексу 261000м2. Загальна площа торгово-розважального центру 112000м2. Загальна площа бізнес-центру 95 000м2 Надземний та підземний паркінг 2825 м / м

У багатьох країнах світу (Франція, Італія, Нідерланди, Велика Британія, Канада, ОАЕ тощо) дедалі більшої популярності набувають плавучі ресторани, готелі, котеджні містечка, спортивні споруди, що свідчить про переваги цього виду нерухомості над традиційними наземними спорудами.

Принципова відмінність будинку на воді від традиційного полягає в тому, що останній – замкнутий у собі, його центр, смисловий і просторовий, знаходиться всередині нього. Коли ж будинок розташований біля води, то центр лежить за його межами, і він відкритий оточенню. У цьому полягає принцип єднання людини з природою, одним із шляхів реалізації якого є проживання в будинку на воді.

Україна володіє чималої територією суші, але має і великі внутрішні акваторії: морські узбережжя, річки, озера, ставки тощо. Нестача й дорожнеча землі в Україні невдовзі можуть стати потужним фактором розвитку будівництва на воді, яке посяде провідні позиції на ринку нерухомості.

Будинок на воді – це складна інженерна споруда, в якій поєднано комфорт житлового будинку з функціональністю судна. Будівля на воді по суті є стоїчним судном, яке проектується з урахуванням Правил класифікації та побудови малих суден, якщо його довжина не перевищує 24 м і передбачається одночасне перебування в ньому не більше дванадцяти осіб, а в разі перевищення даних характеристик, – з урахуванням Правил класифікації та побудови суден внутрішнього плавання Регістру судноплавства України.

При обчисленні параметрів береться до уваги повна маса будівлі, включно з обладнанням, меблями та максимальною кількістю людей, площа парусності, виконується перевірка остійності, непотоплюваності, висоти надводного борту, диференту і крену, щоб навіть при значному переміщенні маси з одного боку будови до іншої не відчувався дискомфорт.

Конструктивно будинок на воді складається з двох частин – підводної і надводної.

Надводну частину доцільно виконувати з дерев’яних каркасних конструкцій з використанням в якості теплоізоляційних місцевих матеріалів (очерету, соломи тощо). Застосування таких конструкцій сприяє зниженню загальної ваги будівлі, забезпечує скорочення термінів будівництва, а також дотримання вимог екологічної безпеки.

Підводна частина споруди зазвичай виконується у вигляді залізобетонного або сталевого понтона. Основними параметрами підводної частини є розміри і кількість понтонів, висота борту.

Залізобетонні понтони характеризуються рядом важливих переваг: довговічністю, надійністю, відсутністю потреби в спеціальному догляді, тривалим терміном експлуатації тощо.

Для зведення малоповерхових житлових будинків на воді розроблено конструктивне рішення залізобетонного понтона-модуля. Розміри понтона визначалися з урахуванням навантажень і впливів, передбачених чинними будівельними нормами і вимогами Регістру судноплавства.

Перевагами запропонованої конструкції є можливість використання внутрішнього простору понтона-модуля в якості технічного приміщення для системи життєзабезпечення будівлі, установок автономної електростанції, резервуарів із запасами питної води й палива для збору стічних вод тощо. З іншого боку, така конструкція, порівняно з традиційними масивними залізобетонними понтонами, дає змогу вирішити проблеми, пов’язані з транспортуванням, оскільки зменшується її вага. Крім того, це дозволяє втілити будь-які архітектурно-дизайнерські рішення щодо зовнішнього вигляду споруди.

Галузь екобудівництва невпинно розвивається і щоразу дивує всіх своїми винаходами. Будинки на воді – це не лише розумно і вигідно, але й водночас престижно та модно.

Мобільний будинок - зручне, швидке і економічне рішення житлових проблем. Мобільний будинок - це доступне житло, дача люкс класу, гостьовий будинок, комфортабельний відпочинок.

Мобільний будинок не вимагає документації для встановлення на земельній ділянці будь-якого призначення і реєстрації в БТІ не оформлюється. Термін експлуатації від 30 років.

Конструкція МБ дозволяє не тільки залишити його на колесах, але і встановити на будь-який тип фундаменту. Ви легко можете обладнати терасу або веранду поруч із Вашим мобільним будинком.

Пересувний будинок являє собою цілісну, утеплену алюмінієву конструкцію з встановленими стеклопакетами і вентиляційними клапанами (люками). Зовнішнє покриття МБ виконано з пофарбованого алюмінію. Внутрішня обробка стін і стелі виконана з ДВП.

Висота стелі від 2,00 до 2,20 метрів. Корисна площа від 25,00 до 44,00. У будинку змонтовані електропроводка, водопровід, каналізація, опалення і газ.

У Мобільному будинку вбудовано все необхідне для проживання: вбудована кухня з гарнітурою (плита, духовка, холодильник, газовий котел), мебельована вітальня з каміном, спальні (1,2,3) мебельованні, туалет, душ.

Однородинний житловий будинок - будинок для постійного проживання однієї родини з ділянкою землі.

Як показує досвід проектування та будівництва, в Україні також є потреба в класифікації однородинного житла. Пропонується така класифікація однородинних окремо розташованих житлових будинків.

Сільський садибний будинок - будинок площею 80-150 м2, розташований в сільській місцевості разом зі спорудами господарського призначення.

Котедж - житловий будинок площею 150-200 м2, призначений для тимчасового або постійного проживання однієї родини з ділянкою землі.

Особняк - житловий будинок площею до 600 м2, для постійного проживання однієї родини, розташований на окремій ділянці землі в місті або в приміській зоні.

Вілла - однородинний житловий будинок площею 600-1000 м2 із садом, розташований в місті, приміській або курортній зоні.

Резиденція - житловий будинок площею понад 1000 м2 з великою земельною ділянкою, розташований в престижному районі міста або приміській зоні.

Доступність житла залежить від багатьох чинників, серед яких не лише собівартість квадратного метра і вартість землі, але й наявність якісних проектів дешевого житла. У світовій практиці доступність житла визначається за часткою витрат на придбання житла від сукупного доходу сім'ї, а також за індексом доступного житла (тобто за показником часу, за який середньостатистична сім'я може накопичити фінансові можливості для купівлі житла). Індекс доступності показує, що придбання житла після багатократного зростання цін на нерухомість в нашій країні і періоду гострої економічної кризи стало практично недоступне середньому класу.

Для того, щоб садибне житло стало доступнішим для громадян з середнім доходом, потрібне широкомасштабне впровадження інноваційних технологій будівництва, серед яких - каркасне та модульне домобудівництво з використанням конструкцій з твердих та м'яких деревоволокнистих плит. Перевага таких технологій полягає в економічній доцільності інноваційного житлового будівництва. Спорудження такого будинку обходиться на 25-30 % дешевше за зведення аналогічного цегляного.

106