«Будинок Наркомфіну»

Житловий корпус дому на Новінському бульварі – шестиповерхова видовжена будівля з двома коридорами-галереями (на другому і п’ятому поверхах) та двома сходовими клітками. Перший поверх було виконано у вигляді єдиного простору, сформованого системою рядів струнких циліндричних колон залізобетонного каркасу будівлі: автори вважали недоцільним розчленовувати прилеглу зелену ділянку навпіл, а розташування житла у першому поверсі взагалі було визнано незручним. Житловий корпус з меридіональною орієнтацією вмістив три типи квартир: у середній частині – для великих сімей, на 4 - 6 поверхах – малі квартири. Біля рівня пласкої експлуатованої покрівлі розміщувались житлові кімнати типа гуртожитку, - кожні два “номери” блокувалися з санвузлом та душем. Цікаво, що в цьому демократичному житловому комплексі було передбачено й житло для наркома (радянського міністра) фінансів, – окрема квартира на рівні даху.

Польські «люкси» - це будинки початку XX століття, збудовані у стилі класицизм. Ці будівлі позбавлені зайвих ліплень та прикрас, а вікна займають значну площу – на 20% більшу, ніж у попередньому стилі – чиншовому класицизмі. Сучасники помилково вважають, що термін «люкс» означає найкращий. Насправді ці будинки у 30-ті роки XX століття будувала польська фірма, яка мала назву «люкс», а поляки цінували їх так само, як ми теперішні «хрущовки».

Зазвичай у таких будинках розміщувалися квартири по 2-3 кімнати, площею близько 100 квадратних метрів та однокімнатні «кавалерки». Стелі сягали близько 3 м, туалет нерідко розташовували на балконі. Зазвичай ці помешкання здавали в оренду, оскільки жити в них було непрестижно. Хоча траплялося, що саме в «люксах» мешкали відомі письменники, художники та навіть професура. Тут панувала дисципліна: на ніч під’їзд завжди закривали. Щоб потрапити додому після десятої вечора, доводилося платити двірнику, який чергував на вході.

У повоєнні часи ці помешкання вважалися одними з найкращих. У кращі «люкси» селили комуністичну верхівку, з решти робили комунальні квартири: з допомогою перегородки кімнати ділили на так звані «клітки».

Квартира – кавалєрка - це помешкання без кухні, туалету і коридора. У будинках XVІII–XIX ст. у таких мешкали покоївки, які часто водили туди кавалерів.

У вітчизняній практиці ринок нерухомості часто класифікується за рівнем житлових об'єктів: стандартне (масове) житло, житло підвищеної комфортності, і так зване "елітне" житло, наявність додаткових зручностей та послуг (наявність ліфта, підземного гаража, консьєржа), розташування (віддаленість від центру, екологічність, розвиненість інфраструктури району, ін.). Ця класифікація досить умовна і основні фактори, які беруться до уваги - це комфортність та ексклюзивність об'єкта.

Чотирьохкімнатна квартира Трьохкімнатна квартира

Двокімнатна квартира Однокімнатна квартира

ЛЕКЦІЯ №9

Еволюція квартир масового типового індустріального домобудування (І – ІУ покоління). Житлове будівництво пострадянського періоду. Сучасне житло і житло найближчого та віддаленого майбутнього.

Історію розвитку сучасного стандартного житла прийнято ділити на три етапи:

- Перше покоління житла (1960р.). Перехід від комунальних квартир з покімнатним заселенням до квартир з посімейним заселенням - новий якісний стрибок у порівнянні з попереднім періодом житлового будівництва. Проектуються малометражні квартири з малими площами кімнат, кухонь та інших приміщень квартир, з пристроєм так званої "позики" - проходу в кухні через нього, а в спальню - через загальну кімнату (де теж розміщується спальне місце); з вузькими коридорами, суміщеними санвузлами) ;

- Друге покоління житла (1964). Перехід до типів житлових будинків з поліпшеним плануванням. Деяке збільшення площ житлових приміщень, роздільні санвузли в двох-, трьох-і більше кімнатних квартирах, виключення "позики" і прохідних кімнат;

- Третє покоління житла (1969, 1971рр.). Перехід до нових типів квартир: збільшення числа типів квартир (типи А і Б - всього 10 типів одно-п'яти-кімнатних квартир), збільшення площ приміщень квартири: загальної кімнати - до 15-16-18м2, спалень - до 8-10-12м2 , кухні - не менш 7м2, приміщення ванної кімнати збільшено в розрахунку на установку ванни завдовжки 1,7м і місця для пральної машини і бака для брудної білизни.

Для житлового будівництва розроблялися серії типових будинків. Поширеною була серія 11( київська серія). На відміну від попередніх типових проектів, в квартирах цієї серії ванна вже не освітлювалася першим світлом, а туалет проектувався без природного освітлення. У зв’язку з цим серії стали компактнішими і з’явилася можливість поліпшити пропорції кухні та житлових кімнат. Набули поширення прохідні загальні кімнати .

Застосування прохідних кімнат обумовлювалося двома основними чинниками : отримати максимальний вихід житлової площі (заселення квартир здійснювалося за житловою площею), а також бажанням тих, хто проектував ці секції, не допустити комунального ( по кімнатного ) заселення квартир.

За тогочасним законодавством, кімнати, в яких знаходяться спальні місця не можуть бути прохідними. У 70- ті рр. ХХ ст. поліпшення архітектури масового домобудівництва пов’язували з впровадженням блок - секційних методів типового проектування, що забезпечувало варіантність архітектурних рішень житлових будинків.

Завершальним етапом процесу індустріалізації міського житла стала розроблення методів проектування, які ґрунтувалися на принципі зменшення розмірів типізованих елементів.

На початку 1990-х років у Київ ЗНДІЕПі було розроблено серії 3–4 - поверхових житлових будинків і блок-секцій. У плануванні квартир витримується принцип функціонального зонування. Забезпечено зручний зв’язок загальної кімнати з кухнею та передпокоєм, а спальних кімнат – зі санітарним вузлом. Простора кухня (10.86м2) може використовуватися як їдальня, а з неї є вихід на лоджію. Деякі квартири, розташовані на першому поверсі, мають вихід ще й на земельну ділянку. Комфорту й зручності додають житлу чималі холи та господарські приміщення, передбачені в усіх типах квартир.