Тема: Феноменологія

Засновник феноменології німецький філософ Гуссерль (1859-1938).

Феномен – те, що саме себе показує, показується, являється, сприймається почуттями. Феноменологія спрямована не на предмет, а на сам процес сприйняття. Феноменологія нейтральна до онтології, байдужа до самого існування предметів. Безпосереднім об’єктом пізнання є відчуття. В свідомості немає нічого крім значень предметів реальних або вигаданих. Гасло Гуссерля – «Назад до предметів» - означає звільнення свідомості і предметного світу від причинових зв’язків, створення смислового поля значень між свідомістю і предметом.

Саме тому Гоголь у «Страшній помсті» писав про Дніпро: «Глядиш и не знаеш – идет или не идет его величавая ширина. И чудится будто весь вылит он из стекла…» Ми сприймаємо предмети такими, якими вони нам здаються, являються, показуються, а це залежить від нашої свідомості. Коли ми дивимось на річку, то бачимо тільки поверхню води, дзеркало, а решту – течію, рух води, швидкість руху уявляємо, домальовуємо нашою свідомістю. Нерідко у нас не вистачає слів для назви, означення того, що нам являється і ми вживаємо аналогію (колір мокрого асфальту).

Будь-який предмет має бути схоплений тільки як співвідношення свідомості – сприймання, фантазії, сумніву, передбачення.

Значення предмета схоплюється так, як він нам являється відповідно властивостям нашої свідомості.

Тема: Структуралізм

Структуралізм – загальна назва ряду напрямків і течій, поширених у Франції в другій половині ХХ ст. (60-70 рр.), метою дослідження яких є виявлення структури, тобто сукупності відносин між елементами цілого, що зберігають свою сталість. Об’єктом дослідження структуралізму є культура, як сукупність знакових систем, серед яких найважливішою є мова, а також мистецтво, міфологія, релігія, звичаї, мода, наука. Це і є структура. Перевага надається формі, а не змісту. Засновник структуралізму – К.Леві-Строс (Франція, 1930 р.н.). Суть філософського структуралізму полягає в ідеї про те, що основу культурних об’єктів утворює структура, котра розуміється як сукупність зв’язків і відношень, які об’єднують елементи.

Структуралісти стверджують: говорить не людина, а мова; діє не особистість, а безособова структура.

В 70-х рр. на зміну структуралізму прийшов постструктуралізм (М.Фуко, Ж.Дерріда). «Набір структур – створює людину», - вважають постструктуралісти – «Людське життя структуроване системою елементів». Людина рухається невідомими структурними силами. Вона не господар своєї власної долі, історії. Структури (соціальні, міфічні, релігійні, мовні) незалежні від волі людини. Фуко прагне здійснити аналіз того, що лежить за межами структур, де реалізується зміст життя людини. (Студенти Сорбони в 1968 р. в період студентської ревоолюції написали: «Структури не виходять на вулиці» - коли залишили аудиторії і пішли на вулиці).

Структуралізм абсолютизує метод структурного аналізу.

Тема: Аксіологія – теорія цінностей

Цінності не існують в природі самі по собі. Яку цінність мають гроші, якщо не існує торгівлі? У кожної людини в процесі життя виникають, формуються інтереси і потреби. Для їх задоволення людина обирає – професію, місце роботи, місце проживання, супутника в житті, друга, меблі, одяг, речі, прикраси. Книги, політичну партію, політичну програму і т.д. Чим керується людина в процесі вибору? Своїми інтересами і потребами, обираючи те, що більше її задовольняє. Людина думає, що вона обирає сама. Звичайно, вона здійснює свій вибір залежно від того, що вона вважає цінністю, але її погляди визначаються системою ціннісних орієнтацій в суспільстві. Тобто, це вже не власний вибір індивіда. Яку прикрасу обере сучасна жінка? Ту, яка визнається модною, тобто цінною в сучасному суспільстві і яка їй, на її думку, найбільше підходить.

Люди, що поділяють погляд на цінності, тобто однаково розуміють, що становить цінність, складають соціальні групи.

Цінність – явище соціальне, а тому не може бути однозначно істинною або хибною. Критерії ціннісного вибору завжди відносні, зумовлені обставинами, бо людина живе в реальному світі.

Цінність – об'єктивна значимість речей або явищ, зумовлена потребами й інтересами соціального суб’єкта. Але вона має вигляд суб’єктивної значимості, бо задовольняє суб’єктивні потреби – соціальної групи або індивіда.

Цінність виростає з того, що мені необхідно для існування, а його не вистачає. Формою буття цінності є чуттєве переживання. Воно може бути і суб’єктивне і об’єктивне, бо може бути нав’язане індивіду суспільством (звичай, традиція). Цінність предмета може бути і суб’єктивна і об'єктивна – він мені потрібний, оскільки життя, суспільство нав’язало мені стереотип, що без нього жити не можна, а може бути суб’єктивна – людина так вважає всупереч суспільним інтересам, але її суб’єктивна цінність теж має свою основу.

Цінність – функція предмета задовольняти наші потреби, але і самі потреби і функція предмета носять соціальний характер.

Спрямованість індивіда на певну цінність і є ціннісна орієнтація. В суспільстві завжди існує система (орієнтація) цінностей у формі законів, норм моралі, правил, команд, звичок, традицій.

Систем ціннісних орієнтацій було багато:

• етико-релігійна (етизм)

• образно-естетична (естетизм)

• утилітарна

• науково-теоретична

• політична.

Нерідко влада намагається нав’язати суспільству своє розуміння цінностей і проголосити себе найвищою цінністю – «все как один умрем за власть советов».

В сталінські часи найвищою цінністю були проголошені – партія, влада, Сталін, ідея комунізму.

Найважливіші – загальнолюдські цінності: добра, свободи, істини, правди, краси, віри, мудрість, батьківщина.

Але все це не так просто, як здається. Людина прагне жити краще, мати більше і заради цього підвищує свою майстерність, знання, навички. Але якщо людина буде дбати лише про задоволення своїх потреб товарами і продуктами, то на сучасному етапі технічного розвитку її діяльність може привести до екологічної катастрофи на планеті, створити загрозу для існування і людини і життя на землі. Отже, людина повинна гармонійно поєднувати і матеріальні ціннісні орієнтації і внутрішню духовність, бо в кінцевому рахунку головна цінність життя, благо людини, добро.

Треба орієнтуватись на таку цінність як мудрість, яка забезпечує єдність користі добра.

Ціннісна орієнтація має дуже важливе значення і для суспільства, і для людини, звичайно, за виключенням тих випадків, коли вони спотворюються на догоду яким-небудь диктаторам, тиранам або авантюристам типа Леніна-Сталіна. В родовому суспільстві найвищим авторитетом були традиції. Пізніше, їм на зміну поступово приходить авторитет віри. Згодом – авторитет знань, розуму. Але це не відбувалось просто і безболісно. Як, наприклад, у Європі інквізиція карала єретиків – Яна Гуса, Дж.Бруно, Галілея, які підтримували авторитет віри, церкви. В філософії багато уваги приділяли проблемам цінностей, особливо цінності людського життя. Альбер Камю навіть вважав, що основна філософська проблема – проблема варто чи не варто жити (проблема самогубства). Якщо варто то для чого? Це і є основне питання філософії.

Цінності виступають завжди у ролі ідеалу. Ідеал завжди містить в собі якусь ідею. Ця ідея повинна так сприйматись людиною, щоб вона була переконана в її істинності – до цього і прагнуть соціальні групи, політичні партії, владні структури.

Світ цінностей – це світ практичної діяльності. Без такої діяльності світ цінностей втрачає свій сенс. Ціннісна свідомість творить власний світ. Вона не цікавиться чим є предмет сам по собі, а в чому його цінність – на відміну від гносеології. А його цінність визначається існуючою в суспільстві системою цінностей.