1. Основні показники економічної ефективності інноваційних проектів

Переважна більшість інноваційних промислових проектів передбачає випуск нової продукції. Прийняття рішення щодо вті-лення певного проекту в життя приймається після ретельного ви-вчення усіх чинників, що впливатимуть на його реалізацію. Від цього залежать обсяги коштів, які потрібно вкласти у проект і які можна буде отримати від реалізації нової продукції протягом її життєвого циклу. Здебільшого реалізація інноваційних проектів вимагає значних фінансових вкладень, які інвестори очікують по-вернути. Обґрунтування можливості повернення витрат є осно-вою розрахунку економічної ефективності інноваційного проекту. Економічна ефективність інноваційного проекту визнача-ється розміром доходів чи прибутку, отриманих за рахунок реалі-зації інновації протягом життєвого циклу проекту. При розрахунку економічної ефективності слід обов’язково враховувати зміну вартості грошей у часі, оскільки від вкладення інвестицій до отримання прибутку минає чимало часу. 3 огляду на це необхідне дотримання таких принципів:

1. Оцінювання ефективності використання інвестованого капіталу здійснюється зіставленням грошового потоку, який фо-рмується в процесі реалізації інноваційного проекту, та початко-вих інвестицій. Проект вважається ефективним, якщо забезпечу-ється повернення початкової суми інвестицій і обумовлена дохідність для інвестора, що надав капітал.

2.  Інвестований капітал і грошові потоки, які генеруються цим капіталом (отримані від продажу нової продукції), зводяться до теперішнього розрахункового періоду, який зазвичай визнача-ється роком початку реалізації проекту. 3. Процес дисконтування капіталовкладень і грошових пото-ків здійснюється за різними ставками дисконту, які визначаються залежно від особливостей інноваційних проектів. При визначенні ставки дисконту враховується структура інвестицій і вартість окремих складових капіталу. Основою дисконтування є поняття часової переваги, або зміни цінності грошей у часі. Це означає, що раніше одержані гроші мають більшу цінність, ніж гроші, одержані пізніше, що зумовлено зростанням ризиків і невизначеності у часі. Тобто, ди-сконтування — це перерахунок вигод і витрат для кожного роз-рахункового періоду за допомогою норми (ставки) дисконту. Во-но ґрунтується на використанні техніки складних відсотків.

2. Місце та роль інновацій у системі господарювання

Інноваційний процес не обмежується першою появою на ринку нового продукту, або доведенням до проектної потужності нової технології. По мірі розповсюдження інновація вдосконалюється, стає більш ефективною, набуває раніше не відомих споживчих властивостей. Це відкриває для неї нові сфери застосування, ринки, нових споживачів. Сукупний суспільний результат інновації є позитивним саме завдяки механізму дифузії інновацій. Інновація внаслідок свого комплексного розгортання утворює нову технолого-соціально-економічну підсистему суспільства, яка складається з: галузей, які здійснюють інновацію; галузей, які поширюють нову технологію та поглиблюють її економічні переваги; галузей, що виникають у “шлейфі” розвитку нового технологічного стилю.

Важливість інновацій обумовлює тісний взаємозв’язок між науково-технічною, виробничою та інвестиційною діяльністю та свідчить про необхідність розгляду не лише інновації як окремого техніко-організаційного акту, а комплексу дій суб’єктів господарювання та складових національної інноваційної інфраструктури, який набуває вигляду інноваційного процесу.

Практично, інновація являє собою зміну технології виробництва, яка безпосередньо впливає на продуктивність факторів виробництва та спосіб їхнього поєднання, а отже, забезпечує видозміну виробничої функції. За визначенням, інновація в соціально-економічній системі є способом якісно більш ефективного використання ресурсів.

Стратегічний суспільний ефект інновацій:

- здійснюють прискорення зростання продуктивності факторів виробництва, що важливо за умов дефіцитності принаймні одного з них;

- забезпечують прискорення зростання обсягів виробництва;

- прискорюють структурні зрушення, сприяють перерозподілу ресурсів на перспективні напрями суспільно-економічного розвитку;

- поліпшують статус країни в глобальній економіці та національну конкурентоспроможність.

Інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу в суспільстві.

3.Сучасні світові тенденції розвитку інновацій

Сучасна ринкова модель економіки базується на інноваційному типу розвитку. Зокрема, інтелектуалізація виробничої діяльності, використання високих інформаційних технологій, екологічність, безвідходність.

Основною ознакою сучасного розкладу сил в світі є суттєвий відрив країн-лідерів, що створюють “інноваційний анклав” в світі, від менш потужних країн, які змушені повністю залежати від позиції “активних гравців”. В країнах, що належать до інноваційних лідерів, спостерігається висока концентрація найбільш рентабельних видів бізнесу (з найбільшим вмістом доданої вартості в ціні продукту), переважно високотехнологічна структура національного виробництва, винесення за межі власної країни промислово-технологічного циклу виробництв, які є екологоємними, ресурсоємними тощо, зосередження найбільших фінансових потоків. Попри те, що між цими країнами спостерігається жорстка конкуренція за високорентабельні види діяльності, у випадках виникнення спільної загрози існуванню чинної соціально-економічної моделі вони об’єднують свої зусилля для реалізації спільної політики щодо джерел цієї загрози.

Між тим, начебто безпрограшне становище країн-лідерів має й зворотний бік. Так, більша залученість в глобальні стосунки та орієнтація на інноваційний тип розвитку містять в собі і неабиякі загрози щодо перспектив сталості такого розвитку. Явище фінансових “мильних бульбашок” притаманне саме потужним економікам, які найбільше орієнтуються на інноваційний тип розвитку. Потужний регуляторний та фінансовий потенціал дозволяє “гасити” небезпечні прояви, які виникають внаслідок ейфорії від здобутків інформаційних виробництв, регіональної та міжнародної інтеграції, спекулятивних дій тощо. Проте перманентність появи осередків загрози поступово виснажує економіку, яка змушена спрямовувати значні ресурси для погашення чергової “бульбашки”.

На початку ХХІ століття процес створення та нагромадження нових знань привів до переходу до якісно нового стану: знання стали самостійною продуктивною силою. Сучасна “нова економіка” – це виробництво і використання нових знань, перетворення їх на повноцінний фактор виробництва, який відіграє провідну роль у системі факторів.

4. Інноваційний проект як об’єкт фінансування інновацій

Інноваційний проект - комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції

Пріоритетний інноваційний проект - інноваційний проект, що реалізується в рамках пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

Вважається очевидним, що інвестування інноваційних процесів є ризикованим, але підприємці погоджуються на ризик, очікуючи в разі успіху додаткових прибутків. Причому простежується залежність — чим на більший успіх розраховує підприємець у майбутньому, тим на більші витрати він повинен погодитися тепер, при виборі інновації. Але проблема вибору об'єкта для інвестування не обмежується лише граничною сумою фінансових коштів. Як правило, компанії прагнуть фінансувати ті проекти, які мають високий потенціал ефективності й забезпечать їм надприбутки. Такі інновації можуть міститися не лише в науково-технічній, але і в організаційній, економічній, соціальній сферах. Інвестиційну привабливість цих інновацій слід визначати передусім за їхніми внутрішніми характеристиками. Але не менше значення для прийняття рішення щодо інвестування інноваційного проекту мають умови залучення фінансових ресурсів. Джерелами інвестицій для інноваційної діяльності можуть бути як власні кошти підприємств, так і залучені (позичкові) кошти інших організацій. Основними джерелами інвестицій для більшості українських підприємств є на сьогодні власний прибуток та амортизаційні відрахування. Але в деяких випадках, за належного обгрунтування бізнес-ідеї та її високої оцінки конкурсною комісією, фінансування може здійснюватися за рахунок державного бюджету, коштів інноваційного фонду (на безоплатній основі) або за рахунок мікро-кредитів, наданих на безпроцентних чи пільгових засадах. Привабливість фінансування інноваційного проекту залежить від того, якою буде ціна капіталу, залученого до проекту. Вона суттєво впливає на його комерційну ефективність, визначаючи нижню межу доходності інноваційного проекту — норму прибутку на інновацію. У самофінансуванні інновацій ціна власного капіталу є нижньою межею рентабельності: рішення про реалізацію інновацій при доходності, меншій, ніж ціна капіталу, може суттєво погіршити основні фінансові показники фірми, спричинити неплатоспроможність і банкрутство інноватора. Для зовнішнього інвестора ціна власного капіталу інноватора є гарантією повернення вкладених коштів.

5. Сутність ризикового фінансування інноваційної діяльності на базі венчурного капіталу.

Венчурне фінансування здійснюється в двох основних формах – шляхом придбання акцій нових фірм або за допомогою надання кредиту різного виду, звичайно з правом конверсії в акції. Венчурний капітал – являє собою джерело довгострокових інвестицій у сфери з підвищеним ступенем ризику, у новий що розширюється чи перетерплює різкі зміни бізнес. Він надається на декілька (3,5,7 років) без гарантії або забезпечення. Венчурному капіталу притаманні такі риси: 1. Пайова участь інвестора в капіталі компанії в прямій чи опосередкованій формі. 2. Надання засобів на тривалий термін. 3. Активна роль інвестора в керуванні фінансованою фірмою. Специфіка ризикового підприємництва полягає насамперед у тому, що засоби надаються на безповоротній, безпроцентній основі. Передані в розпорядження венчурній фірмі ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація прибутку відбувається в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок. Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю приналежною ризиковому інвестору частки акцій фірми-новатора і сумою вкладених їм у проект засобів. Ця частка обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані засоби - внеском у статутний фонд під-ва , частиною власних засобів останнього. Головним стимулом для венчурних вкладень є їхня висока прибутковість у випадку удачі.

6. Система класифікації інновацій: зміст і типологія

1. За змістом :

Продуктові – створення нових продуктів, засобів вир-ва , предметів споживання.

Технологічні – створення нових засобів вир-ва , як для вир-ва старих і нових товарів.

Управлінські. - пов'язані зі створенням нових методів праці, що використовуються апаратом управління.

2. За сферою застосування:

Ек-ні –нові методи господарського управління наукою та вир-вом.

Соц-ні– процес змін умов праці та різні форми активізації людського фактору.

3. Класифікація Інн., що враховує технологічні параметри і ринкові позиції Інн-й:

3.1 В залежності від технологічних параметрів Інн. поділяються на:

Продуктові – включають використання нових матеріалів, напівфабрикатів, створення принципово нової продукції.

Процесні – це нові методи організації вир-ва .

3.2. В залежності від масштабу змін:

Радикальні– сприяють створенню нових ринків і галузей в промисловості Модифікаційні –пов'язані із вдосконаленням продукції і технічних засобів.

3.3 В залежності від причин виникнення:

Стратегічні -пов'язані із створенням принципово нової продукції.

Реактивні - виникають як реакція на нововведення конкурентів.

4. За типом новизни:

нові для галузі у світі

в країні

для конкретного підпр-ва

5. За місцем в системі:

інновації на вході підпр-ва (зміни у виборі постачальників обл-ня…)

інновації на виході підпр-ва (нові послуги, вироби…)

інновації системної структури підпр-ва (зміни в управлінні, виробничому процесі, техніці…)

6.В залежності від способів появи:

наукові - формування нового наукового напряму; використання досягнень якоїсь науки в інших сферах

організаційно-управлінські - використання в орг-ції нової процедури, методів управління, нових форм огр-ції праці, систем прийняття рішень

правові - нові законодавчі та правові акти

соціальні- реалізація заходів, що спрямовані на покращення умов праці, зміну екологіч., культурн., політич. аспектів.

7. Життєвий цикл інновацій

Життєвий цикл інновацій. Поняття інноваційного циклу.

Життєвим циклом Інн.– це період часу від зародження ідеї, створення, розповсюдження Інн. та до її використання.

Інн-й процес хар-ся циклічністю , тобто Інн-ий цикл полягає в безперервній заміні одного товару наступним але на новому якісному рівні. Безперервна зміна цих поколінь має наслідком більш високий рівень ефективності вир-ва. Інн. які вже не потрібні вир-ву втрачають свої властивості і повинні бути зміненні на інші

Етапи життєвого циклу:

1 етап. Пов'язан з науковими дослідженнями і розробками. Потрібно багато $вкладень. Він не є рентабельним. А – Б.

2 етап. Пов'язан із в-вом нової продукції, тобто на цьому етапі новини переходять у нововведення. Цей етап є рентабельним. Під-во отримує прибуток за рахунок якого окупаються витрати на науку і здійснюється наступний етап. Б – В.

3 етап. Пов'язан з насиченням ринку нової продукції. На цьому етапі попит на нову продукцію падає. Треба розпочати дослідження нової продукції.

Не враховує вплив зовнішніх факторів, а враховує лише внутрішні можливості фірми.

8. Венчурні інноваційні організації

Венчурні фірми - гнучкі та ефективні підприємства що створені з метою апробації доробки та доведення до промислової реалізації ризиків інновацій.

Вони є тимчасовими структурами, що створюються для розв’язання конкретної проблеми. Найбільше розповсюдження отримали у наукоємних галузях економіки де вони спеціалізуються на проведення наукових досліджень та інжинірингових розробок.

Для створення венчурної фірми необхідна наявність таких умов:

- ідеї нововведення

- суспільної потреби в реалізації цієї ідеї

підприємця, здатного на основі цієї ідеї організувати нову фірму

-наявності ризикового капіталу для фінансування цієї фірми.

На відміну від інших форм інвестування венчурний бізнес відрізняється:

1.фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантії

2.Обов’язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми, тобто ризиковий капітал виступає як пайовий внесок;

3.засоби надаються на тривалий строк і на безповерненій основі.

Інжинірингова фірма :

4.здійснює оцінку вірогогідної значущості, комерційної кон’юнктури і технічного прогнозування інноваційних ідей;

5.виконують доробки і виконують доробки і доводять нововведення до промислової реалізації;

надають послуги та консультації в процесі впровадження від розробки.

9. Сутність попиту на інновації: методи його визначення

Попит відбиває обсяг продукції, що споживач хоче й у змозі придбати за якусь з можливих цін протягом певного часу на конкретному ринку. З цього визначення видні основні напрямки аналізу попиту. Це:

• обсяг попиту;

• наявність потенційних покупців;

• потреба в товарі;

• можливість придбання товару;

• ціна пропонованої продукції;

• час реалізації (пропозиції для реалізації) продукції на ринку;

• напрямки, ринки збуту продукції.

Досить детально — і методично і організаційно — визначення попиту на інноваційну продукцію розглядається Ільєнковою. За Ільєнковою, попит можна представити одним із трьох способів:

1.У вигляді таблиці (наприклад Співвідношення ціпи і кількості товарів, на які пред'явлено попит у певному проміжку часу.)

2. Графічно. Попит у цьому разі зображується у вигляді графіка, що показує кількість продукції, яку споживачі готові, хочуть і в змозі купити за деяку ціну.

3.Аналітичне. Наприклад, вираз:

Q(C),=a + bP1;

де Q(C) — обсяг попиту на /-й товар (7 =1,2, ..., k);

Р1 — ціна 1-го товару.

Варто розрізняти зміну величини попиту і зміну попиту. Величина попиту відображається в конкретних кількісних показниках продукції, на яку пред'явлений попит, її зміна виникає під дією ціни. Графічно це означає пересування точки на кривій попиту без зміни положення самої кривої.

Найважливіша властивість попиту полягає в зворотній (негативній) залежності між ціною продукції і попитом на неї при незмінності всіх інших факторів. Ця залежність називається законом попиту. Інакше кажучи, за інших рівних умов зниження ціни приводить до збільшення величини попиту і, навпаки, зростання ціни веде до зниження величини попиту на продукцію.

10. Методи проектування організаційних структур інноваційних організацій

Проектування організаційних структур управління здійснюється на основі таких основних методів: аналогій, експертного, структуризації цілей та організаційного моделювання.

Метод аналогій передбачає використання досвіду проектування структур управління в аналогічних організаціях та вироблення типових структур управління в різних видах організацій, визначення різних меж, умов і механізму застосування. Необхідно підкреслити, що типові організаційні структури повинні мати варіативний характер, що передбачає можливість коректування, відхилення у разі зміни умов, в яких діє організація.

Експертний метод базується на вивченні рекомендацій та пропозицій експертів і досвідчених управлінців-практиків. Мета цього методу — виявити специфічні особливості роботи апарату управління, можливі недоліки в діяльності різних ланок організаційних структур, обґрунтовані рекомендації з їх удосконалення. На основі опитування експертів здійснюються діагностичний аналіз організаційних структур організацій, що діють, та їх оцінювання. Визначаються основні наукові принципи формування організаційних структур з урахуванням конкретних ситуацій та умов діяльності.

Метод структуризації цілей передбачає вироблення системи цілей організації, включаючи їх кількісне та якісне формулювання, подальший аналіз організаційних структур з погляду їх відповідності системі цілей. У процесі його застосування виконуються такі етапи: розробка системи цілей; експертний аналіз пропонованих варіантів організаційної структури; складання таблиць повноважень та відповідальності за досягнення мети як кожним підрозділом, так і за комплексними поліфункціональними видами діяльності, де конкретизуються межі відповідальності (матеріальні ресурси, виробничі, інформаційні процеси), визначення конкретних підсумків, за досягнення яких встановлюється відповідальність, повноважень, якими наділяються відповідні органи управління.

Метод організаційного моделювання є розробкою формалізованих математичних, графічних, машинних та інших відображень розподілу повноважень і відповідальності в організації, що є базою для побудови, аналізу й оцінювання різних варіантів організаційних структур за взаємозв'язком їх змінних.

11. Чинники попиту на інновації

Головним спонукальним чинником усіх інноваційних процесів є ринкова конкуренція -- прагнення підприємців зберегти завойовані позиції, зміцнити їх чи випередити інших, збільшуючи свій підприємницький дохід. Конкурентна боротьба порушує співвідношення попиту та пропозиції, змінюючи диспозиції її учасників і змушуючи їх відшукувати нові можливості, які найчастіше виявляються у створенні нових продуктів -- продуктових інноваціях. Успіх нового продукту великою мірою залежить від глибокого і всебічного аналізу стану попиту на відповідному сегменті ринку, виявлення його тенденцій і чинників, що можуть вплинути на їх зміну. Це сприяє правильному визначенню характеристик нового продукту, які будуть адекватними новим запитам і вимогам споживачів, а також плануванню процесу розроблення та реалізації підприємством інновацій. Важливо при цьому оцінити величину майбутнього попиту на інноваційні продукти, а в разі створення абсолютно нового продукту -- сформувати попит на нього у потенційних споживачів.

До чинників, які найбільшою мірою стимулюють фірми до залучення інновацій, належать:

--зниження рівня стабільності надходжень матеріальних і сировинних ресурсів, які підприємства використовують у процесі виготовлення продукції;

--розширення асортименту продуктів, які претендують на те саме місце на ринку;

--зміна потреб і бажань клієнтів

--економічні цикли, потрясіння і непевності, що впливають на ринок;

--технологічні зрушення, що спричиняють зміну сформованих ідеологій виробництва продукції тощо.

12. Сутність інноваційної політики підприємства

В загальному плані інноваційну політику можна визначити як економічний процес створення кращих за своїми якостями товарів та технологій шляхом практичного використання нововведення чи новацій.

Інноваційна політика підприємства повинна поєднувати в собі 2 напрямки:

оновлення та вдосконалення виробленої продукції (створення нової продукції з більш вдосконаленими властивостями);

підвищення техніко-технологічного рівня власного виробництва.

Інноваційна політика підприємства включає:

1.вибір видів інноваційної діяльності,

2.вибір джерел фінансування цих напрямків,

3.аналіз потенційних можливостей підприємства і проведення маркетингових досліджень,

4.забезпечення безперервності створення та реалізації інновацій,

5.прогнозування економічного ефекту, пов’язаного із збутом та використанням інновацій.

13. Планування інноваційної діяльності

Стратегічне планування як елемент стратегічного управління полягає у визначенні місії організації на кожній стадії її життєвого циклу, формуванні системи цілей діяльності і стратегії поводження на ринках інновацій. При цьому проводяться глибокі маркетингові дослідження, масштабні прогнозні розробки, оцінки сильних і слабких сторін організації, ризиків і факторів успіху, розробляються інноваційні стратегії і зважуються питання якісно-кількісних характеристик переходів на нові продукти. Стратегічне планування, як правило, орієнтоване на період три, п'ять і більше років. Обрій стратегічного планування залежить від галузевої приналежності підприємства, пов'язаний з циклами зміни технологій і частотою переходу на новий продукт. Воно спрямоване на створення нового інноваційного потенціалу організації для її майбутнього успіху. У галузях, що швидко розвиваються, (електронній, комп'ютерній, фармацевтичній) запланований період розробки стратегічних планів, як правило, менший, а в галузях, більш консервативних до технологічних змін, цей період може бути і більш тривалим (будівництво, сільське господарство).

У процесі здійснення стратегічного планування інноваційної діяльності необхідно враховувати такі аспекти:

- розподіл ресурсів (фондів, технологій, досвіду, управлінських кадрів тощо);

- адаптацію до зовнішнього середовища (поліпшення стосунків з оточенням);

- внутрішню координацію (відображення сильних і слабких сторін організації);

- усвідомлення тенденцій розвитку технологій.

Як правило, стратегічне планування, здійснюється невеликим за чисельністю (5--10 осіб) спеціальним плановим відділом, а розроблені ним стратегії повинні розглядатися на нарадах вищого керівництва один раз на рік. Стратегічне планування є складним процесом, який охоплює декілька етапів:

Етап 1. Інформаційне забезпечення стратегічного планування. Полягає в підборі, класифікації та підготовці до використання інформації щодо розроблення стратегії, яка надасть достатньо повну та об'єктивну характеристику факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, можливих стратегій, методичного забезпечення. Особливо важливою при цьому є необхідність використання сучасних інформаційних технологій.

Етап 2. Визначення місії і цілей організації. Місія -- це чітко виражена причина існування організації. Формулювання, усвідомлення та проголошення місії організацією є важливим орієнтиром і критерієм оцінки її діяльності.

Місія може охоплювати такі напрями:

- турботу про працівників;

- турботу про виробництво;

- політику зростання та фінансування фірми;

- виробничі технології;

- методи виходу й функціонування на ринку, пошуку потенційних ринків;

- задоволення потреб споживачів;

- публічне оголошення переконань і цінностей тощо.

Цілі -- це конкретний очікуваний стан організації. Вони бувають довгостроковими (5 і більше років), середньостроковими (1--5 років) і короткостроковими (до 1 року).

Цілі охоплюють усі сфери організаційного, виробничо-господарського, економічного функціонування організації. Формуючи системи цілей, слід мати на увазі, що вони повинні:

- бути конкретними і підлягати вимірюванню;

- охоплювати всі рівні організації (ієрархічні);

- мати різну тривалість (довгострокові, середньострокові, короткострокові);

- бути досяжними та зрозумілими;

- бути взаємодоповнюючими та взаємоузгодженими тощо.

Етап 3. Вибір методів аналізу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

На цьому етапі використовують такі методи дослідження, як порівняння, експертних оцінок, системного аналізу, статистичного і соціологічного дослідження, сукупної думки збутовиків, споживачів тощо.

Етап 4. Оцінка і аналіз факторів зовнішнього середовища. Суть його полягає в дослідженні представлених факторів. Важливо послуговуватися методикою, яка дала б змогу кількісно оцінити вплив кожного з них. Наприклад, силу впливу факторів можна оцінювати за стобальною системою. Максимальні величини балів щодо кожної з груп факторів можуть становити: економічних -- 20 балів; політичних -- 10; ринкових -- 23; соціальних -- 8; технічних і технологічних -- 12 і т. д. Окремо можна оцінювати позитивний або негативний вплив. На основі отриманих даних можна виводити інтегральну оцінку.

Етап 5. Оцінка і аналіз факторів внутрішнього середовища. Передбачає вивчення стану факторів внутрішнього середовища організації (працівники, цілі, технологія, завдання, структура, ресурси). Це здійснюється шляхом дослідження стану фінансів, обліку, нормування та оплати праці, культурного рівня організації, використання робочої сили тощо, а також можливостей організації на ринку (маркетингові дослідження) тощо.

Етап 6. Виконання розрахунків, обґрунтувань, проектних розробок. Суть його полягає у визначенні найважливіших показників (економічних, соціальних, технологічних тощо), які найповніше характеризують очікувані стратегії та виявлені тенденції їх зміни, а також у доборі необхідних проектних заходів, що забезпечують формування стратегій. Це потребує підготовленої методичної бази, кваліфікованих кадрів, належного технічного забезпечення.

Етап 7. Формування варіантів стратегій (стратегічних альтернатив).

Особливість цього етапу полягає в розробленні можливих для організації варіантів стратегічних планів, тобто базових стратегій або окремих складових одного стратегічного плану.

Етап 8. Вибір оптимальної стратегії. Є найважливішим етапом стратегічного планування. Полягає у виборі оптимальної стратегії діяльності організації на основі оцінювання таких факторів: очікувана ефективність, рівень ризику, ринкова ситуація, вплив минулих стратегій, вплив власників, залежність від факторів часу, вплив внутрішнього і зовнішнього середовища тощо.