54. Зародження інституцональної теорії с сша

. Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл

Торстейн Веблен (1857—1929) — американський еко­номіст, соціолог.

Інституціоналізм — це послідовний історизм. За Вебле­ном, антагонізм бізнесу й індустрії буде розв'язано шляхом переходу влади до інженерно-технічного персоналу. У ре­зультаті загального страйку інженерів, що означає пов­не зупинення всієї виробничої системи, дозвільний клас змушений буде віддати владу організаторам виробництва. Установиться не диктатура пролетаріату, як пророкував К. Маркс (до якого Т. Веблен ставився з великою повагою), а технократія. Власність на капітал набуде акціонерної фор­ми і тим самим перестане бути приватною власністю.

Щодо теоретичної моделі сучасної економіки Веблен категорично відкидає можливість її побудови на основі ана­лізу попиту та пропозиції. В умовах панування монополі­стичних корпорацій, що одержують можливість збільшен-

ня прибутку за рахунок навмисного скорочення виробниц­тва і "роздмухування" цін, співвідношення попиту та про­позиції нічого не може пояснити. Увага Веблена зосередже­на на можливостях монополій використовувати методи на­сильства і таємної змови для встановлення контролю над індустрією. Важливим фактором посилення монополій він вважав гіпертрофію кредиту. Збільшуючи за рахунок кре­диту купівельні можливості, великі фірми втягуються у спекулятивні операції, а не в розширення виробництва. Утворюється піраміда кредиту, виникає гігантський розрив між грошовою оцінкою капіталу (оскільки майбутній, очі­куваний прибуток капіталізується, виходячи з поточної ставки відсотка) і реальним капіталом. Починається кре­дитна інфляція, за якої неминуче випливає вимога негай­ного погашення позичок. Результатом стають спад ділової активності, банкрутство певних фірм, поглинання супер­ників найбільшими і найспритнішими корпораціями. За тривалістю фази депресії набагато перевершують фази під­несення.

Серед послідовників Т. Веблена найбільш відомі Дж. Ком-монс (1862—1945) і Уеслі Мітчелл (1874—1948).

Джон Коммонс на відміну від Т. Веблена приділяв ос­новну увагу не технологічним факторам виробництва і їх носію — інженерно-технічному персоналу, а соціально-пра­вовим інститутам.

Коммонс запропонував так звану теорію угод. Основною категорією економічної науки він проголосив угоду. Угода, за Коммонсом, — це триєдність таких моментів: 1) конф­лікту, тобто зіткнення інтересів суб'єктів; 2) взаємозалеж­ності чи взаємозумовленості цих інтересів; 3) вирішення конфлікту, тобто встановлення порядку, що влаштовує учас­ників угоди. Серед суб'єктів угоди на стадії фінансового капіталізму все частіше виступають не індивідууми, а їх об'єднання: інститути, профспілки, асоціації підприємців тощо. Тому необхідно вивчати колективні дії, а не дії індивідуумів, чим традиційно займалася економічна наука. Ко­лективні дії — єдиний спосіб примирення різних інтересів учасників економічного життя. Але шлях до примирення лежить через юридичні процедури. Роль арбітра бере на себе держава в особі її постійних органів, урядових комісій тощо. Держава — не тільки арбітр, а й сила, що примушує до виконання зобов'язань, які взяли на себе учасники угоди.

Якщо за Т. Вебленом на зміну фінансовому капіталізму прийде технократизм, то за Дж. Коммонсом сучасний по­рядок зміниться адміністративним капіталізмом.

Коммонс наполягав на тому, що завдання економічної науки полягає не в абстрактних поясненнях, а в розробці рекомендацій з перебудови економічного життя на розум­них підставах.

Свої погляди на роль колективних дій Коммонс нама­гався реалізувати на практиці, активно співпрацюючи з Американською федерацією праці й адміністрацією прези­дента Ф. Рузвельта. Під його впливом у 1935 р. було прий­нято "Акт про соціальну захищеність" — закон, що заклав основи пенсійного забезпечення в США.

Уеслі Мітчелл увійшов в історію науки насамперед як дослідник економічних циклів. Він і його співробітники створили систему прогнозування економічної кон'юнктури на базі обробки рядів динаміки. Мітчелл був фактичним засновником Національного бюро економічних досліджень, де працював чверть століття.

Прихильністю до емпіричних досліджень він більше за інших інституціоналістів нагадував діячів нової історичної школи. Критики Мітчелла саркастично іменували його підхід "виміром без теорії". Але це несправедливо.

Піднесення і спади економічної активності Митчелл пов'язував із прагненням підприємців до максимального прибутку. Прибутковість залежить від низки факторів: цін і витрат, обсягу продажу, розмірів кредиту, руху грошової маси тощо. Певну роль у взаємодії окремих елементів, що зумовлюють стан і динаміку господарського життя, відіграє

асинхронність ("випередження" і "запізнювання"). Так, за загального підвищення цін на стадії пожвавлення роздрібні ціни "запізнюються" стосовно оптових, оптові ціни на спо­живчі товари "відстають" у зростанні від оптових цін на блага виробничого призначення, заробітна плата має тен­денцію "відставати" від ринкових цін. На стадії депресії оптові ціни знижуються швидше від роздрібних, ціни на сировину падають стрімкіше, ніж оптові ціни на споживчі блага, тощо.

Як правовірний інституціоналіст Мітчелл критикує і класичну школу, і маржиналістів за зосередження уваги на механічних законах попиту й пропозиції та ігноруван­ня внутрішніх рушійних сил поведінки людини. Для Міт­челла вирішальною силою є грошова система. Гроші на­в'язують безтурботній людській природі тверду дисциплі­ну, стандартизують потреби, змінюють психологічні наста­нови людей.

Незважаючи на деякі коливання, Мітчелл схилявся до необхідності державного регулювання економіки. За часів здійснюваного Ф. Рузвельтом "нового курсу", покликаного вивести країну з важкої економічної депресії, Мітчелл брав участь у створенні Ради національних ресурсів, яка мала стати центральним органом із координації економіки США.