58. Теоретична система і эк. Програма Кейнса.

Кейнс рассм. доход, що є в розпорядженні суспільства, як першочерговий фактор, що визначає структуру споживчих витрат. Кожен додатковий долар доходу хоча і збільшує споживання, але менше, ніж на долар. От цю частину, що з нього йде на споживання, він назвав граничною схильністю до нагромадження. Чим більше доход, тим велика частина його не повертається в хоз. оборот. Це твердження Кейнса називається "основний психоло гический закон суспільства".

У совр. кап. економіці рівновага між нагромадженнями й інвестиціями неможлива, тому що інвестиції відстають від нагромаджень, звідси інфляція, чи криза тривала стагнація.

При капіталізмі не існує механізму, що забезпечував би зайнятість. Безробіття в ринкової эк. може зберігатися довго, тому, щоб зберегти попит, необхідно гос. регулювання.

Від Кейнса починається концепція дефіцитного фінансування, тобто штучного накачивания грошей в економіку, що створює "нові гроші", компенсує недостатній попит і прискорює ріст національного доходу. На практиці це відмовлення від збалансованого бюджету, систематичний ріст гос. боргу і використання інфляційних тенденцій як засіб підтримати ділову активність на високому рівні. Основна стратегічна политикагос.: сприяння максимальному перетворенню нагромаджень в інвестиції (зменшенням податків, збільшенням держзамовлень начебто витрат на оборону і т.д.). Саме падіння інвестицій - причина депресії 1930 -х років. У кінцевому рахунку приріст нац. доходу стане набагато більшим,ніж початковий приріст інвестицій. Множник, на який помножатся інвестиції - мультиплікатор - визначається як відношення відхилень від рівноважного доходу до початкових змін в інвестиціях.

^Y = ^I ---- , ^I - приріст інвестицій, заподіявши 1-r ший пророст доходу;

^Y - приріст доходу;

r - "гранична здатність до споживання"

дріб - співвідношення між доходом і інвестиціями, величина мультиплікатора. Завдяки мультиплікаційному ефекту покриття різниці між пропозицією та попитом не вимагає еквівалентного підвищення гос. витрат (вони будуть, але менші).

Значення теорії Кейнса:

а) це макроэк. метод дослідження;

б) уперше на першому плані реалізація, що засновує динамічну теорію циклу;

в) його теорія нац. доходу і мультиплікатора ввійшли в послекейнсианские теорії эк. росту;

г) об'єднав эк. теорію і эк. політику, революція в мисленні: уряду можуть ліквідувати депресію і безробіття, регулюючи гос. витрати і податки.

59. Неокейнсіанських теорій зростання є. Домара і р. Харрода

Найвідомішими неокейнсіанськими моделями економіч­ного зростання стали моделі, які розробили американський дослідник польського походження, професор Массачу-сетського технологічного інституту Євсій Дейвід Домар (нар. 1914 р.) і британський теоретик, професор Оксфорд­ського університету Рой Форбс Харрод (1900—1978). їхні теорії (моделі) об'єднує загальний висновок про доцільність постійних (стійких) темпів економічного зростання як ви­рішальної умови динамічної рівноваги (поступального руху) ринкової економіки за повного використання всіх виробни­чих ресурсів.

Іншим спільним положенням моделей Є. Домара і Р. Хар-рода є визнання постійності в тривалому періоді таких макроекономічних параметрів, як норма нагромадження (частка нагромаджень у доходах) і гранична ефективність інвестицій (маржинальний коефіцієнт). Крім того, обидва автори вважали, що досягнення динамічної рівноваги і стійких темпів економічного зростання відбувається не ав­томатично, а стає результатом відповідної економічної політики, тобто активного державного регулювання еко­номіки.

Отже, американський і англійський теоретики незалеж­но один від одного побудували настільки близькі моделі, що їх часто об'єднують в одну — модель економічного зростан­ня Харрода — Домара. Однак у їхніх підходах є й відмін­ності. Зокрема, в основі моделі Р. Харрода лежить кейнсі-анська ідея про рівність інвестицій і заощаджень як умови рівноваги, а в моделі Є. Домара вихідною є рівність грошо­вого доходу (сукупного попиту) і виробничих потужностей (сукупної пропозиції). Крім того, у більшості варіантів мо­делі Харрода — Домара гранична норма капіталовіддачі (маржинальний коефіцієнт) визначається як "акселератор, але в оригінальній постановці Домара ... трактується як кое­фіцієнт продуктивності", адже "акселератор не є просто величиною, оберненою коефіцієнтові продуктивності; якщо перший належить до доходу цього року, то другий — до доходу наступного".

Водночас, як Р. Харрод, так і Є. Домар єдині у визнанні вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання дохо­ду, збільшенні виробничих потужностей, вважаючи, що зростання доходу сприяє збільшенню зайнятості, яка, у свою чергу, запобігає виникненню недовантаження під­приємств і безробіття. Це переконання є виразом безумов­ного визнання кейнсіанської концепції про залежність ха­рактеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджуюче зро-

стання інвестицій — причина інфляції, а заощаджень — причина неповної зайнятості. Лише рівність інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції і за повної зайнятості.