- •40. Аграрні проблеми та ідеї кооперації в українській думці. М. Левицький.
- •41. Економічні погляди м. Туган-Барановського
- •42. Теорія економічної кон'юнктури є. Слуцького.
- •43. Основні тенденції розвитку світової економіки в кінці 19 на початку 20 ст. Монополізація економіки та її форми
- •44. Маржиналістська революція та її сутність. Австрійська школа граничної корисності. (к. Менгер, є. Бьом-Баверк).
- •45. Промислове зростання у Німеччині на межі 19-20 ст.
- •46. Історичні школа політекономії у Німеччині.
- •47. Причини та фактори зростання американської економіки у др.. Половині 19 ст.
- •48. Американська школа маржиналізму Дж. К. Кларк.
- •50. Формування неокласичної традиції в політичній економії. Кембрідзька школа. А. Маршалл.
- •51. Франція на рубежі XIX - XX ст. Сповільнення темпів розвитку
- •52. Економічні наслідки Першої світової війни
- •53. Еволюція неокласичної теорії на початку 20 ст. Теорія монополії та конкуренції . Дж. Робінсон, е. Чемберлін, й. Шумпетер. Вчення й. Шумпетера :теорія ефективної
- •54. Зародження інституцональної теорії с сша
- •55. Політика "воєнного комунізму" Україна в період неПу особливості, наслідки і значення.
- •56. Індустріалізація в Україні за радянські часи: причини, хід реалізації , наслідки.
- •58. Теоретична система і эк. Програма Кейнса.
- •59. Неокейнсіанських теорій зростання є. Домара і р. Харрода
46. Історичні школа політекономії у Німеччині.
Відкинувши абстрактну теорію як шкідливу, проголошують зображення дійсності в історико-нац-ому аспекті єдиною метою ПЕ. Цей напрямок розв-ку науки отримує назву історичної школи ПЕ саме ця школа привернула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширенню предмета досл-ня ПЕ. Засновники - В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс.
Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер (1817—1894). Ставить собі зав-ня доповнити й розвинути загальновизнану теорію класичної школи і водночас вплинути на формування нац-ної політики. У його працях наявний глибокий порівняльний аналіз історії становлення й розв-ку ек-них явищ у Німеччині, Англії, Франції. Досліджуючи генезис міжнародної торгівлі, грошового обігу, банківської спра-ви, він визначає притаманні всім нац-ним ек-кам риси і намагається встановити причини нац-них особливостей розв-ку ек-них процесів. Високо оц-інює переваги індустрії, розв-ку транспорту і вка-зує на породжені ними зміни в ек-них відносинах, а також на можливості, що вони відкривають. Він розглядає роль держави щодо підтримки і сприя-ння машинному В як приклад впливу на розв-к нац-ого госп-ва. Його практичні рекомендації фактично є порадником щодо використання можливостей сус-ва з метою його самовдосконалення.
Слід особливо підкреслити, що всі практичні рекомендації Рошер обов'язково звіряв із теоретичними постулатами класичної школи, тим самим підтверджуючи плідність історичного методу, який зв'язує класичну теорію із життям.
Він вважав будь-яке революційне перетворення злом, оскільки наслідки його завжди непередбачувані, а хаос як невід'ємний супутник переворотів заважає розв-кові започаткованих прогресивних явищ. Історія сама торує собі шлях мирним шляхом «позитивного права», а нація може бути учасником цього процесу під керівництвом держави.
Іншим німецьким адептом історичного методу був професор-ек-ст Бруно Гільдебранд (1812—1878), в своїй основній праці «ПЕ сучасного і майбутнього» він ставить собі за мету «відкрити шлях для основного історичного погляду в ПЕ і перетворити ПЕ на теорію, що має справу з ек-ним розв-ком народів» . Він значно рішучіше, ніж Рошер, нападає на класичну ПЕ: не визнає об'єктивності ек-них з-нів, універсальності узагальнень, принципу індивідуалізму і критикує Рошера за те, що той намагається примирити свою теорію з класичною.
Історія — це не лише засіб доповнення ек-них теорій, а зброя повного оновлення науки. На його думку, «ПЕ має бути наукою про з-ни ек-ого розв-ку націй». Під такими він розуміє з-ни еволюції, які можна простежити, вивчаючи історію та узагальнюючи фактичний матеріал із допомогою статистики.
Прикладом таких узагальнень є його відкриття фаз еволюції: фаза натурального госп-ва середніх віків, фаза грошової та фаза кредитної ек-ки. За основу періодизації бере способи організації обміну продуктами. Доводячи свою теорію, він постійно шукає аргументів у класичній ПЕ, особливо щодо питань В та обміну.
Третій представник історичної школи Карл Кніс (1821—1898). Кніс виходить з того, що рівень ек-ної могутності сус-ва і теоретичні концепції, які відображають стан цього сус-ва, є рез-тами певної передісторії розв-ку. Рівень, якого досягло воно на даний мо-мент, є перехідною фазою до його наступного прогресу. Оцінити можна лише рівень розв-ку ку-льтури. Ек-на доктрина не може свідчити про рі-вень розв-ку, оск категорії, якими вона оперує, мають місце в будь-якій госп-кій сис-мі, але за рі-зних умов відіграють різну роль. Ці категорії узагальнюють тільки аналогії, а не конкретні законо-мірності. Оск класична ПЕ дотримується доктрин, які в часі залишаються незмінними, вона просто не може бути правильною.
ПЕ Німеччини тієї доби була пронизана ідеями нац-ної єдності, характерними для всіх аспектів сус-ого життя. Зрозуміло, що, простежити форму-вання цих ідей можна було, лише користуючись історичним методом досл-ня. Німецькі ек-сти, ви-ходячи з ідеї німецької нац-ної єдності, створили історичний метод досл-ня і скористалися з нього для заснування нового напрямку ПЕ, основою як-ого стало вивчення закономірностей розв-ку нац-ого народного госп-ва, визначальної ролі держа-ви в цьому процесі. Цей напрямок протистояв ко-смополітизму класичної школи та геополітизму Англії. Досягненням історичної школи було й те, що вчені цієї школи широко користувалися істо-ричним та статистичним матеріалом, а також ви-сновками конкретних ек-них досл-нь.