Сучасні вимоги до уроку Урок - це логічно закінчений, цілісний, обмежений визначеними тимчасовими рамками етап навчально-виховного або, як зараз кажуть, педагогічного процесу

У ньому представлені всі основні елементи навчально-виховного процесу: цілі та задачі, зміст, форми, технологія, методи, засоби, контроль та оцінювання, тобто вся організаційна структура. Якість уроку залежить від правильного визначення кожного з цих компонентів та їх раціонального поєднання.

Вибудовуючи урок, необхідно визначити не тільки те, яка навчальна інформація чи способи дії повинні бути засвоєні, а й на якому рівні вони мають бути засвоєні на конкретному уроці. Але оскільки урок - це ланка цілісного навчального, розвивального та виховного процесу, відтак, не на кожному уроці основний його зміст може бути засвоєний на всіх трьох рівнях:

• сприйняття, осмислення й запам'ятовування;

• застосування знань і навичок за зразком;

• застосування знань і навичок у новій ситуації.

Сучасний зміст освіти та закономірності процесу навчання в цілому та засвоєння, зокрема, визначають ряд неодмінних вимог до уроку, які необхідно враховувати.

1. Урок повинен передбачати не тільки виклад матеріалу, змісту, а й завдання, що припускають застосування засвоєння навчальної інформації на практиці.

2. Частина цих знань повинна бути отримана учнями у процесі самостійного пошуку шляхом рішення пошукових задач наскільки пошук таких знань доступний для учнів відповідного віку, настільки важливі способи діяльності, які учень опановує у процесі пошуку.

. Виклад навчального матеріалу на уроці може і повинен бути варіативним за своєю структурою. В одних випадках викладається готова інформація у формі пояснення та за допомогою ілюстрацій. В інших випадках матеріал вивчається шляхом постановки вчителем проблеми та розкриття шляхів її доказового рішення.

Виклад навчальної інформації можливий у формі розповіді, лекцій, читання підручника, перегляду діафільмів тощо. Характер викладу визначається внутрішньою структурою, способом побудови цілісного уроку - від пояснювально-ілюстративного до проблемного.

Одна з основних вимог до уроку передбачає його науковість, неодмінною умовою науковості змісту уроку є ознайомлення учнів із доступними для них методами науки.

Істотною стороною уроку є індивідуалізація навчання. Сполучення індивідуалізації навчання із класно-урочною формою колективної роботи - досить нелегка задача. Це, по-перше, використання навчального матеріалу різного ступеня складності, що враховує інтереси та можливості різних категорій учнів, оскільки складний матеріал може виявитись не під силу деяким учням для активного засвоєння, але повинен бути зрозумілий усім. Це, по-друге, доручення учням завдань для самостійної роботи різного ступеня складності, але в такій системі, щоби слабкі та середні учні могли поступово переходити від менш важких завдань до більш складних. Це, по-третє, повернення учнів зі слабкою навченістю до більш складних завдань попередніх тем після вивчення наступних, коли завдання можуть бути вирішені на новому рівні підготовки.

4. Жоден урок не може вирішувати всіх задач навчання, розвитку та виховання учнів. Він є частиною теми, курсу, навчального предмета та взагалі процесу навчання, освіти. Важливо завжди усвідомлювати, яке місце він займає в системі навчального предмета, які його дидактичні, виховні та розвивальні цілі. Урок повинен бути логічною одиницею теми, розділу, курсу. Урок - це педагогічний здобуток, і тому він повинен відрізнятися цілісністю, внутрішнім взаємозв'язком частин, єдиною логікою розгортання діяльності вчителя й учнів.

Дотримуючись основних вимог до уроку, учитель вносить як у здійснення цих вимог, так і у сполучення компонентів уроку своє педагогічне мистецтво, свій методичний почерк, що залежить як від характеру класу, так і від власних індивідуальних рис.

Структура кожного уроку відповідно до його логіки повинна бути чіткою, із суворим переходом від однієї частини уроку до іншої відповідно до спектра цілей і задач уроку та закономірностей процесу навчання. Але цими частинами є не традиційне опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення засвоєного і т. д., а кроки, що обумовлюють рух до мети уроку, тобто засвоєння його змісту.

5. На уроці повинен здійснюватись розвиток навчальних компетентностей учнів за допомогою відтворення академічних знань учнями, вправ у вміннях і навичках, шляхом виконання завдань на застосування академічних компетентностей у нестандартній ситуації.

6. Навчальний процес тупиковий без кількоразового повторення змісту академічних знань і навчальних умінь. Форма повторення може бути різною, у залежності від цілей уроку та його змісту.

7. На уроках повинно проводиться систематичне та планомірне оцінювання рівня навчальних досягнень учнів. Головний критерій якості уроку - не застосування тих чи інших видів роботи учнів чи використаних учителем методик, а навченість учнів, досягнення цілей уроку. Культура вчителя, його інтелектуальний і моральний рівень є однією з головних умов ефективності уроку.

Орієнтовні цілі відвідування уроків

Мета: проаналізувати ефективність методичних прийомів учителя, що формують високий рівень навчальних досягнень учнів.

Програма:

1. З'ясувати, чи вчить учитель відбирати з масиву навчальної інформації головне, основне.

2. Проаналізувати, чи прищеплює вчитель учням навички запам'ятовування основних положень курсу, необхідних для подальшого просування вперед.

3. Перевірити, чи навчає вчитель логічним навичкам (аналізу, синтезу, порівняння, систематизації тощо) навчального матеріалу.

4. Подивитись, чи навчає вчитель конкретному й абстрактному мисленню й узагальненню одиничних предметів та явищ у межах шкільної програми.

Мета: визначити результативність організації методів і прийомів оцінювання навчальних досягнень учнів.

Програма:

1. З'ясувати, чи визначає вчитель мету контролю й оцінювання, тобто конкретні результати навчання, яких планувалось досягти при вивченні теми, курсу, розділу.

2. Довідатись, чи визначає навчальну діяльність учитель (запитання, завдання, відповіді, що відбивають засвоєння окремих понять із даної теми).

3. Проаналізувати, чи складає вчитель завдання на перевірку цієї діяльності.

Мета: проаналізувати ефективність використання внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків для досягнення глибини засвоєння навчальної інформації та способів навчальної діяльності.

Програма:

1. Перевірити, чи забезпечує вчитель суміжні предмети, чи узгоджено виділяє внутрішньопредметні та міжпредметні проблеми, завдання.

2. Виявити, чи систематично використовує вчитель опору на такі зв‘язки.

3. Перевірити, чи знає вчитель суміжні предмети, чи узгоджено виділяє міжпредметні проблеми, завдання.

4. Відстежити, чи ставить учитель перед учнями конкретні пізнавальні цілі та задачі міжпредметного уроку, що забезпечує напрямок думки й активне використання навчальної інформації.

Мета: визначити, які прийоми використовує вчитель для підтримки активної уваги учнів протягом усього уроку.

Програма:

1. З'ясувати, чи чітко вчитель формує цілі й задачі майбутніх занять, домагаючись їхнього розуміння кожним учнем.

2. Подивитись, чи використовує вчитель об'єкти, на яких повинна бути зосереджена увага учнів, усуваючи по можливості всі сторонні подразники.

3. Визначити, чи використовує вчитель розмаїтість методів навчання та видів навчальної діяльності.

4. З'ясувати, чи використовує вчитель різноманітні способи підвищення інтересу учнів до досліджуваної проблеми (новизна, актуальність змісту, ефект знань).

5. Подивитись, чи застосовуються вчителем різноманітні прийоми, що забезпечують стійкість і продуктивність уваги (емоції, розрядка, виразність мови).

Мета: перевірити, наскільки доцільно використовується дидактичний і роздавальний матеріал.

Програма:

1. З'ясувати, на яких етапах уроку вчитель використовує дидактичний і роздавальний матеріал, з якою метою.

2. Визначити, чи сприяв дидактичний матеріал поглибленню знань, їх міцності, а також підвищенню творчої активності учнів.

Мета: проаналізувати ефективність використання на уроці форм і методів навчання.

Програма:

1. Подивитись, чи правильно бачить учитель місце уроку в системі інших уроків із теми.

2. Проаналізувати, чи обґрунтовані, чи доцільні ті прийоми, які вчитель використовує на уроці.

3. Подивитись, чи має матеріал науковий характер.

4. З'ясувати, чи сполучиться індивідуальна та фронтальна робота з груповою формою роботи.

Мета: виявити й оцінити ефективність педагогічного пошуку вчителя з удосконалювання уроку.

Програма:

1. Визначити наявність елементів нового в педагогічній діяльності вчителя, що сприяють успішному рішенню задач реформування школи.

2. З'ясувати, як учить учитель учнів відбирати із суми фактів головне, основне і як це впливає на міцність засвоєння ними знань.

3. Перевірити, чи сприяє вчитель виробленню в учнів загальнонавчальних і загальнотрудових умінь і навичок.

4. Подивитись, чи враховує вчитель індивідуальні особливості учнів, а також підготовки та розвитку у процесі формування в них ЗУН.

Мета: перевірити ефективність використання на уроці ТСО.

Програма:

1. Виявити, чи сприяє ТСО підвищенню інтересу учнів до досліджуваної мети.

2. Визначити, чи привчає ТСО учнів до раціональності та самостійності отримання знань.

3. З'ясувати, чи сприяє ТСО прищеплюванню навичок самоконтролю.

4. Перевірити, чи дозволяють ТСО істотно активізувати самостійну діяльність учнів.

Мета: проаналізувати діяльність учителя із прищеплювання навичок культури розумової праці.

Програма:

1. Подивитись, чи привчає вчитель учнів планувати вид роботи, ставити цілі, вибирати для їх досягнення найбільш раціональні шляхи та засоби.

2. Перевірити, чи вміють учні розподіляти роботу за часом.

3. З'ясувати, чи навчає вчитель учня організації свого робочого місця.

4. Довідатись, чи навчає вчитель учнів навичкам контролю та самоконтролю.

Мета: визначити результативність роботи вчителя з розвитку усного мовлення учнів.

Програма:

1. Познайомитися з роботою вчителя з ускладнення значеннєвої функціональної мови.

2. Познайомитися з роботою вчителя з навчання засвоєнню словникового складу мови.

3. Познайомитися з роботою вчителя з посилення комунікативних засобів мови.

4. Познайомитися з роботою вчителя над оволодінням учнями художніми образами, виразними засобами мови.

Мета: визначити ефективність методичного прийому розумової діяльності учнів, використання при опитуванні й обліку знань.

Програма:

1. Виявити, чи вимагає вчитель від учнів усвідомленості, послідовності викладу.

2. Подивитись, як учитель реагує на ускладнення при відповіді.

3. З'ясувати, чи втягуються всі учні в резензування відповіді.

4. Перевірити, чи коментує вчитель відповіді учнів.

Мета: проаналізувати роботу з попередження неуспішності.

Програма:

1. Подивитись, чи розділяє вчитель складні задачі для слабовстигаючих на окремі дози, підзадачи, етапи тощо.

2. З'ясувати, чи спостерігає вчитель за діяльністю школярів, чи відзначає позитивні моменти в їхній роботі.

3. Довідатись, чи виявляє вчитель типові ускладнення та помилки в роботі зі слабовстигаючими і чи акцентує на них увагу цих учнів, щоби попередити їхнє повторення іншими учнями.

Мета: виявити оптимальні сполучення фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчальної діяльності учнів.

Програма:

1. Визначити відповідність використання індивідуальної форми роботи характеру досліджуваного матеріалу.

2. Визначити ефективність допомоги вчителя під час індивідуальної роботи учнів.

3. Визначити раціональність використання групових форм навчальної роботи: зробити висновок про використання групових форм при диференціації навчального матеріалу за складністю й характером, зробити висновок про застосування групових форм за час виконання важких завдань, зробити висновок про використання фронтальних форм при вивченні теоретичного матеріалу.

Урок

I. Цілі: постанова комплексних задач навчання й виховання.

1. Освітні задачі:

• формування понять, законів;

• вироблення вмінь, навичок з предмета;

• формування навичок навчальної праці.

2. Виховання учнів на уроці:

• комплексне виховання, усебічний розвиток;

• НОП - навчання вмінню ставити цілі, виділяти істотне, головне, планувати роботу, здійснювати самоконтроль, підбивати підсумки, працювати в оптимальному темпі, берегти час.

3. Зміст:

• повнота (відповідно до навчальної програми);

• науковість;

• зв'язок із життям;

• доступність (але високий ступінь складності);

• опора на міжпредметний зв'язок;

• систематичність і послідовність (опора на логіку підручника).

4. Форма:

• місце уроку в системі уроків за темою;

• оптимальні форми організації - класна, групова, індивідуальна;

• цілеспрямована розмаїтість структури уроку;

• завершеність усіх видів робіт;

• диференційовані набори завдань;

• раціональні форми зворотного зв'язку «учитель-учень»;

• відсутність шаблону;

• розумна щільність уроку (без неробочих пауз), економія часу.

5. Методи:

• відповідність методів змісту, їх спрямованість на рішення задач комплексного підходу до навчання й виховання;

• методи, спрямовані на формування пізнавальних інтересів, позитивного ставлення до навчання (використання ефекту новизни порівняння, парадоксальності, пізнавальної суперечки, цікавості, гри та ін.);

• методи, що активізують мислення;

• методика самостійних робіт;

• система письмових робіт;

• вироблення навичок НОП (через методи);

• використання позакласного читання, реалізація позаурочних знань учнів;

• характер питань, їх логічне навантаження (чи вимагає виділення істотного, порівняння, аналізу, установлення причинно-наслідкових зв'язків, доказу, узагальнення, резензування, застосування знань на практиці, аргументації, ілюстрації тощо).

6. Умови навчання. Технологія уроку:

• педагогічний такт і самоконтроль учителя (культура спілкування, контакт із класом, спритність, рішучість, діловитість, почуття гумору, культура мови, сучасний зовнішній вигляд);

• санітарно-гігієнічний режим (стан приміщення, чистота, провітрюваність, температура тощо, розклад та ін.);

• психологічний режим (мобілізуючий початок уроку, емоційний настрой, організація взаємодопомоги, дисциплінованість, взаємна доброзичливість і т. д.);

• попередження перевантаження, диференційованість домашніх завдань і диференційована робота на уроці;

• навчально-матеріальне забезпечення уроку (необхідна й достатня матеріальна база, ефективність її використання);

• робоче місце вчителя й учня;

• робочий темп уроку (не розхолоджує, але не завищений);

• вплив організації уроку на навчання й виховання.

7. Результати:

1) виконання поставлених цілей;

2) обсяг знань, умінь, навичок;

3) їх міцність, дієвість;

4) усвідомленість;

5) наступність;

6) результативність  письмових робіт;

7) просування учнів у розумовому розвитку, у самоосвіті та самовихованні. Формування відповідального ставлення до справи.

Сучасні вимоги до уроку. Вимоги до побудови уроку

1. Відповідність уроку програмі за місцем і часом.

2. Структура уроку та доцільність етапів, їх співвідношення за часом.

3. Ідейність і науковість.

4. Естетичне виховання, емоційні сторони уроку.

5. Подача нового матеріалу.

6. Дотримання принципів розвивального навчання.

7. Зв'язок із життям.

8. Наочність навчання, використання ТСО.

9. Робота з книгою.

10. Зародження нових понять, радість пізнання.

11. Організація тренувальних вправ.

12. Самостійність у роботі учнів.

13. Активність та ініціатива учнів.

14. Охоплення учнів різноманітними формами роботи.

15. Охоплення усною та мовною практикою.

16. Індивідуальний підхід (увага до здібних, робота з відстаючими).

17. Організація перевірки знань учнів.

18. Глибина та міцність знань учнів.

19. Відповідність оцінок та анотації до них.

20. Організація домашнього завдання.

21. Темпи проведення уроку.

22. Педагогічний такт учителя.

23. Мова вчителя, його суб'єктивні достоїнства.

24. Робота над вимовою.

25. Словниково-фразеологічна та стилістична робота.

26. Розвиток зв'язного мовлення, практична спрямованість.

27. Вивчення граматики, лексики.

28. Техніка читання.

29. Культура мови та письма.

30. Вивчення літературних творів.

31. Система письмових робіт.

Програма спостережень на уроці

1. Як вирішуються на уроці основні освітні задачі, включаючи формування загальних і спеціальних умінь і навичок навчальної праці.

2. Як вирішуються на уроці задачі формування світогляду, морального, трудового, фізичного та естетичного виховання.

3. Як вирішуються на уроці задачі розвитку інтересу до навчання, мислення, свободи, емоційної сфери діяльності.

4. Як ураховуються особливості класу при плануванні та рішенні задач уроку.

5. Оптимальність обраної структури уроку й темпу його проведення.

6. Оптимальність змісту уроку (обсяг, складність, доступність, науковість, міжпредметні зв'язки тощо).

7. Оптимальність обраних методів навчання (мета уроку, специфіка класу, тема): словесні наочні та практичні, індуктивні та дедуктивні, репродуктивні та пошукові методи самостійної роботи, методичне стимулювання методів контролю, ефективності контролю.

8. Оптимальність сполучення форм навчання на уроці (загальнокласних, групових, індивідуальних). Диференційований підхід до слабовстигаючих і найбільш підготовлених учнів.

9. Оптимальність застосування різноманітних засобів на уроці.

10. Морально-психологічна та емоційна атмосфера на уроці. Особистісний вплив учителя.

11. Оптимальність обсягу складності домашнього завдання та способів інструктування з його виконання.

12. Результативність уроку:

а) ступінь засвоєння учнями основних понять, фактів, спеціальних умінь і навичок;

б) оцінка очікуваних змін у розвитку інтересу до навчання, свободи, емоційності, загальнонавчальних умінь і навичок, уміння виділяти головне, планувати відповідь, працювати з книгою, картою, здійснювати самоконтроль, у належному темпі читати та писати;

в) оцінка очікуваних змін у рівні вихованості школярів.

Недоліки - учителям не вдаються два типи уроків:

а) пояснення нового матеріалу;

б) повторення.

Не приділяється велика частина часу на пояснення й первинне закріплення нового матеріалу, немає системи підготовчих вправ, пояснення проходить швидко, не організована достатня кількість практичних дій, немає реалізації дидактичних цілей, погано виконуються вправи підручника, підручник використовується на 20 %, учителі вибирають більш легкі вправи. Необхідно звернути увагу на роботу з підручником. При рішенні задач переважають фронтальні методи. Наступність: учителі середніх класів не знають програми початкових класів.

Схема аналізу процесу формування загальнонавчальних умінь і навичок

1. Навчально-організаційні

Учитель на уроці:

• оголошує мету уроку;

• визначає задачу конкретного етапу уроку;

• учить планувати виконання завдання;

• учить знаходити найбільш раціональні способи виконання;

• учить самооцінці виконуваної роботи.

Учень на уроці:

• виконує відповідну роботу, наслідуючи вчителя;

• вносить свої елементи;

• використовує знання про спосіб творчої діяльності;

• опановує відповідні вміння.

2. Навчально-інтелектуальні

Учитель на уроці:

• продумано працює над інтелектуальними вміннями та навичками;

• реалізує міжпредметну методику їхнього формування;

• погоджує свої дії з іншими викладачами;

• спирається на вже відоме учням;

• уводить уміння практично;

• уводить уміння з поясненням їхньої теоретичної основи;

• розвиває вміння далі.

Учень на уроці:

• використовує вміння правильно, упевнено;

• допускає помилки, використовує операції не цілком;

• не володіє сформованим інтелектуальним умінням.

3. Навчально-інформаційні

Учитель на уроці:

• приділяє увагу процесу читання;

• методично підготовлює введення в урок активного читання;

• здійснює диференційований підхід у формуванні навичок читання.

Учень на уроці:

• читає в нормі, вище норми, нижче норми (основні недоліки).

Учитель:

• навчає продуктивним методам роботи з підручником;

• визначає характер пізнавальної діяльності при роботі з підручником (відтворення, творче осмислення, застосування);

• учить працювати з планом, тезами, конспектом, схемами, таблицями, діаграмами.

Учень:

• працює з підручником недостатньо самостійно й упевнено;

• утруднюється в роботі з планом, тезами тощо;

• володіє прийомами роботи з підручником.

Учитель:

• залучає додаткову літературу під час пояснення нового матеріалу;

• учить працювати з додатковою літературою з предмета;

• включає елементи бібліографічної грамотності в заняття з учнями.

Учень:

• уміє працювати з додатковою літературою;

• володіє бібліографічною грамотністю;

• не звертається до додаткової літератури.

4. Навчально-комунікативні

Учитель на уроці:

• розвиває увагу учнів;

• навчає слухати та записувати пояснення вчителя, іноді відповідь учня;

• розвиває монологічну мову;

• розвиває діалогову мову, уміння ставити запитання.

Учень:

• управляє власною увагою;

• слабко управляє власною увагою;

• уміє ставити запитання, включатись у діалог;

• формує основні типи монологічної мови.

У педагогічній літературі зустрічаються різні класифікації типів уроків: за змістом; за дидактичними цілями; за місцем уроку в системі уроків. Усвідомлення типу уроку полегшує побудову його структури. Структура уроку — це його склад елементів або етапів, їх послідовність і зв'язок. Є такі типи уроків:

Урок засвоєння нових знань. Структура уроку: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь і навичок, повідомлення теми, мети, завдань уроку; мотивація навчання школярів; сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу; узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок формування умінь, навичок. Структура уроку: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь, навичок; повідомлення учням теми, мети, завдань і мотивація навчання; вивчення нового матеріалу, вступні, мотиваційні, пізнавальні вправи; первинне застосування учнями знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок повторення і закріплення. Структура уроку: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь, навичок; повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація учіння школярів, самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя; звіт учнів про роботу, одержані результати; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Узагальнюючий урок. Структура уроку: повідомлення теми, мети, завдань уроку та мотивація навчання школярів; відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень, ідей науки; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Контрольний урок. Структура уроку: повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчання школярів; перевірка знань учнів (усна, письмова, комп'ютерна); збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок. Структура уроку: перевірка домашнього завдання; перевірка знань учнів; повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчання школярів; сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Найбільш доцільною є така структура сучасного уроку: 1.    Учитель у вступній бесіді намагається викликати інтерес до теми. 2.    Учитель пояснює практичне значення матеріалу, що вивчається. 3.    Учитель звертає увагу учнів на ті чи інші аспекти теми. 4.    Учитель просить учнів, працюючи над текстом підручника чи іншого джерела знань, знайти відповіді на запитання, які він заздалегідь підготував. 5.    Самостійна робота учнів, потім їхні відповіді на запитання, обмін думками, дискусії, які сприяють засвоєнню на уроці нового матеріалу. 6.    Творче домашнє завдання за інтересами учнів з метою поглиблення отриманих на уроці знань: читання рекомендованих книг, розв'язування додаткових задач за темою; написання рефератів, творів, інших письмових робіт; дослідницькі, практичні роботи.

У наших школах немало сміливих, творчих, активних, досвідчених учителів, які постійно вдосконалюють свої уроки, досягають їх цілісності. Але є ще немало уроків, на яких панує шаблон, велика сила інерції, намагання діяти лише традиційно, за зручними правилами, до яких давно звикли. Взаємовідвідування вчителями уроків у школах, відвідування уроків досвідчених учителів студентами під час педагогічної практики — один з оптимальних засобів підвищення якості уроків.

Будь-яке навчання неможливе без попереднього планування, планування як основа управління навчанням відіграє майже найважливішу роль в процесі навчання.

Планування – це документальне відображення образу майбутнього та шляхів досягнення результатів. Планування – це одна з форм мислення. Воно буває: наочно-дійове, абстактно-логічне.

Види планування: стратегічне- це концептуальне уявлення про шляхи досягнення мети;

Програмне – перелік заходів та дій, шляхи досягнення мети. Тобто планування – це опис мети та шляхів її досягнення.

Планування – це реалізація політики, процедур та правил. Політика включає орієнтири, принципи вищого керівництва для прийняття рішень. Процедури являють собою встановлений перелік дій для основних типових ситуацій. Правила – це точне визначення пвених дій у спеціфічних ситуаціях.

Плани можна охарактеризувати

1.за цілями (комплексні, загальні, спеціалізовані)

2.за змістом (розподілу ресурсів, адаптація до засобів спілкування, внутрішня координація, орган-стратегічне передбачення)

3.За часом (довгострокові, тактичні, оперативні, календарні)

110. Навчальний план загальноосвітньої середньої школи.

Особливості планування в заг-осв. Школі:

Навчання здійснюється на основі базового навчального плану, який розробляється і затверджується централізовано. Базовий план – це комплексний документ для загального заг-осв. Середніх шкіл України.

Він включає:

· перелік навчальних предметів;

· обсяг навчання по роках;

рекомендації предметного забезпечення.

Урок і його аналіз 1.1 Місце і роль педагогічного аналізу в системі роботи школи Все життя школи в основному протікає на уроках. Які б зміни не відбувалися в школі, який би вид вона не набувала: гімназії, ліцею, коледжу, - урок поки залишається основною організаційною формою навчання, і суть школи - в уроці. Саме урок - те місце, де відбуваються основні процеси навчання, виховання і розвитку особистості. З уроку починається розвиток конкретної школи, з уроку починається розвиток системи народної освіти. Удосконалення роботи вчителів нерозривно пов'язане з вивченням досвіду колег за допомогою відвідування та аналізу уроків. На уроці видно і невдачі педагога, його прорахунки і помилки, розкриваються майстерність, ерудиція. Мета аналізу полягає в оцінці роботи вчителя з позицій відповідності його уроку досягненням сучасної педагогіки і психології, визначенні подальших перспектив у вдосконаленні педагогічної майстерності. Аналіз уроку здійснює ряд функцій: контрольну (допоміжну), навчальну (основну) та виховує (допомагає вчителю визначити напрямок самоосвіти і самовиховання). У зв'язку з цим в аналізі уроку повинні бути чітко охарактеризовані: - По-перше, науковість досліджуваного матеріалу, його відповідність програмі, якість знань (контрольна функція); - По-друге, відзначені досягнення і недоліки в роботі вчителя, відповідність методів навчання передовому досвіду та рекомендаціям щодо підвищення педагогічної майстерності (навчальна функція): - По-третє, оцінені ділові і етичні якості вчителя, його мова, культура спілкування і т. д. (виховує функція). При аналізі уроку вчителя необхідно враховувати його індивідуальність, особливості, дарування, сильні сторони. Не можна нав'язувати загальні однакові рекомендації, прийоми, методи. Що годиться для одного, недоцільно для іншого. Всякі рекомендації щодо поліпшення проведення уроків повинні обов'язково спиратися на досягнення вчителя, на його сильні сторони. Недоліки та слабкості треба пояснити таким чином, щоб було ясно, як треба працювати над собою. При аналізі уроків важливо заохочувати творче їх проведення, спонукати вчителя до самостійної розробки структури та методики уроку, виходячи зі змісту матеріалу, дидактичних і виховних завдань, рекомендацій науки і своїх власних можливостей. [9] Зміст аналізу уроку завжди повинен служити завданням включення вчителя в режим творчості. Педагогічну працю не можливий без елементів дослідження, пошуку. Адже кожна дитина, з яким має справу вчитель, це абсолютно неповторний світ почуттів, думок, інтересів, впливати ефективно на який за шаблоном, спираючись, раз і назавжди сформований стандарт, неможливо. Кожного разу, до кожної дитини і колективу необхідно шукати свій підхід, що відповідає конкретній ситуації й обстановці. «Якщо ви хочете, щоб педагогічну працю давав вчителю радість, щоб повсякденне поведінка уроків не перетворювалося в нудну, одноманітну повинність, ведіть кожного вчителя на щасливу стежку дослідника», - каже В. О. Сухомлинський. [10] Творчий настрій і творча ініціатива повинні виявлятися, перш за все, у творчому підході до аналізу уроку, кожен з яких повинен бути для вчителя школою. Через аналіз ж уроку вчителя має формуватися його інтерес до пошуку, до тієї чи іншої педагогічної ідеї, обов'язково пов'язаної з практичною стороною діяльності вчителя, до аналізу власної роботи, щоб стати засобом порушення, джерелом енергії і підйому для вчителів. Сьогодні, коли мова йде про формування і розвиток особистості, особливого значення набуває проблема психолого-педагогічного вивчення дитини. Знання дитини вчителем - це ази педагогічної культури. «Без знань дитини немає школи, немає виховання, немає справжнього педагога і педагогічного колективу» ... [10] У вирішенні цієї проблеми важлива роль відводиться відвідування та аналізу уроків, бо керувати процесом вивчення учнів, визначати ступінь цієї вивченості можна, перш за все через спостереження діяльності педагога та учнів на уроці, через глибокий педагогічний аналіз цієї діяльності. У вчителя складання педагогічної характеристики повинно бути пов'язано не тільки з вивченням особистості поведінки, але і з самоаналізом своєї поведінки, з самоаналізом своїх відносин до них. Значення педагогічного аналізу уроку полягає ще й у тому, що він є дійсним засобом розвитку у вчителя здатності рефлексувати свою працю і свою поведінку шляхом самоаналізу. Саме через педагогічний аналіз уроку має бути сформований у вчителів уміння бачити взаємозв'язок між своїм викладанням і учнівськими знаннями, вміння оцінювати свою роботу за кінцевим результатом. Це дорогоцінний якість педагога, але щоб воно увійшло в систему роботи вчителя, він повинен бути не тільки виключно уважним до своєї праці, але у нього має бути загострене почуття самокритичності, а останнє необхідно не тільки виховати, але і, виховавши, весь час підтримувати і розвивати. Інструментом для цього є педагогічний аналіз уроку. Через нього необхідно весь час націлювати вчителя на постійний самоаналіз наступній зв'язку: виклад нового матеріалу вчителем - недоліки відповідей учнів. Таким чином, завдання педагогічного аналізу уроку, полягає в тому, щоб виховувати у вчителя почуття самокритичності, прищепити інтерес до самоаналізу своєї роботи, навчити методиці самоаналізу. Уміння його здійснювати - обов'язковий та невід'ємний елемент культури педагогічної майстерності вчителя. В. О. Сухомлинський скоєно справедливо вважав, що якщо аналіз власної роботи увійде в систему діяльності вчителя, кожен навчальний рік буде приносити йому нові успіхи. Педагогічний аналіз уроку допомагає вчителю поглянути на свою працю як би з боку, оцінити свої сили, побачити досягнення і недоліки у своїй роботі. Він є найважливішим засобом стимулювання самоосвіти педагога, виховання свідомого ставлення вчителя до роботи. Аналіз уроку повинен проводитись не окремою особою (методистом, інспектором, директором, завучем), а групою осіб, до якої входять представники адміністрації школи, колеги по роботі, передові вчителі інших шкіл. Груповий аналіз уроку особливо важливий по відношенню до вчителів зі слаборозвиненою самокритичністю і низькою вимогливістю до себе. Іноді груповий аналіз уроку необхідний і як засіб навчання вчителів комплексному підходу до методики навчання, як спосіб обміну досвідом, його узагальнення. При груповому аналізі можливий більш глибокий підхід до оцінки дій вчителя та учнів, більш об'єктивна самооцінка. Можна не погодитися з думкою однієї людини, але не можна не погодитися, коли на ті чи інші недоліки вказують усі. Дуже доцільні взаємовідвідування уроків. Аналіз уроків колег у присутності директора, завуча - хороша школа виховання вимогливості до себе та інших.

1.2 Види аналізу уроку Наукові дослідження розглядають наступні види аналізу навчального заняття (уроку): -Психологічний аналіз уроку, -Фізіологічний аналіз уроку, -Аналіз уроку на основі вербальної характеристики, -Аналіз ефективності навчального заняття, -Психолого-педагогічної аналіз уроку, -Системний аналіз уроку, -Аспектний аналіз уроку. Розглянемо їх коротку характеристику. Всі види аналізів припускають попереднє спостереження і фіксування побаченого у формі фотографії (тобто відображення реальної дійсності на папері). Фотографія може бути в 3-х видах: суцільна запис уроку, фіксування за видами діяльності:

Етапи уроку, t	Діяльність вчителя	Діяльність учня

фіксування навчального заняття з структурі цілісного педагогічного процесу:

Етапи уроку	Мета етапу	Зміст навчально-пізнавальної діяльності		Методи організації навчально-пізнавальної діяльності	Форми і засоби організації навчально-пізнавальної діяльності	Реальний результат
		вчителя	учнів

Головна мета аналізу полягає в тому, щоб допомогти вчителеві удосконалити систему взаємодій з учнями. Психологічний аналіз уроку передбачає вивчення психологічних процесів (мислення, пам'ять, увагу, уяву, мова, емоційний стан дітей), що відбуваються в особистості або у групи учнів. Можуть також вивчатися психологічні механізми наслідування, зараження, мотивація навчально-пізнавальної діяльності і т.д. Психологічний аналіз уроку вкрай необхідний для навчання молодих вчителів вмінню бачити і розуміти клас, вивчати учнів, підтримувати з ними постійний контакт. Такий аналіз дуже важливий і для досвідчених педагогів з точки зору того, як він допомагає створенню умов для ефективної розумової діяльності, організації уваги, розвитку пам'яті і т.д. У цілому при психологічному аналізі уроку варто виділити три основних ланки: психологія вчителя (діяльність, розум, ерудиція, емоційність, мова, поведінка, ставлення до людей), психологія навчання (діяльності дітей) та емоційний зв'язок між учителем і учнями. Психологічний аналіз включає в себе наступні елементи: Характеристику пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, осмислення, закріплення, мислення, пам'яті; Характеристику якості засвоєння знань: роботу над поняттями, виділення головного, засвоєння теорії, і її зв'язок з практикою, формування переконань, точності знань; Характеристику інтелектуальної атмосфери уроку: наскільки правильно спонукав вчитель до активного мислення всіх учнів, як розвинулися пізнавальні інтереси, задовольнялась допитливість, ставилися і вирішувалися пізнавальні проблеми, як використовувалися колективні форми навчальної праці. Уміння думати разом, сперечатися, доводити, спростовувати і т.д.; Характеристику емоційної атмосфери уроку, яким був настрій учнів, як підтримувався мажорний тон уроку. Як забезпечувалися позитивні емоції для виховання інтересу до навчання, формування відповідальності за свою роботу, наскільки зацікавлений, закоханий у свою справу вчитель, як емоційність уроку впливала на працездатність учнів; Характеристику розвитку учнів у процесі навчання: які вміння та навички були ними придбані чи закріплені, які пізнавальні сили і здібності при цьому розвинулися (в першу чергу відповідальність, працьовитість, воля) Такий психологічний аналіз складний, він потребує поступового впровадження в практику: спочатку аналіз присвячений характеристиці пізнавальних інтересів, потім якості засвоєння знань, потім характеристиці інтелектуальної атмосфери уроку і т.д. [9] Схема психологічного аналізу уроку (за Л. П. Ромадіна)

Показники реалізації психологічного потенціалу уроку.	Оцінка	Примітка
1	2	3
1.Розвиток уваги
Вчитель використовував різні прийоми активізації уваги, формування пізнавального інтересу на уроці.
На уроці використовувалися зовнішні особливості наочного матеріалу для залучення уваги (яскравість, новизна та ін).
Виклад навчального матеріалу (образність, емоційність, зміна інтонацій, новизна мовної форми) сприяло підтримці уваги на уроці.
Темп ведення уроку сприяв підтриманню уваги на уроці.
Зміна видів діяльності на уроці сприяла зосередженню уваги учнів.
На уроці враховувалися вікові та індивідуальні особливості уваги учнів.
2. Розвиток пам'яті.
На уроці використовувалися можливості всіх видів пам'яті (образно-слуховий, зорової, моторної, словесно-логічної, емоційної).
На уроці враховувались індивідуальні особливості пам'яті учнів, використовувалися поєднання видів пам'яті.
3. Організація розумової діяльності.
Мета і завдання уроку сприяли розвитку розумової діяльності учнів.
На уроці формувалися навички самоконтролю та самооцінки розумової діяльності учнів.
На уроці мали місце різні види мислення (практично-дійсне, наочно-образне, словесно-логічне).
Розумова діяльність учнів на уроці сприяла зростанню їхнього інтелектуального рівня.
Учитель формував в учнів уміння виділяти головне в навчальному матеріалі.
На уроці враховувались індивідуальні інтелектуальні особливості учнів.
На уроці використовувалися проблемні завдання.
На уроці була створена творча атмосфера.
4. Моральне значення уроку.
Взаємодія вчителя та учнів на уроці доброзичливе.
Учитель розвиває в дітях установку на співпрацю та взаєморозуміння.
На уроці переважала позитивна емоційно-моральна атмосфера.
На уроці здійснювався особистісно-орієнтований підхід.
Обладнання, устаткування, естетичне оформлення уроку сприяло вихованню культури праці.
5.Гігіеніческая оцінка праці.
Учитель ефективно використовував найбільш продуктивний час уроку.
Поведінка учнів на уроці відповідало вимогам дисципліни, відсутні сторонні розмови.
Роботі учнів на уроці заважали додаткові подразники.
Класна кімната відповідала гігієнічним нормам (клас провітрений, досить висвітлений, меблі відповідає зростанню учнів).
Загальна оцінка уроку.

Фізіологічний аналіз уроку - сутність його полягає в тому, що присутні вивчають фізіологічні умови організаційного взаємодії в класі. Наприклад - постава учнів, ступінь їх активності, яка залежить від таких показників, як температура приміщення, наявність свіжого повітря, чистота і затишок приміщення, стан здоров'я дітей. Одне із завдань фізіологічного аналізу уроку - це визначення оптимальних навантажень на учнів з метою виключення можливих перевантажень і запобігання розвитку різних захворювань (наприклад, серцево-судинні захворювання, сколіози, захворювання гормональних органів, неврози і т. д.). Аналіз уроку на основі вербальної характеристики - передбачає надання допомоги вчителю в аналізі уроку, спираючись на мовні кліше. Ми пропонуємо схему цього типу аналізу, розроблену Т. І. Шамовой. З нашої точки зору вона допомагає вчителю коректно і змістовно визначити переваги і недоліки уроку. Схема аналізу уроку (за Т. І. Шамовой)

№	Характеристика уроку
1	Поведінка вчителя (перший компонент) 1. Учитель вільно володіє навчальним матеріалом, добре ерудований в суміжних галузях знань. 2. Використано різні методичні прийоми: вчитель прагне урізноманітнити зміст уроку і діяльність учнів. З. Мова образна, емоційна, чітка і грамотна. 4. Стиль спілкування з учнями доброзичливий, демократичний, ставлення зацікавлене. 5. Почуття такту, культура спілкування сприятливо впливають на учнів.
2	Дії учнів (другий компонент) 1. Виявляється середній (низький, високий) рівень активності учнів: питання найчастіше ставив вчитель. 2. Пізнавальний інтерес учнів підтримує нетрадиційна форма навчання (гра). З. Відповіді учнів досить аргументовані, добре організована самостійна робота, виправдала себе колективна перевірка виконання завдань. 4. Окремі учні оперували поняттями, поєднуючи теоретичні знання з практичною діяльністю, деякі з них активно працювали у складі групи: придумували відповіді, вносили поправки у виконані завдання і т. п. (було багато пасивних учнів).
3	Змістовно-інформаційні аспекти уроку (третій компонент) 1. Принцип науковості та доступності навчання реалізований повною мірою, але, на жаль, завдання рідко розраховані на більш сильних учнів. 2. Школярі працювали з навчальним текстом, додатковою літературою. З. На узагальнюючому рівні викладач використовував прийом випереджувального навчання. 4. Деякі (багато) учні зуміли виділити головне, зробити висновок і узагальнення.
4	Організація уроку (четвертий компонент) 1. Учитель раціонально розподілив час, темп роботи середній (низький, високий). 2. Репродукція картини, опорні таблиці, ТСО були використані досить ефективно (неефективно). З. Є (немає) чітка зворотній зв'язок, найчастіше учні відповідають на запитання педагога. 4. Переважав високий (низький) рівень вимог до навчальних досягнень учнів, контроль знань здійснювався в цілому ефективно. 5. Урок справив великий естетичний вплив
5	Цілі - результат уроку (п'ятий компонент) 1. Мета сформульована чітко, в ході уроку вдалося повно (частково) перевірити і узагальнити знання учнів. 2. Поставлена ​​мета реальна, досяжна, доцільна. З. Викладачеві вдалося викликати у школярів ціннісні переживання.

Аналіз ефективності навчального заняття - припускає визначити позитивний результат взаємодії вчителя та учнів на уроці. У цей аналіз входячи з 13 етапів, які дозволяють оцінити вчителя за оцінками від 0 до 2. Конкретно оцінюється вміння вчителя ставити мету, організовувати діяльність учнів, відібрати оптимальні форми та засоби навчання і оцінити рівень досягнення триєдиної мети уроку. Аналіз якості та ефективності навчальних занять (за Т. І. Шамовой)

Характеристика уроку	Показники
1. Мета уроку
2.Організовани дії учнів з прийняття діяльності
3.Соответствует змісту навчального матеріалу ТЦУ Методи навчання забезпечили: а) мотивацію діяльності, б) співробітництво вчителя і учнів, в) контроль і самоконтроль
4. Відповідність методів навчання: а) СУМ (зміст навчального матеріалу), б) ТЦУ (триєдиної мети уроку)
5.Форми пізнавальної діяльності забезпечили: а) співробітництво учнів, б) включення кожного учня в діяльність по досягненню ТЦУ
6.Форми організації пізнавальної діяльності відібрані відповідно до МО, СУМ та ТЦУ
7. Рівень досягнення ТЦУ: а) пізнавальний аспект, б) виховний аспект, в) розвиваючий аспект

Примітка: бальні оцінки: реалізовано повністю - 2; реалізовано частково -1; не реалізовано - 0. Ефективність уроку визначається за формулою: Е = сумі балів, виставленої експертом / 26 * 100% (26 - максимально можлива сума балів). Якщо Е = 85% і немає жодної оцінки 0, то урок - відмінний; якщо Е від 65 до 84% - урок хороший; якщо Е = від 45 до 64% ​​- урок проведено задовільно. Психолого-педагогічний аналіз уроку - у внутрішкільному контролі важливу роль відіграє відвідування уроків керівниками шкіл, їх цілеспрямований аналіз, вивчення та узагальнення педагогічного досвіду вчителів, проведення відкритих уроків і взаємовідвідування уроків. Відвідування уроків планується виходячи із загальних завдань, намічених у річному плані роботи школи. Мета відвідання може бути спільною, спрямованої на підвищення ефективності навчального процесу всієї школи. Мета відвідання може бути і більш приватної, наприклад, вивчення системи роботи окремих учителів і способів педагогічних завдань на уроках. Уроки досвідчених учителів керівники шкіл відвідують, щоб виявити й узагальнити передовий педагогічний досвід. Спостереження на уроці ведуться цілеспрямовано, тобто так, щоб зібрати повний і досить аргументована матеріал для успішного вирішення поставлених в плані завдань. Аналіз кожного уроку проводиться індивідуально з кожним учителем. Обговорення має бути принциповим і вимогливим, але конкретним і доброзичливим. Неприємні для вчителя зауваження слід аргументувати фактами та положеннями з теорії педагогіки та психології. [11] Схема аналізу уроку (за Л. П. Ромадіна) 1.Загальні відомості про урок Дата, клас, Ф. І. О. вчителя, предмет, кількість учнів, скільки відсутня. Обстановка в класі: порядок у класі, готовність учнів до уроку (наявність учнівських приладдя). Обладнання: чи підготовлені наочні посібники, їх доцільність і необхідність на уроці, підготовлена ​​чи дошка. Чіткість організаційного моменту, чи допомагають вчителю учні - асистенти, лаборанти, актив. Тема уроку. Цілі уроку. Інформує чи вчитель учнів про мету і завдання уроку. 2. Тип і структура уроку. Доцільність вибору типу уроку, чи відповідає структура даного типу уроку, як забезпечується цілісність уроку, як підводяться підсумки. 3. Зміст уроку. Чи відповідає зміст програмі предмета, цілям і завданням уроку, як відібраний матеріал пов'язаний з життям, сучасністю, з досвідом самих учнів, як вирішує виховні завдання, встановлює міжпредметні зв'язки. 4. Методи і прийоми навчання на уроці. Яка система методів застосовується, чи відповідають методи і прийоми навчання цілям та завданням уроку, змісту матеріалу, віковим особливостям учнів, рівню знань учнів. Як здійснюються на уроці дидактичні принципи. Наскільки доцільно використовуються ТСО, наочні посібники, прийоми підвищення творчої активності школярів, індивідуалізація і диференціювання завдань учнів. Оцінка знань учнів, обсяг і характер домашнього завдання. 5. Поведінка учнів. Прояв учнями пізнавальної активності і самостійності, зацікавленості, старанності, уваги. Ставлення учнів до вчителя. 6. Поведінка вчителя. Уміння володіти класом. Стиль і тон в роботі. Педагогічний такт. Спостережливість, винахідливість, емоційний підйом, культура мови. Зовнішній вигляд. Користується вчитель авторитетом в учнів. 7. Результати уроку. Досягнення мети. Виконання плану уроку. Обсяг і якість знань учнів. Виховне, освітнє і розвивальне значення уроку. Що цінного з даного уроку можна рекомендувати для впровадження в практику інших учителів. Вказівки вчителю, як закріпити й удосконалити позитивні якості уроку, як подолати недоліки (рекомендації: дати список літератури, відвідати уроки інших учителів та ін.) Необхідно врахувати, що дана схема орієнтовна і застосовувати її слід повно або частково в залежності від мети відвідування і аналізу уроку. Системний аналіз уроку - мета його розглянути урок як дидактичну систему. Будь-яка система організовується під конкретну мету, тому вчитель повинен володіти вміннями з цілепокладання. Оскільки саме мета дозволяє визначити тип уроку і встановити його логіку. Системний аналіз уроку передбачає оцінювання зв'язків, характерних для кожного етапу і між усіма етапами, які повинні забезпечувати оптимальність рішення поставленої триєдиної дидактичної мети уроку. Він включає: Схема системного аналізу уроку. 1. Визначити дидактичну мету уроку: а) чіткість визначення обсягу та рівня засвоєння знань учнями факти, закони, теорії, рівень сприйняття, осмислення та первинного запам'ятовування, рівень застосування в ситуаціях за зразком, рівень застосування знань у змінених ситуаціях, рівень застосування знань у нових ситуаціях, самостійне застосування знань у різноманітних ситуаціях); б) чіткість визначення рівня формування умінь учнів; в) визначення конкретних прогалин у знаннях, уміннях учнів; г) діагностичності цілі (чи чітко виділені в ній кінцеві результати уроку): д) спадкоємність у постановці мети (зв'язки з попередніми і наступними навчальними заняттями). 2. Визначення типу уроку і встановлення відповідності логіки уроку його типу. 3. Визначення мікроструктури уроку. 4. Виділення головного етапу уроку. 5. Оцінити кожен етап уроку його мікроструктуру з точки зору встановлення зв'язків: дидактична задача - зміст - методи і прийоми навчання форми організації пізнавальної діяльності учнів - кінцевий (реальний) результат: а) формулювання дидактичної завдання етапу; б) встановлення ступеня відповідності змісту дидактичної задачі (відповідає, не відповідає по деяких аспектах, практично не відповідає, тому що ..); в) встановлення ступеня відповідності використовуваних методів, прийомів навчання, форм організації УПД учнів дидактичної задачі та утримання етапу (забезпечили взаємодія вчителя і учня в процесі реалізації дидактичної задачі, забезпечили частково, практично не забезпечили, тому що ...); г) дозволили чи методи навчання, форми організації пізнавальної діяльності включити більшість учнів в активну пізнавальну діяльність (які?); д) який характер діяльності учнів переважав (репродуктивний, частково-пошуковий, творчий); е) який стиль взаємодії в системі «вчитель-учень» (авторитарний, діалогічний); ж) забезпечили зазначені обставини реалізацію дидактичної завдання етапу, який реальний результат (висновок); з) чи забезпечений перехід до наступного етапу уроку: Організаційний етап: - Чи готовий клас до уроку; Перевірка виконання д / з і всебічна глибока перевірка знань: - Виявлено чи рівень виконання домашнього завдання у більшості учнів (які завдання і питання пропонувалися учням, дозволили вони виявити рівень сформованості умінь аналізувати (з яких елементів складається завдання, що представляє собою певне поняття, в чому полягає доказ, яке будова тексту, дозволили Чи вони виявити рівень осмислення матеріалу, порівняння, підведення під поняття, класифікації; чи має вчитель чіткі уявлення про індивідуальні особливості мислення); - Чи визначено типові недоліки в знаннях учнів і причини їх появи; - Ліквідовані чи виявлені недоліки; Підготовка до активної УПД на основному етапі уроку: - Сформульована чи мета уроку в діях учнів; - Сформульована чи мета уроку разом з учнями; - Актуалізовані чи опорні знання та вміння (які?); Вивчення нового матеріалу: -Виділено чи головне у досліджуваному матеріалі (що саме?), В якій формі; -Структуровано чи утримання; -Виділені чи основні ознаки досліджуваних пізнавальних об'єктів; -Чи встановлені різноманітні зв'язки між частинами досліджуваного матеріалу; - Акцентовано чи увагу учнів на способи отримання того чи іншого висновку; - Чи пропонується методика відтворення досліджуваного матеріалу. Первинна перевірка розуміння нового матеріалу: - Пропонувалися чи питання на встановлення учнями зв'язку між різними частинами навчального матеріалу; - Дозволили чи питання, пропоновані вчителем, виявити неясності осмислення (які?); - Чи відповідають питання, які пред'являються до студентів, реальним можливостям школярів. Закріплення знань і застосування знань: - Відтворені чи учнями основні ознаки вивчених знань. Зв'язки між ними; - Дозволила чи система питань виявити типові прогалини в знаннях учнів, несформованість прийомів розумової діяльності (які питання?); - Організована чи діяльність учнів по застосуванню знань у різних ситуаціях (які завдання пропонувалися, чи лежить в основі цих вправ чітко спланована послідовність дій); - Доповнено Чи вже засвоєне учнями новими зв'язками (якими?). Узагальнення і систематизація знань: - Виділені чи учнями найбільш суттєві поняття, факти, закономірності у вивченому навчальному матеріалі (які?); - Чи встановлені учнями причинно-наслідкові та інші зв'язки між знаннями (які?); - Пропонувалися чи учням завдання на порівняння, аналіз, синтез, класифікацію пізнавальних об'єктів (які?); Контроль і самоконтроль: - Чи правильно відібраний навчальний матеріал, що підлягає перевірці; - Чи дозволяють завдання виявити ступінь засвоєння учнями знань, недоліки у знаннях і причини їх появи; - Чи відповідає рівень вимог до учнів реальним можливостям школярів; - Які відмінності в міру допомоги, яка надається вчителем різних учням при роботі; - Чи враховуються індивідуальні відмінності у швидкості, темпі мислення; - Формується чи у школярів навички взаємоконтролю і самоконтролю. Підведення підсумків уроку: - Дано чи загальна характеристика роботи класу: показана чи ступінь успішності в оволодінні змістом уроку; - Розкриті чи недоліки; - Показані чи є шляхи їх подолання. Інформація про д / з: - Чи відповідає зміст д / роботи рівню навченості учня на уроці, віковим особливостям; - Чи є в учня право вибору д / з. 6. Оцінити, як пов'язані між собою етапи уроку. 7. Оцінити висновок про реалізацію дидактичної мети уроку (чи досяг урок мети). 8. Рекомендації. Аспектний аналіз уроку - припускає вивчення будь-якого аспекту діяльності педагога та учнів на уроці (можна аналізувати лише форми, тільки мотивацію або індивідуальний стиль роботи вчителя, тобто певний аспект роботи вчителя). Схема аналізу уроку. 1. Поведінка - Знання предмета, - Рівень педагогічної та методичної майстерності, - Культура мови, її образність і емоційність, - Почуття такту і демократичність, - Зовнішній вигляд, міміка, жести. 2. Особливості навчальної діяльності - Активність, - Самостійність, - Рівень загальнонавчальних і спеціальних явищ, -Наявність та ефективність групової, колективної, парної, індивідуальної форм роботи, - Прояв організованості і зацікавленості учнів, 3. Зміст матеріалу, що вивчається - Науковість, - Доступність, - Опора на суб'єктивний досвід дитини, - Привабливість інформації, - Оптимальність обсягу матеріалу. 4. Ефективність викладання - Раціональне використання часу, чергування видів діяльності, - Доцільність використання наочності і ТЗН, - Ефективність методів роботи з учнями, - Форма і види контролю. 5. Цілі і результативність - Чіткість і лаконічність у формулюванні цілей уроку, - Реальність мети, - Чого і як навчилися діти, - Вплив уроку на розвиток учнів. 1.3 Опорна схема № 1 для конструювання та аналізу навчальних занять

Дидактична задача етапу	Умови для вирішення дидактичної задачі	Показники реального результату виконання завдання
Підготовка учнів до роботи на занятті.	I. Організація почала заняття. - Вітання, фіксація відсутніх, перевірка підготовленості учнів до навчального заняття, організація уваги школярів, послідовність у висуванні вимог, чіткість. - Розкриття спільної мети уроку та ознайомлення учнів з планом роботи.	-Короткочасність, повна готовність класу до роботи, швидке включення учнів у діловий ритм. - Формулювання цільових установок та плану роботи.
Встановлення правильності та усвідомленості виконання домашнього завдання всіма (більшістю) учнів. Виявлення прогалин та їх корекція.	II. Перевірка виконання домашнього завдання. - Виявлення знань учнів про факти та окремих поняттях, про способи дій. - Використання учителем системи прийомів, що дозволяють визначити рівень виконання домашнього завдання («під копірку»; тестові завдання; завдання, подібні домашньому; постановка учням додаткових питань; «продовження відповіді») і ін	-Перевірка вчителем за короткий проміжок часу знань і метазнаній, встановлення типових недоліків. -Оптимальність поєднання контролю, самоконтролю і взаємоконтролю для встановлення правильності виконання завдання.
Забезпечення мотивації навчання школярів та прийняття ними завдань навчально-пізнавальної діяльності. Актуалізація опорних знань і способів дій учнів.	III. Підготовка учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності на основному етапі заняття. -Уміння вчителя формулювати завдання уроку в діях учнів. -Володіння вчителем різноманіттям прийомів мотивації навчання та актуалізації опорних знань і способів дій, що забезпечують виділення ключових ідей, що ведуть принципів кожного навчального предмета;-Ознайомлення учнів зі структурно-логічною схемою теми і кінцевими результатами її вивчення. -Облік знань, умінь, уявлень і цінностей учнів до початку основного етапу.	-Готовність учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності на основі мотивації навчання, формулювання завдань навчального заняття в діях учнів і по можливості разом з ними, опорних знань.
Забезпечення сприйняття, осмислення та первинного запам'ятовування учнями досліджуваного матеріалу: - істотних ознак понять, законів, теорій і др., - правил і побудованих на їх основі алгоритмів. Сприяння освоєнню учнями способів, засобів, які призвели до певного висновку (узагальнення). Створення змістовних і організаційних умов засвоєння учнями методики відтворення досліджуваного матеріалу.	IV. Вивчення нових знань і способів дій. Повне і точне визначення провідних ознак досліджуваних пізнавальних об'єктів; включення в зміст досліджуваного матеріалу суб'єктного досвіду учня; облік індивідуальних способів опрацювання учнями досліджуваного матеріалу; подання матеріалу логічно завершеними частинами - блоками; реалізація диференційованого підходу в процесі викладу нового матеріалу; здійснення етапу за допомогою створення ситуацій, в яких учень є суб'єктом діяльності, забезпечення варіативності взаємодії викладача з учнями (екстраактівний, інтроактівний та інтерактивний режими); орієнтація в процесі викладу нового матеріалу на структуру предметного знання, а не на обсяг інформації, включення в зміст проблем людини та її діяльності механізмів пізнання; виділення і підтримка тонкощі життєвих спостережень учнів; «зіштовхування» учня з проблемами, вирішення яких лежать за межами досліджуваного курсу, створення умов для освоєння учнями знань переважно у формі діяльності.	-Активні дії учнів. -Максимальний використання самостійності учнів у добуванні знань та оволодіння способами дій. -Якість відповідей учнів на наступному етапі як результат їх взаємодії з навчальною системою в екстрактивним режимі;-Правильність відповідей і дій учнів у процесі включення їх інтра-та інтерактивний режими взаємодії з навчальною системою
Встановлення правильності та усвідомленості засвоєння нового навчального матеріалу. - Виявлення прогалин первинного осмислення вивченого, невірних уявлень та їх корекція.	V. Первинна перевірка розуміння вивченого. -Перевірка розуміння учнями основного змісту засвоюваних знань, внутрішніх закономірностей і зв'язку сутності нових понять-Постановка питань, як репродуктивного характеру, так і багатофункціональних питань, які потребують розумової активності учнів-Постійне звернення вчителя до класу з проханням доповнити, уточнити або виправити відповідь учня.	-Правильність і усвідомленість основного змісту нового матеріалу більшістю учнів мінімального і загального рівнів планованих результатів навчання (слабких і середніх)-Усунення прогалин і хибних уявлень в розумінні учнями нового матеріалу або націлювання школярів на їх ліквідацію на наступних етапах уроку.
-Організація та здійснення засвоєння учнями способів діяльності шляхом відтворення інформації та виконання вправ для її застосування; - за зразком;-у зміненій ситуації.	VI. Закріплення знань і способів дій учнів. -Організація діяльності учнів з відтворення суттєвих ознак вивчених пізнавальних об'єктів. -Закріплення методики вивчення нового матеріалу. -Використання різноманітних методів і форм закріплення (виклик до дошки по одному завданню декількох учнів; використання завдань з пропусками і т.д.)-Використання системи завдань в основі, якої лежить чітко спланована послідовність дій (на впізнавання, на застосування знань за зразком і у зміненій ситуації). -Закріплення методики відповіді при черговій перевірці знань. -Відпрацювання логіки алгоритму вивченого.	-Сформованість умінь учнів: 1) Співвідносити між собою факти, поняття, правила та ідеї, 2) Розпізнавати, відтворювати новий зміст, 3) Виділяти істотні ознаки провідних понять, конкретизувати їх, 4) Відтворювати алгоритми і користуватися ними при виконанні завдань. -Доповнення вже засвоєного новими зв'язками.
-Забезпечення засвоєння нових знань і способів дій на рівні їх застосування у зміненій і нової ситуаціях.	VII. Застосування знань і способів дій учнями. -Організація діяльності учнями на самостійний перенос засвоюваних ними знань і способів дій у змінену та нову ситуації. -Використання системи вправ, що передбачають поступове нарощування складності завдань і самостійності в їх виконанні. -Створення умов і постановка завдань, сприяють творчої самореалізації учнів у пізнавальній діяльності.	-Самостійність у виконанні завдань. -Діфференцірованноть завдань. -Поглиблення знань і способів дій учнів.
-Формування цілісної системи провідних знань і способів дій по темі. -Встановлення внутрішньо-предметних і міжпредметних зв'язків.	VIII. Узагальнення і систематизація знань і способів дій учнів. -Організація діяльності учнів з перекладу окремих знань і способів дій у цілісні системи внутріпредметних понять. -Використання різноманітних методів («мозковий штурм, кооперація та ін») для аналізу змісту вивченого. -Побудова структурно-логічних схем вивченої теми. -Використання питань, які потребують класифікації пізнавальних об'єктів за певними ознаками.	-Активна та продуктивна діяльність учнів по включенню частини в ціле, класифікації та систематизації. -Виявлення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків (знання учнями не тільки окремих фактів, а й законів, теорій).
-Виявлення якості знань учнів та рівня оволодіння знаннями і способами дій. -Забезпечення корекції знань і способів дій.	IX. Контроль і самоперевірка знань і способів дій. -Використання різноманітних методів і форм перевірки знань учнів (глибока і всебічна перевірка знань окремих учнів, різнорівневі контрольні роботи, тестові завдання та ін)-Роз'яснення вчителем свого підходу до оцінки знань.	-Отримання достовірної інформації про досягнення всіма учнями планованих результатів навчання. -Рецензування відповідей учнів.
-Корекція виявлених прогалин у знаннях і способах дій учнів у рамках вивченої теми.	X. Корекція знань і способів дій учнів-Організація учнів 1) мінімального і загального рівнів планованого результату навчання на виявлення ними помилок на основі поставленої вчителем оцінки та їх корекцію; пошуках і корекції помилок. -Використання способів і прийомів, що дозволяють учням мінімального і загального рівнів переходити відповідно на більш високі рівні планованого результату навчання. 2) просунутого рівня на рішення нестандартної задачі або надання допомоги товаришам.	-Динаміка переходу учнів з більш низького на більш високий рівень планованого результату навчання.
-Забезпечення розуміння мети, змісту і способів виконання домашнього завдання. -Інструктаж з його виконання.	XI Інформація про домашнє завдання-Відповідність утримання домашньої роботи рівню навченості учнів на навчальному занятті (характер роботи: репродуктивний, частково-пошуковий, творчий). - Відповідність утримання домашньої роботи віковим особливостям (за обсягом, за складністю). -Варіативність домашнього завдання (за інтересами, за ступенем складності). -Надання учням права вибору домашнього завдання.	-Реалізація необхідних і достатніх умов для успішного виконання домашнього завдання всіма учнями відповідно до актуальним рівнем їх розвитку. Наявність індивідуальних завдань (за інтересами або ступеня складності).
-Аналіз та оцінка досягнення мети і визначення перспективи подальшої роботи.	ХII Підведення підсумків навчального заняття. -Загальна характеристика роботи класу. -Аналіз ступеня успішності учнів в оволодінні змістом уроку. -Розкриття недоліків у діяльності учнів. -Рекомендації по шляху подолання недоліків.	-Адекватність самооцінки учнів оцінці вчителя. -Отримання учнями інформації про реальні результати навчання.
-Мобілізація учнів на рефлексію своєї поведінки (мотивації, способів діяльності, спілкування). -Забезпечення засвоєння учнями принципу саморегуляції та співробітництва.	XIII Рефлексія діяльності. -Розвиток здібностей учні розумно й об'єктивно аналізувати свої звуження, вчинки і в кінцевому підсумку свою діяльність з точки зору їх відповідності задуму та умовам. -Стимулювання учнів до аналізу того, наскільки і як інші (учні, батьки, вчителі) знають і розуміють його особистісні особливості, емоційні реакції і когнітивні уявлення.	-Відкритість учнів в осмисленні своїх дій і самооцінці. -Прогнозування способів саморегуляції та співробітництва.

1.4 Показники оцінки якості знань та ефективності навчальних занять (за матеріалами Т. І. Шамовой і В. П. Симонова)

№	Характеристика уроку	Показники
1	Особисті якості вчителя: - Знання предмета і загальна ерудиція - Рівень педагогічної та методичної майстерності - Культура мови, її образність і емоційність - Почуття такту і демократичність у взаєминах з учнями. - Зовнішній вигляд, міміка, жести
2	Особливості навчальної діяльності учнів: -Пізнавальна активність, творчість і самодіяльність - Рівень розвитку загальнонавчальних і спеціальних умінь і навичок - Наявність і ефективність колективних (групових) форм роботи на уроці - Прояв організованості і зацікавленості в даному навчальному предметі під час занять
3	Зміст вивченого матеріалу: - Науковість, доступність, посильність досліджуваного матеріалу - Актуальність і зв'язок з життям (теорії з практикою) - Новизна проблемність і привабливість навчальної інформації - Оптимальність обсягу матеріалу, запропонованого для засвоєння
4	Ефективність викладання: - Раціональне використання часу на уроці, оптимальність темпу чергування і зміни видів діяльності - Доцільність використання наочності і ТЗН - Ефективність методів і організаційних форм роботи - Характер зворотного зв'язку з учнями - Контроль і робота учнів та зміст вимог до оцінки їхніх знань, умінь і навичок
5	Цілі і результат проведення уроку: - Коректність, чіткість і лаконічність у формулюванні мети уроку - Реальність, доцільність, складність і досяжність мети - Навчальний ефект проведеного заняття (чому) і в якій мірі навчилися (школярі) - Виховний ефект - Вплив уроку на розвиток учнів

Глава 2. Використання знань педагогічного аналізу в практичній діяльності педагога 2.1 Самоаналіз уроку Аналіз уроку повинен починатися самоаналізом і закінчуватися самооцінкою, конкретними вимогами вчителя до самого себе. При самоаналізі він дає коротку характеристику проведеному уроку, цілям, які ставив, аналізує їх досягнення, обсяг змісту матеріалу та якість його засвоєння учнями, застосовувані методи і їх оцінку, активність учнів і прийоми організації їхньої праці, самооцінку якостей і сторін своєї особистості (мова, логіка, характер відносин з учнями). На закінчення вчитель висуває свої пропозиції щодо вдосконалення свого педагогічної майстерності. Але педагог зобов'язаний пояснити при цьому, чому саме так вирішив провести урок, що його змусило вибрати дану методику, стиль і характер власної діяльності та роботи учнів. Будь-яка методика уроку виправдана, якщо вона дає максимальний навчальний і виховуючий ефект і відповідає силам і здібностям даного вчителя. Методика самоаналізу уроку. А. Який був задум, план проведення уроку і чому 1. Які головні підстави вибору саме такого задуму уроку? 2. Яке місце даного уроку в темі, розділі, курсі, тобто системі уроків? 3. Як він пов'язаний з попередніми, на що в них опирається? 4. Як урок працює на наступні уроки, теми, розділи (у тому числі інших предметів)? 5. Які були враховані при підготовці до уроку програмні вимоги, освітні стандарти? 6. У чому бачиться специфіка, унікальність цього уроку, його особливе призначення? 7. Як (і чому) була обрана форма заняття (тип уроку)? 8. Які головні завдання вирішувалися на уроці? 9. Чим обгрунтовується вибір структури і темпу проведення уроку? 10.Чем обгрунтовується конкретний хід уроку? Чому було обрано саме такий зміст, методи, засоби, форми навчання? 11.Які умови (соціально-психологічні, навчально-матеріальні, гігієнічні, естетичні) були створені для проведення уроку і чому? Б. Чи були зміни (відхилення, удосконалення) в порівнянні з даними планом в ході уроку, якщо так - які, чому ті до чого вони привели? В. Чи вдалося вирішити на необхідному (або навіть оптимальному) рівні поставлені завдання уроку і отримати відповідні їм результати освіти, уникнути при цьому перевантаження і перевтоми учнів, зберегти і розвинути продуктивну мотивацію навчання, настрій, самопочуття. Яка загальна самооцінка уроку? Г. Які причини успіхів і недоліків проведеного уроку? Які невикористані, резервні можливості? Що в цьому уроці слід було б зробити інакше, по-іншому? Д. Які висновки з уроку необхідно зробити на майбутнє? Схема самоаналізу уроку. 1. Дати коротку психолого-педагогічну характеристику класу, в якому проходив урок. 2. Охарактеризувати тему уроку, ступінь складності взагалі і труднощі для даного класу. 3. Обгрунтувати постановку триєдиної дидактичної мети уроку, тип і структуру уроку 4. Відбір змісту, форм і методів навчання відповідно до мети уроку. Виділити головний етап уроку і дати його повний аналіз, грунтуючись на результатах навчання на уроці. 5. Чи раціонально було розподілено час, відведений на всі етапи уроку? Логічними чи «зв'язки» між цими етапами? Показати, як інші етапи працювали на головний етап. 6. Дати оцінку успішності досягнення мети уроку. Обгрунтувати її: - Урок високого рівня цілісності, для якого характерні оптимальність відібраного змісту, методів і форм навчально-пізнавальної діяльності, чітка логіка побудови навчального заняття, тісний взаємозв'язок, внутрішня і зовнішня, всіх елементів уроку; - Урок середнього рівня цілісності, для якого характерна наявність незначних недоглядів, незначні зауваження за макро-і мікроструктурі, але цілі реалізовані досить оптимально; - Урок низького рівня цілісності - наявність грубих фактичних, логічних помилок, невідповідність методів, форм навчання поставленої дидактичної мети уроку. 7. Що вчитель вважає за необхідне змінити в цьому уроці в майбутньому, який досвід узагальнити? 8. Чи всі потенційні можливості використані для навчання, виховання і розвитку учнів? 9. З чим учні пішли з уроку, яке просування відбулося в їх знаннях, уміннях і навичках. Приклад самоаналіз уроку див. у додатку 3. 2.2 Питання для діагностики (самодіагностики) якості підготовки та реалізації сценарію уроку Вчителю необхідно вміти обгрунтувати та оцінити самому: 1. Навчальні цілі уроку, його етапів, окремих видів робіт учнів по формуванню у них системи знань. (Диференційовані). 2. Цілі формування цілісних орієнтацій (виховні - у вузькому значенні слова). З. Завдання інтелектуального розвитку учнів: формування загальнонавчальних і спеціальних умінь, розвиток мови, пам'яті, уваги, мислення, уяви та ін (диференційовані). 4. Способи досягнення планованих результатів навчання і розвитку учнів. (Диференційовані). 5. Хронологію і драматургію уроку, його етапи. Раціональність використання часу. Зміст діяльності вчителя та учнів на кожному етапі. (Диференційовані). Обгрунтування типу і структури уроку. 6. Провідні види діяльності на кожному етапі уроку, навчальне навантаження учнів. (Диференційовані). Необхідність зміни видів діяльності та вибору їх послідовності. 7. Діагностику тих умінь, які будуть розвиватися в ході уроку. (Диференційовані). 8. Методи і форми отримання «зворотного» інформації про хід засвоєння опорних понять нового матеріалу. 9. Структуру провідної діяльності: дії та операції, прийоми роботи з навчальною і додатковою літературою і т. п. 10. Мотивацію діяльності школярів на кожному етапі уроку. (Диференційовані). 11. Прийоми управління увагою і поведінкою школярів. 12. Типові труднощі учнів. Їх передбачення і дії і ліквідація цих труднощів. 13. Типові помилки школярів. Їх передбачення. Методика роботи над помилками. Доцільність профілактичних та коригуючих вправ. (Диференційовані). 14. Доцільність домашнього завдання, його характеру, виду та обсягу. Зв'язок домашнього завдання з змістом уроку, стимули його виконання. 15. Використання ТЗН дидактичного матеріалу. 16. Форми, способи і стиль комунікації вчителя з учнями, а також учнів між собою під час роботи. Детальний аналіз уроку створює необхідні передумови для поглиблення і розширення власного педагогічного досвіду. 2.3 Як готуватися до уроку При підготовці до уроку вчителю необхідно використовувати наступні рекомендації: Вчитайтеся в розділ програми, який підлягає вивчити на даному уроці. Вивчіть або перегляньте науковий матеріал для даного розділу, питання, теми. Уявіть подумки колектив даного класу, конкретних учнів. Сформулюйте задум уроку, відповівши на запитання, чого б ви хотіли в результаті уроку. Уявіть шлях учнів до цього бажаного результату. Виберіть з усього арсеналу методичних прийомів найрезультативніші для цього уроку. Розмірте вибрані прийоми зі своїми можливостями. Змоделюйте свої дії на даному уроці. Подумки складіть загальну конструкцію уроку. Зафіксуйте все знайдене в плані - конспекті. Повторіть у словесній формі про себе або пошепки вузлові моменти викладу матеріалу і запитайте себе: «я готовий до уроку?»

Принципи, види і методи аналізу й оцінювання навчальних досягнень студентів

Аналіз оцінювання навчальної діяльності студентів має здійснюватися з дотриманням певних педагогічних вимог. Окремі дидакти (A.M. Алексюк та ін.) називають їх принципами. Виді­лимо такі принципи (рис. 22).

 

Рис. 22. Принципи оцінювання навчальних досягнень студентів 

 

Сутність означених принципів полягає:

—в плановості: аналіз і оцінювання мають здійснюватися не стихійно, а з дотриманням певного плану;

—систематичності й системності: аналіз і оцінювання мають відповідати структурним компонентам змісту вивченого матеріа­лу і бути постійними;

—об´єктивності: аналіз і оцінювання мають бути науково об­ґрунтованими і базуватися на засадах гуманізму і демократизму;

—відкритості й прозорості: студенти мають знати свої оцін­ки й оцінки однокурсників, що давало б змогу порівнювати успі­хи, стимулювало б до підвищення активності;

—економічності: методи, прийоми, зміст завдань мають бути співвідносними з наявним бюджетом часу студентів, а методи — ще й доступними і зрозумілими;

—тематичності: перевірка якості знань студентів з окремих тем, розділів проводиться за темами (блоками, модулями);

—врахування індивідуальних можливостей студентів: необхід­но перевіряти знання, уміння, навички кожного студента; у про­цесі підготовки дидактичних завдань для перевірки треба врахову­вати рівень навченості студентів та їхні інтелектуальні можливості;

—єдності вимог: врахування загальнодержавних стандартів змісту освіти відповідно до кваліфікаційних характеристик спе­ціальностей.

Залежно від дидактичної мети використовують різні види кон­тролю за навчанням: діагностичний, попереджувально-застереж­ливий, поточний, повторний, періодичний, тематичний, підсум­ковий (рис. 23).

 

Рис. 23. Види оцінювання (контролю) навчальних досягнень сту­дентів 

Діагностичний (попередній) контроль має бути спрямова­ний на визначення рівня освітньої компетентності студентів з певної проблематики. Напередодні вивчення теми, засвоєння якої має ґрунтуватися на раніше вивченому матеріалі, викладач з´я­совує рівень розуміння опорних знань, актуалізує їх.

Поточний контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі вивчення конкретних тем.

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив К. Д. Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. По­вторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з корот­котермінової до довготривалої пам´яті.

Тематичний контроль пов´язаний з перевіркою рівня знань, умінь та навичок в обсязі розділу чи теми конкретної навчальної дисципліни.

Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань студенти володіють з тих або тих проблем стосов­но вимог програми.

Підсумковий контроль має своїм завданням з´ясувати рівень засвоєння студентами навчального матеріалу в кінці семестру або після завершення вивчення дисципліни. Він проводиться, як правило, у формі заліків, екзаменів.

В історії розвитку вищої школи виокремилися такі основні методи аналізу й оцінювання знань, умінь та навичок: усна, пись­мова, графічна, практична, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження.

Усна перевірка займає значне місце у вищих навчальних за­кладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що педагог ста­вить перед студентами запитання, вони мають дати на них відповіді, використовуючи слово. Цей метод сприяє розвитку в студентів уміння мислити, грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру усного мовлення. Ви­користання цього методу потребує від викладача значних зусиль і майстерності: уміння грамотно і логічно доцільно формулюва­ти запитання, спонукати студентів до активного мислення, уваж­но слухати відповіді, об´єктивно оцінювати їх, враховувати інди­відуальні особливості. Проте цей метод не позбавлений недоліків: він призводить до неефективного використання навчального часу на заняттях.

Письмова перевірка порівняно з усною більш ефективна, ос­кільки протягом певного часу можна одночасно перевірити рівень володіння знань, умінь та навичок усіх студентів академічної гру­пи. Це сприяє підвищенню якості самостійної пізнавальної діяль­ності студентів, формуванню культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу. Викладач має го­тувати з кожної теми багатоваріантні завдання, аби забезпечити самостійність праці студентів. Тривалість таких робіт може бути різною (15—ЗО хвилин). Усі роботи викладач має ретельно пере­віряти й об´єктивно оцінювати.

Графічна перевірка спрямована на виявлення умінь і нави­чок студентів у процесі виконання ними різних видів графічних робіт: побудова таблиць, схем, графіків, діаграм та ін. Така робо­та сприяє розвитку в студентів просторового мислення, оволодін­ню методами систематизації, узагальнення, моделювання опор­них схем тощо.

Практична перевірка тісно пов´язана із залученням студентів до конкретної практичної діяльності, під час якої перевіряються вміння застосовувати знання на практиці, формувати уміння і на­вички. Логічно така перевірка випливає із сутності процесу пізнан­ня, в якому практика відіграє спонукальну і контролюючу роль. Здійснюючи практичну перевірку, треба ретельно підходити до підготовки завдань, які б спонукали студентів до застосування знань у практиці. Важливо, щоб ці завдання мали чітку професій­ну спрямованість. Адже в кінцевому підсумку рівень професійної підготовки майбутніх фахівців визначається не лише теоретични­ми знаннями, а передусім вміннями і готовністю застосовувати їх у конкретній практичній діяльності. Визначаючи завдання для практичної перевірки, треба дбати про забезпечення умов для са­мостійної діяльності студентів. Так звана колективна діяльність студентів над розв´язанням практичних завдань (один студент ви­конує завдання на дошці, а інші займаються переписуванням го­тових результатів) не дає бажаних результатів.

Тестова перевірка все більше набуває поширення. Сутність цього методу полягає в тому, що студентам у певному дидактич­ному блоці визначають конкретні завдання (запитання), на які подані альтернативні відповіді. Студент має обрати правильну відповідь. Якщо йти таким спрощеним шляхом, то це може при­зводити до простого вгадування відповіді. Важливо моделювати завдання в такий спосіб, щоб студент аргументував свій вибір відповіді, аналізував, чому інші відповіді він вважає помилко­вими чи неповними. Тестова перевірка може здійснюватися ма­шинним і безмашинним способом.

Наведемо приклад завдання для тестової перевірки знань сту­дентів з педагогіки. Запитання: Чи є здібності людини вродже­ними? Із наведених відповідей виберіть правильну, доведіть по­милковість інших.

Відповіді:

1.  Безумовно. Люди народжуються з різними здібностями. Генетичним кодом зафіксовано розвиток здібностей кожної лю­дини.

2.Здібності є вродженими. Вони повністю залежать від інди­відуальних психічних особливостей батьків.

3.Здібності людини не є вродженими. Здібності — це психічні явища, які утворюються в процесі пожиттєвого формування. Характер і якість здібностей цілком залежать від умов життя людини.

4.Здібності — це психічні якості людини. Народжується лю­дина без психічних якостей. У неї в процесі життєдіяльності є лише можливість розвивати ті чи ті здібності. Це залежить від природних задатків та умов життя.

Викладач вищої школи має володіти повним спектром різно­манітних методів аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів, творчо підходити до їх використання залежно від дидактичної мети, змісту навчального матеріалу, рівня навченості студентів і їх інтелектуального розвитку.

Варто зауважити, що у практиці діяльності педагогів вищої школи широко використовується термін "контроль за навчаль­ною діяльністю". Ми вбачаємо в цьому рудименти авторитарної педагогіки доби тоталітаризму, коли все й усі контролювали, пе­ревіряли, карали і т. д. З розвитком демократичного суспільства, побудованого на засадах гуманізму, доцільно відмовитись від тер­міна "контроль" як відлуння авторитарності.

Питання оцінювання результатів навчальної діяльності сту­дентів було і залишається доволі складним. Певну допомогу в його розв´язанні може надати усвідомлення взаємопов´язаних понять "критерії оцінки" і "норми оцінки".

Критерії оцінки — це ті параметри, відповідно до яких педа­гог оцінює навчальну діяльність.

Норми оцінки — це показники, на які опирається викладач при виставленні оцінки.

Під оцінкою успішності студентів розуміють систему показ­ників, які відображають їх об´єктивні знання та вміння, тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння знань, умінь та навичок відповідно до вимог, що пред´являються програмами.

Оцінка включає в себе бал, тобто цифрову або іншу символіч­ну форму вираження та фіксації оцінювання успішності, оцінні судження — коротку характеристику результатів учіння, їх по­зитивних моментів та недоліків, емоційне ставлення.

Бальна система оцінювання має багату історію. Уже в Києво-Могилянській академії була певним чином відпрацьована систе­ма оцінювання навчальної діяльності та здібностей студентів. Оцінки тоді були такими: "весьма прилежен", "весьма понятен и надежный", "добронадежный", "хорош", "зело доброго ученія", "очень добр", "добр, рачителен", "весьма средствен", "нижесред-ствен", "ниже средствен, плох", "преизрядного успеха", "весьма умеренного успеха", "малого успеха", "понятен, но неприлежен", "понятен, но ленив", "прилежен, но тупого понятия", "понятен, но весьма нерадив", "не худо успевает", "не худ", "не совсем худ", "малого успеха", "непонятен", "не совсем туп", "туп и непонятен", "туп", "очень туп".

Пізніше в школах дореволюційної Росії мали місце різні підходи до оцінювання навчальної діяльності учнів. Так, напри­клад, відповідно до статуту міністерства освіти 1804 р. вводилась система оцінювання успіхів учнів кульками. Із кожної дисциплі­ни директор визначав певне число кульок для з´ясування рівня знань учнів. Найвищий рівень успішності визначався 90 кулька­ми. За статутом 1818 р. рівень знань уже оцінювався за чотири­бальною цифровою системою ("4", "З", "2", "1").

Наприкінці XIX — на початку XX ст. у дипломах та атеста­тах оцінки позначалися словами "відмінно", "вельми добре", "добре", "досить добре", "посередньо", "слабо". Поширювалась та­кож п´ятибальна, семибальна шкала оцінок. Наприклад, семи­бальна: 7 — "відмінно", 6 — "вельми добре", 5 — "дуже добре", 4 — "добре", 3 — "досить добре", 2 — "посередньо", 1 — "слабо".

У радянській школі продовжувалися пошуки критеріїв і форм оцінювання знань, умінь та навичок учнів. У 1918 р. постановою Наркому освіти була відмінена бальна система для оцінювання знань учнів. Відповіді оцінювалися словами "задовільно" і "не­задовільно". Переведення учнів з класу в клас відбувалося на ос­нові успіхів учнів та відгуків педагогічної ради. У 1935 р. повер­нулися до п´ятибальної словесної оцінки знань учнів: "відмінно", "добре", "посередньо", "погано", "дуже погано". Напочатку 1944/45 навчального року словесна система була замінена цифровою ("5", "4", "З", "2", "1"). У1993 р. діапазон оцінювання успішності зву­зили до чотирибального ("5", "4", "З", "2").

Критерієм оцінювання умінь та навичок є точно обрана величи­на, що є визначником якості навчальної діяльності. Обрані критерії мають відповідати цілям і завданням навчання. З вересня 2000 р. в школах України запроваджено 12-бальну шкалу оцінювання на­вчальних досягнень у системі загальної середньої освіти України. У методичному листі Міністерства освіти і науки України таким чи­ном обґрунтовано запровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів: "Динаміка змін, що відбуваються в сучасному світі, вимагає змін у підходах до оцінювання навчаль­них досягнень учнів. Визначення рівня навчального прогресу учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінце­вому результаті повинна не просто дати людині суму знань, умінь чи навичок, а сформувати рівень компетенції.

Поняття компетенції не зводиться ні до знань, ні до навичок, а належить до сфери вмінь. Власне, вміння — це компетенція в дії. Отож, під компетенцією розуміється загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, нахилах, набутих за­вдяки навчанню <...>.

З метою забезпечення ефективних визначників якості на­вчальних досягнень та об´єктивного їх оцінювання в основній та старшій школі вводиться 12-бальна шкала оцінювання, побудо­вана за принципом сумування набутих знань, умінь і навичок з урахуванням зростання рівня особистих досягнень учня".

У цьому ж документі визначені критерії 12-бальної системи оцінювання (табл. 17).

Таблиця 17

 

Рівні компетенції	Ба­ли	Критерії
1	2	3
І.Початковий	1	Учень володіє навчальним матеріалом на рівні елементарного розпізнавання і відтворення окре­мих фактів, елементів, об´єктів, що познача­ються учнем окремими словами чи реченнями
	2	Учень володіє матеріалом на елементарному рівні засвоєння, викладає його уривчастими реченнями, виявляє здатність викласти думку на елементарному рівні
	3	Учень володіє матеріалом на рівні окремих фрагментів, що становлять незначну частину навчального матеріалу
II. Середній	4	Учень володіє матеріалом на початковому рівні, значну частину матеріалу відтворює на репро­дуктивному рівні
	5	Учень володіє матеріалом на рівні, вищому за початковий, здатний за допомогою вчителя логічно відтворити значну його частину
	6	Учень може відтворити значну частину теоретичного матеріалу, виявляє знання і розуміння основних положень, за допомогою вчителя може аналізувати навчальний матеріал, порівнювати та робити висновки, виправляти допущені помилки
III. Достатній	7	Учень здатний застосовувати вивчений матері­ал на рівні стандартних ситуацій, частково ко­нтролювати власні навчальні дії, наводити окремі власні приклади на підтвердження пев­них тверджень
	8	Учень вміє порівнювати, узагальнювати, сис­тематизувати інформацію під керівництвом вчителя, в цілому самостійно застосовувати її на практиці, контролювати власну діяльність, виправляти помилки і добирати аргументи на підтвердження певних думок під керівництвом вчителя
	9	Учень вільно (самостійно) володіє вивченим обсягом матеріалу і застосовує його на прак­тиці; вільно розв´язує задачі в стандартних ситуаціях, самостійно виправляє допущені по­милки, добирає переконливі аргументи на під­твердження вивченого матеріалу
IV. Високий	10	Учень виявляє початкові творчі здібності, са­мостійно визначає окремі цілі власної навча­льної діяльності, оцінює окремі нові факти, явища, ідеї; знаходить джерела інформації та самостійно використовує їх відповідно до ці­лей, поставлених учителем
	11	Учень вільно висловлює думки і відчуття, ви­значає програму особистої пізнавальної діяль­ності, самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту позицію щодо них; без допомоги вчителя знаходить джерела інформації і використовує набуті знання і вміння в нестандартних ситуаціях
	12	Учень виявляє особливі творчі здібності, само­стійно розвиває власні обдарування і нахили, вміє самостійно здобувати знання

Ми більш детально зупиняємося на 12-бальній системі оціню­вання, оскільки проблематичним залишається питання про по­шуки нової системи оцінювання знань студентів.

В історії розвитку школи в різних країнах, та й у колишньо­му Радянському Союзі, мали місце різні підходи до оцінювання знань, умінь та навичок студентів. Нині в Україні діє традиційна словесна чотирибальна система: "відмінно", "добре", "задовіль­но", "незадовільно".

Чи можна визначити загальні вимоги до оцінювання знань, умінь та навичок студентів? Певною мірою можна. Вони необхідні для означення критеріїв оцінювання навчальної діяльності сту­дентів. Конкретно можна вказати на такі вимоги:

1.Глибина розуміння знань, їх повнота.

2.Уміння студента самостійно мислити.

3.Розуміння важливості отриманих знань для встановлення рівня сформованості наукового світогляду.

4.Готовність студента до застосування набутих знань у практиці.

5.Рівень сформованості умінь і навичок.

6.Рівень сформованості культури систематизації наукових знань.

7.Рівень інтелектуального розвитку.

8.Готовність студента здійснювати трансляцію набутих знань.