86(2). Проблема психологічного захисту людини.

Кожен керівник повинен знати психологічний стан робітника на всіх етапах виробничого завдання, усвідомити найбільш тяжкий вид робіт, операцій, які характерні для конкретного робітника, визначи­ти зміст недоліків, що має зміст з боку робітника і коли за часом вони повторюються, усвідомлювати терміни втоми робітника і фор­мувати відповідні заходи і впливи на стан виробничого процесу. Керівник повинен довести робітникові, що необхідність інформу­вання про всі ці недоліки чи наявність стану, що знижує праце­здатність чи підвищує втому та інше для того, щоб мати змогу втру­чатись у відповідний процес з метою забезпечення безпеки.

Психологічний стан робітника можна вважати задовільним, коли він озброєний інструментом свого захисту:

— рівнем навчання;

— знаннями небезпек, їх властивостями і послідовністю виник­нення дії;

— знаннями їх запобігання, придушення уникнення;

— знаннями послідовності виходу з аварійних ситуацій, ознак відповідного стану та іншого.

Крім того, кожен робітник повинен мати накопичений досвід з питань самоконтролю, мати можливість:

— оцінити свою теоретичну і практичну підготовку стосовно своєї роботи;

— оцінити свої знання інструкцій і норм охорони праці і прак­тичні навички для використання безпечних методів виконання ро­боти;

— визначити свій психофізіологічний стан і за такого самопо­чуття звернутися до медичного закладу;

— використати необхідні засоби індивідуального захисту, після перевірки їх справності і придатності для використання;

— перевірити придатність інструменту, робочого місця та іншого.

Відбудова необхідного трудового настрою має бути відпрацьова­на психологічно, шляхом постійного загострення уваги робітника на першу з його потреб щодо визначення стану його робочого місця до початку робіт. З цього приводу велике значення мають збори з робітниками до початку роботи. Коли безпосередній керівник дає виробничі завдання та аналізує стан безпеки на кожному робочому місці.

У процесі виконання робіт керівник повинен здійснювати конт­роль за станом безпеки і координувати роботу працівника. Вимога визначення відсутності небезпек у кінці робочої зміни й інформу­вання керівника створює для робітника передумови для осмислення подальшого удосконалення стану безпеки.

87. Основні положення ергономіки, медико-біологічні та соціальні проблеми здоров’я. Основні визначення здоров’я. Фактори зниження життєдіяльності.

Ергономіка (від грець, ergon — робота і nomos — закон) — науко­ва дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві. Вона вивчає трудову діяльність людини у системі «людина-техніка-середовише» з метою її ефектив­ності, безпеки та комфорту.

Ергономіка виникла у зв'язку зі значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяль­ності людини. За цих обставин різко зросла «вартість» помилки люди­ни при управлінні складними системами. Тому при проектуванні но­вої і модернізації існуючої техніки особливо важливо враховувати мож­ливості і особливості людей, які будуть її використовувати. Вирішуючи задачі такого типу, необхідно узгоджувати між собою окремі рекомен­дації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології та по­в'язувати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльності людини.

Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одер­жати всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості для його удосконалення. Ергономіка вирішує та­кож низку проблем, поставлених у системотехніці: оцінка надійності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психо­логічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей не­рвово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі «людина — техніка», вивчення пристосування та творчих можливостей людини.

Проблемами взаємодії людини та машини займається також інже­нерна психологія, що з'явилась як розділ і психології, і ергономіки, зав­даннями якої є:

■ вивчення впливу психологічних факторів на ефективність системи ЛТС;

■ аналіз функції людини у системі ЛТС, вивчення структури та кла­сифікації діяльності оператора;

■ вивчення процесів переробки інформації людиною-оператором; розробка принципів і методів професійного добору і підготовки опе­раторів у системі ЛТС.

«Здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад». Таке визначення поняття «здоров'я» є найбільш чітким, зрозумілим і повним і охоплює насамперед біологічні, соціальні, економічні, наукові, етичні аспекти даної проблеми.

Індивідуальне здоров'я — абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського бут­тя, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства повинен мати знання про здо­ров'я як біологічну, духовну, соціальну категорію з метою можли­вого проведення оцінки та аналізу свого стану здоров'я, з одного боку, та вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров'я, з іншого.

Здоров'я людини не можна розглядати як щось незалежне, авто­номне. Воно є результатом впливу природних, антропогенних та соціальних факторів. Гігантські темпи індустріалізації та урбанізації за певних соціальних умов можуть призвести до порушення екологічної рівноваги і викликати деградацію не тільки середовища, а й здоров'я людей.