- •1 . Історія становлення науки про політику. Основні напрямки в сучасній політології
- •2. Політика як соціальне явище: її сутність і структура.
- •3. Політичне вчення Платона: модель ідеальної держави та її викривлення.
- •4. Політичне вчення Аристотеля: походження та сутність держави, форми державного устрою.
- •5. Політична думка стародавнього Риму: «змішана» форма державного устрою Цицерона.
- •6. Політична думка Середньовіччя: церква та держава в політичних концепціях Фоми Аквінського та Марсилія падуанського.
- •7. Політична думка Відродження. Політичний реалізм н.Макіавеллі.
- •8. Політичні ідеї англійського Просвітництва
- •9. Політичні ідеї французького Просвітництва
- •10. Соціально-політична доктрина марксизму.
- •11. Політичне вчення м. Вебера
- •13. Основні етапи розвитку політичної думки України.
- •14. Влада: сутність, структура, ресурси, функції
- •15. Легітимність влади. Типи легітимного панування.
- •16. Поняття, структура, функції політичної системи суспільства. Модель політичної системи д. Істона.
- •17. Ефективність і стабільність політичної системи.
- •18. Типологія політичних систем.
- •19. Поняття політичного режиму та його типи.
- •20. Тоталітарний режим: сутність, ознаки, різновиди.
- •21. Авторитарний режим: сутність, ознаки, різновиди.
- •22. Сутність та головні ознаки демократичного режиму.
- •23. Сучасні концепції демократії. Теорія поліархії р. Даля.
- •24. Неопатримоніалізм як тип політичного режиму
- •25. Характерні риси політичного режиму сучасної України
- •26. Теорія третьої хвилі демократизації
- •27. Структурні теорії демократизації. Вплив економіки та релігії на процес демократизації
- •28. Процедурні теорії демократизації. Модель переходу до демократії д. Растоу.
- •29. Феномен «дефектної демократії».
- •30. Поняття, ознаки, функції, концепції походження держави
- •31. Федерація як форма державного утрою. Історичні шляхи форсування федерацій
- •32. Унітарна форма державного устрою: сутність та різновиди
- •33. Республіканська форма державного правління: сутність та різновиди
- •34. Монархічна форма державног правління: сутність та різновиди
- •35.Форма правління в Україні.
- •36. Сутність правової та соціальної держави
- •38. Парламент як інститут представництва та узгодження інтересів.
- •39. Сутність, ознаки, функції та типи політичних партій
- •40. Різновиди партійних систем. Специфіка партійної системи України.
- •41. Групи інтересів.Лобізм.
- •42. Мажоритарна виборча система: поняття, переваги, недоліки
- •43. Пропорційна виборча система: поняття, переваги, недоліки
- •44. Поняття політичної ідеології. Лібералізм та неолібералізм.
- •45. Поняття політичної ідеології. Консерватизм і неоконсерватизм.
- •46. Поняття політичної ідеології. Соціал-демократична ідеологія
- •47. Поняття політичної ідеології. Фашизм та неофашизм
- •48.Поняття та структура політичної культури. Типи політичної культури
- •49.Поняття політичного лідерства. Типи політичного лідерства.
- •50. Політична еліта. Типи політичних еліт.
- •51. Поняття, структура, динаміка та функції політичного конфлікту.
- •52.Основні підходи до аналізу мв(міжнар. Відносин): політичний реалізм і неореалізм.
- •53. Основні підходи до аналізу мв(міжнар. Відносин): неолібералізм.
- •54. Основні підходи до аналізу мв(міжнар. Відносин): світ-системна теорія.
1 . Історія становлення науки про політику. Основні напрямки в сучасній політології
Політологія є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук. Політичні погляди та ідеї існують з того часу, як суспільство набуло державно-організованої форми. Історично першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна. Майже два тисячоліття до нової ери панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного устрою.
З середини першого тисячоліття до нової ери посилюється процес раціоналізації політичних поглядів, вони набувають філософсько-етичної форми. З'являються перші політичні категорії і визначення, а згодом і політичні концепції, започатковуються власне теоретичні дослідження політики. Найвиразніше цей процес проявився у творчості Конфуція, Сократа, Платона і Арістотеля.
Від релігійно-етичної форми політичну науку звільнив Н. Макіавеллі. Він розглядав політичні процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних об'єктивних закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню практичних завдань. Його вважають основоположником політичної науки Нового часу.
Великий внесок у звільнення політики й політичної думки від теології і церковної моралі зробили Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони аналізували проблеми походження, сутності, призначення і форми держави, розробляли теорію суспільного договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права тощо.
Істотний внесок у розвиток політичної науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії і становлення відповідних їм інститутів і норм був зроблений у період Великої французької революції, війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст. У другій половині XVIII — першій половині XIX ст. були сформульовані найважливіші підходи, що стали основоположними в розробленні політичних теорій і концепцій сучасності.
Процес формування й виокремлення політології із загальної системи соціальних і гуманітарних наук та її інституціоналізації припав на кінець XIX — початок XX ст. У різних країнах він відбувався по-різному.
В Німеччині, наприклад, він був пов'язаний із формуванням і розвитком так званої правової школи.
У Франції політологія виникає на межі державознавства, політичної історії та соціології.
У Великобританії значний поштовх формуванню політології надало заснування Лондонської школи економіки і політичних наук при Лондонському університеті. Важливий внесок у становлення сучасної політології зробили такі європейські вчені, як К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето та ін.
У США інтенсивне оформлення політології в самостійну галузь знання розпочалося 1880 р. зі створенням при Колумбійському коледжі (пізніше перейменований у Колумбійський університет) школи політичної науки. Ще 1903 р. у США була створена Американська асоціація політичних наук, яка започаткувала подібні асоціації в інших країнах та в міжнародному масштабі.
В 30 - 50-ті роки центр тяжіння переноситься на емпірично спостережувану політичну поведінку людей, а згодом і на владні відносини між ними. У післявоєнний період розвиток політології був особливо успішним у США. Саме в цій країні розгорнулася так звана біхевіористська революція в соціальних науках, у тому числі й політології. Американським ученим належить також заслуга розробки системного і структурно-функціонального аналізу політики, політико-культурного підходу, порівняльної політології.
У 1949 р. під егідою ЮНЕСКО утворилася Міжнародна асоціація політичної науки, що об'єднала у своїх лавах більшість відповідних національних асоціацій.
Значення політології слід відзначити за двома напрямами: теоретичним і практичним. У процесі її вивчення засвоюються основні поняття, категорії, закономірності, які представляють вихідний теоретичний матеріал для пізнання сфери політики, а також розкривають необхідні зв’язки, вузлові пункти науки, істотні елементи її структури.
Пізнання політики на теоретичному рівні дає можливість з’ясувати й смислову сутність, закономірності, сформувати понятійний апарат і цим самим створити передумови для аналізу її практичних аспектів. На основі пізнання світу політики людина формує своє ставлення щодо неї і свою громадянську позицію. Крім цього політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей та методів, а й мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, приймати правильні й продумані політичні рішення як на підставі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і з допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та фантазії.