50.Вхідні та вихідні бар’єри, їх вплив на економічний стан виробника-учасника ринку.

Поява нових конкурентів приводить до перерозподілу (зменшенню) часток ринку, які раніше належали підприємствам галузі. Це тягне за собою загострення конкуренції і, як наслідок – зменшення цін і зниження рентабельності. Реальність такої загрози залежить від рівня "вхідного бар'єру" і реакції діючих підприємств на появу нових конкурентів.

Той факт, що норма прибутку підприємства на одних галузевих ринках вища, ніж на інших свідчить про наявність економічних та інших перешкод для входу нових підприємств. Ці перешкоди отримали назву "вхідних бар'єрів".

Вхідними бар»єрами можна назвати ліцензування та видача дозволів на певний вид бізнесу, розподіл квот між фірмами, сертифікація обладнання та продукції, різноманітні регламенти ввозу та вивозу ресурсів, тобто ті, які потребують від господарського суб'єкту фінансових витрат та часу. Крім цього виділяють бар'єри, які проявляються у функціонуванні галузевих ринків на яких проводять ту чи іншу промислову, структурно-інвестиційну, податкову, митну та іншу економічну політику.

З розвитком товарно-грошових відносин мають місце нестратегічні бар'єри соціально-економічного характеру. Це насамперед місткість галузевих ринків, яка пов'язана з відповідними параметрами пропозиції та попиту (платоспроможного). Головні фактори, які впливають на висоту вхідного бар'єру, – ступінь товарної насиченості галузевого ринку, наявність купівельної спроможності населення, а також міра активності іноземних конкурентів. Відомо, що при рівних умовах імпортної інтервенції на даному товарному

ринку вхід вітчизняних підприємців значно ускладнюється. Наступним є бар'єр соціально-економічного характеру, який пов'язаний зі станом ринкової інфраструктури. Звичайно, при надійній системі взаєморозрахунків, відпрацьованих механізмах надання страхових послуг, розгалуженій мережі складського господарства, ритмічному функціонуванні

транспортних комунікацій набагато легше фірмі ввійти на обраний ринок. Висоту бар'єру тут можна оцінити як частку витрат фірми на оплату послуг інститутів ринкової інфраструктури в роздрібній ціні її продукції або як відношення цих витрат на виробничі затрати.

Умовами встановлення та утримання монопольної влади є бар»єри для вступу конкурентів до галузі, тобто обмеження, які запобігають появі додаткових продавців на монопольному ринку, а саме: виключні права; патенти, авторські права, ліцензії; власність на всю пропозицію виробничого фактора; ефект масштабу великого вир-ва тощо.

51.Моделі поведінки монополістичного конкурента у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Монополістичні конкуренти не мінімізують витрат, їх рівень виробництва менший за той, що дозволяє мінімізувати середні витрати. Точка довгострокової рівноваги монополістичного конкурента знаходиться ліворуч від мінімуму . Якби фірма збільшила обсяг виробництва, вона могла б знизити середні витрати. Але монополістичному конкуренту невигідно виробляти продукції більше, тому що її прийшлося б продавати за нижчою ціною. Тому галузі часто переповнені фірмами, які функціонують, не досягаючи оптимальної потужності. Надлишкові виробничі потужності і водночас вищі порівняно з конкурентними ціни – ще один наслідок монополістичної конкуренції для суспільства. Ще однією особливістю монополістичної конкуренції є те, що провідну роль у конкурентній боротьбі відіграє нецінова конкуренція, засобами якої є: подальша диференціація продукції – підвищення її якості, поліпшення умов продажу; справна організація реклами. У фірм з’являється можливість контролювати не тільки пропонування, але і попит на свою продукцію.  Значення будь-якої диференціації полягає в тому, що вона є джерелом підвищення прибутковості фірми внаслідок здобуття виробниками обмеженого контролю над цінами на свою продукцію. Завдяки постійному вдосконаленню товару кожна фірма може зберегти чи підвищити попит на свою продукцію і, розширюючи виробництво, збільшити прибуток. З іншого боку, менші порівняно з конкурентними обсяги випуску та вищі ціни на продукцію, неефективність виробництва і розподілу ресурсів, що виникає в умовах монополістичної конкуренції, цілком компенсуються тією вигодою, яку одержують споживачі від розширення можливостей споживчого вибору. Диференціація пристосовує продукт до споживчого попиту. Реклама, навпаки, пристосовує споживчі смаки до продукту. За допомогою реклами фірми сподіваються збільшити свою ринкову частку і знизити еластичність попиту на свою продукцію.  Позитивний вплив реклами вбачають у тому, що вона поширює інформацію про властивості нового продукту, допомагає споживачам зробити розумний вибір, стимулює покращення продукту. Вона вимагає додаткових витрат, але може сприяти здешевленню продукції для споживачів, якщо фірмі вдається скористатися зростаючим ефектом масштабу. Критики реклами наводять так само багато контраргументів.