§ 2. Система монопольних цін

В умовах сучасного капіталізму відбулися істотні зміни у формах прояву закону додаткової вартості. Як йдеться в розділі VIII, на поверхні капіталістичних відносин додаткова вартість виступає в перетвореній формі, у вигляді прибутку. В епоху до­монополістичного капіталізму закон додаткової вартості конкрет­но проявлявся у формі закону середньої норми прибутку. При монополістичному капіталізмі цей закон виступає насамперед як закон монопольного надприбутку. У зв'язку з цим потрібно з'ясу­вати систему цін в умовах сучасного капіталізму.

Панування монополій і утворення монопольних цін

При домонополістичному капіталізмі ринко­ві ціни на товари, що коливаються навколо цін виробництва, складалися залежно від співвідношення попиту і пропозиції під впли­вом нічим не обмеженої конкуренції. В умовах імперіалізму ста­новище інше. На сучасному капіталістичному ринку існують не-монопольні і монопольні ціни. Немонопольні — ціни, по яких продають товари немонополістичні підприємства. Звичайно це такі товари, які виробляють у галузях, де ступінь монополізації порівняно невеликий.

Монопольні ціни в системі ринкових цін сучасного капіта­лізму посідають домінуюче місце. Вони поділяються на моно­польно високі і монопольно низькі ціни. Монопольно високі — ціни, по яких монополії реалізують свої товари. Ці ціни завжди вищі за ціни виробництва і за вартості товарів. Монопольно низькі — ціни на товари, що їх скуповують монополії, як правило, в дрібних товаровиробників. Вони завжди нижчі від су­спільної вартості відповідних товарів. У конкурентній боротьбі монополії іноді вдаються до маневрування цінами в межах різ­ниці між монопольно високими і монопольно низькими цінами. Монопольно низькою є також ціна робочої сили, оскільки, як правило, капіталісти намагаються тримати заробітну плату на рівні, який нижчий від вартості робочої сили.

Як конкретна форма ринкової ціни у сфері панування моно­полій, монопольна ціна істотно відрізняється від немонопольної ринкової ціни. Зміни в русі немонопольних цін, хоч і опосеред­ковані впливом монополій, багато в чому залежать від співвід­ношення попиту і пропозиції. Це співвідношення впливає й на монопольні ціни. Але монополії, хоч і з певними труднощами) можуть навіть в умовах падіння попиту утримувати високі ціни на свої товари; корпорації можуть і в умовах зростаючого попиту нав'язувати немонополістичним підприємцям, і особли­во дрібним товаровиробникам,, низькі ціни на їхні товари. За всіх умов монопольна, ціна є таким грошовим виразом варто­сті, для якого характерне тривале й стійке відхилення ціни товару від його вартості.

Методи впливу монополій на рівень цін

Монопольно високі ціни монополії встанов­люють, домовляючись про фіксацію цін на відповідному рівні. Фірми менших розмірів змушені йти за «лідерами» і продавати то­вари по цінах, встановлених провідними монополіями. Така си­стема «лідерства в цінах» діє й без згоди між монополіями, коли домінуючу роль відіграє одна компанія, яка стає в цьому разі єдиним «лідером», що визначає ціни.

Збереженню монопольних цін на високому рівні створюють загрозу, по-перше, конкуренція з боку сторонніх фірм, не зв'я­заних домовленістю; по-друге, конкуренція з боку іноземного капіталу; по-третє, перевищення пропозиції над попитом. У кон­курентній боротьбі із сторонніми фірмами монополії використо­вують, крім методу маневрування цінами, й такі засоби, як по­збавлення їх джерел сировини, транспорту, кредиту, державних замовлень, скуповування їхніх акцій тощо. Проти іноземних кон­курентів застосовують різні методи гальмування товарного ім­порту. Щоб запобігти підвищенню пропозиції над попитом, моно­полії здійснюють спеціальні заходи, спрямовані на обмеження пропозиції товарів. Вони насамперед обмежують їхнє виробни­цтво, гальмують технічний прогрес. Крім того, захоплюючи дже­рела сировини, монополізуючи патенти на технічні винаходи та віїаукові відкриття і застосовуючи інші методи впливу на супер-?ішків, монополії ставлять перепони припливу нових капіталів у Захоплені ними галузі, перешкоджають організації нових підпри­ємств. Щоб утримати ціни на високому рівні, вони йдуть не тільки на обмеження масштабів розширеного відтворення, а й, ркщо їм це вигідно, на пряме скорочення його.

Монополії обмежують пропозиції товарів, також утримуючи товарні запаси поза ринком і навіть знищуючи їх або вивозячи за кордон по цінах, нижчих, ніж ті, по яких продають їх на внут­рішньому ринку. Одночасно вони форсують попит, продаючи в розстрочку, за допомогою реклами, через створення штучного воєнного попиту, що його пред'являє держава, тощо.

Держава і монопольні ціни

Новим важливим фактором ціноутворення є економічна політика держави, яка впливає на ціни в інтересах монополій. Це здійснює­ться різними способами.

По-перше, держава частково сама, видаючи відповідні закони, встановлює монопольно високі ціни на товари тієї чи іншої га­лузі. Так, у ФРН урядові органи разом із заінтересованими монополіями визначають ціни на вугілля і сіль.

По-друге, важливим фактором встановлення монопольно ви­соких цін є розміщення державних замовлень, коли держава га­рантує монополіям високі ціни на замовлені нею товари. У цьо­му разі ціни складаються не через ринкову конкуренцію, а за домовленістю між монополістичними корпораціями і відповід­ними урядовими органами. При цьому, як правило, за базу об­числення цін беруть найвищі витрати виробництва підприємств цієї галузі. До них належать підприємства немонополістичного сектора, а також підприємства, які хоч і входять до складу мо­нополістичних компаній, але за технічною оснащеністю відносно відсталі. Через те що монополії мають найнижчі витрати вироб­ництва, такий метод встановлення цін забезпечує їм монопольно високий прибуток.

У взаємовідносинах монополій і держави диктат у галузі цін належить монополіям, а роль держави звичайно зводиться лише до санкціонування цін, які встановлюють монополії. Відбуває­ться одержавлення монопольних цін. Якщо ринок певною мірою обмежує монопольні ціни, то держава ці обмеження певним чином розсуває, фіксуючи і зміцнюючи вигідний для монополій високий рівень цін.

Державні замовлення є фактором не тільки встановлення, а й утримання цін на високому рівні. Це пов'язано з тим, що держава систематично придбає значну частину валового націо­нального продукту, а це істотно підвищує загальний попит на товари.

По-третє, встановленню високих цін на товари монополій сприяє політика держави в галузі експорту й імпорту товарів. Вивіз товарів — це один із засобів обмеження пропозиції їх на внутрішньому ринку. Держава стимулює вивіз товарів через екс­портні премії, а також виплати спеціальних субсидій у тих ви­падках, коли товари вивозяться на зовнішні ринки по цінах, ниж­чих, ніж ті, що існують на внутрішньому ринку. Водночас держа­ва через протекціоністську митну політику намагається не до­пустити надмірного зростання пропозиції за рахунок припливу товарів зовні. Усе це дає змогу монополіям відповідних галузей утримувати високі ціни на внутрішньому ринку.

Держава сприяє встановленню і підтриманню не тільки моно­польно високих, а й монопольно низьких цін. Зокрема, товари, вироблені на державних підприємствах (наприклад, вугілля, яке видобувають на державних шахтах, електроенергія, що вироб­ляється иа державних електростанціях), продаються приватним монополіям по штучно занижених цінах, а збитки своїх підпри­ємств держава відшкодовує за рахунок державного бюджету. Це особлива, державна форма монопольно низької ціни.

Хоч для сучасного капіталізму й типове таке державне регу­лювання цін, яке спрямоване на забезпечення високих цін на товари монополій, в окремих випадках державне регулювання цін обмежує їхнє зростання. Це відбувається в періоди, коли інфляція набуває особливо загрозливих для економіки розмірів. Але й при такому регулюванні цін монополіям забезпечені над­прибутки. Незважаючи на інфляцію, яка значно підвищила вар­тість життя, прибутки капіталістичних монополій зростають.

Встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін призводить до модифікації форм прояву закону вартості. Оскіль­ки монополії певною мірою можуть диктувати ціни, вільної гри цій на ринку немає. Конкуренція, яка хоч і загострилася, від­бувається аж ніяк не в однакових умовах для монополій, немо-нополізованих фірм і дрібних виробників. Панування монополій утруднює міжгалузеву міграцію капіталу, бо монополії перешко­джають припливу нових капіталів у галузі, де переважає їхній вплив. Тривалість і рівень відхилення монопольних цін від вар­тості більш значні, ніж в епоху домонополістичного капіталізму.

Проте основою руху і монопольних цін є рух товарних вар­тостей. Панування монополій хоч і підриває, але не ліквідує си­стеми відносин товарного виробництва, яка функціонує в модифі­кованому вигляді; отже, діє й закон вартості. Зокрема, коли в тій чи іншій галузі істотно зростають продуктивність і інтенсивність праці, це спричинює підвищення монопольного прибутку. В про­цесі міжгалузевої конкуренції капітал переливається в більш рентабельні галузі. Опір монополій, що панують у цих галузях, утруднює, але не може запобігти припливу капіталів ззовні.