1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 202.

§ 4. Закон тенденції норми прибутку до зниження

Причини зниження норми прибутку

З розвитком капіталізму загальна норма прибутку має тенденцію до зниження. Цей факт помітили ще буржуазні економісти класичної школи. Але буржуазна політична економія неспро­можна була науково пояснити причину зниження середньої нор­ми прибутку. Адам Сміт, наприклад, вважав, що це відбува­ється внаслідок достатку капіталістів, Рікардо пояснював змен­шення норми прибутку сзаконом зменшення родючості грунту». Буржуазні економісти не змогли пояснити причину зниження норми прибутку, бо вони неправильно розуміли відмінність між постійним і змінним капіталом, ототожнювали додаткову вар­тість з прибутком, не аналізували змін органічної будови капі­талу і висоти норми прибутку.

Вперше науково пояснив це явище К. Маркс. Він створив наукову теорію прибутку і ціни виробництва, розкрив анта­гоністичні суперечності між розвитком продуктивних сил і прагненням капіталістів до одержання максимального прибутку і показав справжні причини зниження середньої норми при­бутку.

Зниження загальної норми прибутку зумовлено підвищенням* органічної будови капіталу. Кожний капіталіст намагається одер­жати не тільки середній прибуток, а й надприбуток. Для цього він використовує технічний прогрес, впроваджує нову техніку, вдосконалює технологію і підвищує продуктивність праці на своєму підприємстві. Об'єктивний результат таких дій —зростан­ня органічної будови капіталу спочатку на окремих підприєм­ствах і в галузях, а потім і в масштабах всього суспільного ви­робництва. При цьому частка змінного капіталу в сукупному суспільному капіталі зменшується, що при незмінній нормі до­даткової вартості призводить до зниження норми прибутку.

В наявності очевидна суперечність: суб'єктивно кожний ка­піталіст заінтересований у привласненні надприбутку і тому він намагається технічно вдосконалити виробництво, а об'єктивно підсумком такої діяльності є підвищення органічної будови су­спільного капіталу і зниження загальної норми прибутку, що зовсім не відповідає його особистій меті. Ця суперечність внутрішньо властива капіталізму і нерозв'язна в межах даного спо­собу виробництва.

Іншою причиною зниження середньої норми прибутку є спо­вільнення обороту суспільного капіталу, що пов'язане, як було вже з'ясовано, із збільшенням основного капіталу і зростаючими труднощами в реалізації товарів. Це призводить до зменшення річної маси додаткової вартості і за інших однакових умов сприяє зменшенню загальної норми прибутку.

Однак зниження загальної норми прибутку не означає, що капіталісти одержують меншу його масу. Маса прибутку зале­жить від норми прибутку і величини авансованого капіталу, вкла­деного у виробництво. З розвитком капіталізму і прискоренням процесу нагромадження розміри сукупного капіталу збільшують­ся часто швидше, ніж зростає його органічна будова. Отже, збільшуються розміри змінного капіталу, тобто абсолютно зро­стає кількість найманих робітників, які навіть при незмінній нормі додаткової вартості виробляють більшу масу прибутку.

Таким чином, процес нагромадження капіталу призводить до подвійного результату: з одного боку, він супроводиться від­носним зменшенням змінного капіталу в зв'язку із зростанням органічної його будови, що призводить до зниження норми при­бутку, а з другого — абсолютним збільшенням змінного капі­талу, а отже, зростанням маси прибутку.

Фактори, що протидіють тенденції норми прибутку до зниження

Тенденція до зниження загальної норми прибутку є об'єктивним законом капіталіз­му. Проте середня норма прибутку знижу­ється не в тій пропорції, в якій зростає органічна будова сукупного капіталу. Від­бувається це тому, що діє ряд факторів, які стримують і ослаблюють зниження загальної норми при­бутку. Закон зниження норми прибутку набирає тим самим лише характеру тенденції.

Однією з основних причин, які стримують зниження загаль­ної норми прибутку, є підвищення ступеня експлуатації найма­них робітників. Збільшення органічної будови капіталу означає зростання технічної озброєності праці, що зумовлює більшу її продуктивність. Внаслідок цього зменшується вартість робочої сили і підвищується норма додаткової вартості. Підвищення ін­тенсивності праці у зв'язку з розвитком машинного виробни­цтва, особливо в сучасних умовах, і подовження робочого дня (запровадження понаднормових годин, скорочення регламенто­ваних перерв тощо) для прискорення обороту основного капіталу і зменшення небезпеки його морального зносу також збільшують ступінь експлуатації робітників і протидіють зменшенню загаль­ної норми прибутку.

Важлива причина, що сповільнює спадання середньої норми прибутку,— зниження заробітної плати нижче від вартості ро­бочої сили. З розвитком капіталізму і зростанням органічної будови капіталу збільшується відносне перенаселення, дедалі більша частина робітничого класу виштовхується з процесу ви­робництва і поповнює резервну армію праці. Зростає пропози­ція робочої сили порівняно з попитом на неї, що дає можливість капіталістам знижувати заробітну плату працюючим, не оплачу­вати повну вартість їхньої робочої сили.

Зниження заробітної плати нижче від вартості робочої сили вигідне капіталістам подвійно: по-перше, за рахунок недоплаче­ної заробітної плати збільшується прибуток; по-друге, капіта­лісти можуть з меншим змінним капіталом експлуатувати більшу кількість робітників і діставати зростаючу масу додат­кової вартості, внаслідок чого загальна норма прибутку збіль­шується.

Істотна причина, що протидіє зниженню загальної норми при­бутку,— зростання відносного перенаселення. Воно, крім тиску на рівень заробітної плати зайнятих у суспільному виробництві, є основою існування технічно відсталих підприємств і галузей, в яких органічна будова капіталу значно нижча від середньої, а оплата праці робітників дуже низька. Обидві ці обставини протидіють зниженню загальної норми прибутку. По-перше, збе­реження технічно відсталих підприємств і галузей стримує зро­стання органічної будови сукупного капіталу і зменшення в ньому частки змінного капіталу, що сповільнює спадання норми при­бутку. По-друге, надзвичайно високий ступінь експлуатації ро­бітників і низька заробітна плата на цих підприємствах забез­печують створення і привласнення більшої суми додаткової вар­тості (в розрахунку на одиницю авансованого капіталу), яка потрапляє в загальне рівняння, і зменшення норми прибутку сповільнюється.

Наступним фактором, який протидіє зменшенню норми при­бутку, є здешевлення елементів постійного капіталу.

Важливе значення в протидії тенденції норми прибутку до зниження має зовнішня торгівля. Вона дає можливість капі­талістам імпортувати з-за кордону дешеву сировину і продоволь­ство, дає змогу знижувати витрати виробництва. По-друге, зов­нішня торгівля дає можливість капіталістам одержувати вели­чезні надприбутки за рахунок продажу товарів по роздутих цінах економічно залежним країнам.

Отже, закон зниження норми прибутку діє не прямолінійно, а як тенденція, що явно виступає тільки за певних обставин і протягом тривалих періодів часу. «...Ті самі причини,— пише К. Маркс,— які ведуть до зниження загальної норми прибутку, викликають протидії, які гальмують це зниження, уповільнюють і почасти паралізують його. Вони не знищують закону, але ослаб­ляють його діяння» ¹.

¹ Маркс #0, Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 244.

Закон тенденції норми прибутку до зниження і розвиток суперечностей капіталізму

Закон тенденції норми прибутку до знижен­ня відбиває глибокі антагоністичні супереч­ності капіталістичного способу виробництва, свідчить про його історичну обмеженість і перехідний характер. К. Маркс науково до­вів, що межі капіталістичного виробництва визначаються не природними законами природи, як намагалися довести деякі буржуазні економісти, а специфічними законами розвитку цього способу виробництва, законами додаткової вар­тості. «Справжня межа капіталістичного виробництва — це сам капітал...» ^!,— писав К. Маркс.

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 25, т. 1, с. 256,

Закон тенденції норми прибутку до зниження насамперед ви­ражає суперечність між метою капіталістичного виробництва — збільшення прибутку — і засобами його досягнення, між розши­ренням виробництва і самозростанням капіталу. Виробництво додаткової вартості — безпосередня мета і визначальний мотив капіталістичного виробництва. У гонитві за її збільшенням ка­піталісти розвивають продуктивні сили, вдосконалюють вироб­ництво і підвищують продуктивність суспільної праці. Це неми­нуче супроводиться зростанням органічної будови сукупного капіталу і зниженням загальної норми прибутку. Засіб—без­межний розвиток суспільних продуктивних сил — входить у не­примиренний конфлікт з обмеженою метою — самозростанням наявного капіталу. Тенденція норми прибутку до зниження тим самим певним чином обмежує розвиток капіталістичного виробництва.

Закон тенденції норми прибутку до зниження підсилює су* пе)гвчність між зростанням виробництва і споживанням. Щоб збільшити масу і норму прибутку, капіталісти прагнуть розши-ритивиробництво і випускати товари в дедалі більших кілько-еОдночасно з цим підвищується органічна будова капіталу і зменшується частка змінного капіталу в сукупному капіталі, що означає відносне скорочення попиту на найману робочу силу. До цього ж призводить прагнення капіталістів перешкодити спаданню норми прибутку за рахунок підвищення ступеня екс­плуатації трудящих, зменшення заробітної плати і зниження їхнього життєвого рівня. Внаслідок цього зменшується частка трудящих у національному доході, скорочується платоспромож­ний попит народних мас, утруднюється реалізація товарів, збіль­шується час обороту капіталу і знижується норма прибутку. Вузький базис народного споживання ставить, таким чином, певдт*межі розширенню капіталістичного виробництва.

Закон тенденції норми прибутку до зниження посилює і за­гострює основну суперечність капіталізму — суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. Капіталісти, прагнучи забезпечити собі високу норму прибутку, вдаються до спеціалізації і концентрації виробництва, до комбінування його. Це веде до посилення взаємозв'язків у всьому господарстві. Рівень усуспільнення капі­талістичного виробництва підвищується, зростає його економіч­на ефективність. Однак привласнення результатів дедалі більш суспільного за своїм характером капіталістичного виробництва залишається приватним, буржуазія збагачується і одержує ве­ликі прибутки, а становище трудящих мас відносно, а іноді й абсолютно погіршується.

Загострення основної суперечності капіталізму неминуче веде до поглиблення всіх інших його суперечностей. Дія закону тен­денції норми прибутку до зниження загострює соціально-кла­сові й економічні суперечності як всередині кожної з капіталі­стичних країн, так і між ними. Прагнення буржуазії забезпе­чити собі зростаючу масу і норму прибутку внаслідок зниження рівня життя трудящих і підвищення експлуатації викликає де­далі більшу відсіч з боку робітничого класу та інших верств трудящого населення, посилює антагонізм між пролетаріатом і буржуазією. Посилюються також суперечності між розвину­тими країнами капіталу і народами країн, що розвиваються. Таким чином, закон тенденції норми прибутку до зниження веде до розвитку і загострення всіх антагоністичних супереч­ностей капіталізму, показує історично перехідний характер капі­талістичного способу виробництва і необхідність його револю­ційної заміни комуністичним способом виробництва.

Критика буржуазних концепцій прибутку

У своїх теоріях прибутку буржуазні еко­номісти прагнуть завуалювати експлуата­торську суть прибутку і тим самим виправ­дати капіталістичний лад.

Ще на початку XIX ст. вульгарний економіст Ж. Б. Сей виступив з теорією «трьох факторів» виробництва. Вона була основою дуже поширеної серед буржуазних економістів теорії «продуктивності капіталу». Ж. Б. Сей твердив, що в усі часи в процесі виробництва беруть участь три фактори: земля, праця і капітал. Вони нібито мають самостійну продуктивність і є дже­релами відповідних видів доходів: земля породжує земельну ренту, праця — заробітну плату, капітал — прибуток. Звідси ви­пливало, що ніхто нікого не експлуатує, кожний одержує свій доход, а прибуток є наслідком продуктивності капіталу. Класо­вий зміст цієї теорії в тому, щоб затушувати джерело додаткової вартості. Пізніше буржуазні економісти розвинули теорію «продуктивності капіталу» в теорію «граничної продуктив­ності».

Теорію «продуктивності капіталу» широко використовують і в сучасній буржуазній політичній економії. її тільки доповнили новими факторами виробництва, такими, як наука, технічний прогрес, держава тощо. Так, американські економісти Ф. Найт і П. Самуельсон вважають, що прибуток — це «тимчасовий доход, який одержують від сміливих і непередбачених технічних нововведень» 1.

¹ Самузльсон П. Зкономика. М., Прогресе, 1964, с. 657.

Висунення технічного прогресу як вирішального фактора зростання прибутку відбиває певні реальні процеси, які від­буваються під впливом науково-технічної революції. Однак ці процеси пояснюються з позицій буржуазної апологетики. Техні­ка, якою б досконалою вона не була, сама ніякої нової вартості не створює. Вона є лише фактором зростання продуктивності праці робітників, а її капіталістичне застосування веде до під­вищення ступеня їхньої експлуатації і здобування більшого прибутку.

Теорія «продуктивності капіталу» неспроможна в усіх її ва­ріантах. По-перше, вона ототожнює капітал і засоби виробни­цтва. Тим часом засоби виробництва самі не є капіталом. Вони стають капіталом тільки в умовах капіталістичного суспільства, перетворюються тут у засоби експлуатації найманої праці.

По-друге, ця теорія приписує засобам виробництва само­стійну продуктивність, що не залежить від праці робітників. Насправді продуктивну силу мають тільки робітники, які ви­робляють матеріальні блага за допомогою засобів виробництва. Звичайно, техніка є найважливішим фактором підвищення про­дуктивності праці людей, дле сама не «охоплена» людською працею і не приведена в рух, вона ніякої самостійної продук­тивності не має.

По-третє, теорія «продуктивності капіталу» змішує вироб­ництво споживних вартостей з виробництвом нової вартості, в тому числі додаткової вартості. Засоби виробництва — необ­хідна умова для створення споживних вартостей, але вони не створюють нової вартості.

По-четверте, помилковим і антинауковим є твердження бур­жуазних економістів про «спадну продуктивність землі» і про «граничну продуктивність» робітників. Навпаки, раціональні до­даткові вкладення капіталу, використання нової техніки і вдо­сконалення технології виробництва, підвищення кваліфікації кадрів зумовлюють підвищення продуктивності суспільної праці І значне зростання ефективності виробництва. І тільки капіта­лістичні виробничі відносини є перешкодою вільному розвиткові продуктивних сил і зростанню результативності суспільної праці.

Класовий зміст теорії «продуктивності капіталу» полягає в спробі довести, що при капіталізмі ніякої експлуатації найма­ної праці немає, а, навпаки, існує гармонія класових інтере­сів і кожний «за законами ринку одержує стільки, скільки ви­робляє».

Буржуазні економісти виступають також з теоріями «чекан­ня» і «риску», видаючи прибуток за винагороду капіталістам, які «ризикують» своїм капіталом, «переживають» і «мучаться» в чеканні ефекту від його вкладення у виробництво.

Усі ці теорії прибутку антинаукові й ідеалістичні. Прибу­ток— об'єктивне економічне явище, створюється він додатковою працею найманих робітниківм ніяк не може виникати з «чекан­ня» і «стримування» капіталістів. Тим більше, що для реальної дійсності характерне не «стримування», а розкіш і зростання споживання буржуазії.

Багато буржуазних економістів трактує прибуток як трудо­вий доход, тобто різновидність заробітної плати. Родоначаль­ником цієї теорії був англійський економіст Джеймс Мілль. її поділяли Ф. Бастіа, А. Маршалл та інші буржуазні економі­сти. Прихильники цієї теорії стверджують, що робітники і капі­талісти є особливими групами трудящих і виконують соціально необхідні функції: робітники — функції безпосередніх виконав­ців, а капіталісти — функції організації та управління виробни­цтвом. Відповідно ті й ті одержують за свої послуги трудові доходи: робітник — заробітну плату, капіталіст — прибуток. Тео­рія трудового доходу використовується з апологетичною метою і сучасною буржуазною політичною економією. Англійський бур­жуазний економіст Р. Ф. Харрод закликає навіть відновити су­спільну повагу до вільного підприємництва, до власників капі­талу, які заробляють прибуток службою, особистим старанням, роботою уяви тощо.

Неспроможність теорій, що трактують прибуток як різновид трудового доходу, полягає насамперед у тому, що тепер капі­талісти не тільки не виконують яких-небудь функцій у безпо­середньому процесі матеріального виробництва, а й, як правило, не управляють підприємствами. Це роблять спеціальні керуючі (менеджери), які служать у капіталістів. Прибуток, всупереч твердженням буржуазних економістів, це не трудовий доход, а неоплачена праця найманих робітників, яку привласнюють капіталісти..

Отже, усі буржуазно-апологетичні теорії прибутку викону­ють «соціальне замовлення» фінансової олігархії: приховати справжнє джерело прибутку та його походження і тим самим завуалювати відносини капіталістичної експлуатації.

Розділ IX

ТОРГОВИЙ КАПІТАЛ І ТОРГОВИЙ ПРИБУТОК, ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ І ПОЗИЧКОВИЙ ПРОЦЕНТ

У попередніх розділах капітал і додаткова вартість, що ви­ражають суть виробничих відносин капіталізму, розглядались у їхньому загальному, не розчленованому на конкретні форми вигляді. Аналізувалися закономірності руху промислового капіталу, виробництва додаткової вартості, перетворення її в при­буток і розподілу останнього між промисловими капіталістами, тобто тими, хто експлуатує робітничий клас безпосередньо в процесі виробництва. Але в умовах розвинутого капіталізму сфера обігу відокремлюється від виробництва і утворює особли­ву галузь прикладення капіталу. Товарна і грошова функціо­нальні форми промислового капіталу відокремлюються від нього, перетворюючись у відносно самостійні торговий і позичковий капітали, які набирають своїх специфічних форм руху. Тому крім промислових капіталістів у буржуазному суспільстві існують ка­піталісти торгові, які реалізують товари на ринку, і позичкові, які здійснюють грошові і фондові операції. Із сферою матері­ального виробництва вони безпосередньо не пов'язані, але разом з промисловими капіталістами беруть участь в експлуатації трудящих і привласнюють частину додаткової вартості у формі торгового прибутку і позичкового процента.

У цьому розділі досліджується суть торгового і позичкового капіталів як частин промислового капіталу, що відокремились від нього, специфіка їхнього обігу, а також механізм розподілу додаткової вартості між промисловими, торговими і позичковими капіталістами. Водночас розглядаються особливості експлуата­ції найманої праці в сфері обігу.