§ 4. Ціна землі як капіталізована рента

Земля не є продуктом людської праці і тому вартості не має. Проте вона — предмет купівлі-продажу, як і усі інші товари при капіталізмі. Як же визначають ціну землі?

Продаючи земельну ділянку, її власник, наприклад фірма, по суті, продає право на одержуваний з неї доход, тобто на рен­ту. Тому очевидно, що капіталістичний власник земельної ділян­ки розлучиться із своєю землею лише тоді, коли одержана вза­мін сума, якщо її покласти в банк або віддати в позичку, прине­се у формі процента доход, що дорівнює ренті. Якби до*од у формі процента був менший від ренти, яку приносить земель­на ділянка, власник землі навряд чи продав би її. З другого боку, покупець земельної ділянки, перш ніж стати її власником, порів­няє суму ренти, яку приносить ділянка, з процентом, який він одержав би, коли б його гроші просто лежали в банку. Таким чином, ціна землі є капіталізована рента.

Ціна на землю підвищується також в результаті зростання розмірів ренти, яка зростає за рахунок диференціальної ренти II, що збільшується внаслідок додаткових вкладень капіталу в зем­леробство і залучення в обробіток нових земель, наприклад розширення плантацій тощо. В умовах сучасного капіталізму зростанню цін на землю сприяють і державно-монополістичні заходи з підтримки сільськогосподарського підприємництва, зокрема штучно високі ціни на землю і сільськогосподарські товари.

У сільському господарстві СІНА, наприклад у штаті Анова. ціна на землю Зросла з 1940 по 1974 р. на 350%, у Великобританії з 1969 по 1976 p.— Іа 158—170%. Підвищення цін на землю збільшує багатство великих земель--них власників, банків, сільськогосподарських монополій.

Землевласники, які живуть за рахунок ренти,— повністю паразитичний клас суспільства. У формі диференціальної рен­ти II земельні власники привласнюють собі результати прогресу продуктивних сил у сільському господарстві. Водночас вони наживаються і на відставанні цієї галузі, на зростанні цін на сільськогосподарські продукти. «Своєрідність полягає в тому,— зазначав К. Маркс,— що разом з умовами, при яких землероб­ські продукти розвиваються у вартості (товари) і разом з умо­вами реалізації їх вартостей розвивається і сила земельної власності привласнювати собі дедалі зростаючу частку цих створюваних без її допомоги вартостей, дедалі зростаюча частка додаткової вартості перетворюється в земельну рен­ту» '.

Між сільськогосподарськими підприємцями і земельними влас­никами є суперечності, пов'язані з боротьбою за привласнення більшої частки додаткової вартості, витискуваної з найманих сільськогосподарських робітників. Проте обидва ці класи єдині в їхньому прагненні посилити експлуатацію трудящих у сіль­ському господарстві.

Характерна риса розвитку капіталізму в сільському госпо­дарстві полягає у витісненні феодальної земельної власності .буржуазною. Аналізуючи аграрне питання в Росії в кінці XIX січ, В. І. Ленін писав: «...розвиток іде явно до створення буржуазної приватної власності на землю. Зменшується приватне землево­лодіння, що дістається в спадщину від дружинників, вотчинни­ків, служилих" людей і т. п. Зростає приватне землеволодіння, що дістається просто за гроші»².

З розвитком капіталізму в сільському господарстві, з одно­го боку, сільськогосподарські підприємці перетворюються в зе­мельних власників, а з другого боку, земельні власники самі стають сільськогосподарськими підприємцями. Коли сільськогос­подарський підприємець одночасно є і власником оброблюваної землі, він, крім звичайного середнього прибутку на капітал, одер­жує додатковий прибуток, який в іншому разі перетворився б у ренту землевласника. Як підприємець сільськогосподарський капіталіст привласнює середній прибуток, як власник землі — надприбуток, що становить основу ренти.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 2, с. І74.

² Ленін В. /. Пови. зібр. творів, т. 17, с. 57,