1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 162.

Середня норма прибутку є відношення сукупної додаткової вартості, створеної усім робітничим класом, до всього су-спільного капіталу, вкладеного в усі галузі капіталістичного виробництва, виражене в процентах. У наведеному вище при­кладі весь суспільний капітал дорівнює 300 (240с + 60v), маса додаткової вартості — 60, а середня норма прибутку — 20% .

Прибуток, одержаний за середньою нормою на авансований капітал, називається середнім прибутком. Його величина залежить від двсх факторів: від середньої норми прибутку і від величини авансованого капіталу в цю галузь.

Утворення середньої норми прибутку означає перерозподіл сукупної додаткової вартості між капіталістами різних галузей за принципом: рівновеликий прибуток — на рівновеликий аван­сований капітал, вкладений у ці галузі. Середній прибуток ще більшою мірою, ніж прибуток, вуалює джерело його виник­нення, бо величина його пропорційна сумі авансованого капіталу.

Було б неправильно вважати середню норму прибутку вели­чиною сталою і точно фіксованою. В кожний певний момент галузеві норми прибутку внаслідок безперервного процесу вирів­нювання їх наближаються до середньої, що існує тільки у ви­гляді загальної і Стійкої тенденції.

Перетворення прибутку в середній прибуток призводить до того, що товари продаються не за вартістю, а по цінах вироб­ництва. Ціна виробництва включає витрати виробництва плюс середній прибуток на авансований капітал. Розглянемо процес утворення середньої нбрми прибутку і перетворення вартості в ціну виробництва на прикладі. При цьому припустимо, щоб не ускладнювати аналізу, що оборот авансованого капіталу в усіх галузях дорівнює одному року і, отже, авансований капітал і витрати виробництва кількісно збігаються. Норма додаткової вартості дорівнює 100%.

У цьому прикладі товари, вироблені в кожній з трьох галу­зей, внаслідок міжгалузевого переміщення капіталів і утворення середньої норми прибутку, продаються вже не за вартістю, а по цінах виробництва. Ціна виробництва в нашому прикладі ста­новить: І00Л+20р=120. Капіталісти третьої галузі, якщо вони продають товари по цінах виробництва, втрачають 10 одиниць додаткової вартості, створеної на їхніх підприємствах, а капіта­лісти першої галузі, з найвищою органічною будовою капіталу, одержують додатковий прибуток, що дорівнює 10. У другій га-лузі, де середня органічна будова капіталу, ціна виробництва збігається з вартістю. Збігається й загальна сума вартості (360) із загальною сумою цін виробництва (360). Це означає, що між­галузева конкуренція веде тільки до перерозподілу сукупної до­даткової вартості між капіталістами різних галузей, але не є якимось новим її джерелом.

Отже, в капіталістичному суспільстві діє об'єктивний еконо­мічний закон середнього прибутку, відповідно до якого сукупна маса додаткової вартості перерозподіляється в процесі реалі­зації між капіталістами різних галузей пропорційно до величин авансованих капіталів, вкладених ними у виробництво. Тому кожний капіталіст одержує не ту додаткову вартість, яка вироб­лена на його підприємстві, а прибуток, що дорівнює величині його авансованого капіталу, помноженій на середню норму при­бутку. І тільки в галузях, що працюють при середніх умовах виробництва, додаткова вартість, вироблена в них, і середній прибуток збігаються. В усіх інших випадках реалізований при­буток і створена додаткова вартість, як і їхні норми,— різні величини.

Утворення загальної, або середньої, норми прибутку і пере­творення прибутку в середній прибуток є не випадкове явище, а об'єктивний процес, зумовлений самим характером капіталі­стичного способу виробництва. Капіталістичне виробництво обо­в'язково повинно прагнути не відстати від загального (серед­нього) рівня розмірів виробництва і технічного оснащення під­приємства, організації праці, застосовуваної технології та інших умов ведення господарства. Врешті-решт треба забезпечити як мінімум середній рівень продуктивності праці і норми прибутку. Інакше капіталісти не одержать потрібної маси прибутку, темпи нагромадження на їх підприємствах сповільняться, фінансовий стан буде нестійким, а в ряді випадків вони не витримають кон­курентної боротьби і розоряться.

З утворенням середнього прибутку основний економічний за­кон капіталізму — закон додаткової вартості починає діяти вже у формі закону середнього прибутку.

Ціна виробництва як перетворена форма вартості

Ціна виробництва є перетвореною формою вартості. Вона відрізняється від вартості товарів і за формою, і за величиною. Вар­тість товару — це уречевлена, абстрактна людська праця, її величина визначається суспільно необхідним робочим часом. Ціна виробництва визначається витратами ви­робництва і середнім прибутком. Обидві частини ціни вироб­ництва зовні пов'язані не із затратами праці, а з капіталом. На поверхні буржуазного суспільства витрати виробництва є затра­тою капіталу, а не праці; здається, що середній прибуток є по­родженням не додаткової праці найманих робітників, а всього авансованого капіталу. Ця видимість закріплюється тим, що ціни виробництва кількісно не збігаються з вартістю.

Однак це аж ніяк не означає, що в капіталістичному госпо­дарстві перестає діяти закон вартості. Хоч ціна виробництва за величиною, як правило, не збігається з вартістю товару, вона не є чимось таким, що зовсім не залежить від вартості. Навпаки, ціна виробництва цілком грунтується на вартості товарів. Отже, закон вартості повною мірою діє в умовах капіталізму, а ціна виробництва є перетвореною формою вартості. Ось докази цього

По-перше, сума цін виробництва товарів у всьому суспільстві дорівнює сумі їхніх вартостей. Незважаючи на те, що одні капі­талісти продають товари по⁴цінах виробництва, які перевищують їхню вартість, а інші — по цінах нижче від вартості, в цілому від­хилення взаємовирівнюються. У нашому прикладі в першій галузі ціна виробництва товарів вища від вартості на 10 одиниць, у третій, навпаки, менше від вартості на таку саму величину, а в масштабі суспільства сума цін виробництва товарів дорівнює сумі їхньої вартості (360 одиниць).

По-друге, ціни виробництва товарів, вироблених при серед­ніх умовах виробництва і при середній органічній будові капі­талу, збігаються з їхньою вартістю. У нашому прикладі в другій галузі з середніми умовами ведення господарства ціна виробни­цтва (що дорівнює 120 одиницям) збігається з вартістю, так що вона тільки за зовнішньою формою відрізняється від вартості товару.

По-третє, зміна величини вартості товарів призводить до зміни цін виробництва. Це зумовлено тим, що обидва елементи ціни виробництва — витрати виробництва і середній прибуток є вартісними величинами і змінюються залежно від зміни величини вартості товарів. Так, з підвищенням продуктивності праці ви­трати виробництва скорочуються, бо при цьому знижується вар­тість споживаних у процесі виробництва засобів виробництва і робочої сили. Водночас підвищення продуктивності праці змен­шує в товарі частку новоствореної вартості, а отже, й частку прибутку в ціні товару.

На середній прибуток також впливають зміни вартості. Чим більше виробляється нової вартості і сукупної додаткової вар­тості, тим вища за інших однакових умов середня норма при­бутку, а отже, й середній прибуток на вкладений у виробництво капітал. При цьому загальна сума середнього прибутку, яку привласнює весь клас капіталістів, збігається з сукупною до­датковою вартістю, яку виробляє весь клас найманих робітників. У нашому прикладі в усіх трьох галузях сукупна додаткова вар­тість і загальна сума середнього прибутку становлять ту саму величину (60 одиниць). «Оскільки сукупна вартість товарів,— писав К. Маркс,— регулює сукупну додаткову вартість, а ця остання регулює,— як загальний закон, що керує коливаннями,— висоту середнього прибутку, а значить загальну норму прибутку, то, очевидно, закон вартості регулює ціни виробництва» 1

По-четверте, вартість товарів не тільки теоретично, а й істо­рично є вихідним пунктом і основою ціни виробництва. К. Маркс показує, що перетворення вартості в ціну виробництва є реаль­ний історичний процес, що відбувається разом з перетворенням простого товарного господарства в капіталістичне.

Таким чином, ціна виробництва не є абсолютно відмінною від вартості категорією. В. І. Ленін, встановлюючи взаємозв'язок цих двох явищ, писав, що в третьому томі «Капіталу» питання про утворення середньої норми прибутку розв'язане на основі закону вартості². Але закон вартості в умовах розвинутого ка­піталізму діє не безпосередньо, а як закон ціни виробництва.

¹ Маркс К.. Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 184.

¹ Див.: Ленін В. А Повн. зібр. творів, т. 26, с. 59—60.

Про так звані "суперечності" між першим і третім томами "Капіталу"

Вчення К. Маркса про середній прибуток і ціну виробництва викладено, як відомо, у третьому томі «Капіталу», який вийшов у світ в 1894 р. Після його опублікування бур­жуазні економісти заявили про те, що нібито між першим і третім томами «Капіталу» існують непримиренні суперечності. Вони твердили, що закон ціни виробництва суперечить закону вартості, а закон середнього прибутку —закону додаткової вартості. Тим самим, на їхню думку, основні теоре­тичні положення, розвинуті в третьому томі, спростовують ідеї, викладені в першому томі «Капіталу». Так, австрійський еко­номіст Е. Бем-Баверк писав, що в першому томі «Капіталу» було доведено визначення вартості тільки працею, що товари не можна обмінювати інакше, як за своєю вартістю. У третьо­му ж томі «Капіталу» стверджується, що товари обмінюються вже не за вартістю, а по цінах виробництва, тобто в зовсім іншому співвідношенні, ніж це визначається співвідношенням уречевленої в них праці. Отже, робив він звідси висновок, третій том «Капіталу» спростовує перший.

Інший буржуазний економіст, Лоріа, заявив, що К. Маркс, нібито, в третьому томі «Капіталу» відмовився від теорії трудо­вої вартості, розробленої в першому томі, і тим здійснив «науко­ве самогубство». Вчення К. Маркса зазнало нібито «повного теоретичного банкрутства».

Слідом за буржуазними економістами опортуністи також ви­ступили проти теорії трудової вартості К. Маркса. Вони нама­галися подати цю теорію не як відображення реальної дійс­ності, а лише як «наукову гіпотезу» і «теоретичну фікцію», не­обхідну для пояснення ціни виробництва і середнього прибутку. Тим самим робилася спроба надати об'єктивним законам вар­тості і додаткової вартості суб'єктивного характеру.

Класовий зміст усіх цих міркувань про «суперечності» «Капі­талу» полягав у тому, щоб спростувати трудову теорію вар­тості К. Маркса, на основі якої він створив учення про до­даткову вартість, що розкриває суть капіталістичної і експлуа­тації.

Насправді між вартістю і ціною виробництва, між законом додаткової вартості і законом середнього прибутку немає ніякої суперечності. Як було вже показано, середній прибуток — це пе­ретворена форма додаткової вартості, яка перерозподіляється між капіталістами за принципом: рівновеликий прибуток — на рівновеликі капітали, вкладені в різні галузі капіталістичного господарства. І оскільки такий перерозподіл додаткової вартості здійснюється в межах сукупної вартості всіх товарів, він не може відмінити дії закону вартості. Таким чином, теорія ціни виробництва і середнього прибутку є продовженням і дальшим розвитком Ідей першого тому «Капіталу».

Незважаючи на те, що твердження буржуазних економістів і опортуністів про «суперечність» між першим і третім томами «Капіталу» марксисти піддали всебічній і аргументованій нау­ковій критиці, сучасні буржуазні апологети знову відроджують необгрунтовану тезу, щоправда в трохи зміненому вигляді. Тепер вони знаходять «суперечність» у тому, що в першому томі «Капі­талу» К. Маркс нібито стверджував, що норма додаткової вар­тості постійно зростає під впливом науково-технічного прогресу, а заробітна плата зменшується внаслідок появи і збільшення резервної армії праці. У третьому ж томі «Капіталу», заявля­ють вони, К. Маркс виходить з незмінної норми додаткової вар­тості і показує, як під впливом ряду факторів зменшується норма прибутку.

Однак і цю «суперечність» між першим і третім томами «Ка­піталу» захисники капіталізму вигадали. К. Маркс переконливо показав, що в умовах капіталізму ступінь експлуатації трудя­щих постійно зростає, а норма прибутку (при зростанні її маси) справді має тенденцію до зниження через деякі фактори. Одно­часно К. Маркс викрив і фактори, які протидіють тенденції норми прибутку до зниження, в тому числі збільшення норми додаткової вартості.

Значення теорії середнього прибутку і ціни виробництва для класової боротьби пролетаріату

Середній прибуток і ціна виробництва ви­ражають відносини між антагоністичними класами — найманими робітниками і капі­талістами і відносини всередині класу капі­талістів, які борються за участь у розподілі додаткової вартості. Д- учення К. Маркса про середній прибуток і ціну виробни­цтва випливають такі важливі висновки. Капіталістична екс­плуатація — це експлуатація робітничого класу всім класом ка­піталістів, бо кожний окремий капіталіст привласнює не ту додаткову вартість, яку створюють його робітники, а частину сукупної додаткової вартості, створеної всім робітничим класом капіталістичного суспільства.

Кожний капіталіст заінтересований у посиленні експлуатації не тільки тих робітників, які працюють на підприємстві, що на­лежить йому, а й робітничого класу в цілому, бо чим вищий ступінь експлуатації трудящих, тим більша маса сукупної додат­кової вартості і, отже, тим вища середня норма прибутку. Саме цим у першу чергу пояснюється класова солідарність буржуазії в її боротьбі проти пролетаріату. Як вказував К. Маркс, «...ми маємо тут математично точне пояснення того, чому капіталісти, виявляючи так мало братерських почуттів при взаємній конку­ренції між собою, становлять в той же час справді масонське братство в боротьбі з робітничим класом як цілим» ^!.

Оскільки робітничому класу протистоять об'єднані сили всьо­го класу буржуазії, йому необхідно протипоставити цьому єдиний пролетарський фронт і свою класову солідарність. Тому робіт­ничий клас не може обмежитися боротьбою тільки проти окре­мих капіталістів — своїх безпосередніх наймачів, він повинен вести класову боротьбу проти буржуазії в цілому. Звідси ви­пливає найважливіше завдання пролетаріату в його класовій бо­ротьбі за своє визволення і перемогу соціалістичної революції — зміцнення єдності дій всього робітничого класу та інших загонів трудящих.

Отже, марксистська теорія середнього прибутку і ціни ви­робництва має дуже важливе значення для робітничого класу. Вона теоретично обґрунтовує необхідність як економічної, так і особливо політичної його боротьби проти всього класу капіта­лістів, проти капіталістичної системи найманого рабства в ці­лому.