Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Паламарчук В.В. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
5.08 Mб
Скачать

1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 14.

Розділ XVIII

ОСОБЛИВОСТІ ДІЇ ЗАКОНУ ДОДАТКОВОЇ ВАРТОСТІ В УМОВАХ СУЧАСНОГО КАПІТАЛІЗМУ

Закон додаткової вартості і в умовах сучасного капіталізму проймає всі сторони капіталістичної економіки і визначає весь хід її розвитку. Водночас у дії цього закону з'явилися нові мо­менти, які й розглянемо в цьому розділі.

§ 1. Нові фактори, що впливають на виробництво і привласнення додаткової вартості

Головні з нових факторів, що впливають на механізм вироб­ництва і привласнення додаткової вартості, такі: а) посилення панування монополій; б) розвиток державно-монополістичних відносин в економіці; в) використання капіталізмом результатів сучасної науково-технічної революції; г) вплив світової системи соціалізму на розвиток капіталізму; д) загострення класової бо­ротьби в капіталістичних країнах.

Використання методів виробництва абсолютної додаткової вартості

Жадоба додаткової праці спонукає капіталістів і в сучасних умовах подовжувати робочий день. З другого боку, боротьба робітничого класу проти зростання експлуатації праці, докорінні зрушення в співвідношен­ні класових сил на міжнародній арені і посилення нестійкості розвитку капіталістичних країн на сучасному етапі загальної кризи капіталізму змушують буржуазію йти на поступки, ско­рочувати робочий час.

Для сучасного капіталізму характерне активне втручання буржуазної держави в трудові відносини. Головне завдання цьо­го втручання полягає в посиленні експлуатації, придушенні ро­бітничого руху, всілякому обмеженні можливостей боротьби ро­бітничого класу за поліпшення умов праці. Водночас побоювання зростання революційних настроїв змушує державу здійснювати часткові вимоги робітничого класу, щоб пом'якшити гостроту класових суперечностей, запобігти переростанню економічної бо­ротьби пролетаріату в політичну і тим самим забезпечити збе­реження і посилення панування монополій. Однією з форм соці­ального маневрування буржуазної держави є закони, що нор­мують тривалість робочого часу. Зовні все має такий вигляд, ніби ці закони покликані захищати інтереси робітників. Насправді законодавство дозволяє капіталістам значно подовжувати робо­чий день.

У США за законом 1938 р. на підприємствах і в установах федерального значення було .введено 40-годинннй робочий тиждень, але передбачені різні винятки. Так, для сезонних галузей промисловості збережена можливість доведення робочого дня до 12 годин без оплати понадурочних. На сільське господарство, рибну промисловість, роздрібну торгівлю цей закон не поши­рювався взагалі.

У ряді капіталістичних країн дозволено подовжувати робочий день у фор­мі використання понадурочної праці. Хоч звичайно понадурочні години опла­чуються в підвищеному розмірі, ця надбавка не може компенсувати того, що в понадурочний час робоча сила витрачається значно більшою мірою, ніж у ме­жах робочого дня нормальної тривалості. І в умовах сучасного капіталізму значна частина пролетаріату страждає від надто тривалого робочого дня.

Таким чином, у сучасних умовах зростання додаткової вар­тості певною мірою досягають прямим подовженням робочого дня. Проте переважне значення мають нині інші методи збагачення капіталістів.

Відносна додаткова вартість у сучасних умовах

В умовах монополістичного капіталізму норма додаткової вартості значно підвищи­лася. Протягом XX ст. вона зросла в 2—3 рази. Оскільки робочий день за цей період в цілому дещо скоротився, очевидно, що в системі методів зба­гачення буржуазії дедалі більшу роль відіграє виробництво від­носної додаткової вартості.

У сучасних умовах відносну додаткову вартість, як і раніше, одержують, скорочуючи частку необхідного і збільшуючи частку додаткового часу в загальній тривалості робочого дня.

Науково-технічну революцію в країнах розвинутого капіта­лізму монополістична буржуазія використовує для посилення екс­плуатації пролетаріату.

Кожне широке технічне переоснащення підприємств прино­сить відповідній монополістичній корпорації нову масу надлиш­кової додаткової вартості. Кінець кінцем сукупний суспільний капітал одержує відносну додаткову вартість. Оскільки левова частка цього капіталу належить монополіям, то саме вони й при­власнюють основну масу відносної додаткової вартості.

Цей процес відбувається в специфічно суперечливій формі. Є фактори, що впливають на вартість робочої сили не тільки в бік її зниження, а й у бік її підвищення. До останніх належать: а) зростання потреб робітничого класу, яке зумовлюється зреш­тою розвитком продуктивних сил і супроводиться розширенням кола продуктів, що їх звичайно споживають робітники. Ці зміни відбуваються завдяки успіхам боротьби пролетаріату проти ка­піталістів. Успіхи боротьби вирішальною мірою зумовлені існу­ванням соціалістичних країн; б) інтенсифікація праці, в резуль­таті якої потрібно більше засобів існування для відновлення робочої сили; в) зростання середнього рівня кваліфікації робіт­ників, пов'язане із застосуванням у виробництві найновішої тех­ніки. Проте притаманна капіталізму тенденція до зростання від­носної додаткової вартості зберігається і в сучасних умовах.

Величезні розміри нагромадженого капіталу і сучасна науко­во-технічна революція дають монополіям небачені раніше мож­ливості для впровадження нової техніки у виробництво. Традиційні стимули, що спонукають капіталістів взагалі, монополії особливо, застосовувати нову техніку, а саме гонитва за надлиш­ковою додатковою вартістю і конкуренція, зберегли своє зна­чення. З'явилися й нові фактори, які змушують монополістичний капітал оновлювати техніку виробництва. Це насамперед еконо­мічне змагання між соціалістичною і капіталістичною системами. Намагаючись відстояти свої позиції в цьому змаганні, монопо­лістична держава стимулюючими заходами заінтересовує при­ватні монополії впроваджувати нову техніку. Водночас моно­польні ціни, обмежена місткість внутрішнього ринку, недованта­ження підприємств та інші такі моменти, створювані самою при­родою монополій, визначають неповне застосування сучасних досягнень науки і техніки в капіталістичному виробництві. Хоча монополістичні підприємства технічно переоснащуються з вели­ким розмахом, розрив між потенціальним рівнем техніки і рів­нем її реального застосування на капіталістичних підприємствах тепер ще більший, ніж на початку цього століття і перед другою світовою війною. Величезну кількість патентів монополії три­мають під спудом і не реалізують, побоюючись знецінення основ­ного капіталу і зниження монопольних цін.

Оскільки поглиблюються суперечності, що заважають вико­ристовувати повною мірою найновіші досягнення науки і тех­ніки для одержання відносної додаткової вартості, капіталісти намагаються підвищувати норму додаткової вартості, всіляко по­силюючи напруженість праці робітників.

Роль інтенсифікації праці у виробництві додаткової вартості

Для капіталістів епохи панування вільної конкуренції головними засобами інтенсифі­кації праці були нагляд і контроль за пра­цею робітників, відрядна оплата праці, збільшення кількості машин, що їх обслуго­вував один робітник, підвищення швидкості руху машин. Ці ме­тоди й тепер доступні кожному капіталістичному підприємцю. Ллє в умовах сучасного капіталізму монополістичний капітал має значно ширші засоби підвищення інтенсивності праці робітників. Прискорюється рух конвейєра, що змушує робітників підви­щувати темп роботи. При конвейєрній системі операції, що їх виконує один робітник, тісно пов'язані з роботою інших; і якщо хтось знизить ступінь напруженості своєї праці — це спричинить деребої в усьому виробничому процесі.

Широко використовуються види механізації і автоматизації виробництва, які дають змогу добитися найбільшої інтенсивності праці.

Застосовується хронометраж трудових операцій з урахуванням часу, потрібного для кожного руху робітника. Запроваджу­ються системи заздалегідь розроблених норм рухів, наприклад .обов'язкові для робітників схеми рухів правої і лівої руки.

Запроваджуються складні «преміальні» форми заробітної плати і системи так званої аналітичної оцінки видів робіт, де кожний показник класифікації роботи оцінюється відповідним балом, а робітник повинен напружувати всі сили, щоб добитися такої суми оцінних балів, яка б забезпечувала йому хоча б мінімаль­ний заробіток.

Організовується суперництво між робітниками і бригадами робітників для прискорення темпів роботи. На підприємствах на­саджується атмосфера так званих «людських відносин». За цим благозвучним терміном криються різноманітні демагогічні при­йоми, розраховані на залучення самих робітників до розробки і здійснення різних методів інтенсифікації праці.

Оскільки підвищення інтенсивності праці веде до зменшення частки необхідної і до зростання частки додаткової праці в усій масі праці, яку затрачають протягом робочого дня, то виходить такий самий результат, що й при виробництві відносної додат­кової вартості. Проте як форма прихованого подовження робо­чого дня інтенсифікація праці понад її нормальний рівень озна­чає виробництво абсолютної додаткової вартості.

Монополісти, удосконалюючи організацію виробництва і пра­ці, керуються насамперед гонитвою за максимумом додаткової вартості.