1 Брежнєв л. /.Ленінським курсом, т. 6, с. 56ft»

Великий Жовтень відкрив еру існування соціалістичного су­спільства. Імперіалізм перестав бути системою, що охоплює весь світ. Усе це означало докорінну, якісну зміну співвідношення Дшл, з одного боку, тих, що борються за соціалізм, а з другого — тих, що виступають за збереження імперіалізму.

Під могутнім впливом Великої Жовтневої соціалістичної Інволюції відбулися революційні виступи пролетаріату в Німеччині, Угорщині та в інших країнах. Пізніше імперіалізму вда­лися тимчасово зупинити революційну хвилю в ряді капіталі­стичних країн. Проте він не був здатний перешкодити утвер­дженню і розвитку диктатури робітничого класу в нашій країні, перетворенню СРСР у могутню індустріальну державу і оплот світового прогресивного розвитку.

Економічне змагання соціалізму і капіталізму, яке розпоча­лося вже на першому етапі загальної кризи світової капіталістичної системи, свідчило про докорінні переваги соціалістичної системи. В СРСР у середині 30-х років було побудовано соціа­лізм.

Перший етап загальної кризи капіталізму характеризувався початком кризи колоніальної системи імперіалізму. Вона вияви­лася в розгортанні національно-визвольного руху. Причини кри­зи колоніальної системи корінились у різкому загостренні супе­речностей між метрополіями і колоніями. Пролетаріат, який фор­мувався в колоніальних і залежних країнах, в союзі з селянством піднімався на боротьбу проти панування колонізаторів-імперіа-лістів. Цю боротьбу підтримувала й та частина національної бур­жуазії, яка зазнавала гноблення іноземного капіталу.

Велика Жовтнева соціалістична революція сприяла посилен­ню національно-визвольного руху. Вона залучила в загальний потік революційної боротьби народи колоніальних і залежний країн. Успішне розв'язання національного питання в СРСР, що привело до ліквідації не тільки політичної, а й економічної нерів­ності всіх націй у країні, стало натхненним прикладом у визволь­ній боротьбі мільйонів пригноблених народів.

На першому етапі загальної кризи капіталізму перемогла ре­волюція в Монголії. Відбулися прогресивні виступи в Індії, Ко­реї, розпочалася революція в Китаї. Піднесення національно-визвольного руху спостерігалося в Марокко, Сірії, Індонезії, У ряді колоніальних і залежних країн були створені марксист­сько-ленінські партії.

Усі суперечності економіки капіталізму загострились. Поси­лилися її нестійкість і загнивання. Так, у 20-х і 30-х роках по­стійно був великий розрив між можливостями виробничого апа­рату і місткістю капіталістичного ринку. Загострення проблеми ринку призвело до виникнення хронічного недовантаження під­приємств і постійного масового безробіття.

Посилення нестійкості капіталістичної економіки призвело до того, що частішими стали економічні кризи, які мали місце в. 1921—1923, в 1929—1933 і в 1937—1938 pp. Світова економічна криза 1929—1933 pp. була найбільш глибокою і руйнівною в іс­торії капіталізму. В CIIIA промислове виробництво скоротилося на 48%. Капіталістичний світ охопила виняткова за гостротою тривала аграрна криза. Мільйони трудящих, вражені затяжним безробіттям, зубожіли. Надзвичайно загострилися соціальні кон­флікти. Монополістичний капітал Німеччини, Італії і Японії став на шлях фашизму і різкого посилення мілітаризації економіки, підготовки нової імперіалістичної війни за переділ світу.

Другий етап загальної кризи капіталізму

У кінцевому підсумку розвиток загальної кризи капіталізму призвів до другої світо­вої війни. Закономірним наслідком загост­рення всіх суперечностей капіталістичної системи в період і після другої світової війни був фронтальний прорив імперіалістичного ланцюга. Народно-демократичні революції в ряді країн Європи і Азії переросли в соціалістичні революції. Диктатура робітничого класу вийшла за межі однієї країни і перетворилась у таку, що реально існує, інтернаціо­нальну силу. Соціалізм перетворився на світову систему.

«Розгром фашизму і японського мілітаризму в ході другої світової війни, перемога соціалістичних революцій у ряді країн Європи і Азії прискорили світовий розвиток. Революційний про­цес, початий Великим Жовтнем, досяг якісно нового рубежу: сформувалася світова система соціалізму. Відбулася докорінна зміна співвідношення сил на міжнародній арені. Могутність І приклад світового соціалізму примножили революційні можли­вості міжнародного робітничого класу, сприяючи прогресові всьо­го визвольного руху» 1

¹ Про 60-у річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Поста-■ова ЦК КПРС від ЗІ січня І977 року. К., 1977, с 16.

На цьому етапі загальної кризи капіталізму економічне зма­гання розгортається вже між двома світовими системами. Пере­ваги соціалізму виявились у більш високих темпах зростання економіки світової соціалістичної системи порівняно з капіта­лізмом, у зростанні частки країн соціалізму в світовій промис­ловій продукції.

Криза колоніальної системи імперіалізму почала переростати в розпад цієї системи. Китай, Північна Корея і Північний В'єтнам скинули з себе колоніальне ярмо і порвали з капіталістичною системою світового господарства. Нові суверенні держави утво­рилися в цих країнах у формі народної демократії, яка відкрила шлях до соціалістичної перебудови суспільства. Ці країни стали частиною світової соціалістичної системи.

В деяких інших колишніх колоніальних країнах внаслідок історичних умов, що склалися, керівництво національно-визволь­ною боротьбою опинилося в руках національної буржуазії. Ви­зволення від колоніального гноблення супроводилося тут утво­ренням буржуазно-парламентських республік. Ці країни, хоч і скинули з себе ярмо колоніалізму, ще залишилися в системі сві­тового капіталістичного господарства. Національно-визвольна боротьба, що розгорнулася, продовжувала повсюдно руйнувати політичну надбудову колоніалізму.

Наслідки другої світової війни дуже вплинули на економіку Імперіалістичних держав. Ще більше скоротилася сфера пану­вання світового капіталізму, оскільки він втратив частину тери­торії, де міг неподільно господарювати, а ряд колишніх колоній добився політичної самостійності. У США в 1948—1949 і 1953— 1954 pp. спостерігалися кризи надвиробництва. Часткові еконо­мічні кризи відбулися в 1949 р. в Японії, Канаді, Франції; у 1951—1952 pp. вони охопили Англію, Швецію, Бельгію, Данію і Грецію. Науково-технічна революція, що розпочалася, спричи­нила масове оновлення основного капіталу. Посилилося втручання буржуазної держави в економіку. В цілому зросла не­рівномірність розвитку країн і галузей виробництва, загострилися суперечності, пов'язані з структурними змінами капіталістичної економіки, поглибився антагонізм між працею і капіталом. Про­довжувала посилюватись хронічна нестійкість капіталістичної економіки. Далі розвивався державно-монополістичний капіта­лізм у головних імперіалістичних країнах.

На другому етапі загальної кризи капіталізму дальше на­ростання суперечностей монополістичного капіталізму найяскра­віше виявилося в мілітаризації економіки багатьох імперіалістич­них країн, і насамперед США. Мілітаризація стала одним з го­ловних засобів, які американський монополістичний капітал використовує для стимулювання зростання виробництва і анти-кризового регулювання економіки. Розширення масштабів мілітаризації пов'язане також з далекосяжною політичною метою — змінити співвідношення сил на користь капіталізму розв'язуванням війни проти соціалізму. Проте ці авантюри­стичні задуми зазнали повного провалу.

Третій етап загальної кризи капіталізму

З другої половини 50-х років розпочався тре­тій етап загальної кризи капіталізму, який триває й нині. Перехід до нього зумовлений дальшою зміною співвідношення сил між світовим соціалізмом і світовим капіталізмом на користь соціа­лізму. Зміцніли економічні позиції світової системи соціалізму у світовому економічному змаганні з капіталізмом. Водночас далі поглибилися внутрішні економічні й соціальні суперечності ка­піталізму.

Нині основні риси загальної кризи капіталізму мають такі конкретні прояви.

По-перше, світова система соціалізму перетворюється у вирі­шальний фактор розвитку людства.

Країни світової соціалістичної системи успішно будують со­ціалізм. В економічному змаганні з капіталізмом соціалізм ви­явив себе як найдинамічніша економічна система в світі. Країни соціалістичної співдружності йдуть разом, допомагаючи одна одній, об'єднуючи зусилля, знання, ресурси для найшвидшого руху вперед. В СРСР збудовано розвинуте соціалістичне су­спільство; деякі з соціалістичних країн приступили до будівни­цтва розвинутого соціалізму.

По-друге, настав крах колоніальної системи імперіалізму. Він поширився на Африканський континент і країни Латинської Америки. Характерною особливістю національно-визвольного руху в сучасній історичній обстановці стала боротьба колишніх коло­ній за ліквідацію панування іноземного монополістичного капі­талу, за ліквідацію економічної відсталості. Деякі країни стали на некапіталістичний шлях розвитку.

По-третє, виявилися нові риси в розвитку сучасного імперіа­лізму, що намагається пристосуватися до умов боротьби двох суспільних систем, до вимог науково-технічної революції. Най-характернішою з них стало посилення розвитку державно-моно-полістичного кдпіталізму, що призвело не тільки до загострення всіх попередніх суперечностей, а й до появи нових. «Це — насам­перед суперечність між незвичайними можливостями, що їх відкриває науково-технічна революція, і перешкодами, які капіта­лізм висуває на шляху їх використання в інтересах всього су­спільства, спрямовуючи більшу частину відкриттів науки і вели-иезні матеріальні ресурси на воєнні цілі, марнуючи національні багатства. Це — суперечність між суспільним характером сучас­ного виробництва і державно-монополістичним характером його регулювання. Це — не тільки зростання суперечності між пра­цею і капіталом, але й поглиблення антагонізму між інтересами величезної більшості нації і фінансовою олігархією» ¹. Розвиток державно-монополістичного капіталізму не запобіг посиленню нестійкості економіки, криз надвиробництва і валютно-фінансо­вої системи імперіалізму.

Економічна криза, яка почалася в 1974—1975 pp. і яку можна порівняти за своєю силою тільки з кризою початку 30-х років, не тільки вразила всі основні центри світового капіталістичного господарства, а й переплелася з кризовими явищами в усіх сфе­рах життя капіталістичного суспільства. Усе це свідчить про те, що процес дальшого поглиблення загальної кризи капіталізму триває.

$ 3. Перетворення соціалізму у вирішальний фактор розвитку людства.

Мирне співіснування держав з різними соціальними системами

Внаслідок того, що від капіталізму відійшли ряд країн Євро-м і Азії, перемогла соціалістична революція на Кубі, соціалі­стична система розширилася і нині охоплює більше ніж 26%' території і становить майже третину населення світу. На капіта­лістичні країни в Європі припадає 35% території і близько 52%' населення, в Азії — 36% території і 55% населення світу. Ка­піталізм втратив величезні природні ресурси. Монополістичний капітал уже не може використати країни, які відійшли від капі­талістичної системи світового господарства, як ринки збуту то-рарів по монопольних цінах і як сфери застосування капіталу для одержання найвищого прибутку.

Сфера економічної експансії імперіалістичних держав істот­но скоротилася. Швидкими темпами зростає промислове вироб­ництво в країнах світової соціалістичної системи. Збільшується Пастка СРСР та інших соціалістичних країн у світовому експорті машин та іншого устаткування. Соціалістичні країни виступа­ють на світовому ринку не тільки постачальниками, а й покуп­цями ряду товарів. Усе це сковує монополістичний диктат цін на світовому ринку.