1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 365.

Дослідження особливостей імперіалізму привело В. І. Леніна до незаперечного висновку про те, що політика імперіалізму, яка випливає з корінних основ його економіки, є політикою підго­товки і розв'язування світових воєн за переділ уже поділеного світу. США, Німеччина і Японія, які спізнились до поділу «віль* них» земель, стали ініціаторами боротьби за цей переділ.

Початок епохи монополістичного капіталізму ознаменували три «малі» війни, які стали прелюдією світової імперіалістичної бойні. США у війні 1898 р. з Іспанією захопили значну частину її володінь у Вест-Індії і Тихому океані. Німеччина скористалася англо-бурською війною 1899—1902 pp., щоб

Гюгорнути експансію в сфері британських колоніальних володінь в Африці на Близькому Сході. Японія в 1904 р. напала на Росію, захопила в неї південну частину Сахаліну і розширила сферу свого впливу в напівколо­ніальному Китаї.

Боротьба за переділ світу не зводиться тільки до загарбання економічно відсталих країн. «Для імперіалізму,— писав В. І. Ле-нш,— характерне якраз прагнення до анексування не тільки аг­рарних областей, а навіть найбільш промислових...»¹ Історія переконливо підтвердила ці слова. Гітлерівська Німеччина по­чала свою агресію загарбанням промислово розвинутих країн Європи.

Епоха імперіалізму стала періодом розгулу мілітаризму і воєн. Через два десятиріччя після першої світової війни імперіа­лізм розв'язав другу світову війну. Після цієї війни склалися нові історичні умови існування імперіалізму. Утворення й роз­виток світової соціалістичної системи, піднесення робітничого руху в капіталістичних країнах, розпад колоніальної системи імперіалізму і перехід раніше пригноблених народів на шлях самостійного розвитку, масовий рух прихильників миру — усе це дає можливість відвертати нову світову війну. Ця можли­вість породжена зростанням сил соціалізму і миру, але аж ніяк не зменшенням агресивності імперіалізму. В сучасних умовах агресивність войовничих кіл імперіалізму виявляється насампе­ред у політиці неоколоніалізму і мілітаризму, в тих аспектах цієї політики, «які загрожують свободі і незалежності народів, явля­ють собою грубе втручання в їх внутрішні справи на боці сил гноблення і реакції» К Основна мета неоколоніалізму полягає в розширенні сфери розвитку капіталістичних відносин, масшта­бів монополістичної експлуатації.

Сучасний мілітаризм спрямований насамперед проти країн соціалізму і революційних сил у капіталістичному світі. Гонка озброєнь стала повсякденним станом імперіалізму.

Агресивність імперіалізму закладена в його природі. Зміню­ються лише форми її прояву. Зростання сил соціалізму і миру сковує здійснення агресивних планів імперіалізму. Проте небез­пека війни не зникла.

§ 4. Система світового капіталістичного господарства

Утворення і суть світового капіталістичного господарства

З переходом до імперіалізму завершується утворення світового капіталістичного госпо­дарства. Велике виробництво, що переросло національні межі, становить його матеріаль­ну основу, фінансова олігархія — провідну класову силу; вивіз капіталу і товарів, економічний поділ світу союзами капіталістів, територіальний поділ світу імперіалістичними державами — най­важливіші засоби формування і утвердження панування фінан­сової олігархії над світом.

«Капіталізм,—писав В. І. Ленін у 1920 p.,— переріс у все­світню систему колоніального гноблення і фінансового приду­шення жменькою «передових» країн гігантської більшості насе­лення землі» ². Десятиріччя, які минули з того часу, стали епохою краху капіталізму. Система капіталізму перестала бути всесвіт­ньою, всеосяжною. Виникла і розвивається світова соціалістична система. Капіталістичне господарство із всесвітнього, що охоплює всю земну кулю, перетворилось у світове, сфера дії якого стала значно вужчою. У зв'язку з цим сталися зміни в механізмі світового панування фінансової олігархії.

¹ Матеріали XXV з'їзду КПРС, с. 23.

² Ленін В. L Повн. зібр. творів, т. 27, с. 287.

Міжнародні економічні відносини імперіалізму

Економічні зв'язки між країнами світового капіталістичного господарства здійснюють­ся через міжнародний рух капіталів, това­рів, робочої сили, золотовалютних ресурсів. Оскільки вивіз капіталів, товарів, міграція трудових ресурсів за національні межі держав спричинюються внутрішніми суперечностями економіки коленої країни, міжна­родні економічні відносини імперіалізму є своєрідним вузлом цих суперечностей і тим самим стають слабкою ланкою всієї капіталістичної системи.

Вивіз капіталу — одна з корінних особливостей світового ка­піталістичного господарства. В умовах імперіалізму виникає сві­товий ринок капіталу на основі його експорту та імпорту. Наса­джуючи капіталістичне виробництво в країнах, що відстали в своєму історичному розвитку, вивіз капіталу є основним засобом залучення їх на шлях капіталізму. Кожна така країна перетво­рюється в ланку єдиної системи світового капіталістичного гос­подарства, в один з елементів механізму відтворення монополі­стичного капіталу.

Крім вивозу капіталу, міжнародні економічні відносини ка­піталізму включають зовнішню торгівлю. Капіталізму завжди була властива тенденція до зростання виробництва того чи ін­шого товару, до просування його за межі національного ринку. Тому епоха капіталізму була періодом швидкого розвитку світо­вої торгівлі. З переходом до імперіалізму завершується утворен­ня світового капіталістичного ринку.

Монополістичний капіталізм не просто збільшив міжнародні потоки товарів. Він, з одного боку, спеціалізував виробництво більшості країн, втягнутих в орбіту світового капіталістичного господарства, на виробленні мінеральної або сільськогосподар­ської сировини для центрів світового капіталізму, а з другого боку, зосередив основну масу промислового виробництва в імпе­ріалістичних країнах. Тому в експорті країн, які зазнали коло­ніальної експлуатації, і в сучасних умовах значну роль відіграє невелика кількість тих чи інших сировинних продуктів.

Потоки сировини в розвинуті капіталістичні країни і зустріч­ні потоки промислових товарів в економічно слаборозвинуті країни стали характерною рисою світової торгівлі. Переважаючу роль у світовій торгівлі відіграють сім головних країн монопо­лістичного капіталізму. В них проживає менше 'А населення капіталістичного світу, але вони тримають у своїх руках 7г сві­тової торгівлі.

Важливу роль у системі світового капіталістичного госпо­дарства відіграє міжнародна міграція робочої сили. Початок її розвитку був покладений ще в період домонополістичного капіталізму. Вона була породжена багатьма причинами — економіч­ними, політичними, релігійними тощо. Основна з них полягає у відносному перенаселенні, властивому капіталізму. Кожна з форм цього перенаселення — плинна, прихована, застійна —мо­же породжувати потік емігрантів, які шукають в інших країнах можливість прикласти свою працю і знайти засоби до існування. В умовах монополістичного капіталізму міграція робочої сили в межах капіталістичної системи світового господарства є одним із засобів забезпечення монопольного прибутку.

Валютні відносини в межах світової капіталістичної системи господарства виникають на основі експорту товарів і капіталу, в зв'язку з наданням різних так званих міжнародних послуг, їхні результати відбиваються в платіжних балансах. Сучасна валютна система імперіалізму перебуває в стані глибокої кризи (докладно це питання розглянуто в розд. XX).

Колоніальна система монополістичного капіталізму

Колоніальна система імперіалізму є особ­ливою частиною капіталістичної системи світового господарства. Це система антаго­ністичних виробничих відносин між імперіа­лістичними державами і мільйонами наро­дів поневолених ними слаборозвинутих країн.

Основоположники марксизму-ленінізму розрізняли два типи колоній. Одним з них були поселення вихідців з метрополії. Приклад такої колонізації дає історія США, Австралії, Нової Зеландії, Канади. Переселенці прагнули перенести на «вільні» території і свою економічну систему. Переселенські колонії швид­ко перетворювались в економічно розвинуті країни. Другий тип колоній — країни, де маса основного населення поневолюється і експлуатується іноземними загарбниками. Приклади таких ко­лоній дають країни Азії і Африки. Для імперіалізму характерні колонії другого типу.

Основним засобом утворення колоній завжди було відкрите насильство, збройні територіальні загарбання. Політичне насиль­ство було основним засобом економічної експлуатації поневоле­них народів; загарбники примушували їх платити податки, пра­цювати на поневолювачів і т. ін.

Монополістичний капітал змінив основи колоніалізму. Він розширив масштаби територіальних загарбань до поділу всього світу, чого не могла зробити жодна з суспільно-економічних фор­мацій, які існували раніше. Одночасно імперіалізм створив нові засоби експлуатації, що грунтуються на істотній відмінності в рівнях економічного розвитку поневолювачів і поневолених. Цими засобами насамперед були вивіз товарів і особливо вивіз капі­талу.

Вивіз у колонії товарів, вироблених на технічно передових фабриках метрополій, перешкоджав розвитку в колоніальних країнах традиційного національного виробництва, яке не могло конкурувати з іноземною фабричною промисловістю. Виникнення власної національної промисловості дуже утруднювалось. Тим самим економічний механізм капіталістичного світового гос­подарства увічнював економічну відсталість колоніальних воло­дінь імперіалістичних держав.

Вивіз капіталу призвів до створення і розвитку в колоніаль­них і залежних країнах лише галузей виробництва, що постав­ляли товари для потреб метрополій. Скільки буде куплено цих товарів і по яких цінах — вирішували колонізатори. Однобічна спеціалізація економіки призвела до того, що промислові товари, необхідні для власного споживання, колоніям доводилося купу­вати в іноземних монополій по монопольно високих цінах. Таким чином, весь процес відтворення в колоніях, рівень національ­ного доходу цих країн, умови життя населення залежали від мо­нополістичного капіталу метрополій, що зумовило неможливість самостійного розвитку відсталих народів.

Отже, капіталістична система світового господарства відтво­рювала економічно відносини колоніального рабства.

Наочним прикладом цього є доля народів Латинської Америки. Країни Латинської Америки скинули політичну владу іспанських і португальських колонізаторів близько півтора століття тому, на початку XIX ст. Проте ско-номічний механізм колоніального поневолення, притаманний світовому капіта­лістичному господарству, не дав їм можливості протягом тривалого часу покін­чити з відсталістю і залежністю від імперіалістичних країн.

Характерним для системи світового капіталістичного госпо­дарства став поділ країн капіталістичного світу на економічно передові і відсталі. Глибокі відмінності в рівні розвитку, що [склалися між країнами капіталістичного світу на початок епохи імперіалізму, перетворились у безодню, яку важко подолати.

За даними Організації Об'єднаних Націй, якщо економічно відсталим країнам удасться забезпечити щорічний приріст національного доходу в 5%, то для досягнення сучасного рівня економічного розвитку Західної Європи їм потрібно буде 80 років, а Сполучених Штатів Америки —120 років. Най­менш розвинутим країнам для цієї мети потрібно 200 років.

Ленінська характеристика імперіалізму виділяє три форми колоніального поневолення, типові для монополістичного капіта­лізму,— колонії, напівколонії і залежні країни. Різноманітність форм колоніального поневолення пов'язана з різноманітністю за­собів, якими володіє для цієї мети монополістичний капітал.

Колонії — країни, в яких встановлена політична влада поне­волювачів, що забезпечує необмежену економічну експлуатацію цих країн.

Напівколонії—країни, формально політично незалежні, але вв'язані міжнародними нерівноправними договорами з імперіа­лістичними державами. Наприклад, договір між США і Пана­мою про передачу частини території останньої для проведення Панамського каналу поставив Панаму в залежне становище від (американського імперіалізму. Договори про створення іноземних військових баз на територіях напівколоній нерідко перетворю­ють відсталу країну в економічну вотчину і політичне знаряддя імперіалізму.

Залежні країни — держави, які поневолюються і експлуату­ються економічними методами панування монополістичного ка­піталу.

Ці форми колоніального поневолення забезпечували імперіа­лістичним державам ринки збуту товарів, джерела сировини, сфери застосування капіталів, воєнно-стратегічні плацдарми і резерви поповнення армій. Колоніальна система монополістич­ного капіталізму, в якій переважали колонії, була найбільшою системою колоніального рабства, що охопила більшу частину народів нашої планети. Вона поєднувала експлуатацію, яка грун­тується на прямому примусі, з формами економічного закаба-лення.

Роль колоній у системі світового капіталістичного господар­ства не була незмінною протягом усієї історії імперіалізму. Три­валий час колонії постачали метрополії гірничорудну і сільсько­господарську сировину, поглинали надлишкові товари спожив­чого призначення, надлишкові капітали і надлишкове населення, забезпечували імперіалістичні країни вигідними стратегічними плацдармами і дешевим гарматним м'ясом.

Ще на початку 50-х років нинішнього століття капітал США, Англії і Франції контролював приблизно 73% всіх запасів нафти, розвіданих в еко­номічно слаборозвинутих країнах, 72 — запасів природного газу, 90 —заліз­ної руди, 90 —хромової руди, 87 —нікелю, 100 —молібдену, ванадію, ртуті, 83 — міді, 93% — свинцю і т. д.

У 1913—1944 pp. із загальної суми зарубіжних капіталовкладень імпе­ріалістичних держав, що становила 44 млрд. дол., у колоніях було вміщено 25,2 млрд. дол., тобто приблизно 3/5 загального обсягу.

Експорт капіталу в колонії сприяв насадженню там капіта­лізму і капіталістичного підприємництва. Робітничий клас еко­номічно відсталих країн, що народжувався, походив із середо­вища розбрених феодальною та імперіалістичною експлуатацією селян. Злиденна заробітна плата і найтяжчі умови побуту стали типовими рисами експлуатації колоніального пролетаріату.

Коли ключові позиції в економіці колоніальних країн трива­лий час перебували в руках іноземного монополістичного капі­талу, умови для діяльності національного капіталу в сфері ви­робництва були особливо несприятливі. Місцева буржуазія праг­нула вкладати свої капітали в торгівлю, в лихварські операції, в купівлю землі. Тим самим її роль у розвитку національних продуктивних сил була дуже обмежена і клас буржуазії набував специфічної структури, в якій переважали верстви, не зв'язані з матеріальним виробництвом.

Колонізатори завжди становили мізерну меншість порівняно з пригнобленими народами. Тому вони потребували соціальної опори з місцевого, корінного населення. Цю роль звичай­но виконували феодали. Створювалось парадоксальне стано­вище, коли розвинутий капіталізм не руйнував, а консерву­вав відсталі, докапіталістичні форми господарства в своїх колоніях.

Розгортання національно-визвольної боротьби, яка розширю­валась і посилювалась під впливом Великої Жовтневої соціа­лістичної революції, привело до краху колоніальної системи, ліквідації колоніальних імперій. Сучасний імперіалізм позбав­лений колоній, але прагне зберегти своє економічне пану­вання в колишніх колоніях.

Буржуазні теорії колоніалізму

Буржуазні теоретики приховують зв'язок між монополістичним капіталом і колоні­альним рабством, прагнуть замаскувати класову суть колоніалізму і конкретні форми його прояву. За твердженням буржуазних ідеологів, колоніальна політика епохи імперіалізму не є наслідком капіталістичного експлуататорського ладу, а пояснюється незмінною природою людини, яка ніби за­вжди прагне розширити «життєвий простір». Проте корені коло­ніалізму лежать у класовій природі всіх антагоністичних фор­мацій.

Буржуазні ідеологи твердять, що колонізатори не експлуату­вали колоніальні народи і не були заінтересовані економічно в пануванні над ними. Але факти показують, що експлуатація колоніальних народів була істотним елементом відтворення мо­нополістичного капіталу. Далі, на їхню думку, колоніалізм був ніби засобом відносно швидкого розвитку поневолених народів, а збереження політичної самостійності цих народів прирікало їх на відсталість. Проте дійсність свідчить, що імперіалізм надовго затримав розвиток закабалених і експлуатованих країн.

Закономірності розвитку світового капіталістичного господарства

Світовому капіталістичному господарству притаманні закономірності, властиві будь-якому капіталістичному господарству, хоч форми їхньої дії можуть істотно змінюва­тися. Закон вартості, закон додаткової вар­тості, закони, що регулюють заробітну пла­ту, властиві також господарським відносинам. Крім загаль­них закономірностей капіталізму, світовому капіталістичному господарству притаманні специфічні закономірності, що діють Кльки в сфері міжнародних відносин капіталізму.

Однією з важливих особливостей світової економіки при імпе­ріалізмі є концентрація продуктивних сил капіталістичного світу 6 невеликій кількості імперіалістичних держав. Так, на частку беми головних капіталістичних країн за період з 1913 по 1970 р. Йрнпадало близько ⁴/в промислового виробництва всього капіта­лістичного світу.

Треба мати на увазі, що монополіям зазначених імперіалістич­них країн належать численні підприємства за межами цих держав. Тому справжня частка їх в економіці світового капіталізму значно вища.

Другою особливістю світового капіталістичного господарства є величезний розрив у рівнях економічного розвитку головних імперіалістичних держав і економічно слаборозвинутих країн, який і далі посилюється. Століття тому доход на душу населення в США був у три рази вищий, ніж в економічно слабороз­винутих країнах, тепер ця різниця збільшилася до ЗО—40 разів.

Світовому капіталістичному господарству притаманна не-рівномірність розвитку продуктивних сил основних імперіа­лістичних держав, яка веде до відтиснення одних країн і до висунення за їхній рахунок інших і водночас до прагнення повернути втрачені позиції через наступ на своїх конкурентів. Нині нерівномірність розвитку призвела до виділення США як панівної сили капіталістичного світового господарства. Тому в сучасному капіталістичному світі неминучі дві тенденції. Одна з них — прагнення капіталістичних країн об'єднати свої сили, щоб врятувати капіталізм і, спираючись на могутність державно-монополістичного капіталу, вести загальну боротьбу проти миру і соціалізму, проти дальшого розвитку світової революції. Друга тенденція — запекла боротьба проти монополії американського капіталізму.

Нерівномірність економічного розвитку призводить до най-гостріших суперечностей між самими імперіалістичними держа­вами, а також між більшістю народів, що населяють капіталі­стичний світ, і фінансовим капіталом, який перетворив цей світ у сферу свого панування. Ці суперечності розхитують систему світового капіталізму і прискорюють її загибель.

Країни, що розвиваються, усвідомили тяжкі для них законо­мірності участі в світовому капіталістичному господарстві, висунули в останні роки вимогу докорінної перебудови цих відносин.

Суть проблеми полягає в тому, що нинішній характер між­народних економічних відносин, який склався за іншої розста­новки світових сил і відповідає інтересам імперіалізму, вступив у суперечність з невідкладними інтересами величезної більшості країн і народів землі. Прагнення докорінно перебудувати існуючі міжнародні економічні відносини знаходить співчуття і підтрим­ку Радянського Союзу, соціалістичних країн.

Водночас не слід вважати, що нову систему міжнародних економічних відносин можна створити на старій економічній базі монополістичного капіталізму, імперіалізму. Поки є ця база, існують об'єктивні умови і соціальні сили, що породжують не­рівність, експлуататорські відносини в міжнародному житті. Пов­ністю знищити ці відносини можна, знищивши базу, яка поро­джує їх.

Розділ XIV

ІСТОРИЧНЕ МІСЦЕ ІМПЕРІАЛІЗМУ

f 1. Імперіалізм — особлива стадія капіталізму

Підводячи підсумки аналізу економічних ознак імперіалізму, В. І. Ленін підкреслював, що за своєю економічною суттю імпе­ріалізм є монополістичний капіталізм. Це коротке визначення включає найістотніше, що характеризує природу і зміст імперіа­лізму, а саме панування монополій у всіх головних сферах капі­талістичної економіки. Але В. І. Ленін не обмежується таким коротким, хоч і містким, визначенням і дає розгорнуте визна­чення економічної суті імперіалізму, що містить п'ять його голов­них ознак:

«1) концентрація виробництва і капіталу, яка дійшла до такого високого ступеня розвитку, що вона створила монополії, які відіграють вирішальну роль в господарському житті; 2) злит­тя банкового капіталу з промисловим і створення, на базі цього «фінансового капіталу», фінансової олігархії; 3) вивіз капіталу, на відміну від вивозу товарів, набуває надто важливого значен­ня; 4) утворюються міжнародні монополістичні союзи капіта­лістів, що ділять світ, і 5) закінчено територіальний поділ землі найбільшими капіталістичними державами. Імперіалізм є капі* талізм на тій стадії розвитку, коли склалось панування моно­полій і фінансового капіталу, набув видатного значення вивіз капіталу, почався поділ світу міжнародними трестами і закін­чився поділ всієї території землі найбільшими капіталістичними країнами» 1.

Це визначення показує, що імперіалізм — не новий спосіб виробництва, а стадія в розвитку капіталізму. В ряді праць В. І. Ленін писав, що імперіалізм є «надбудовою» над старим, домонополістичним капіталізмом і без цієї бази монополістич­ний капіталізм ніде не існував, не існує і ніколи не існуватиме. Монополії панують в економіці, тримають у руках її ключові галузі, але господарство не ведеться тільки монополіями, хоч питома вага немонополізованих підприємств у загальній масі вироблених і реалізованих товарів суспільства в імперіалістич­них країнах дуже невелика.

Панування монополій не усуває і не може усунути повністю дрібнотоварне господарство і одноосібні форми капіталістичного виробництва. У реальній дійсності немає «чистого» імперіалізму. «Не чисті монополії, а монополії поряд з обміном, ринком, кон­куренцією, кризами,— ось найістотніша особливість імперіаліз­му взагалі» 2.