1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 329.

Своєрідність кредитно-фінансових установ епохи фінансового капіталу полягає в їхній здатності перетворювати різні акуму­льовані кошти в масу діючого капіталу. В сучасний період ви­никли нові явища і в організації фінансового капіталу. До його складу входять не тільки промислові і банківські монополії, а й торгові, транспортні та ін. Фінансово-олігархічна група тепер вже не є імперією якої-небудь однієї сім'ї мільйонерів або міль­ярдерів, а є союзом кількох таких сімей, об'єднаних спільністю інтересів. На чолі групи стоїть рада корпорації, а поточне управ­ління, як правило, здійснюють наймані управляючі — менед­жери.

Кредитно-фінансові установи стали важливим інструментом у боротьбі за розширення сфери панування між різними група­ми фінансової олігархії. Власники акцій різних фірм часто збе­рігають їх у цих установах, доручаючи останнім управління цими акціями і представництво на зборах акціонерів. Використовую­чи цю обставину, банківські монополії нерідко зосереджують у себе великі пакети акцій конкуруючих компаній, прагнучи під­порядкувати їх своєму впливу.

За минулі десятиріччя XX ст. панування монополій і фінан­сової олігархії спричинило в капіталістичних високорозвинутих країнах непереборні конфлікти і суперечності, розхитало всю си­стему капіталізму. Тепер панівні верстви буржуазії шукають ви­хід у переході цього ладу до державно-монополістичного капіта­лізму, у злитті величезної сили монополій з силою держави в єдиний «механізм» врятування капіталістичного ладу і забезпе­чення високого прибутку монополіям. (Ці питання розглянуто в темі «Розвиток державно-монополістичного капіталізму».)

Розділ XIII

ВИВІЗ КАПІТАЛУ. ЕКОНОМІЧНИЙ І ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ СВІТУ. СВІТОВА СИСТЕМА КАПІТАЛІСТИЧНОГО ГОСПОДАРСТВА

Наприкінці XIX — на початку XX ст. монополістичний, фінан­совий капітал переріс національні рамки провідних капіталі­стичних країн і поширив свій вплив на інші райони світу. У зв'язку з цим предметом дальшого аналізу стає міжнародна мережа «залежностей і зв'язків фінансового капіталу...» К Ленінська тео­рія імперіалізму розкриває шляхи і засоби, за допомогою яких фінансовий капітал проникає з одних країн в інші, підпорядковує економічно слаборозвинуті країни, робить об'єктом експлуатації більшість населення капіталістичного світу. Вона також вивчає економічні відносини і суперечності, які породжуються міжна­родним пануванням фінансового капіталу.

1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 337,

§ 1. Вивіз капіталу

Причини, суть і форми вивозу капіталу

В умовах панування монополій і фінансової олігархії великі капіталісти, добуваючи найвищі прибутки, нагромаджують величез­ні маси грошового капіталу. Водночас розвиток монополій утруд­нює досить прибуткове використання нових капіталів всередині імперіалістичних країн. Захопивши цілі галузі промисловості, монополії перешкоджають проникненню в них «чужих» капіта­лів, щоб уникнути загострення конкурентної боротьби і зниження прибутку. Часто вони стримують навіть вкладення власних ка­піталів у виробництво, оскільки збільшення випуску товарів може утруднити їхній збут, знизити ціни на них і відповідно зменшити прибутки.

Отже, розвиток монополій сприяв утворенню в імперіалістич­них країнах відносного «надлишку» грошового капіталу і необ­хідності його вивозу. Такий капітал «надлишковий» лише з точ­ки зору обмежених можливостей його досить прибуткового для монополій застосування в «своїй» країні.

Поряд з необхідністю вивозу капіталу, внаслідок утворення відносного «надлишку» капіталу, визріла і можливість його екс­порту. До початку XX ст. всі країни ввійшли в систему світового капіталізму; було прокладено або прокладалися основні заліз­ничні магістралі, що дало можливість швидше підвозити сиро­вину до портів; парусний флот витіснився паровим, стали рен­табельні перевезення масових вантажів на далекі відстані.

Вивіз капіталу набув особливо важливого значення, став ти­повим явищем, однією з найважливіших економічних ознак імпе­ріалізму. Проте він не витісняє і не замінює ніякою мірою вивіз товарів. Міжнародна капіталістична торгівля зростає.

Таким чином, вивіз капіталу в епоху імперіалізму є експорт монополіями і фінансовою олігархією «надлишку" капіталу, що виникає в результаті їхнього панування в метрополіях, в інші країни для збільшення монопольного прибутку, зміцнення еко­номічних і політичних позицій монополій у боротьбі за зовнішні ринки і розширення сфери імперіалістичної експлуатації.

Частка сукупного суспільного капіталу, що відтворюється як «надлишковий» капітал, не стала. Вона скорочується в період кризи, коли переривається процес нагромадження капіталу, і зро­стає в період промислового піднесення в зв'язку з інтенсивним капіталоутворенням.

Проте суперечності капіталістичної системи господарства мо­жуть породжувати в країні одночасно «надлишок» власного гро­шового капіталу і потребу ввозу його.

З розвитком монополістичного капіталізму експорт капіталу дедалі більше стає функцією найбільших монополістичних об'єд­нань. Наприклад, понад 90% усіх зарубіжних вкладень США здійснює менш як 500 компаній.

Основна економічна мета вивозу приватного капіталу — одер­жання монополістичного надприбутку. Вміщення «надлишково­го» капіталу в країні його утворення призвело б до посилення конкуренції капіталів і зниження норми прибутку на весь капі­тал, що функціонує в ній. Вивіз капіталу стримує тенденцію норми прибутку до падіння всередині країн — експортерів капі­талу. До того ж «надлишковий» капітал за кордоном приносить значно вищий прибуток за рахунок пограбування народів інших країн. Особливо вигідно вміщувати капітал в економічно залеж­ні країни.

Наприклад, норма прибутку на прямі приватні зарубіжні інвестиції США в 1977 p., за даними офіційної статистики, становила в розвинутих капіталі­стичних країнах 11%, а в країнах, що розвиваються, вона досягла 23% до вкладеного капіталу.

Вивіз капіталу є паразитизм у квадраті, оскільки капітал не використовується продуктивно всередині країни, а вивезений за кордон, особливо в економічно слаборозвинуті країни, є засобом експлуатації цих країн, гальмує їхній самостійний розвиток.

Капітал вивозиться в двох основних економічних формах — підприємницькій і позичковій.

Експортер капіталу може виступати за кордоном як підприє­мець, що вкладає свій капітал у промислові, сільськогосподар­ські, кредитні, торгові та інші підприємства. В усіх випадках, коли він є власником підприємств за кордоном і безпосередньо експлуатує трудящих інших країн, експортований капітал висту­пає в підприємницькій формі і приносить власнику капіталу під­приємницький прибуток.

Капітал у підприємницькій формі вивозиться через заснуван­ня монополіями своїх філіалів за кордоном, організацію юри­дично самостійних дочірніх підприємств і створення мішаних підприємств з участю національного та іноземного капіталів.

Є два різновиди підприємницького вивозу капіталу — прямі і портфельні вклади. Прямими називають вклади, які забезпе­чують контроль над закордонними підприємствами, портфель­ними — вклади, формально недостатні для цієї мети.

Експортер капіталу може й не виступати в країні застосу­вання капіталу в ролі функціонуючого підприємця. Здебільшого він лише позичає свій капітал Іноземним підприємцям або уря­дам інших держав. У цьому разі капітал вивозять у позичковій формі. Позичковий капітал експортують у вигляді позик, через кредитування поставок, вкладів на поточні рахунки в іноземні банки. Капітал, вивезений у позичковій формі, приносить про­цент.

Проте не можна відносити всі вклади на поточні рахунки в банки інших країн до вивозу капіталу. Справа в тому, що в су­часну епоху поширене таке явище, як «втеча» капіталу. Пере­міщення капіталу з однієї країни в іншу, спричинене не трудно­щами його застосування всередині країни і прагненням одер­жати надприбуток, а метою збереження самого капіталу, якому загрожують економічні і політичні потрясіння, в політико-еко-номічному розумінні не є вивозом капіталу.

Часто вклади країн, що розвиваються, в банки імперіалістич­них держав є формою експорту капіталу в ці країни. Наприклад, економічно слаборозвинута країна, одержуючи позику в імперіа­лістичної держави, звичайно, витрачає в ній значну частину цих коштів на купівлю потрібних товарів. Тому вона поміщає одер­жану суму на свій рахунок саме в банку країни-кредитора, щоб мати можливість оплачувати зроблені покупки. Цілком очевид­но, що такі вклади в банки імперіалістичних держав не є вивозом капіталу з економічно слаборозвинутих країн.

Форми вивозу капіталу мають істотне значення. Наприклад, для країни, яка ввозить капітал, зовсім не байдуже, чи виникне в цій країні власність іноземних монополістів, чи експортований капітал буде переданий у розпорядження держави або місцевих підприємців. У першому випадку країна — імпортер капіталу платить підприємницький доход, а напрям вкладень капіталу, як правило, визначають іноземні монополії відповідно до своїх інте­ресів. У другому випадку країна — імпортер капіталу платить позичковий процент, а напрям капіталовкладень визначається всередині країни. У політичному відношенні наявність у країні власності імперіалістичних монополій істотно полегшує зв'язок світової реакції з місцевими реакційними силами.

На відміну від початкового періоду епохи імперіалізму нині капітал експортують не тільки приватні монополії. Великі кошти вивозять уряди імперіалістичних країн і міжнародні, в основному міжурядові, організації, спеціально створені для цієї мети. Отже, за характером власності на капітал, що вивозиться, розрізняють експорт капіталу у формі приватної власності, у формі власності урядів капіталістичних країн й у формі власності міжнародних капіталістичних організацій. Два останні різновиди експорту ка­піталу є державно-монополістичним вивозом капіталу.

Маса капіталу, який функціонує за кордоном, може збіль­шуватися не тільки за рахунок його вивозу, а й внаслідок реін-вестицій, тобто капіталізації частини додаткової вартості, одер­жаної в країні застосування капіталу.

Основні напрями вивозу приватного капіталу

Монополії вивозять свій капітал не тільки в економічно слаборозвинуті країни, які за­знають недостачі коштів, а й у промислово розвинуті капіталістичні країни, що мають власний відносний «надлишок» капіталу.

У 1929 р. лише 45% американських прямих вкладів було вміщено в капі­талістично розвинутих регіонах — Західній Європі і Канаді; 55% їх було в колоніальних і залежних країнах. Наприкінці 60-х років становище різко змінилося. Частка Західної Європи і Канади в загальному обсязі зазначе­них вкладів зросла до 70%, а частка економічно слаборозвинутих країн зменшилася. Одна з причин зміни напряму вивозу капіталу зумовлена побою­ванням втратити капітали в результаті дальшого зростання національно-ви­звольного руху в колишніх колоніях і напівколоніях. Неабияке значення має також зміна структури виробництва внаслідок науково-технічної революції. У 1977 р. в економічно слаборозвинутих країнах було вміщено менше чет­вертої частини прямих закордонних вкладень США.

Фактори, що сприяють вивозу капіталу в розвинуті капіталі­стичні країни, такі:

1. Національні відмінності в середній нормі прибутку. Імпе­ріалістичні держави з вищим рівнем органічної будови капіталу можуть вигідно поміщати свій капітал в інших державах, де органічна будова капіталу нижча і, отже, норма прибутку вища. У зв'язку з цим важливе значення мають національні відмін­ності в рівні заробітної плати. Країна з вищим рівнем заробітної плати може вивозити капітал у країну, де цей рівень нижчий, і одержувати надприбуток.

2. Нерівномірність розвитку продуктивних сил. В умовах не­рівномірності технічного прогресу в різних капіталістичних краї­нах монополія, що має перевагу в рівні техніки, технології або організації виробництва, може вигідно вкладати свої капітали в інших розвинутих капіталістичних країнах.

3. Переваги, які надаються національному виробництву Важливим стимулом вміщення американських капіталів в Англії була так звана система імперських преференцій, тобто взаємних митних знижок та інших пільг при ввозі товарів з однієї країни Британської співдружності в іншу. Продукція американських підприємств, розміщених в Англії, розглядалася як товари англій­ського виробництва.

Оскільки монополії, проникаючи на ринки інших імперіалі­стичних країн, наштовхуються на високі митні бар'єри, їм часто вигідніше створювати власні підприємства в цих країнах, що мають місткий внутрішній ринок, ніж нести витрати на транс­портування товарів, сплату митних тарифів тощо. В сучасних умовах стимулом до вивозу американських капіталів у країни західноєвропейського «Спільного ринку» є те, що створені там на американські капітали підприємства користуються привілеєм безмитного ввозу товарів з одних країн «Спільного ринку» в інші.

Наслідки вивозу капіталу

Вивіз капіталу породжує важливі еконо­мічні відносини в світі капіталізму. По-пер­ше, вивіз капіталу спричинив нові економічні відносини між імперіалістичними державами і економічно слаборозвинутими країнами. В. І. Ленін писав: «Економічна різниця між колоніями і європейськими народами-—принаймні більшістю останніх — полягала раніше в тому, що колонії втягувалися в обмін товарів, але ще не в капіталістичне виробництво. Імперіалізм це змінив. Імперіалізм є, між іншим, вивіз капіталу. Капіталістичне вироб­ництво дедалі більш прискорено пересаджується в колонії» ¹. Монополістична буржуазія знайшла у вивозі капіталу той засіб, за допомогою якого вона насаджує в економічно відсталих краї­нах капіталістичне виробництво і капіталістичні виробничі від­носини. Це означає, що вивіз капіталу породив у системі капіта­лістичної експлуатації нові істотні риси.

¹ Ленін В, L Повн. зібр. творів, т. ЗС, с. 33.

По-друге, вивіз капіталу значно розширив сферу експлуата­ції трудящих монополіями імперіалістичних держав. Виробничі відносини капіталізму в їхній специфічній формі монополістич­ного капіталізму стали панівними відносинами в усьому капіта­лістичному світі. Через вивіз капіталу мільйони трудящих економічно слаборозвинутих країн перетворилися в найманих «рабів» іноземних монополій. Процес розвитку капіталізму в ко­лоніальних країнах має істотну особливість: у цих країнах капі­талізм зростає не тільки і навіть не стільки на національному грунті (за рахунок нагромадження вітчизняного капіталу), скіль­ки за рахунок його насадження іноземними монополіями.

По-третє, вивіз капіталу розширив джерела і збільшив обсяг колоніальної данини на користь імперіалістів за рахунок додат­кової вартості, створюваної найманими робітниками на фабри­ках і плантаціях іноземних монополій. У 50-х роках на планта­ціях, що належали монополістичному капіталу в 25 колоніальних країнах, було зайнято близько 5 млн. чоловік сільськогосподар­ського пролетаріату.

По-четверте, вивіз капіталу посилив залежність економічно відсталих країн від імперіалістичних держав, тобто став еконо­мічний знаряддям дальшого закабалення їх.

По-п'яте, вивіз капіталу допомагає «проштовхувати» на зо­внішні ринки «надлишкові» товари монополій. При вивозі капі­талу в підприємницькій формі і організації іноземних підпри­ємств устаткування, як правило, вивозиться з країн — експорте­рів капіталу. Якщо вивозиться позичковий капітал, то надання позик звичайно зумовлюється зобов'язанням скуповувати товари в рахунок кредиту в країни-кредитора, а також політичними умовами, що нав'язуються економічно слаборозвинутим краї­нам.

Отже, вивіз капіталу є важливим засобом експлуатації і по­грабування народів економічно відсталих країн і утримання їх на капіталістичному шляху розвитку.

Певних негативних наслідків зазнає й країна, що вивозить капітал. Посилюється нерівномірність розвитку економіки, за­гострюються суперечності процесу відтворення.

Вивіз капіталу в умовах сучасного імперіалізму

Вивіз капіталу призвів до змін взаємовід­носин і поглиблення суперечностей між ім­періалістичними країнами, а також між са­мими монополіями. Спільним для цих від­носин є жорстока боротьба за найвигідніші ринки і сфери засто­сування капіталу, за панування в економіці тих або інших країн і районів світу.

Нерівномірність економічного розвитку капіталістичних кра­їн призводить до того, що в конкурентній боротьбі перемагає не завжди одна й та сама країна.

На початку XX ст. основним експортером капіталу була Англія. Вона одержувала більшу частину прибутків від експлуатації світу через вивіз капіталу. Після другої світової війни провідні позиції в експорті капіталу перейшли до США. Наприкінці 60-х років США мали приблизно половину всіх валових і 2/3 чистих надходжень доходів від експорту капіталу.

Зміна частки окремих імперіалістичних країн у вивозі капіталу (1913—1970)

У 60—70-х роках нагромадження капіталу в країнах монополістичного капіталізму Істотно посилилось, викликаючи гостру необхідність інтенсивного вивозу його. Так, щорічна сума їхніх прямих капіталовкладень за кордоном, що становила в 1960 р. З млрд. дол., зросла в 1970 р. до 11 млрд. дол., а в 1978 р. досягла 29 млрд. дол. Лише за чотири роки, з 1975 по 1978 p., за кордоном було вміщено понад 100 млрд. дол. капіталів у вигляді прямих вкладень. На цій основі утворюється найскладніша сучасна система міжнарод­них економічних відносин всевладдя монополістичного капіталу.

Важливою особливістю сучасного експорту капіталу є вели­чезне зростання розмірів і питомої ваги вивозу державного ка­піталу.

Вивіз державного капіталу має насамперед політичну при­роду. Він не пов'язаний з «надлишком» бюджетних коштів; навпаки, бюджети імперіалістичних держав звичайно дефіцитні. Проте уряди імперіалістичних держав витрачають великі кошти державного бюджету для забезпечення умов існування світової капіталістичної системи. Надаючи частину своїх бюджетних кош­тів іноземним державам, вони ставлять своєю головною метою охорону капіталістичного ладу, створення і зміцнення агресив­них военно-політичних блоків, спрямованих проти країн соціа­лізму і національно-визвольного руху, забезпечення найсприят­ливіших умов для експорту приватного капіталу і здобування монополіями країн-експортерів максимуму прибутку.

Надання державних коштів урядам інших країн не завжди пов'язано з одержанням доходу на ці кошти. Мова йде про суб­сидії, по яких не стягуються проценти і які формально є безпо­воротними. Проте ці субсидії, або так звані «дари», зовсім не є безповоротною допомогою, бо імперіалістичні держави зв'язують її різними умовами, зокрема вимагають надавати пільги і при­вілеї для діяльності своїх монополій у країнах, що одержують «допомогу». Нині «допомога» багатьом країнам, які розвиваю­ться, перетворилась у головний засіб неоколоніалістської полі­тики імперіалістичних держав.

Нова роль держави виявилась і в тому, що вона виступає тепер як гарант вивозу приватного капіталу. Для цього створено спеціальні організації, що страхують експортні кредити.

Напрям вивозу державного капіталу змінюється залежно від конкретно-історичних умов імперіалізму. У перше десятиріччя після другої світової вій­ни основна маса американського державного капіталу вивозилася в Західну Європу. Розпад колоніальної системи імперіалізму призвів до того, що дер­жавні і міжурядові кошти почали масово надходити в країни Азії і Африки, які визволилися від колоніального гніту.

Другою істотною особливістю експорту капіталу в сучасних умовах є зростання вивозу капіталу міжнародними організація-ми імперіалістичних держав. Кошти Міжамериканського банку розвитку, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжна­родної асоціації розвитку, Міжнародної фінансової корпорації та інших організацій в основному складаються з бюджетних асиг­нувань імперіалістичних держав і, отже, не мають відношення до «надлишку» капіталу. Міжнародні кредитні організації діють на комерційних началах. їхні кредити підлягають поверненню, надаються переважно для вкладень у виробництво і приносять процент. Зростання міжнародних кредитних організацій імперіа­лістичних держав після другої світової війни пов'язане переваж­но з необхідністю зміцнити панування капіталу в економічно слаборозвинутих країнах, які стали на шлях самостійного роз­витку.

Сучасна історична обстановка надає особливих рис і вивозу приватного капіталу.

В початковий період імперіалізму фінансова олігархія спря­мовувала свої капітали в колоніальні і залежні країни, здебіль­шого у добувну промисловість і у виробництво сільськогосподар­ських продуктів для метрополій, а не в галузі, розвиток яких сприяв би становленню економічної незалежності цих країн.

Нині країни, що визволилися від колоніального становища, спираючись на економічну допомогу соціалістичних держав, мо­жуть протистояти диктату монополістичного капіталу. В сучас­них умовах монополії певною мірою змушені створювати в краї­нах, які розвиваються, промислові підприємства та інші народно­господарські об'єкти, що забезпечують потреби національного господарства. Внаслідок цього змінюється і галузева структура експорту капіталу.

Науково-технічна революція призвела до того, що промислово розвинуті країни стали тепер найважливішою сферою застосу­вання іноземного капіталу. На початку 70-х років приблизно ³Л усіх прямих зарубіжних інвестицій США припадало на ці країни. Особливо посилилось проникнення американського капіталу в економіку країн Західної Європи. Він зосереджений у найсучас­ніших галузях.

Важливим різновидом вивозу приватного капіталу є продаж за кордон патентів і ліцензій. В сучасних умовах кожне істотне відкриття або винахід пов'язані з великими вкладеннями капі­талу. Тому продаж за кордон патентів і ліцензій в економічному розумінні рівнозначний експорту капіталу. Це своєрідний, «не­видимий» вивіз капіталу. Звичайна умова продажу ліцензій — надавати ліцензіару (фірмі, що продає ліцензію) право участі в капіталі монополії, що купила ліцензію. Отже, експортер ліцензії набуває власність в іншій країні і право на при­бутки.

Своєрідним різновидом сучасного приватного експорту капі­талу є й дуже поширений тепер експорт знань у формі так зва­ного «інджинаринг», тобто послуг, пов'язаних з проектуванням будівель, споруд, машин, промислових та інших комплексів, спо­стереженням за їхнім будівництвом та експлуатацією. Вже на початку 70-х років налічувалося близько 6 тис. підприємств по наданню таких послуг і близько 50 тис. чоловік, зайнятих у них.

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років окремі країни, що розвиваються, які були до недавнього часу тільки імпортерами капіталів, виступили і в ролі їхніх експортерів. Серед перших почали вивозити капітал в інші країни індійські монополії, голов­ним чином в Африку і Південно-Східну Азію. Збільшуються мас­штаби вивозу капіталу з Бразілії. Здійснюють його і монополії Філіппінів. В середині 70-х років у значних розмірах почав ви­возитися капітал із нафтодобувних країн. Це спричинює дальше загострення суперечностей у системі світового капіталістичного господарства.

Вивіз капіталу і загострення суперечностей імперіалізму

Якщо вивіз капіталу поглинає значну части­ну капіталу, що утворюється в країні, він здатний тимчасово загальмувати її розвиток порівняно з іншими державами. Наприклад, до першої світової війни більша частина акціонерного капіталу, що формувався в Англії, призначалася зарубіжним підприємствам. Водночас темпи розвитку економіки самої метрополії були незначні.

Коли зарубіжні капіталовкладення починають приносити ви­сокий прибуток, зворотний приплив його може перевищити і зви­чайно перевищує поточний експорт капіталу. Тим самим збіль­шується «надлишок» капіталу в країні, що експортує. Ще більше загострюється боротьба імперіалістичних держав за сфери його застосування на світових ринках.

Вивіз капіталу в розвинуті капіталістичні країни обмежує для монополій цих країн можливості застосування своїх капіта­лів на внутрішньому ринку і загострює конкурентну боротьбу в його межах. Вивіз капіталу в економічно слаборозвинуті краї­ни сприяв однобічній спеціалізації їхньої економіки на виробни­цтві необхідних метрополіям мінеральної сировини і сільсько­господарської .продукції, що створило основу тривалої економіч­ної залежності цих країн від імперіалістичних держав.

Значна частина національного доходу економічно відсталих країн спливає за кордон у вигляді прибутків імперіалістичних монополій, що скорочує можливості внутрішнього нагромаджен­ня в цих країнах і загострює суперечності між ними і країнами — експортерами капіталу. Водночас вивіз капіталу, сприяючи ство­ренню капіталістичних підприємств, розширюючи сферу дії ка­піталістичних виробничих відносин, прискорює зростання про­летаріату в економічно відсталих країнах і формування його революційних загонів.

Критика буржуазних теорій вивозу капіталу

Буржуазна політична економія приховує справжні причини, мету і наслідки вивозу капіталу. Ідеологи капіталізму твердять, що причина вивозу капіталу не в сфері вироб­ництва, а в сфері розподілу, що вивіз капіталу — це лише резуль­тат неправильного розподілу національного доходу. Отже, роб­лять вони висновок, можна ліквідувати суперечності капіталізму за допомогою реформ у сфері розподілу, зберігши власність фінансової олігархії на засоби виробництва.

Приплив іноземних капіталів в економічно відсталі країни, на думку буржуазних ідеологів, підвищує рівень життя населен­ня цих країн, сприяє продуктивному використанню природних багатств і зростанню ділової активності місцевих підприємців, є важливим засобом передавання науково-технічних досягнень з одного району світу в інший. Насправді ж досягнення моно­полій в галузі техніки і технології виробництва, щотередаються їхнім зарубіжним підприємствам, продовжують залишатись здобутком тих самих монополій, а не експлуатованих ними країн.

У сучасних умовах вихваляння вивозу капіталу монополіями має мало шансів на успіх у країнах, що розвиваються, яким доб­ре відома експлуататорська суть іноземного капіталу. Тому зу­силля ідеологів буржуазії спрямовані на те, щоб довести, що роль вивозу капіталу докорінно змінилася, оскільки він тепер експортується в суверенні держави. Експорт капіталу в суверенну країну з її власним законодавством про корпорації і грошовий обіг, валютний контроль тощо, заявляють буржуазні економісти, абсолютно відрізняється від експорту капіталу в колонії. Проте досвід суверенних країн показує, що формального державного суверенітету ще не досить, щоб захистити країну від згубних наслідків ввозу іноземного капіталу.

Боротьба проти буржуазних теорій вивозу капіталу — необ­хідний засіб викриття міжнародного панування фінансової олі­гархії в капіталістичному світі.