§ 1. Закономірності виникнення і суть імперіалізму

Концентрація виробництва — матеріальна основа виникнення панування монополій

У ході капіталістичного нагромадження роз­виваються концентрація і централізація капі­талу. На цій основі виникають великі підпри­ємства.'Технічна перевага, краща організа­ція виробничого процесу, економія на за­гальних витратах, висока продуктивність праці, великі можливості користуватися кредитом — такими є важливі переваги великих підприємств, які поступово збільшу­ють їхню роль у промисловому Ьиробництві. " В останній третині XIX — на початку XX ст. технічне й орга­нізаційне вдосконалення виробництва в розвинутих капіталістич­них країнах здійснювалось особливо інтенсивно.

Відкриття бесемерівського (1856 р.) і мартенівського (1864 р.) способів виплавлення сталі, економічного методу виробництва сірчаної кислоти (1861 p.), винайдення динамо-машини (1867 p.). парової турбіни (1883—1885 pp.), двигуна внутрішнього згоряння (1885—1886 pp.), способу передавання електроенергії на відстань (1891 p.), двигуна Дізеля (1893 р.) і багато інших відкриттів та винаходів привели до безперервного ланцюга технічних перетворень у промисловому виробництві кінця XIX ст.

Настав період, коли розвиток концентрації і централізації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції привів до нових істотних процесів. Основна частка суспільного виробництва тепер була зосереджена на небагатьох найбільших підприємст­вах, монополізована ними. Монополія прийшла на зміну вільній конкуренції.

Концентрація виробництва, що досягла цього ступеня роз­витку, надає конкуренції особливо' жорстокого характеру. Але кільком десяткам величезних підприємств легше дійти згоди між собою, ніж безлічі дрібних підприємств. Коли основна частка продукції тієї або іншої галузі виробництва належить небагатьом Найбільшим підприємствам, останні можуть швидко організувати випуск товарів і заповнити ними ринок. При великих-масштабах виробництва вільна, необмежена конкуренція загрожує капіта­лістам величезними втратами, що спонукає їх створювати моно­полістичні об'єднання. Встановлюючи причинний зв'язок між концентрацією і монополізацією виробництва, В. І. Ленін писав: «...породження монополії концентрацією виробництва взагалі є загальний і основний закон сучасної стадії розвитку капіта­лізму» ^!.

1 Ленін в. І. Повн, зібр. Творів, т. 27, с. 296,

В. І. Ленін визначив три етапи в розвитку монополій: перший етап відноситься до 60—70-х років ХІД ст., коли вільна конкурен­ція досягла найвищого ступеня, а монополії були ледве помітними зародками. Другий етап охоплює період після економічної кризи 1873 р. і до кінця XIX ст. У цей час монополії значно поширились, але ще не зайняли командних висот в економіці. Третій етап роз­почався в період промислового піднесення кінця XIX ст. і тривав після кризи 1900—1903 pp., коли концентрація виробництва ще більше посилилась і монополії набули вирішального значення в господарському житті. Саме на цьому етапі епоха панування вільної конкуренції змінилася епохою панування монополій.

Суть монополій у виробництві. Їхні форми

Об'єктивним показником монополізації, як відмічав В. І. Ленін, є висока частка найбіль­ших підприємств у загальному обсязі вироб­ництва промислової продукції галузі або країни, в кількості зайнятих робітників і в загальній масі енерге­тичних установок. Контроль над значною частиною виробництва певних товарів дає можливість монополії продавати їх по моно­польно високих цінах або скуповувати сировину в дрібних виробників по монопольно низьких цінах. Яка частка суспільного виробництва того чи іншого товару, що дає можливість встано­вити зазначений контроль,— залежить від конкретних умов. Чим більше розпорошене виробництво певного товару серед дрібних власників, тим менша частка його виробництва необхідна для виникнення монополії.

Суть монополії можна охарактеризувати трьома головними моментами: 1) концентрацією в її руках значної частки вироб­ництва, яка забезпечує панівний стан в одній або кількох галу­зях господарства; 2) можливістю в певних межах диктувати ціни ринку; 3) привласненням монопольно високого прибутку як еко­номічної реалізації свого панування. Таким чином, капіталістич­на монополія у виробництві — це захоплення небагатьма вели-кими підприємствами, фірмами, об'єднаннями значної частки виробництва і збуту того чи іншого продукту, що забезпечує па-ну ванн я на ринку і здобуття монопольно високого прибутку.

Монополії у виробництві мають різні форми. Найпростіші з них: конвенції, ринги, корнери, пули. Це короткочасні угоди між кількома великими підприємцями про встановлення єдиних цін продажу на певні товари. Дальший розвиток монополій приз­вів до виникнення картелів, синдикатів, трестів, концернів.

Картель — об'єднання ряду підприємств однієї галузі виробництва, при якому його учасники зберігають свою власність на засоби і продукт вироб­ництва. Учасники картелю самі реалізують свою продукцію на ринку. Об'єк­том картельної угоди можуть бути квоти членів картелю в загальному ви-

Нсуу продукції, ціни продажу, розподіл ринків збуту, поділ прибутків тощо. Кшо учасники картелю порушують умови договору, картельні угоди звичайно Ередбачають для порушників договору суворе покарання у вигляді сплати Шлвких штрафів.

Картельні угоди нерідко мають пункти, спрямовані проти страйкового $уху робітників та їхніх профспілкових організацій.

Картель — досить еластична і дуже поширена форма монополії. Остап­івн часом їхня діяльність істотно змінилась. Якщо на початку XX ст. були *япові картелі, створені одноосібними власниками великих підприємств, то і» сучасних умовах діють картелі з участю величезних трестів і концернів.

Найбільше картелі поширились у Німеччині. У США боротьба трудящих рас проти картелів спричинила так зване антитрестівське законодавство, спря-яоване проти юридично оформлених картельних угод. Перший з таких зако-Мв — закон Шермаиа —був виданий ще в 1890 р. Але капіталісти легко обходили цей закон, і повсюдно поширились юридично не оформлені картелі. Торгово-промислові асоціації, торгові палати, товариства по вивченню тех­ніки виробництва або умов ринку часто є лише зручним прикриттям, за яким діє картель. Тепер дуже поширені картелі у формі «лідерства в цінах>, учасники яких встановлюють і змінюють ціни на свої товари, виходячи з руху цін на товари певного підприємства — лідера. Тим самим обмежується кон­куренція через зниження цін і забезпечується найвищий рівень доход-пості.

Синдикат — об'єднання ряду підприємств, що виробляють одпорідну про­дукцію, при якому власність на засоби виробництва зберігається за учас­никами синдикату, а вироблена продукція реалізується як власність синди­кату через створену для цього контору. На відміну від картелю, синдикат розриває безпосередній зв'язок окремих підприємств з ринком. Звичайно син­дикати виникають у галузях, що виробляють масову, однотипну продукцію.

У Росії вже на початку XX ст. синдикати дуже поширились. Синдикат родамет» об'єднував ЗО металургійних заводів, які монополізували 4/5 всього виробництва продукції металургійної промисловості Росії. Синдикат «Мідь» розпоряджався збутом 90% продукції міді. На початку 1909 р. в Ро­сії було 140 монополістичних об'єднань, які діяли в 45 галузях промисло­вості.

Трест є вищою порівняно з синдикатом формою монополії, при якій Виникає спільна власність певної групи капіталістів на засоби виробництва. Організовуючи трест, власники підприємств передають об'єднанню свою влас­ність на засоби виробництва, а також на технологію, патенти тощо, отже, і на продукти виробництва. На суму переданого капіталу вони одержують ажції тресту і тим самим право на співучасть в управлінні трестом і на від­повідну частку його прибутку. В сучасних умовах трести звичайно виника­ють не в результаті об'єднання кількох самостійних капіталістів, а створю­ються великими фінансовими групами як їхні власні або підконтрольні під­приємства.

Трест, на відміну від синдикату, не обов'язково повинен об'єднувати підприємства, однорідні за характером продукції, що виробляється. З роз­витком процесу монополізації сгоризонтальне» трестування, тобто об'єднання підприємств тієї самої галузі, дедалі частіше поповнюється свертикальним», при якому до складу тресту входять підприємства технологічно послідовно пов'язаних між собою галузей промисловості, наприклад кам'яновугільної, ме­талургійної, машинобудівної. Такі трести є комбінатами за характером під­приємств, що входять до них. Комбінування усуває торгове посередництво, на­приклад, під час продажу вугілля металургійним підприємствам і металургійної продукції машинобудівним заводам. Воно зрівнює відмінності кон'юнктури 1 забезпечує більшу сталість прибутку. Комбінування відкриває кращі можливо­сті для вдосконалення технологічних процесів. Усе це посилює позиції трестів-комбінатів у конкурентній боротьбі, особливо в періоди кризових потря­сінь.

Концерн — монополія, яка об'єднує ряд формально незалежних підпри­ємств через установлення фінансового контролю над ними. Він відповідає за збитки або зобов'язання цих підприємств лише в межах ціни пакета акцій, яким концерн володіє. Проте не менш реальна влада над контрольованими підприємствами належить головній фірмі — фактичному хазяїну *сіх підпри­ємств концерну.

Концерн звичайно об'єднує підприємства різних галузей промисловості, торгові фірми, банки, транспортні й фінансові компанії.

У початковий період розвитку імперіалізму в кожній капіта­лістичній країні найбільш характерною була та або інша форма монополій. У Німеччині переважали картелі, у Росії і Франції — синдикати, у США — трести, в Японії — концерни. Тепер пере­важаючою формою монополістичних об'єднань стали багатогалу­зеві концерни.

На початку епохи імперіалізму монополії звичайно захоплю­вали той чи інший окремий вид виробництва, галузь промисло­вості. Дальше нагромадження ними капіталу, пошуки шляхів його прибуткового застосування породили прагнення монополій вкладати кошти в різні види виробництва, зокрема скуповувати акції незалежних компаній. Виникла тенденція диверсифікації виробництва монополій. Можливості її розвитку порівняно обме­жені. Науково-технічна революція, породжуючи багато нових видів виробництва, веде до поглиблення поділу праці і дальшої спеціалізації виробництва. Диверсифікація протистоїть цьому об'єктивному процесу, призводить до формування складних комплексів, мало здатних використовувати досягнення техніки і організації виробництва. Тому в періоди криз виникає тенден­ція до відмови від диверсифікації.

Інтенсивно розвивається монополізація виробництва у формі об'єднання технологічно послідовних виробництв на основі зго­ди монополій, які спеціалізуються в цих видах виробництва. Створення таких комбінатів, консорціумів, типове для сучасного ступеня розвитку науково-технічної революції.

Виробництво окремих видів нової продукції тепер нерідко монополізується через володіння патентами. Монополія, яка роз­робила нову технологію виробництва або новий вид продукції, патентує своє вдосконалення або винахід і продає іншим підпри­ємцям ліцензії на право користування патентом лише на умовах, вигідних для себе.

Не слід відносити до монополій всі корпорації (акціонерні товариства). Наприклад, у США в 1973 р. було 1905 тис. діючих корпорацій в усіх галузях економіки, але тільки кілька тисяч з них, які захопили панівні позиції в еко­номіці, були монополіями.

Процес монополізації при капіталізмі об'єктивно приводить до високого рівня усуспільнення виробництва і тим самим сприяє дозріванню матеріальних передумов для переходу до пе­редового суспільного ладу — соціалізму.

Мета монополій — монопольний надприбуток

Мета монополій — забезпечення монополь-ного надприбутку на капітал, вкладений небагатьма найбільшими капіталістичними магнатами.

У період домонополістичного капіталізму, коли панувала вільна конкуренція, кожний капіталіст також прагнув одержа­ли найвищий прибуток. Вільна конкуренція давала таку мож­ливість тільки деяким з них. Засобом одержання найвищого Прибутку було підвищення ступеня експлуатації, вдосконален­ня виробництва, поліпшення якості продукції, зниження витрат виробництва, збільшення обсягу реалізованої продукції. Вільна «онкуренція стимулювала вдосконалення техніки і технології виробництва, розширення масштабів виробництва, _v Монопольний надприбуток забезпечується часто-густо не ііільки цими засобами. Встановлення монопольних цін, пряме усунення конкурентів тощо є тими методами, за допомогою яких добувається монопольний надприбуток.

В сучасних умовах найбільшим монополістичним підприєм­ствам властива висока й стала норма прибутку. Існує явна відмінність у прибутковості немонополізованих підпрЙемсА І монополістичних об'єднань. Величина прибутку немонополізо-цаного підприємства звичайно в 2—3 рази нижча, ніж монополі­стичного об'єднання; неоднакові їхні норми прибутку.

Проте це ще не дає досить точного уявлення про справжню Неличину монопольного прибутку. Як правило, капітал найбіль­ших підприємств формується з трьох джерел: коштів, укладе­них фінансовими магнатами, що стоять звичайно біля керма уп­равління; сум, виручених від продажу акцій дрібним власникам; позикових коштів. Монопольний прибуток здобувається на весь дапітал монополії, але більша його частина дістається фінансо­вим магнатам. Дрібні держателі акцій в основному задоволь­няються дивідендом, близьким до позичкового процента, який виплачується за позикові кошти.

Докладніше проблему монопольного надприбутку розгля­нуто в XVIII розділі цього підручника.

Нові явища в галузі концентрації виробництва

Прагнучи спростувати ленінську теорію ім­періалізму, деякі буржуазні економісти (Д. Наттер, П. Самуельсон, Дж. Стиглер, М. Адалмен та ін.) твердять, що в сучасному капіталістичному господарстві виробництво ре концентрується, і роблять висновок, що виникнення і розвиток монополій нібито не зумовлені цим процесом; На підтвердження цього вони наводять дані про зростання кількості дрібних і середніх підприємств, а іноді і їхньої частки в капіталіс­тичній економіці.

Проте насправді процес концентрації виробництва триває, хоч у його характері відбулися певні зміни. В минулому дія закону концентрації призвела до монополії. В умовах панування монополій сама концентрація виробництва стає продуктом мо­нополій. Вона здійснюється відповідно до інтересів останніх і підпорядкована їм. Крім того, концентрація виробництва не мо­же бути безмежною. В кожних конкретно-історичних умовах во­на має економічно доцільну межу, за якою зростають витрати на транспортування сировини, палива, готової продукції, збіль­шуються маса зайнятого на виробництві пролетаріату, його організованість, могутність соціальних вимог тощо. Тому в умовах панування монополій можливі як періоди дальшого посилення концентрації виробництва, так і періоди відносної стабільності і навіть гальмування її розвитку.

Монополії далеко не завжди економічно заінтересовані в дальшій концентрації виробництва. В сучасних умовах нерідко тисячі дрібних, юридично самостійних підприємств виконують завдання великих монополій, спеціалізуючись на виготовленні однієї-двох деталей. Вони випускають напівпродукт, що не має самостійного ринкового значення. Такі підприємства втратили безпосередній зв'язок з ринком, із споживачами. Виробницт­во, фактично сконцентроване в руках монополії, навмисно роз­осереджене нею серед формально незалежних дрібних і серед­ніх підприємств. Отже, монополії створили нову форму концент­рації виробництва, яка відповідає умовам їхнього панування і є одним з елементів системи цього панування.

Якщо раніше процес концентрації виробництва йшов здебільшого від дрібних підприємств до виникнення великих, монополістичних, то в сучасних умовах можлива й зворотна форма розвитку цього процесу — породження великими монопо­лістичними підприємствами відносно дрібних. В період після другої світової війни загострення конкурентної боротьби, виник­нення нових галузей, видів виробництва і зростання асортимен­ту продукції спричинили тенденцію до диверсифікації виробницт­ва, тобто охоплення монополіями різних галузей, які не мають прямого виробничого зв'язку або функціональної залежності від основної галузі, в якій вони панують.

Проте, як би не змінювалися форми і механізм концентрації виробництва при пануванні монополій, суть її залишається не­змінною — дальше зростання економічної могутності магнатів капіталу, зосередження в них контролю над дедалі зростаючою часткою суспільного виробництва.

Сучасний рівень централізації виробництва

Монополізація виробництва, як відмічав В. І. Ленін, включає два процеси — не тіль­ки його концентрацію, а й централізацію. Управління з єдиного центру численними найбільшими підприємствами тієї чи їншої галузі промисловос­ті зосереджує в руках тресту, концерну значну частку всього виробництва певного продукту і створює сприятливі умови для одержання монопольних прибутків.

Непрямим показником інтенсивності цього процесу є зро-Кання питомої ваги монополістичних корпорацій в обробній промисловості США, де на корпорації-гіганти з активами від 250 млн. дол. і вище припадало в 1960 р. 46% сукупних активів, у 1970 p. – 58 і в 1973 p.— 62%.

До найбільших монополій США, які захопили вирішальні позиції у иаф-грвій промисловості, належать «Екссои» (колишня «Стандарт ойл оф Нью-Джерсі»), «Мобіл ойл», «Тексако», «Галф ойл». Їх зв'язує в одно суперечливе ціле нафтовий картель. У металургійній промисловості США панують "Юнайтед Стейтс стіл», «Бетлехем стіл», «Ріпаблик стіл», «Армко стіл», також зв'язані картельною угодою. В електротехнічній промисловості провідне станови­те займають с Дженерал електрик», «Інтернешнл бізнес мешінз», «Уестерн елек£рнк», «Вестингауз електрик». Хімічна промисловість належить кільком вели­чезним монополіям: «Дюпон де Немур», «Проктер енд Гембл», «Юиіон кар-Дайд».

Промисловість Англії також є сферою неподільного панування приватних Монополій. В хімічній промисловості панують "Кертолдз», "Шелл кеміклз», "Імпіріел кемікл індастріз», у харчовій, парфюмерній — «Юнілевер», у маши-ьробудуванні — воєнно-промислова монополія "Віккерс», "Бебкок енд Уілкокс», "Плат бразерс компані» і кілька інших. Електротехнічне машинобудування Монополізували "Ассошіейтед електрик індастріз», «Дженерал електрик компані», «Інгліш електрик компані», які злилися в 1968—1969 pp. в одну величезну компанію «Дженерал електрик енд Інгліш електрик».

Досить високий рівень концентрації і централізації виробництва в про­мисловості ФРН, де 60% виробництва хімічної продукції сконцентровано в трьох фірмах: «Фарбверке Хьохст», «Фарбенфабрикен Байєр» і «Бадіше анілін унд содафабрик». Три концерни в електротехнічній промисловості, п'ять у металургії контролюють близько 3/4 продукції своїх галузей.

Сучасні промислові монополії — це гігантська економічна сила. Так, сума продажу «Дженерал моторз» (31,5 млрд. дол.) д 1974 р. перевищила вартість річного суспільного продукту Фінляндії (26 млрд. дол.), Греції (23 млрд. дол.), Нової Зелан­дії (12 млрд. дол.).

Отже, концентрація і централізація виробництва в сучасних умовах ведуть до ще більшого панування монополій над усім суспільним виробництвом. Всевладдя монополій становить еко­номічну суть імперіалізму, а монополізація виробництва — його Основу і вихідну ланку.

$ 2. Монополія і конкуренція

Ще на початку XX ст. буржуазні економісти твердили, що із розвитком монополій ослаблюється, а потім зникає конкурен­ція. Логічним наслідком подібних тверджень була теорія «орга­нізованого капіталізму>, яку розвинув пізніше правий соці­ал-демократ Р. Гільфердінг. Згідно з цією теорією, монополії, іооетупово усуваючи конкуренцію, звільняють капіталізм від анархії виробництва і конкурентної боротьби.

В основі поглядів буржуазних економістів лежить помилко­ве тлумачення про взаємозв'язок монополії і конкуренції.

Монополія є протилежністю вільної конкуренції, її діалектичним запереченням. Але вона, як показує історичний досвід, не зни­щує конкуренцію, а змінює її форми, загострюючи і поглиблюю­чи конкурентну боротьбу.

Суперечність єдності монополії і конкуренції вперше роз­крив К. Маркс. «У практичному житті,— писав він,— ми знахо­димо не тільки конкуренцію, монополію і їх антагонізм, але та­кож і їх синтез, який є не формула, а рух. Монополія породжує конкуренцію, конкуренція породжує монополію. Монополісти конкурують між собою, конкуренти стають монополістами... Синтез полягає в тому, що монополія може держатися лише завдяки тому, що вона повсякчас вступає в конкурентну бороть­бу» К Розвиваючи це положення стосовно епохи імперіалізму, В. І. Ленін показав різноманітність форм і методів конкурент­ної боротьби в умовах монополістичного капіталізму. «... Моно­полії,—писав він,—виростаючи з вільної конкуренції, не усу­вають її, а існують над нею і поруч з нею, породжуючи цим ряд особливо гострих і крутих суперечностей, незгод, конфлік­тів» ².