§ 7. Критика аитимарксистських теорій криз

Вульгарна політична економія про кризи

Витоки сучасних буржуазних теорій криз ми знаходимо в основоположника буржуазної вульгарної політичної економії Ж. Б. Сея. Яого так звану «теорію ринку» критикував ще К. Маркс.

Суть «теорії ринку» Сея зводилася до того, що він заперечу­вав яку б то не було можливість утруднень у реалізації суспіль­ного продукту і твердив, що збут для продуктів створюється самим виробництвом. Звідси він робив висновок, що кожний заінтересований у благополуччі всіх і що розквіт однієї галузі промисловості завжди веде до розквіту решти галузей. Із «тео­рії» Сея випливало, що капіталістичне виробництво не зустрічає на своєму шляху ніяких суперечностей, що воно ніби автоматично створює собі нічим не обмежений ринок, що між виробництвом і збутом, а отже, і споживанням в умовах капіталізму є повна гармонія. Тому не може бути не тільки загального, а й навіть част­кового надвиробництва. На думку Сєя, досить мати такий уряд, який надасть повну свободу підприємцям, щоб кризи зникли, встановилася пропорційність між окремими галузями виробни­цтва, попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням.

Неспроможність «теорії ринку» Сея полягає в тому, що він, на­магаючись аналізувати капіталістичне виробництво, насправді оперував категоріями простого товарного обігу і навіть просто­го товарообміну. При цьому він з простого товарного обігу ви­травлював усі внутрішні суперечності, які зумовлювали потен­ціальну можливість криз.

Прихильниками Сея в «теорії ринку» були «легальні маркси­сти*. Так, Туган-Барановський повністю поділяв тезу Сея про примат обігу над виробництвом і також твердив, нібито суть збуту полягає в тому, що продукти завжди обмінюються на про­дукти. За цим логічно випливало заперечення в капіталістичному суспільстві суперечності між виробництвом і споживанням і про­голошувалась можливість гармонійного, безкризового його роз­витку. Кризи Туган-Барановський, як і багато хто з ревізіоністів і буржуазних економістів, пояснював випадковими порушеннями пропорційності. Протиставляючи марксистську теорію відтворен­ня марксистській теорії криз, Туган-Барановський висунув вер­сію про суперечність, яка нібито існує між II і III томами «Капі­талу», і, більше того, стверджував, що К. Маркс взагалі не дав якої-небудь особливої теорії криз.

Таке твердження явно мало на меті апологію капіталізму. У II томі «Капіталу» К. Маркс поставив перед собою завдання показати абстрактну можливість реалізації всього суспільного продукту і, отже, відтворення суспільного капіталу при ідеаль­них середніх умовах. Але він підкреслював, що це лише ідеал капіталізму, але аж ніяк не його дійсність. Усім своїм досліджен­ням капіталізму К. Маркс показав, як розвиток суперечностей капіталізму, і насамперед основної його суперечності, перетво­рює умови ідеально гладенької реалізації в умови, які неминуче породжують економічні кризи надвиробництва.

Критика дрібнобуржуазних теорій криз

Якщо Сей та його послідовники заперечува­ли існування при капіталізмі суперечності між виробництвом і споживанням, то теоре­тики дрібнобуржуазної політичної економії, і насамперед її основоположник швейцарський економіст Сісмонд де Сісмоиді (початок XIX ст.), розглядали цю суперечність як основну причину економічних криз. Сісмонді пояснював кризи тим, що виробництво при капіталізмі переганяє споживання і надлишок виробництва над споживанням, що утворюється при Кому, не може бути реалізований всередині суспільства. При цьому він передбачав перетворення криз у систематичний, без­перервний стан капіталістичної економіки, який не дає їй можливості далі розвиватися. Цю тезу повністю сприйняли ліберальні Щародники, і вона була основою для заперечення ними можливості розвитку капіталізму в Росії.

Найбільш вичерпну критику дрібнобуржуазних теорій, які дояснюють економічні кризи недоспоживанням, дав В. І. Ленін у праці «До характеристики економічного романтизму».

Критикуючи теорії, які пояснюють кризи недоспоживанням, В.і. Ленін вказував, що саме в періоди, які передували кризам, Споживання робітників підвищується. Криза, як правило, вражає економіку в момент найбільшого «перегріву» кон'юнктури, коли промисловість працює повним ходом, завантаження промислових потужностей і зайнятість робітників перебувають на найвищому рівні. В. І. Ленін звертав увагу й на те, що «недостатнє споживан­ня (яке пояснює нібито кризи) існувало при найрізніших госпо­дарських режимах, а кризи становлять відмінну ознаку тільки одного режиму — капіталістичного» ^!.

¹- Ленін В. А Повн. зібр. творів, т. 2, с. 155.

Марксистсько-ленінська теорія не заперечує факту недостатнього споживання, але відводить йому належне, підлегле місце "щодо основної суперечності капіталізму.

Методологічна хибність теорій «недоспоживання» полягає в ігноруванні суперечностей капіталістичного виробництва і пояс­ненні причин криз недоліками розподілу. Проте розподіл і обіг безпосередньо залежать від характеру виробництва, від тих відносин, які складаються між людьми в суспільному вироб­ництві. Марксизм відкрив, що причина криз криється саме • умовах капіталістичного виробництва. А тому ніякі реформи розподільних відносин, оскільки вони не. в змозі усунути супе­речності капіталізму, не можуть усунути й кризи. Вихід з цих суперечностей полягає у заміні капіталістичного способу вироб­ництва комуністичним способом виробництва.

Критика теорій "безкризового розвитку" капіталізму

Ці теорії виникли в умовах загальної кризи капіталізму. Основоположником їх є англій­ський буржуазний економіст Дж. М. Кейнс. Основною причиною криз він вважав дис­пропорцію між виробництвом і споживан­ням. У свою чергу причину цієї диспропорції Кейнс вбачав У відставанні споживання від виробництва. На його думку, це відбувається, з одного боку, внаслідок неповної зайнятості, тобто наявності безробіття, а з другого, через недостатнє виробниче споживання з боку підприємців, які утримуються від нових ка­піталовкладень.

Таким чином, Кейнс, точно кажучи, також пояснював кризи недоспоживанням. Проте, на відміну від дрібнобуржуазного романтика Сісмонді, він вважав, що особисте недоспоживання народних мас повністю можна компенсувати збільшенням спожи­вання з боку класу капіталістів через посилення їхньої інвести­ційної діяльності. Більше того, Кейнс, солідаризуючись із Маль-тусом і посилаючись на нього, твердив, що недостачу споживання робітничого класу можна і необхідно поповнити за рахунок роз­ширення споживання панівних класів, у тому числі і внаслідок зростання паразитичного, невиробничого споживання, наприклад збільшення витрат на мілітаризацію і ведення війни.

Недостатню активність інвестиційної діяльності з боку капі­талістів і недоспоживання мас Кейнс пояснював значною мірою психологічним фактором — схильністю людей до заощаджень. Щоб подолати цей психологічний бар'єр і стимулювати спожи­вання, він запропонував ряд заходів, які мали суто класовий характер і були покликані захистити інтереси підприємців.

Головний захід, який пропонував Кейнс, полягає в макси­мальному втручанні буржуазної держави у процес відтворення суспільного капіталу. Держава, на його думку, повинна сама ста­ти великим інвестором. Він передбачав організацію буржуазною державою всіляких «громадських робіт», у тому числі будів­ництво воєнних об'єктів.

Для стимулювання інвестиційної діяльності він вважав по­трібним здійснювати державне регулювання норми процента. Кейнс обстоював низький рівень процента, що, на його думку, підтримувало б високу кон'юнктуру.

Кейнс широко проповідував і так звану політику помірної інфляції, розглядаючи її як дійовий засіб стимулювання вироб­ництва, досягнення високої зайнятості і збільшення прибутків підприємців. Він відверто заявляв, що вигідніше через інфляцію знижувати реальну заробітну плату робітників, ніж зменшувати номінальну заробітну плату.

Одним з дійових засобів антикризової політики і водночас збагачення монополій Кейнс вважав вивіз капіталу.

Заходи запобігання і лікування криз, які пропонував Кейнс, по-перше, свідчать про безумовне визнання факту їхньої немину­чості при капіталізмі і, по-друге, переслідують мету зберегти капіталістичний лад і перекласти весь тягар криз на плечі трудя­щих мас.

Рекомендації Кейнса після другої світової війни були покла­дені в основу економічної політики багатьох буржуазних держав, і насамперед США та Англії. Проте життєвої перевірки вони не витримали. Циклічний характер розвитку капіталістичної еконо­міки не ліквідований, її нестійкість дедалі більше посилюється.

Тепер, в умовах розвитку науково-технічної революції, бур­жуазні економісти стверджують, що вона нібито сама по собі врятує капіталізм від суперечностей і криз. Але ніякі технічні зміни у виробництві при збереженні панування приватної влас­ності не можуть змінити природи капіталізму.

^{Вілділ ІІ}

ІМПЕРІАЛІЗМ — НАЙВИЩА СТАДІЯ КАПІТАЛІЗМУ

Ленінська теорія імперіалізму як продовження і розвиток соціально-економічного вчення К. Маркса

На рубежі XIX і XX ст. у розвитку капіталістичного суспіль­ства виникли нові явища, які знаменували перехід до епохи моно­полістичного капіталізму. На ці нові явища звернув увагу ще Ф. Енгельс у своїх працях кінця XIX ст. Але вперше систематично, всебічно дослідив імперіалізм В. І. Ленін. Теорія імперіалізму, викладена в книзі «Імперіалізм, як найвища стадія капіта­лізму» і ряді інших праць В. І. Леніна початку XX ст., була Іюличезним вкладом у марксизм, новим ступенем у його роз­етку.

Марксистська теорія показала, що кожна класово антагоні­стична формація проходить у своїй історії дві різні стадії, а саме: ктадію, коли її економічні відносини сприяють розвитку продуктивних сил, і стадію, коли «з форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх окови». 1 К. Маркс розкрив загальні умови, при яких капіталістична формація вступить в fcaoxy конфлікту. Об'єктивна логіка нагромадження, вказував він, по-перше, неминуче призведе до панування мізерної кількості магнатів капіталу над суспільством; по-друге, спричинить «тягування всіх народів у мережу світового ринку, а разом з тим інтернаціональний характер капіталістичного режиму»; по-третє, доведе, внаслідок цього, суперечність між суспільним характером виробництва і капіталістичною формою привлас­нення до останнього ступеня, коли «монополія капіталу стає Оковами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею»².

З цих позицій В. І. Ленін глибоко і всебічно досліджував зміни, які відбулися в капіталістичній системі ³ після виходу праць К. Маркса и Ф. Енгельса. В. І. Ленін показав, що капіта­лізм вільної конкуренції змінився капіталізмом монополістичним, перейшов у нову, найвищу і останню стадію своєї історії.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 13, с. 7.

² Там же, т. 23, с. 717.

³ В. І. Ленін під час підготовки рукопису праці про імперіалізм прочитав імконспектував 148 книг і 232 статті російською, англійською, французькою t німецькою мовами. Ці конспекти видано і вони утворили великий за обся-Я9И том сЗошитів з імперіалізму», які й тепер мають велику цінність для ввчення імперіалізму і ленінської логіки його дослідження.

Предметом ленінського дослідження імперіалізму стали со­ціально-економічна система монополістичного капіталізму — система всевладдя фінансової олігархії імперіалістичних країн, закономірності і суперечності цієї системи, які ведуть її до загибелі.

Ленінська теорія імперіалізму істотно розширила коло еконо­мічних відносин, що їх вивчала марксистська політична еконо­мія капіталізму. Розглядаючи відносини між капіталом і най­маною працею як головні економічні відносини сучасної епохи, теорія імперіалізму включає в предмет свого дослідження також відносини експлуатації монополіями решти класів і верств бур­жуазного суспільства, сферу міжнародних відносин панування фінансової олігархії, економічну діяльність буржуазної держави, спрямовану на відтворення і збереження існуючих капіта­лістичних відносин. Обгрунтувавши висновок .про те, що ім­періалізм — це нова стадія капіталізму, В.І. Ленін водно­час рішуче виступав проти прихильників «чистого імперіаліз­му», при якому нібито залишаться лише монополії і робітничий клас.

Книга «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму» була видана в суворих умовах царської цензури. Тому багато питань політики, стратегії і тактики робітничого класу при імперіалізмі не могли аналізуватися відверто. В інших працях В. І. Леніна, особливо в матеріалах, пов'язаних з розробкою другої Програми партії, викладено важливі положення, які збагачують теорію імперіалізму, і практичні висновки, що випливають з них. У су­часних умовах теорію імперіалізму розвивають комуністичні і робітничі партії, які враховують нові явища в економічному житті сучасного світу.

Ленінська теорія імперіалізму оголює прийоми і мето­ди, що їх застосовує імперіалістична буржуазія для збере­ження свого панування. Вона є випробуваною зброєю в бо­ротьбі з реформістськими і ревізіоністськими концепціями імпе­ріалізму.

Учення В. І. Леніна про імперіалізм підтверджено великими революційними процесами сучасної епохи, основним змістом якої є перехід від капіталізму до соціалізму і комунізму у світо­вому масштабі. Воно—могутня зброя марксистсько-ленінських комуністичних і робітничих партій, які очолюють робітничий клас у боротьбі проти імперіалізму і за соціальне визволення всіх трудящих.

А. ЗАКОНОМІРНОСТІ МОНОПОЛІСТИЧНОГО КАПІТАЛІЗМУ

Р о з д і л XII

КОНЦЕНТРАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА І МОНОПОЛІЇ. ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ І ФІНАНСОВА ОЛІГАРХІЯ