§ 6. Циклічний карактер капіталістичного відтворення

Цикл і його фаза

Відтворення в умовах капіталізму здійсню­ється циклічно, тобто періодично проходить у своєму рейвйігку такі фази: економічну кризу, депресію, по­жвавлення, піднесення, а потім знову кризу. Капіталістичний цикл — це рух економіки капіталізму від однієї кризи до іншої. Капіталістична економіка набула циклічного характеру роз­витку тільки з того часу, коли остаточно завершилося станов­лення капіталізму і коли він створив адекватну собі матеріаль­но-технічну базу — машинну індустрію. Це почалося в Англії з 1825 p., оскільки там раніше, ніж в інших країнах, заверши­лося становлення капіталізму. З 1857 р. капіталістичні кризи набули світового характеру і почали одночасно вражати ряд країн, а в деяких випадках і всі розвинуті капіталістичні країни,

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 256—257.

У першій половині XIX ст. економічні кризи повторюються періодично, через більш-менш певні проміжки часу, які з розвитком капіталізму скоро­чуються. Спочатку вони відділялися один від одного періодом в 10—11 років (кризи 1825, 1836, 1847, 1857 pp.). У другій половині XIX ст. кризи над­виробництва почастішали і почали повторюватися через кожні 7—9 років (за кризою 1857 р. пішли кризи 1866, 1873, 1882 і 1890 pp.). В епоху імпе­ріалізму виникла тенденція до дальшого почастішання криз: до першої сві­тової війни мали місце кризи 1900 і 1907 pp., v період між двома світовим* війнами —кризи 1920—1921, 1929—1933 і 1937—1938 pp., тобто менш, ніж за 25 років відбулося три кризи; після другої світової війни цитадель сучас­ного капіталізму —США зазнали шість криз-* 1948—1949, 1953—1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1971 І 1974-1975 pp. За цей період капіталі­стичний світ пережив ряд світових економічних криз. Нова економічна криза, яка вибухнула в 1974 p., охопила весь капіталістичний світ.

Якісні і кількісні зрушення в економіці сучасного капіталіз­му, посилення втручання буржуазної держави в процес відтво­рення суспільного капіталу внесли деякі нові моменти в пере­біг капіталістичного циклу. Проте основні закономірності руху капіталістичного циклу збереглися. З'ясуємо суть кожної фази циклу та її об'єктивну економічну роль у процесі відтворення суспільного капіталу.

Криза — головна фаза циклу. її економічна функція в кінце­вому підсумку зводиться до насильственого і тимчасового, на якийсь період, установлення пропорційності між окремими лан­ками капіталістичної економіки (виробництвом і споживанням, виробництвом і обігом). К. Маркс не раз зазначав, що кризи «завжди являють собою тільки тимчасове насильствене розв'я­зання існуючих суперечностей, насильствені вибухи, які на мить відновлюють порушену рівновагу» *. Криза завершує поперед­ній цикл і є вихідним пунктом для наступного циклу.

Кризи надвиробництва характеризуються значним загострен­ням труднощів збуту продукції. Зростають запаси нереалізова­ної продукції. Скорочуються портфелі замовлень на устаткуван­ня і будівництво. Надвиробництво поступово охоплює всі галузі. Спостерігається масове банкрутство торгових і промислових фірм. Розладнується кредитна система. Зростає попит на позич­ковий капітал, а пропозиція його різко скорочується; підвищує­ться норма позичкового процента. Банкрутують дрібні і середні банки; банки припиняють видачу вкладів. Паніка охоплює ринок цінних паперів. Спадає курс акцій та інших цінних паперів.

Поступово криза охоплює всі сфери економіки. Торгові фір­ми припиняють оптову закупівлю товарів. Промислове вироб­ництво скорочується, виробничі потужності не завантажуються. Конкурентна боротьба вкрай загострюється. Процес концентра­ції і централізації посилюється.

Скорочення виробництва спричинює величезне зростання без­робіття і ще більше падіння купівельної спроможності трудящих мас. їх становище різко погіршується, знижується заробітна плата, посилюється експлуатація робітників, ще зайнятих у виробництві. Економічне життя суспільства дезорганізується.

¹ Маркс /С, Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 255.

Потім настає фаза депресії, під час якої виробництво туп­цює па місці. В цей час товарні запаси поступово зменшуються, частина з них знищується, а частина реалізується по знижених цінах. Застаріле малопродуктивне устаткування ліквідується. Надвиробництво значно скорочується. Поступово збільшується реалізація товарів, припиняється падіння цін.

Фаза депресії змінюється фазою пожвавлення. Підприємці, користуючись безробіттям і важким становищем робітничого класу, посилюють його експлуатацію. Найбільші і життєздатні підприємства намагаються пристосуватися до низького рівня цін: використовують ефективніші машини і устаткування і таким чином досягають прибутковості і переваги в конкурентній бо­ротьбі. В результаті збільшується попит з боку капіталістів на нове устаткування, що дає поштовх до розвитку галузей, які виробляють машини, устаткування, сировину. Оновлення основ­ного капіталу є вирішальним фактором переходу від депресії до пожвавлення. Розвиток першого підрозділу суспільного вироб­ництва супроводиться залученням робітників у виробництво. Починає зростати попит на предмети споживання, що стимулює розширення виробництва на підприємствах другого підрозділу. Випуск продукції досягає обсягу, який передував кризі.

Фаза пожвавлення переходить у фазу піднесення, для якої характерне перевищення промисловим виробництвом рівня, до­сягнутого в попередньому циклі. Конкуренція на цій фазі гра­нично загострюється; виробництво розширюється безвідносно до попиту. Торгівля йде досить інтенсивно, прискорюється круго-оборот капіталу, збільшується пропбзиція вільного грошового капіталу. Розширюється попит на кредит, підвищується норма процента. Прибутки зростають, підвищуються курси акцій та інших цінних паперів, спекуляція якими набуває величезних роз­мірів. Одночасно в розширеному масштабі відтворюються і всі ті суперечності, які вже раніше'призвели економіку до кризи. Врешті-решт розвиток цих суперечностей породжує нову еко­номічну кризу, і все починається спочатку, але на більш широкій основі і на»базі більш глибоких суперечностей.

Оновлення основного капіталу — матеріальна основа капіталістичного циклу

Перехід від депресії до пожвавлення, а по­тім і до піднесення пов'язаний з масовим оновленням основного капіталу. Під час кризи витримує конкуренцію і пристосовує­ться до низького рівня цін тільки той, хто може замінити старе устаткування ефектив­нішим, яке забезпечує вищий ступінь екс­плуатації. Тому, хоча строки повної амортизації основного капі­талу на кожному підприємстві різні, обставини змушують пере­важну більшість капіталістів замінювати устаткування одно­часно.

Щоб не відстати в конкурентній боротьбі, капіталіст, не че­каючи повного фізичного зносу машин на своєму підприємстві, змушений замінювати їх ефективнішими, особливо якщо такі машини вже застосовуються його конкурентами. Так, ланцюго­вою реакцією починається більш-менш одночасне масове онов­лення основного капіталу. Проте відбувається воно не планомір­но, а анархічно, на основі стихійно діючих економічних законів капіталізму. Стихійне і масове оновлення основного капіталу є специфічною формою розвитку продуктивних сил, іманентною жапіталістичному способу виробництва. Разом з тим масове оновлення основного капіталу становить матеріальну основу циклу і періодичності економічних криз надвиробництва.

Саме воно утворює вихідний момент і матеріальну основу виходу капіталістичної економіки з кризового, а потім з депре­сивного стану і проходження нею наступних фаз циклу—по­жвавлення і піднесення. Проте оскільки зберігається та сама суспільна форма виробництва, в якій цей процес відбувався й раніше, тобто зберігаються капіталістичні виробничі відносини і основна суперечність капіталізму, то розвиток неминуче при­зводить до нової економічної кризи.

Циклічне відтворення основного капіталу не причина кризи, а, як і сама криза, результат основної суперечності капіталізму.

Аграрні кризи та їхні особливості

Суперечності капіталістичного відтворення виявляються також і в аграрних кризах. В основі їх також лежить основна супереч­ність капіталізму — суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. Аграрні кризи виявляються насамперед у відносному над­виробництві сільськогосподарської продукції, нагромадженні ве­личезних нереалізованих її запасів. Одночасно зростає заборго­ваність селянських господарств (у сучасних умовах це забор­гованість насамперед іпотечним банкам), масово розорюються дрібні і середні виробники. Конкурентна боротьба загострює­ться, і в ній виживають найбільші господарства, які застосову­ють найдосконалішу техніку і технологію. Розвиток капіталізму в сільському господарстві має специфічні особливості, які визна­чають і специфічний характер аграрних криз.

Аграрні кризи мають тривалий, затяжний характер, розтя­гуючись на десятиріччя, протягом яких промисловість встигає здійснити кілька циклів. Вони не відрізняються і такою регу­лярною періодичністю, як кризи в промисловості. Настання цих криз, як і вихід із них, пов'язане не тільки з внутрішніми проце­сами в розвитку економіки тієї чи іншої країни, а й певною мі­рою також з процесами, які відбуваються в світовій капіталі­стичній системі господарства в цілому. Тому, зазначав В. І. Ле­нін, аграрні кризи необхідно аналізувати у зв'язку «із загальним розвитком світового капіталізму...» ¹