Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Паламарчук В.В. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
5.08 Mб
Скачать

§ 5.Антагоністичні суперечності капіталістичного відтворення. Економічні кризи надвиробництва

Капіталістичній економіці властивий циклічний характер роз­витку, при якому неминучі періодичні кризи надвиробництва. Проявляються кризи в тому, що маса вироблених у суспільстві товарів перевищує платоспроможний попит і не знаходить збуту. В результаті певна частина виробництва припиняється, зменшу­ється виробництво товарів, період зростання виробництва змі­нюється його спадом. Цей надлишок товарів над попитом на них у суспільстві виражає надвиробництво капіталу, над­лишкове, спричинене гонитвою за прибутком, розширення ви­робництва порівняно з обсягом можливого за даних умов платоспроможного попиту.

Абстрактна можливість економічних криз у простому товарному виробництві

Абстрактна можливість криз, як показав К. Маркс, закладена вже в простому товар­ному господарстві і пов'язана з функціями грошей як засобу обігу і засобу платежу. Річ у тім, що процес товарного обігу, який виражається формулою Т Г — Т, може бути перерваний у часі і просторі і тим са­мим акт продажу Г) може не збігатися з актом купівлі (Г—Т). Ніхто не зобов'язаний купувати тільки тому, що він дещо продав.

Далі потенціальна можливість кризи випливає і з функції грошей як засобу платежу. У цій функції гроші спочатку, в мо­мент продажу товару в кредит, виступають як міра вартості і 'виконують зазначену функцію ідеально. Коли ж настає строк платежу, то в наявності мають бути реальні гроші. Але якщо боржник з тих чи інших причин не буде платоспромож­ним, платіж може не відбутися, що також може викликати кризу.

Проте.в простому товарному господарстві можливість кризи існує лише потенціально. І тільки в розвинутому капіталістич­ному суспільстві ця можливість перетворюється в дійсність. Справа в тому, що розвиток капіталізму супроводиться дальшим розвитком суспільного характеру виробництва, а разом з тим відтворенням і поглибленням усіх його суперечностей. Супереч­ність простого товарного господарства — між приватною і су­спільною працею — переростає в основну суперечність капіта­лізму — між суспільним характером виробництва і приватно­капіталістичною формою привласнення, що й зумовлює пере­творення абстрактної можливості криз у неминучість їх.

Основна суперечність капіталізму і неминучість економічних криз

Основна суперечність капіталізму — суперечність між суспільним характером вироб­ництва і приватнокапіталістичною формою привласнення ееоловною причиною виник­нення економічних криз.

Широкий розвиток суспільного поділу праці перетворює кожне капіталістичне підприємство в одну з ланок складного механізму суспільного виробництва. За цих умов праця кожного виробника об'єктивно виступає як частка праці, затраченої всім суспільством для задоволення своїх вироб­ничих і особистих потреб, тобто має суспільний характер. Крім того, внаслідок концентрації і централізації капіталу відбуваєть­ся об'єднання праці на великих промислових підприємствах, на яких трудяться тисячі і десятки тисяч найманих робітників. Тим самим виробництво набуває дедалі більш суспільного характе­ру і об'єктивно повинно служити суспільству в цілому, спрямо­вуватися і регулюватися ним, задовольняти його потреби. Проте внаслідок панування приватної власності на засоби виробницт­ва суспільне за своєю суттю виробництво при капіталізмі цілком підпорядковане інтересам і волі підприємців, і його результати привласнюють саме ці підприємці, капіталісти.

Єдиною і абсолютною метою капіталіста є виробництво і при­власнення додаткової вартості. Саме тому «...розширення або скорочення виробництва визначається не відношенням вироб­ництва до суспільних потреб, до потреб суспільно розвинених людей, а привласненням неоплачеиої праці... визначається при­бутком і відношенням цього прибутку до застосовуваного капі­талу... Воно припиняється не тоді, коли цього вимагає задоволення потреб, а тоді, коли цього припинення вимагає виробницт­во і реалізація прибутку»'.

З основної суперечності капіталізму випливає ряд по­хідних його суперечностей, які безпосередньо підводять еконо­міку буржуазного суспільства до економічних періодичних криз надвиробництва.

Анархія суспільного виробництва

Один з найважливіших проявів основної суперечності капіталізму полягає в проти­лежності між відносною організацією ви­робництва на окремих підприємствах і анар­хією виробництва в усьому суспільстві. Анархія, диспропорцій­ність суспільного виробництва, неможливість планомірного роз­витку його — неминучий наслідок приватнокапіталістичної влас­ності на засоби виробництва.

Із розвитком капіталізму анархія виробництва дедалі біль­ше посилюється. Якщо в рамках кожного підприємства або комплексу підприємств, що входять у те або інше акціонерне товариство, є сувора організація виробництва, то планувати ви­робництво в масштабі всього суспільства в умовах капіталізму неможливо. Йому властива диспропорційність розвитку. Дис­пропорційність, як уже зазначалось, це звичайний стан капіта­лізму — прояв його основної суперечності, а пропорційність ви­ступає лише як окремий випадок руху капіталістичного вироб­ництва, як його момент. Різке загострення диспропорційності як вираження загострення основної суперечності капіталізму й ха­рактеризує виникнення кризи.

Нині в зв'язку із зростанням державно-монополістичиого регулювання і програмування капіталістичної економіки з'яви­лося немало буржуазних і ревізіоністських «теорій», згідно з яки­ми капіталізм нібито подолав анархію виробництва і в суспіль­стві почала панувати планомірність. Проте життя свідчить про те, що ніякі державно-монополістичні заходи не можуть усу­нути економічних криз.

Суперечність між виробництвом і споживанням

Інший прояв основної суперечності капіта­лізму виражається суперечністю між вироб­ництвом і споживанням. її суть «...полягає в тому, що виробництво зростає з величез­ною швидкістю, що конкуренція надає йому тенденції до безмеж­ного розширення, тоді як споживання (особисте), якщо й зро­стає, то надто слабо; пролетарське становище народних мас не дає можливості швидко зростати особистому споживанню» 2.

1 Маркс /(., Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. J. с. 265.

2 Ленін В. /. Повн. зібр. творів, т. 4, *. 150.

Ненаситна жадоба додаткової вартості, конкурентна бороть­ба між капіталістами ведуть до розширення виробництва, збіль­шення затрат на постійний капітал, на нову техніку. В результаті зростає органічна будова капіталу, що, як відомо, супроводить­ся зростанням відносного перенаселення.

Відносне зменшення частки змінного капіталу визначає не­достатнє зростання платоспроможного попиту населення порів­няно із зростанням суспільного виробництва в цілому. Це від­ставання платоспроможного попиту посилюється прагненням класу капіталістів знизити заробітну плату робітників нижче від вартості робочої сили. Зрештою зростання виробництва наштов­хується на вузьку базу народного споживання. Вироблені товари не знаходять збуту, реалізація суспільного продукту утруднює­ться. Скорочується виробництво, настає економічна криза над­виробництва.

Проте треба мати на увазі, що це надвиробництво має не аб­солютний, а відносний характер. «Справа не в тому,— писав К. Маркс,— що життєвих засобів виробляється надто багато в порівнянні з існуючим населенням. Навпаки. їх виробляється надто мало для того, щоб маса населення могла жити пристойно, по-людському» 1. Але споживна сила капіталістичного суспіль­ства залежить не від абсолютних потреб суспільства в предме­тах споживання, а від тієї частки національного доходу, яка може надійти в розпорядження трудящих, тобто від антагоністичних відносин розподілу.

Суперечність між виробництвом і споживанням дуже заго­стрилася в умовах сучасного капіталізму. Про це свідчить наяв­ність у капіталістичному світі, і насамперед у найбільш розви­нутих його країнах, величезної армії безробітних і людей, які живуть на межі злиднів.

Анархія виробництва і суперечність між виробництвом та споживанням найтісніше пов'язані одна з одною, і саме вони в своїй єдності безпосередньо призводять до економічних криз надвиробництва.

Суперечність між метою капіталістичного виробництва і розвитком продуктивних сил

Прагнення вилучити дедалі більшу додат­кову вартість змушує капіталістів удоско­налювати техніку і технологію виробництва, оскільки це забезпечує збільшення маси продукції, яка випускається, зниження ін­дивідуальної вартості одиниці продукції, а отже, й одержання надлишкової додаткової вартості. Проте зростання технічної, а потім і органічної будови капіталу веде в кінцевому підсумку до спаду норми прибутку, що стримує стимули до розширення виробництва, скорочує по­пит на додаткові засоби виробництва. Зрештою виявляється, що засобів виробництва в суспільстві вироблено більше порівняно з потребами в них з боку капіталу. Проте надвиробництво за­собів виробництва, яке виникає, не абсолютне. Воно є надвироб­ництвом лише остільки, оскільки засоби виробництва функціо­нують як капітал, який повинен самозростати, приносити дедалі більшу додаткову вартість.

1 Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 254.

Таким чином, виявляється, що «виробництво є тільки вироб­ництво для капіталу, а не навпаки: засоби виробництва ие є просто засобами для постійного розширення життєвого процесу суспільства виробників... Засіб — безмежний розвиток суспіль­них продуктивних сил — вступає в постійний конфлікт з обме­женою метою — збільшенням вартості існуючого капіталу»1. В цьому яскраво виявляється основна суперечність капіталізму.

Суперечність між пролетаріатом і буржуазією

Суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення врешті-решт вияв­ляється як суперечність між пролетарі­атом і буржуазією. В результаті концентрації капіталу і виробництва суспільні засоби виробництва дедалі більше зосереджуються в руках класу буржуазії, що розширює фронт експлуатації праці капі­талом. Розвиток суспільного характеру капіталістичного вироб­ництва супроводиться дальшою поляризацією буржуазного су­спільства на пролетаріат і буржуазію, що виражається в зрос­танні питомої ваги осіб найманої праці в самодіяльному насе­ленні.

В сучасний період суперечність між пролетаріатом і буржуа­зією, залишаючись головною класовою суперечністю капіталіз­му, доповнилася суперечністю між монополістичною буржуазією, що становить незначний процент населення, і всіма немонопо-лістичними верствами нації, які страждають від гноблення мо­нополій. Це є основою зростання соціальних, класових супереч­ностей у сучасному буржуазному суспільстві.

Такі головні прояви основної суперечності капіталістичного способу виробництва, які неминуче призводять до економічних криз надвиробництва.