§ 4. Національний доход капіталістичного суспільства. Його виробництво і розподіл

Марксистська теорія національного доходу грунтується на марксистській теорії трудової вартості і відтворення суспільного капіталу. В. І. Ленін відмічав, що «питання про «національний доход» і про «національне споживання», яке було абсолютно не­розв'язаним при самостійній постановці цього питання і плодило тільки схоластичні міркування, дефініції та класифікації, — ви­являється цілком розв'язаним, коли проаналізовано процес ви­робництва всього суспільного капіталу» ².

1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 71.

² Там же, т. 3, с. 51—52.

Національний доход — це нова вартість, створена в усьому суспільному виробництві протягом певного періоду часу (напри­клад, року). Його величина дорівнює вартості змінного капіталу плюс додаткова вартість (v + m). Національний доход (або ва­ловий доход) — частина вартості сукупного (валового) суспіль­ного продукту, яка залишається після вилучення з нього варто­сті спожитого постійного капіталу (с). При розширеному відтво­ренні за натурально-речовинною формою він складається з додатково вироблених засобів виробництва і предметів спожи­вання.

Чистий доход (m) — це частина національного доходу, яка залишається після вилучення з нього вартості змінного капіталу (або заробітної плати). За величиною він дорівнює додатковій вартості.

Національний доход створюється у сфері матеріального ви­робництва, тобто в тих галузях економіки, де виробляється вар­тість і додаткова вартість. До цих галузей належать: добувна і обробна промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок (част­ково), сільське господарство і, нарешті, торгівля і громадське харчування, в тій мірі, в якій вони безпосередньо пов'язані з виробництвом (наприклад, зберігання, розфасування і упакування товарів тощо). Отже, національний доход створюють працівники сфери матеріального виробництва, праця яких є продуктивною. Праця робітників невиробничої сфери, як би вона не була по-трібна для суспільства, національного доходу не створює і з точ­ки зору суспільства не є продуктивною. Праця цих працівників (учителів, лікарів, діячів літератури, мистецтва тощо) оплачу­ється з первісних доходів, тобто із заробітної плати робітників і з прибутку різних груп капіталістів, які привласнюють додат­кову вартість.

Останніми роками в економічній літературі відбувається дискусія про роль науки і сфери послуг у створенні національного доходу. Безперечно, науково-технічна революція супроводиться процесом перетворення науки в без­посередню продуктивну силу. Сучасне виробництво немислиме без викври-стаиня в ньому праці вченого. Воно тепер є сферою діяльності ссукупного працівника», в якій беруть участь і наукові працівники, безпосередньо зв'я­зані з виробництвом. Разом з тим у літературі останнім часом з'являються досить розширені трактування продуктивної праці, згідно з якими в це по­няття включаються практично всі види праці у сфері послуг. При такому підході стираються грані між різними класами буржуазного суспільства, а ро­бітничий клас ерозчиняється» в усій масі трудящих і «середніх класів». У ре­зультаті знімається, по суті, проблема керівної ролі робітничого класу в бо­ротьбі за революційне перетворення буржуазного суспільства, у боротьбі за соціалізм.

Треба мати на увазі, що занадто широке тлумачення поняття продуктив­ної праці, як будь-якої праці, що приносить доход, веде до перебільшення справжнього обсягу національного доходу капіталістичних держав через по­вторний рахунок, який одержують внаслідок включення в національний доход величезних витрат на оплату праці осіб, доходи яких оплачуються з первіе* них доходів робітничого класу і класу буржуазії.

Величина національного доходу залежить від таких факто­рів: по-перше, від маси праці, яку застосовують у сфері матері­ального виробництва. Якщо чисельність працівників, зайнятих у цій сфері, зростає, збільшується тривалість робочого дня, підви­щується інтенсивність праці, то національний доход збільшуєть­ся. По-друге, від зростання продуктивності праці у сфері мате-ріального виробництва. Із підвищенням продуктивності праці зростає фізичний обсяг національного доходу, тобто кількість ви­роблених споживних вартостей. По-третє, фактором зростання національного доходу є економія на постійному капіталі. Дія цього фактору, як правило, погіршує умови праці робітничого класу і зрештою веде до хижацького використання найважливі­шого елемента продуктивних сил — робочої сили.

Зростання національного доходу — найважливіший показник, який характеризує стан економіки тієї чи іншої країни.

Виробничі відносини капіталізму стримують це зростання. Факторами, які перешкоджають зростанню національного дохо­ду, є надмірне збільшення чисельності державного апарату, від­волікання робочої сили на обслуговування паразитичних потреб панівних класів, наявність величезного відносного перенаселен­ня в усіх його формах.

Класовий характер розподілу і перерозподілу національного доходу в буржуазному суспільстві

Національний доход безперервно відтворю­ється. У своєму русі він проходить такі фа­зи: виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве використання. Процес розподілу, перерозподілу і кінцевого використання на­ціонального доходу можна подати у вигляді схеми (див. с. 279).

Первісний розподіл національного доходу визначається па­нівними відносинами власності на засоби виробництва. Капіта­лісти — власники засобів виробництва — привласнюють увесь чистий доход суспільства, додаткову вартість, яка розподіляєть­ся між різними групами їх. Робітничий клас одержує заробітну плату, його частка в національному доході обмежена вартістю робочої сили і практично не тільки не може піднятися вище цієї межі, а й, як правило, лежить нижче від неї. З розвитком капіта­лізму частка робітничого класу в національному доході знижу­ється.

Після первісного розподілу національного доходу він пере­розподіляється. Капіталісти і робітники користуються рядом платних послуг, які задовольняють їхні особисті потреби (послу­гами лікарів, учителів, видовищних підприємств тощо). Праця осіб, які надають послуги, тобто зайняті у сфері послуг, оплачу­ється з первісних доходів основних класів суспільства, і їхні до­ходи є вторинними.

Велику роль у перерозподілі національного доходу відіграє державний бюджет. У нього через податкову систему вилучається значна частина доходів населення, насамперед трудящих. Потім різними каналами, у тому числі через систему замовлень на ви­робництво озброєння, чимала частина коштів бюджету перехо­дить у руки буржуазії.

На початку XX ст. в державні бюджети імперіалістичних дер­жав надходило від 3 до 5% національного доходу. Тепер через бюджет перерозподіляється від 25 до 55% національного доходу.

Одним з могутніх засобів перерозподілу національного дохо­ду на користь експлуататорських класів є інфляція. До таких за­собів належать і державні позики.

Таким чином, розподіл і перерозподіл національного доходу в буржуазному суспільстві має суто класовий характер; його мета — збагачення експлуататорських класів.

Частина національного доходу надходить в особисте спожи­вання робітничого класу та інших трудящих, зайнятих як у сфе­рі матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. Біль­шу частину національного доходу одержує експлуататорський клас.

У сучасних умовах значна частина національного доходу ви­трачається на мілітаризацію економіки, утримання величезних армій як усередині тієї чи іншої імперіалістичної країни, так 1 за її межами.

Певну частину національного доходу поглинають чисті витра­ти обігу, в тому числі дуже великі витрати на рекламу.

Частина національного доходу буржуазних країн витрача­ється на нагромадження капіталу, на розширене відтворення.

Ступінь інтенсивності нагромадження капіталу залежить від ряду обставин, і насамперед від того, в якій фазі циклу перебу­ває капіталістична економіка: у фазі піднесення нагромаджувана частина національного доходу зростає, у фазі кризи — скоро­чується; більше того, у цій фазі нагромадження може зовсім при­пинитися.

Розмір нагромадження визначається нормою нагромадження, тобто відношенням нагромаджуваної частини національного до­ходу до всієї його суми. Чим більша норма нагромадження, тим більша частина додаткової вартості перетворюється в додатко­вий капітал. Крім того, як було з'ясовано, на розмір нагромад­ження при незмінцй його нормі впливають також інші фактори. Суперечності капіталізму обмежують можливості нагромадження порівняно з потребами суспільства і з досягнутим рівнем розвит­ку продуктивних сил. Тут тенденція продуктивних сил до без­межного розвитку вступає в суперечність з вузькими рамками капіталістичних виробничих відносин.