§ 5. Метод політичної економії

Застосування методу матеріалістичної діалектики до політичної економії

Дослідження суспільного життя — склад­ний процес. Воно йде «від живого спогля­дання до абстрактного мислення, а від нього до практики...». Живе споглядання кон­кретного економічного життя ознайомлює лише із зовнішнім його боком. Але політична економія не просто описує зовнішній бік економічних явищ і процесів з усіма його випадковостями і частковостями. Вона проникає в глибину, в суть явища, що вивчається. Такий, писав В. І. Ленін, хід і при­родознавства, і політичної економії, і історії.

Практична діяльність людей, що безпосередньо сприймається, лише вихідний пункт наукового пізнання. Вона дає факти, з на­громадженням яких починає свій шлях будь-яка наука. Проте не будь-яке нагромадження фактів придатне для наукового до­слідження. Щоб не впасти в емпіризм, треба брати не окремі, випадково вихоплені факти, а всю сукупність фактів, що стосу­ються явища, яке вивчається, і всебічно пов'язані між собою. Ця вимога наукового спостереження дійсності тим настійніша, чим вищий ступінь розвитку суспільства, чим складніші і різноманіт­ніші процеси і явища економічного життя, чим ширші терито­ріальні масштаби економічних зв'язків.

Проте саме по собі знання фактів означає лише початок наукового пізнання дійсності; потрібна копітка робота по зби­ранню фактів, щоб виявити приховану за ними суть, упорядку­вати і систематизувати історичний матеріал, знайти в ньому голов­ну ланку, ухопившись за яку, можна простежити весь ланцюг питань економічного життя суспільства. А це можна зробити лише за допомогою наукового мислення, що, як відмічав В. І. Ле­нін, являє собою «процес ряду абстракцій, формування, утворен­ня понять, законів...»².

¹ Ленін В /. Повн. зібр. творів, т. 29, с. 142.

² Там же, с. 152—153.

Наукові абстракції

Науковими абстракціями називають уза­гальнені поняття, абстраговані у процесі мислення людини від безпосередньої конкретності явища, яке вивчається. Вихідним пунктом наукового пізнання є об'єктивна реальність. Але абстракція відображує її не так, як живе споглядання, не безпосередньо, не прямо. Абстрагуюча діяльність мислення є складним процесом відходу від неістотного в спосте­режуваному явищі, з тим щоб виявити в ньому істотне. Виробля­ючи абстрактні поняття, мислення тим самим виробляє узагаль­нені логічні вираження дійсності. Наприклад, абстрагуючись від величезної різноманітності створених людьми речей, а отже, і від різноманітних конкретних видів праці, людина за допомогою мислення виробляє узагальнене логічне вираження цих речей, а саме: «продукт» — це втілення уречевленої праці взагалі. Але від цього дане абстрактне поняття не стає відірваним від дій­сності. У процесі абстрагування мислення не відривається від дійсності, а проникає всередину її, йдучи від явища до суті. У противному разі воно може завести людину в бік від пізнава­ної нею дійсності і навіть спотворити відносини між свідомістю і буттям, подати свідомість субстанцією сущого. Це характерно, наприклад, для ідеалізму як «суб'єктивного», так і «об'єктив­ного». Відрив абстрактних понять від дійсності, що спостеріга­ється часом в політичній економії, виявляється у вихвачуванні та абсолютизації окремих явищ економічного життя, у розриві якісної і кількісної сторін економічних процесів, непомірному перебільшенні однієї з них і т. д.

Економічне життя суспільства — об'єктивна реальність, що не залежить від волі і свідомості людей, хоч і складається із усвідомлених дій індивідів. Виробничі відносини в кожному суспільстві — єдине нерозривне ціле. Економічне життя суспіль­ства складається з багатьох сторін з усією різноманітністю властивих їм зв'язків, переходів, опосередкувань, суперечностей. Виробничі відносини мають безпосередньо видиму поверхню, форму і прихований зміст, що визначає її.

Знайти в досліджуваних економічних явищах істотні сторони, виявити їхні зв'язки в усій різноманітності конкретного, розкри­ти взаємодію сторін, «боротьбу» між ними і таким чином пізнати економіку в цілому, оволодіти законами її розвитку — завдання політичної економії.

Науковий метод як органічна сукупність діалектико-матеріа-лістичних принципів, прийомів і засобів досліджень не однако­вий для всіх наук. Не можна поняття, сформульовані в одній галузі знань і відповідні певному предмету дослідження, меха­нічно переносити в інші галузі знань. Не можна, наприклад, ряд понять, прийомів і засобів дослідження, властивих лише природ­ничим наукам, застосовувати до вивчення суспільних процесів і явищ. Справді, хіба можна, скажімо, покласти виробничі від­носини під лінзи мікроскопів, влити в реторти чи піддати на верстаті дії механічних сил? Навіть такий поширений у природо­знавстві прийом, як експериментування в його звичайному змі­сті, в економіці може бути використаний в порівняно обмежених рамках (під час вивчення конкретних питань організації вироб­ництва, в галузевих економіках). Звичайно, при соціалізмі можливості експериментування в галузі економіки значно ширші, ніж в умовах стихійного суспільного розвитку. Експерименти широко застосовують для перевірки методів управління окремими під­приємствами, галузями виробництва, народним господарством у цілому. Але при цьому не змінюється тип відносин власності, який панує в суспільстві.

Найважливішим засобом пізнання виробничих відносин є абстрактне мислення з властивими йому прийомами діалектич­ної логіки, насамперед аналізом і синтезом.

Аналіз і синтез

У процесі аналізу мислення йде від видимо­го, конкретного до абстрактного, розчлено­вуючи явище на його складові частини і сторони. У процесі син­тезу явище, яке пізнається, досліджується у взаємному зв'язку складових його сторін, в цілісності і єдності, в русі суперечно­стей, внаслідок чого відкриваються шляхи і форми їхнього роз­в'язання. Йдучи від абстрактного до конкретного, ми від розу­міння суті відносин йдемо до її прояву в усій різноманітності конкретної дійсності.

Аналіз капіталістичної с'кономіки, наприклад, дає змогу виділити складові її істотні моменти — власність капіталістів на засоби виробництва і найману працю. Кожну із сторін роз­глядають насамперед саму по собі окремо (суть капіталістичної власності, основний інтерес капіталу тощо, з одного боку, і при­рода найманої робочої сили, основний економічний інтерес ро­бітничого класу тощо — з другого). Потім сторони вивчають у взаємодії (антагоністичне відношення експлуатації найманої праці капіталом, визначальне значення суспільного характеру виробництва, всесвітньо-історична роль робітничого класу в по­валенні капіталізму). Далі досліджується процес розв'язання цих суперечностей пролетарською революцією, яка принципово змінює суспільний характер виробництва; досліджується виник­нення соціалістичного суспільного виробництва, в якому немає антагоністичних суперечностей.

У процесі аналізу предмет розчленовується. Це важливо для дальшого завдання теоретичного пояснення всіх тих його особ­ливостей, від яких абстрагуються спочатку. Тільки внаслідок такого аналізу можна дістати найбільш загальні абстракції, при­датні для вивчення досліджуваного об'єкта в цілісності, його руху і розв'язання властивих йому суперечностей.

Синтез завершує розкриття суті. Якщо за допомогою аналі­зу відкривається істотне в явищі, то синтез дає можливість по­казати, в яких формах це істотне виявляється на поверхні еконо­мічної дійсності. Аналіз і синтез — органічна єдність двох сторін одного й того самого процесу наукового пізнання дійсності. Тіль­ки в двоєдиному аналітико-синтетичному процесі пізнання, в ру­сі від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного розкривається єдність різноманітності, властива досліджуваному явищу. Тільки в такому процесі пізнання можна піднятись від окремих найпростіших суттєвих елементів явища до його суті в цілому, до розкриття його саморуху.

Якісний і кількісний аналіз

Кожному економічному процесу і явищу притаманні якісні і кількісні сторони. Тому політична економія широко використовує математичні й статистичні прийоми і засоби дослідження. Мате­матичний і статистичний аналіз допомагає розкрити кількісний бік явищ, об'єетивиий кількісний зв'язок економічних змінних. Сучасний рівеньусуспільнення господарства потребує ретельно­го і всебічного обліку кількісних величин економіки, широкого застосування електронно-обчислювальної техніки. У свою чергу, чим досконаліша лічильно-обчислювальна техніка, тим більша можливість оперативної обробки мільярдів економічних факто­рів (інформації) в масштабі всього народного господарства, що в повному обсязі може бути досягнуто тільки при пануванні су­спільної власності на засоби виробництва.

Розкриваючи кількісні зміни процесів економічного життя, політична економія досліджує і перехід кількості в нову еконо­мічну якість. При цьому кожне явище, кожний процес повинні вивчатися всебічно, у нерозривному зв'язку їхніх якісних і кіль­кісних визначень. Не можна вивчати економічні явища тільки з боку кількості або якості. Такий розрив перебуває в кричущій суперечності з самою діалектикою життя.

Ось чому математичний і статистичний* аналіз тільки тоді розкриває реальні відносини, коли він тісно пов'язаний з якіс­ним змістом предмета, що аналізується.

Єдність логічного і історичного методів

Політична економія відображує реальну дійсність в тій історичній послідовності, яка їй властива. Тому метод політичної економії є також історичним методом. Проте, йдучи у вивченні загалом і в цілому за історичним процесом, вона бере головний напрям, позбавлений випадкових моментів досить складного розвитку суспільного життя. Тому історичний метод політичної економії нерозривно пов'язаний із логічним.

Логічний метод дослідження, писав Ф. Енгельс, «...по суті є не чим іншим, як тим же історичним методом, тільки звільненим від історичної форми і від випадковостей, які заважають. З чого починає історія, з того ж повинен починатися й хід думок, і його дальший рух являтиме собою не що інше, як відображення істо­ричного процесу в абстрактній і теоретично послідовній формі; відображення виправлене, але виправлене відповідно до зако­нів, які дає сам. дійсний історичний процес, причому кожний мо­мент можна розглядати в тій точці його розвитку, де процес досягає повної зрілості, своєї класичної форми» К

¹ Маркс /(., Енгельс Ф. Твори, т. 13, с. 466.

Суспільна практика та її роль

Завершальною ланкою методу марксист­сько-ленінської політичної економії, крите­рієм істини виступає суспільна практика. Тільки в процесі практики може бути визна­чена істинність чи хибність теоретичних абстракцій, вироблених науковим мисленням. Процес пізнання об'єктивної дійсності по­чинається з практики — вивчення того чи іншого конкретного предмета — і завершується практикою, яка підтверджує чи запе­речує відповідність наукових узагальнень реальній дійсності. По­стійне переплетення пізнання і дії, теорії і практики забезпечує об'єктивність понять, а отже, і їхню істинність, що дає можли­вість впевненого руху вперед самої практики. Суспільна практи­ка— основа і критерій істинності теоретичного пізнання.

Отже, метод марксистсько-ленінської політичної економії спирається на діалектико-матеріалістичний світогляд і являє со­бою діалектичну логіку, яку застосовують для дослідження еко­номічних процесів у їхній єдності і відмінності, в їхньому істо­ричному розвитку. Цей метод відображує діалектику самих ви­робничих відносин. Він не протиставлений їм, а невіддільний від них. У такій якості він може бути дійовим знаряддям пізнання істини. На цій основі політична економія ставить на службу люд­ству свої висновки, правильність яких перевіряється економіч­ною практикою суспільства.