§ 2. Просте і розширене відтворення суспільного капіталу

Наукові абстракції в дослідженні відтворення

Відтворення суспільного капіталу досить складна проблема. Щоб виявити головні його закономірності, К. Маркс абстрагував­ся від тих явищ, які, не впливаючи істотно на зміст процесів, ускладнюють їхнє розуміння.

По-перше, К. Маркс припустив, що всі підприємства одно­часно починають і до кінця року завершують виробничий цикл; що весь створений протягом року суспільний продукт лежить на складах у вигляді готової продукції, призначеної як для особи­стого, так і для виробничого споживання.

По-друге, К. Маркс абстрагувався від дрібнотоварного ви­робництва (від наявності так званих третіх осіб), інших некапі-талістичних суспільно-економічних укладів і класів, що стоять за ними. Він розглядав «чистий» капіталізм, тобто суспільство, яке складається з двох класів — найманих робітників і капіта­лістів. Така абстракція цілком правомірна, оскільки в буржуаз­ному суспільстві панують і переважають саме капіталістичні форми господарства.

По-третє, К. Маркс абстрагувався від зовнішньої торгівлі, бо залучення її до аналізу відтворення не допомагає з'ясуванню проблеми.

По-четверте, він припустив, що вартість вироблюваних това­рів не змінюється, що вони продаються і купуються за вартістю, а ціна не відхиляється від вартості.

По-п'яте, К. Маркс допустив, що вся вартість основного ка­піталу переноситься на новий продукт у межах даного року.

По-шосте, для всіх років, протягом яких аналізується відтво­рення, норму додаткової вартості було взято незмінною (m'=100%).

По-сьоме, незмінною передбачалась і органічна будова капі­талу, тобто співвідношення між с і v.

По-восьме, дуже істотним у методології К. Маркса є абстра­гування від ролі грошей і грошового обігу в ході відтворення. Показуючи, що гроші є необхідною умовою відтворення, К. Маркс не досліджує безпосереднього грошового обігу, «оскіль­ки гроші самі по собі не становлять елемента дійсного відтво­рення» .1

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 24, с. 510.

Застосувавши наукову абстракцію, К. Маркс розглянув про­цес реалізації суспільного продукту при простому і розширено­му відтворенні. Він показав це на відповідних цифрових схемах, які ілюструють його теоретичне дослідження.

Буржуазні економісти і ревізіоністи намагалися довести, що схеми К. Маркса свідчать про гармонійність і пропорційність капіталістичного відтворення. Проте схеми простого і розшире­ного відтворення ілюструють лише ідеальну можливість реалі­зації суспільного продукту. Насправді він реалізується, постій­но відхиляючись від цих ідеальних умов. «...Ця відповідність,— пояснював В. І. Ленін,— постійно порушується в капіталістич­ному суспільстві внаслідок відособленості окремих виробників, що працюють на невідомий ринок» 1.

1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. З, с. 54.

Реалізація сукупного суспільного продукту при простому відтворенні

Просте відтворення — це повторення проце­су виробництва в попередньому масштабі. У цьому разі вся додаткова вартість спожи­вається непродуктивно, тобто повністю надходить у фонд особистого споживання кла­су капіталістів і не перетворюється в додат­ковий капітал. Для капіталізму просте від­творення не характерне. Але просте відтворення завжди стано­вить частину розширеного. Отже, просте відтворення можна роз­глядати окремо, оскільки воно є реальний факт. З'ясування умов реалізації при простому відтворенні — основа з'ясування умов реалізації при розширеному відтворенні.

Процес реалізації суспільного продукту при простому відтво­ренні К. Маркс ілюструє такою умовною схемою. Припускається, що весь суспільний капітал становить 7500 яких-небудь грошо­вих одиниць. З них у галузях І підрозділу, що виробляє засоби виробництва, функціонує капітал у розмірі 5000 одиниць, при­чому постійний капітал (с) становить 4000, а змінний капітал (t>) —1000 одиниць.

У галузях II підрозділу, що виробляє предмети споживання, функціонує капітал у розмірі 2500 грошових одиниць, з них по­стійний капітал становить 2000, а змінний — 500 одиниць.

В результаті функціонування всього суспільного капіталу при т\ що дорівнює 100%, створюється річний суспільний про­дукт вартістю 9000 одиниць.

У І підрозділі вироблено товарної продукції у вигляді засобів виробництва на 6000 одиниць. За вартістю її можна розкласти на такі частини:

І 4000 с + 1000 v + 1000 т = 6000.

У II підрозділі вироблено товарної продукції у вигляді пред­метів споживання на 3000 одиниць. За вартістю вона розпадає­ться на:

II 2000 с + 500 v + 500 т = 3000.

Тепер розглянемо, як реалізуватиметься весь суспільний про­дукт» як обмінюватимуться продукцією І і II підрозділи суспіль­ного виробництва при простому відтворенні. Для цього спочатку в'ясувмо, яка частина продукції І і II підрозділів використовується в тому ж підрозділі, де вона вироблена. Так, у І підрозділі з 6000 одиниць, втілених у засобах виробництва, можна викори­стати 4000, що дорівнює сумі витраченого в цьому підрозділі постійного капіталу. Решта продукції І підрозділу на суму 2000 одиниць, яка за вартістю дорівнює І (v + m), є фондом осо­бистого споживання робітників (1000 v) і капіталістів (1000 м) цього підрозділу. В його межах вона не може бути використана, бо предметів особистого споживання І підрозділ не виробляє. Вони виробляються в II підрозділі. Отже, продукцію І підрозділу на суму 2000 одиниць треба обміняти на однакову суму про­дукції II підрозділу.

З річного продукту II підрозділу на суму 3000 одиниць, що складається з предметів споживання, в цьому ж підрозділі може бути реалізовано продукції на суму, яка дорівнює заробітній платі робітників і додатковій вартості капіталістів цього підроз­ділу, тобто на II 500 v + II 500 m. У II підрозділі залишається не­реалізованої продукції на 2000 одиниць. За вартістю вона дорів­нює постійному капіталу, витраченому в цьому підрозділі (II с). Ця продукція не може бути спожита в II підрозділі.

Тому виникає потреба в обміні продукції II підрозділу на су­му, ща дорівнює 2000, на аналогічну суму продукції І підрозділу. Внаслідок цього обміну знову з'являється можливість відновлен­ня в наступному році виробництва в попередньому розмірі як у І, так і в II підрозділах суспільного виробництва, тобто просто­го відтворення.

Основною умовою реалізації в процесі простого відтворення є наявність такої пропорції: І (v + m) = II с, тобто сума річних доходів робітників і капіталістів І підрозділу повинна дорівню­вати спожитому за рік постійному капіталу II підрозділу.

З основної умови реалізації суспільного продукту при прос­тому відтворенні випливає друга умова. Оскільки продукція І підрозділу за натуральною формою складається із засобів виробництва і може бути спожита тільки продуктивно, вся во­на йде на відшкодування витраченого в минулому році постій­ного капіталу І і II підрозділів. Отже, при простому відтворенні сума продукції І підрозділу повинна дорівнювати сумі постійних капіталів І і II підрозділів, тобто І (с + v + т) = І с + II с.

З основної умови реалізації випливає також і третя умова. Оскільки продукція II підрозділу складається з предметів спо­живання, призначених для задоволення особистих потреб робіт­ників і капіталістів І і II підрозділів, то при простому відтворен­ні II (с + v + т) = І (v + т) +11 (v + т). Це означає, що сума продукції II підрозділу повинна дорівнювати сумі змінного капі­талу і додаткової вартості обох підрозділів (національному доходу суспільства). Такими є умови реалізації суспільного про­дукту при простому відтворенні суспільного капіталу.

Реалізація сукупного суспільного продукту і пропорції суспільного виробництва при розширеному відтворенні

Розширене відтворення — це відновлення процесу виробництва у збільшеному мас­штабі. При цьому частина додаткової вар­тості перетворюється в додатковий капі­тал — постійний і змінний. Джерелом роз­ширеного відтворення, як це було з'ясовано раніше, є нагромадження капіталу, а дже­релом нагромадження — додаткова вар­тість.

Реалізацію суспільного продукту при розширеному відтворен­ні К. Маркс показав на такій схемі. У І підрозділ вкладено капі­тал у сумі 5000 одиниць:

I 4000 с + 1000 v.

Капітал II підрозділу становить 2250 одиниць:

II 1500 с + 750 v.

При m^/=100% весь вироблений сукупний суспільний про­дукт становитиме 9000:

Припустимо, що в І підрозділі капіталізується половина до­даткової вартості, тобто з 1000 т 500 одиниць. Капіталізована до­даткова вартість розпадається на додатковий постійний і до­датковий змішшй капітал у тій самій пропорції, в якій постій­ний капітал відносився до змінного капіталу в попередньому році, тобто 4 : 1. У цьому разі з капіталізованої додаткової вар­тості 400 одиниць будуть перетворені в додатковий постійний капітал (позначимо його С') і 100 одиниць — у додатковий змін-внйкапітал (позначимо його V'). Отже, в І підрозділі з продукції цього самого підрозділу буде спожито засобів виробни­цтва 4400 одиниць, з яких 4000 використовуватимуться на віднов­лення засобів виробництва, витрачених у минулому році, і 400 — де придбання додаткових засобів виробництва.

Після цього в І підрозділі залишиться нереалізованої про­дукції на суму 1600. За натуральною формою — це засоби ви­робництва, які можуть бути спожиті тільки продуктивно, а за вартістю — частина новоствореної вартості, еквівалентна вар-яості робочої сили (1000 v), плюс частина додаткової вартості, яку капіталісти залишають для наймання нових робітників (100v'), плюс частина, яку капіталісти використовують для фтобистого споживання (500 m). Але продукція, що дорівнює за вартістю І (v + т), як ми вже знаємо, не може бути реалізована всередині І підрозділу, а повинна бути обмінена на продукцію підрозділу.

У ІІ підрозділі для простого відтворення потрібно 1500 одиниць постійного капіталу. Проте капіталісти І підрозділу вимагають від II підрозділу додаткових 100 одиниць, необхідних для залучення ними нової робочої сили. Капіталісти II підроз­ділу дістають можливість розширити виробництво, збільшивши постійний капітал на 100 одиниць. Отже, засоби виробництва в сумі 1600 обмінюються на однакову суму предметів спожи­вання. Реалізація продукції І підрозділу завершується.

Що стосується II підрозділу, то тут залишилося ще нереа­лізованої продукції на суму 1400, яка повинна бути використа­на в межах цього ж підрозділу. З неї 750 одиниць піде на спо­живання вже зайнятих робітників. Але оскільки постійний капітал II підрозділу збільшився з 1500 до 1600 одиниць, то капіталісти повинні найняти додаткових робітників. Якщо вихо­дити з незмінної органічної будови капіталу, яка в II підроз­ділі становить 2 : 1, то при збільшенні постійного капіталу на 100 одиниць потрібний буде додатковий змінний капітал у розмі­рі 50 одиниць. Отже, для особистого споживання робітників II підрозділу потрібно буде продукції на 800 одиниць (750v + 50v'). Вона реалізується всередині самого II підрозділу.

Проте після цього в II підрозділі залишається ще нереалі­зованої продукції на суму 600 одиниць, яка є частиною додат­кової вартості, що залишилась після нагромадження (100 С' + + 50 v'). Її використовують для особистого споживання капіта­лісти цього підрозділу. Отже, вся продукція II підрозділу та­кож буде реалізована.

Із сказаного випливає основна умова реалізації сукупного суспільного продукту при розширеному відтворенні: сума змін­ного капіталу і додаткової вартості І підрозділу повинна бути більша від спожитого за рік постійного капіталу II підрозділу, або І (v + т) > II с.

З основної умови випливає і друга умова: вся продукція І підрозділу при розширеному відтворенні повинна бути більша за суму спожитого в попередньому році постійного капіталу в І і в II підрозділах, або І (с + v + т) > І с + II с. Інакше кажучи, І підрозділ повинен виробити таку додаткову кількість засобів виробництва, яка могла б забезпечити в наступному році збіль­шення постійного капіталу і в І, і в II підрозділах.

З основної умови реалізації при розширеному відтворенні випливає також третя умова: при розширеному відтворенні на­ціональний доход суспільства повинен бути більший від вар­тості продукції II підрозділу, або І (v + т) + II (v + т) > II (с + v + т). Інакше кажучи, створений у галузях І і II підроз­ділів суспільного виробництва національний доход при розши­реному відтворенні не повністю надходить в особисте споживан­ня — частина його витрачається на збільшення постійного ка­піталу в обох підрозділах.

Отже, до кінця першого року за рахунок додаткової варто­сті масштаб виробництва розширився як у І, так і в II підрозділах. На початку другого року суспільний капітал має та­кий вигляд:

I 4400 с + 1100 v.

II 1600 с + 800 v.

Після закінчення другого року весь суспільний продукт зро­сте з 9000 до 9800 (при m' = 100%).

Як бачимо, поштовх до збільшення постійного капіталу в II підрозділі дає І підрозділ. У цьому, зокрема, виявляється його провідна роль в усьому суспільному виробництві.

У наведеному прикладі ми вважали, що органічна будова капіталу не змінюється. Проте насправді у зв'язку з технічним прогресом органічна будова капіталу підвищується. У XXI роз­ділі II тому «Капіталу» «Нагромадження і розширене відтво­рення» у «Схематичному зображенні нагромадження» К. Маркс наводить кілька схем, які ілюструють реалізацію суспільного продукту при розширеному відтворенні. При цьому після ана­лізу відтворення при незмінній органічній будові капіталу в розглянутому вище першому прикладі він на другому прикла­ді вже враховує зростання органічної будови і пише, що цей ви­падок припускає «значний розвиток капіталістичного виробни­цтва і відповідний розвиток продуктивної сили суспільної праці; значне, уже раніше здійснене розширення масштабу ви­робництва; нарешті, розвиток всіх умов, які створюють відносне реренаселення в робітничому класі». 1

$ 3. Розвиток В. І. Леніним марксистської теорії відтворення суспільного капіталу, переважного зростання засобів виробництва

В. І. Ленін творчо розвинув марксистську теорію відтворен-та суспільного капіталу. Праці В. І. Леніна, написані в 90-х роках, з питань відтворення, особливо такі, як «З приводу так рваного питання про ринки», «До характеристики економічного романтизму», «Розвиток капіталізму в Росії», статті «Заміт-Ш до питання про теорію ринків», «Відповідь п. П. Нежданову», та інші, відіграли важливу роль в ідейному розгромі лібераль­на народників і «легальних марксистів». Вони озброїли марк-рнстів теоретично, сприяли виробленню наукової політики з ко­рінних питань революції.