Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Паламарчук В.В. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
5.08 Mб
Скачать

§ 5. Розвиток капіталізму в сільському господарстві

У сільському господарстві буржуазних країн діють, по сутГ, ті самі економічні закони, що й у промисловості. Проте форми їхнього прояву тут мають свою специфіку. В. І. Ленін вказував, що в землеробстві є особливості, внаслідок яких велика машин­на індустрія в ньому «ніколи не відзначатиметься всіма тими рисами, які вона має в промисловості» 1.

Крім таких характерних рис капіталістичного сільського гос­подарства, які виражають властиве даному суспільству відсга­ванця землеробства від промисловості (дрібні розміри вироб­ництва, його роздробленість, відносно велика питома вага ручної праці тощо), в ньому є особливості, що визначаються самою при­родою цієї галузі — відносна роззосередженість сільськогоспо­дарського виробництва на великій території, віддаленість бага­тьох господарств від ринків збуту, сезонний характер виробни­цтва, залежність від природно-кліматичних умов, специфіка са­мого продукту сільського господарства, що нерідко виключає можливість тривалого його зберігання і потребує наступної істот­ної промислової переробки, тощо. Ці особливості, властиві сіль­ському господарству взагалі, при капіталізмі ставлять дрібних виробників цієї галузі в несприятливі умови, породжуючи велику економічну залежність їх від капіталістів, які функціонують у галузі скуповування, переробки, транспортування і зберігання сільськогосподарської продукції.

Два шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві

Історичний процес зміни а сільському гос­подарстві феодальних відносин капіталіс­тичними супроводжувався масовим вигнан­ням із цієї галузі селян. Характеризуючи цей процес, Ф. Енгельс зазначав, що «дрібний селянин, як і всякий пережиток віджилого способу виробництва, нестримно йде до загибелі. Він — майбутній пролетар» 2.

Капіталізм у сільському господарстві розвивається двома шляхами. Перший шлях полягає в повільній видозміні докапі­талістичних відносин, в «обуржуазнюванні» поміщиків, що при­стосовуються до капіталістичних умов. При такому шляху роз­витку капіталізму в сільському господарстві капіталістичний лад землеволодіння надовго зберігає напівфеодальні риси, а процес диференціації і пролетаризації селянства розтягується на багато років, набираючи тяжких для селян форм. Цим шля­хом розвивався капіталізм у сільському господарстві Пруссії після революції 1848 р. Ось чому В. І. Ленін назвав його «прус-ським» шляхом розвитку капіталізму в сільському господарстві. Другий шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві відрізнявся швидшим розвитком у ньому капіталістичних відносии і формуванням класу капіталістичних фермерів. Такого характеру, зокрема, набрав розвиток капіталізму в сільському господарстві США; звідси й назва «американський» шлях роз­витку капіталізму в сільському господарстві. Таким шляхом розвивалося сільське господарство ряду капіталістичних країн, в яких поміщицьке землеволодіння і кріпосницькі відносини були ліквідовані буржуазною революцією.

1 Ленін В. І. Повн. зібр. творів, т. 5, с. 130.

2 Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 22, с. 481.

Капіталізм у сільському господарстві Росії після реформи 1861 р. розвивався в основному прусським шляхом. Обуржуаз­нювання поміщицького господарства в пореформеній Росії характеризувалося збереженням великих пережитків феодаліз­му, що сприяли штучному утриманню в цій галузі маси проле-таризованого селянства. У таких умовах малоземелля і злидні неминуче повинні були набрати особливо гострих форм.

Переважання в Росії першого з названих двох шляхів розвитку капіталізму в сільському господарстві не виключало проя­вів рис і другого типу буржуазної аграрної еволюції. На цю обставину вказував В. І. Ленін у праці «Аграрна програма со­ціал-демократії в першій російській революції 1905—1907 ро­ків». Він писав: «...Якщо землеробський центр Росії і її земле­робські окраїни показують нам, так би мовити, просторовий або географічний розподіл місцевостей, в яких переважає аграр­на еволюція того чи іншого типу, то основні риси тієї і другої еволюції ясно видно також в усіх місцевостях, де існує поряд поміщицьке і селянське господарство» 1.

Критика теорії «стійкості дрібного селянського господарства»

Буржуазні економісти і праві соціалісти твердять, що через природні особливості сільського господарства велике виробницт­во тут не має переваг перед дрібним. Тому дрібне селянське господарство ніби має «стійкість» і життєздатність і успішно розвивається. Насправ­ді ж, як показав В. І. Ленін, велике виробництво має вирішальні переваги перед дрібним не тільки в промисловості, а й у сільсь­кому господарстві. До вирішальних переваг великого капіта­лістичного сільськогосподарського виробництва перед дрібним селянським господарством відносять його технічну перевагу, по­в'язану із застосуванням найновіших агрономічних і зоотехніч­них методів, кращу організацію праці і виробництва, вигідні умови збуту продукції і придбання необхідних засобів вироб-Анцтва, пільгові умови кредитування.

Розвиток капіталізму в цій галузі супроводжується витіснен­ням дрібних селянських господарств великими капіталістичними Господарствами. «Основна і головна тенденція капіталізму поля­гає у витісненні дрібного виробництва великим, і в промисловості Д в землеробстві» 2. Проте в сільському господарстві витіснення дрібного виробництва великим не завжди має чітко виражені форми. Його не можна розуміти лише як негайну експропріацію. До такого витіснення, як вказував В. І. Ленін, належать також «...розорення, погіршення умов господарства дрібних землеробів, яке може тривати роками і десятиріччями»1. Сім'ї дрібних і середніх селян, що розорюються, постачають дешеву робочу силу поміщикам і капіталістам.

1 * Ленін В. /. Повн. зібр, творів, т. 16, с. 202—203. £ * Там же, т. 27, с. 181.

Капіталістичне виробництво розоряло селян протягом усієї історії капіталізму. Але особливо посилився процес витіснення дрібного селянського господарства великим капіталістичним господарством останніми десятиліттями у зв'язку з прогресом механізації в цій галузі. Вже протягом кількох десятиліть в сіль­ське господарство головних промислово розвинутих капіталістич­них країн впроваджується машинне виробництво. Як і в інших галузях капіталістичної економіки, технічний прогрес у сільсько­му господарстві здійснюється за рахунок погіршення становища трудящих мас.

Впровадження машинного виробництва в сільське господар­ство призводить до масового розорення дрібних і середніх селян, фермерів і посилення панування в цій галузі капіталістичних під­приємств.

У США з I960 по 1970 р. загальна кількість ферм скоротилася з 3,9 млн. до 2,6 млн., тобто на 33%. За попередні 10 років скорочення становило 29%, а за 20 років —37,6%. Водночас великі капіталістичні господарства процвітають.

Процес концентрації сільськогосподарського виробництва на капіталістичних фермах, розорення господарств трудящих селян і фермерів спостерігається в усіх країнах капіталу. Цьому сприяє й особливість зростання органічної будови капіталу в землероб­стві, що полягає в абсолютному зменшенні його змінної частини, тобто в абсолютному скороченні кількості робітників, яких вико­ристовують для обробітку певної земельної площі. Саме внаслі­док цієї особливості нагромадження капіталу в сільському гос­подарстві із сільськогосподарського виробництва виштовхуються великі маси селян і робітників.

З розвитком капіталізму посилюється протилежність між містом і селом. Технічний переворот, що відбувається в сільсько­му господарстві провідних капіталістичних країн, не спромож­ний призвести до пом'якшання названої протилежності. Цьому перешкоджає й приватна власність на землю, яка є найважли­вішим фактором, що посилює нерівномірність розвитку капіта­лістичного міста і капіталістичного села. Приватна власність на землю дає змогу застосовувати найдосконалішу техніку лише у великих господарствах.