Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Паламарчук В.В. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
5.08 Mб
Скачать

1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 34.

Монополія приватної власності на землю негативно позначає­ться на розвитку сільського господарства. Землевласники спожи­вають значну частину створюваної в цій галузі додаткової вар­тості, привласнюючи її у формі ренти. В результаті кошти, які могли б піти на розвиток сільського господарства, йдуть на не­продуктивне, паразитичне споживання. Крім того, капіталістичні підприємці затрачують на купівлю землі значні суми капіталів, замість того щоб вкладати їх у виробництво. Це також гальмує зростання продуктивних сил у сільському господарстві. Нарешті, короткі строки оренди не зацікавлюють капіталістів-орендарів у таких вкладеннях капіталу в сільськогосподарське виробни­цтво, які не окупаються у період дії орендного договору, і, крім цього, спонукають їх до хижацького використання землі.

Таким чином, монополія приватної власності на землю, вся система капіталістичних виробничих відносин поряд з пережит­ками докапіталістичних відносин є основними причинами від­ставання при капіталізмі сільського господарства від промисло­вості.

Це відставання проявляється, насамперед, у порівняно неви­сокому ступені концентрації сільськогосподарського виробни­цтва, у нижчій органічній будові капіталу в цій галузі, у різ­них темпах розвитку сільського господарства і промисловості. Нижчий рівень розвитку продуктивних сил у сільському госпо­дарстві нерозривно пов'язаний з наявністю при капіталізмі про­тилежності між містом і селом.

В сучасних умовах у сільському господарстві розвинутих капіталістичних країн продуктивні сили цієї галузі зробили значний крок уперед. У кілька разів зросли парк тракторів і сільськогосподарських машин, споживання міне­ральних добрив і електроенергії, виникли ферми-фабрики. У 1947 p., напри­клад, обробна промисловість США переважала сільське господарство по ви­робленню кінцевого продукту в розрахунку на одного зайнятого, а нині майже зрівнялася з ним.

Проте, незважаючи на зближення органічної будови капіталу в сільсько-му- господарстві і промисловості, розрив між ними досить значний. Це особ­ливо яскраво видно в менш розвинутих країнах капіталу. Але навіть тоді, коли органічна будова капіталу в сільському господарстві наближається до його органічної будови в промисловості, позиції великої земельної власності не слабнуть, її можливість оподаткувати все суспільство своєрідною дани­ною зберігається. Зрощування монополій з великою земельною власністю, що посилюється, злиття ренти з монопольним прибутком (про що докладніше йдеться в розділі XIX) зумовлюють збільшення доходів великих землевлас­ників, посилення експлуатації трудящих мас підприємцями і земельними влас­никами.

Аналіз абсолютної земельної ренти — одна з найбільших істо­ричних заслуг К. Маркса; він вперше теоретично довів можли­вість існування абсолютної ренти без порушення закону вартості. Рікардо, досліджуючи ренту, заперечував наявність абсолютної ренти, бо визнання останньої суперечило його трактуванню вар­тості, яку він ототожнював з ціною виробництва. На думку Рікар­до, існування абсолютної ренти означало б продаж сільськогос­подарських товарів по цінах вище від вартості. К. Маркс, вихо­дячи із свого вчення про вартість і ціну виробництва та з факту існування приватної власності на землю, довів, що абсолютна рента утворюється саме на основі продажу сільськогосподар­ських товарів по вартості, тобто на основі дії закону вартості. Він роз'яснив, що надлишок вартості над ціною виробництва, привласнюваний землевласниками як абсолютна рента, виникає в землеволодінні внаслідок нижчої порівняно з промисловістю органічної будови капіталу.

Продаж сільськогосподарських товарів за їхньою вартістю аж ніяк не виключає випадків, коли деякі рідкісні сільськогосподар­ські продукти, що мають особливі властивості і виробляються в обмежених кількостях, не задовольняють попиту на них, про­даються по цінах, які значно перевищують їхню вартість, тобто по монопольних цінах. Ці ціни визначаються лише платоспро­можністю покупців. У результаті продажу сільськогосподарських продуктів по таких високих монопольних цінах утворюється особ­ливо великий надприбуток. Земельні власники, здаючи в оренду ділянки землі, що мають виняткові умови для виробництва особ­ливо рідкісних сільськогосподарських продуктів, привласнюють цей надприбуток у формі монопольної ренти.

Рента за будівельні ділянки і в добувній промисловості

Земельні власники одержують орендну пла­ту не тільки за землі, що використовуються для сільськогосподарських цілей, а й за ді­лянки, призначені для будівництва будівель і споруд, а також за землі, які здаються в оренду для добування корисних копалин. Особливість ренти за будівельні ділянки полягає в тому, що переважний вплив на її величину має диференціальна рента за місцезнаходженням. Найвища, як правило, рента за будівельні ділянки в районах великих і швидкозростаючих міст. Роздування ренти за будівельні ділянки (а основну її масу становить рента із земель під житловими будівлями) гальмує житлове будівництво в містах, одним із наслідків його є потреба в жит­лі і висока квартирна плата, яку беруть з квартиронай­мачів.

Рента у добувній промисловості утворюється так само, як 1 в землеробстві. Основу диференціальної ренти у добувній про­мисловості становлять відмінності в продуктивності праці і ви­тратах виробництва, що визначаються неоднаковим багатством покладів та відмінностями інших природних умов шахт, рудни­ків тощо. Абсолютна рента в добувній промисловості, як і в зем­леробстві, зумовлена нижчою органічною будовою капіталу в цих галузях порівняно з органічною його будовою в обробних галузях промисловості. У випадках, коли окремі земельні влас­ники привласнюють у формі абсолютної ренти надлишок вар­тості добуваних корисних копалин над ціною їхнього виробни­цтва, монополія приватної власності на землю спричинює подо­рожчання продукції добувної промисловості.

Рента в дрібному селянському господарстві

У дрібному селянському господарстві, що грунтується на власній землі, обробіток кращих ділянок землі також дає можливість виробляти додатковий продукт. Проте дріб­ним селянам залишити собі цей продукт або його вартість якщо їй удається, то лише частково. Конкуренція з боку високопродук­тивних капіталістичних ферм, високі ціни, що їх сплачують дріб­ні селяни за вироби промисловості, експлуатація їх торговими посередниками тощо призводять до втрати селянами додатково­го продукту, який створений їхньою працею і є матеріальною субстанцією диференціальної ренти.

Абсолютної ренти в дрібному селянському госпрдарстві немає, бо виробництво тут ведуть лише для задоволення необхідних життєвих потреб. Для селянина не існує таких меж ведення гос­подарства, як необхідність одержання прибутку або ренти. Тому дрібні селяни обробляють навіть і такі землі, які не дають ні­якого додаткового продукту після відшкодування витрат вироб­ництва і мінімальної компенсації їхньої праці.

Розвиток капіталізму в сільському господарстві веде до розо­рення дрібних селянських господарств і втрати селянами землі. Ось чому в сільському господарстві капіталістичних країн є ба­гато мільйонів селян, які ведуть господарство не на власній, а .на орендованій землі. У зв'язку з цим треба чітко розмежовува­ти трудящих-орендарів від орендарів-підприємців. Трудова орен­да грунтується на власній праці орендаря (іноді із застосуван­ням праці членів його сім'ї) і характеризується порівняно неве­ликими розмірами виробництва, продукції якого нерідко ледве вистачає на життя, що виключає можливість нетрудових нагро­маджень. Трудящих-орендарів жорстоко експлуатують власники землі. Рента, що її беруть ці землевласники з трудящих-орендарів, включає не тільки весь додатковий продукт їх праці, а й нерідко значну частину необхідного продукту. Цей вид ренти є пережитком докапіталістичної земельної ренти, видозміненої в умовах капіталізму, яка пристосувалась до розвитку капіталі­стичних відносин у сільському господарстві і є капіталістичною формою експлуатації селян. Численні верстви дрібних орендарів, що ведуть примітивне господарство, яке забезпечує їм лише на­півголодне існування, особливо характерні для країн, втягнутих у сферу неоколоніалізму.