§ 1. Капіталістична земельна рента

Капіталістичний устрій сільського господарства

У капіталістичному суспільстві поряд із експлуататорським класом капіталістів € експлуататорський клас великих земельних власників, які також беруть участь у при­власненні додаткової вартості. Як це відбувається?

Капіталістичний спосіб виробництва оволодіває сільським господарством уже після того, як він досягає значного розвитку в промисловості. Проникаючи в сільське господарство, капітал зустрічає там форми земельної власності, що склалися раніше, і перетворює їх відповідно до умов капіталістичного виробни­цтва.

Процес перетворення докапіталістичних форм земельної власності 1 докапіталістичних відносин у сільському господар­стві, розвиток у ньому капіталізму характеризуються відокрем­ленням безпосередніх виробників — селян — від землі і утворен­ням класу сільськогосподарських найманих робітників. Одночас­но формуються різні верстви капіталістичних підприємців, які орендують землю у її власників і ведуть господарство іга основі експлуатації найманих робітників. Разом з тим відбувається відокремлення реального використання землі від власності на неї. Земельна власність перетворюється у простий титул, що дає право земельним власникам одержувати доход від зданої в оренду землі. «...Капіталістичний спосіб виробництва,— писав К. Маркс,— настільки розриває зв'язок земельного власника з землею, що останній може провести все своє життя в Констан­тинополі, тимчасом як його земельна власність знаходиться в Шотландії» ¹. Таким чином, при розгляді капіталістичного устрою сільського господарства в ньому виявляють «три класи, які в су­купності і у відношенні один до одного становлять кістяк сучас­ного суспільства: найманий робітник, промисловий -капіталіст, земельний власник»².

Сільськогосподарські капіталісти, які орендують землю, спла­чують земельним власникам частину додаткової вартості, ство­рюваної сільськогосподарськими найманими робітниками. Розпо­діляється ця додаткова вартість між капіталістами-орендарями і власниками землі в процесі жорстокої конкурентної боротьби.

Основна частина доходу земельних власників, які здають зем­лю в оренду капіталістичним підприємцям, є земельною рентою.

Капіталістична земельна рента і а відмінності-від феодальної ренти

К. Маркс вказував, що будь-яка земельна рента є продуктом додаткової вартості. Прн феодалізмі земельна рента виступав пере­важно як натуральний продукт, а в умовах капіталістичних відносин — як частина до­даткової вартості. Як у феодальному, так і в капіталістичному суспільстві земельна рента є тією еконо­мічною формою, в якій земельні власники привласнюють про­дукт додаткової праці безпосередніх виробників у сільському господарстві. «Яка б не була специфічна форма ренти,— писав К. Маркс,— для всіх її типів спільною є та обставина, що при­власнення ренти являє собою економічну форму, в якій реалізує­ться земельна власність...» ³

Проте єдність експлуататорської природи капіталістичної і феодальної земельної ренти не виключає відмінностей між ними.

Ці відмінності такі. Феодальна земельна рента, що включає, весь додатковий продукт, а іноді й частину необхідного продукту кріпаків, виступає в основному в натуральній формі, спочатку у формі відробіткової ренти — панщини, потім у формі ренти продуктами — натурального оброку. Третьою формою феодаль­ної ренти є гроціова рента (або грошовий оброк), при якій селянин віддавав феодалові певну грошову суму після продажу своїх товарів на ринку. Грошова рента — остання форма фео­дальної ренти і свідчить про розклад феодального господарства під впливом розвитку товарно-грошових відносин. Вона сприяла перетворенню феодальної ренти в капіталістичну. Частина до­даткової вартості, привласнювана земельним власником, який здає землю капіталістичному підприємцю, виступає у формі ка­піталістичної земельної ренти.

¹ Маркс К. Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 2, с. 153.

* Там же, с. 154.

⁸ Там же, с. 169.

Прибуток сільськогосподарських підприємців на капітал, що вкладається, не може бути нижчим, ніж спільна для всіх капі­талістів середня норма прибутку. Коли б норма прибутку на капітал, який вкладають у сільськогосподарське виробництво, була б нижча від норми прибутку, що її одержують промислові та інші підприємці, капіталісти не займалися б сільським госпо­дарством. Отже, земельна рента, яку капіталісти-орендарі спла­чують за користування землею, є надлишок додаткової вартості понад середній прибуток. У цьому одна з істотних відмінностей капіталістичної земельної ренти, що містить лише частину до­даткової вартості, від феодальної, яка включала всю додаткову працю або весь додатковий продукт кріпаків, що надходив фео­далам.

Капіталістична земельна рента виражає виробничі відносини трьох класів буржуазного суспільства; найманих робітників, ка­піталістичних орендарів і земельних власників. Феодальна зе­мельна рента виражає відносини двох класів: кріпаків і фео­дальних земельних власників.

Кріпаки були в особистій залежності від поміщиків, і фео­дали привласнювали земельну ренту на основі позаекономічного примусу, тобто оформленого відповідними правовими нормами особистого панування феодала над кріпаками. Земельна рента при капіталізмі грунтується на відносинах капіталістичної екс­плуатації найманої праці. При цьому створюється хибна види­мість, ніби земельні власники не є експлуататорами робітників. Навіть орендар може особисто не знати власника землі, маючи справу лише з агентом по збиранню орендної плати. Сільсько­господарські робітники вступають у безпосередні відносини лише з капіталістичними орендарями землі, і експлуатація їх остан­німи маскується формальною рівноправністю сторін в операції купівлі-продажу робочої сили, формою її оплати.

У капіталістичних країнах і тепер є численний клас селян — дрібних виробників у землеробстві, що ведуть своє господарство на основі приватної власності й особистої праці. Природа селян­ства при капіталізмі двояка. За своїм становищем селяни є, з од­ного боку, власниками засобів виробництва, а з другого, трудів­никами, які зазнають жорстокої експлуатації.

З розвитком капіталізму відбувається розшаровування се­лянства, його диференціація. Більшість селян розорюється, пере­творюється в пролетарів; невелика верхівка селянства збагачує­ться і перетворюється в капіталістів. У різних капіталістичних країнах пролетаризація селянства набуває різних масштабів. Найбільшого ступеня вона досягла в Англії, де вже через 100 ро-

Ев після буржуазної революції XVII ст., що прискорила перехід господарства на капіталістичний шлях розвитку, селян-во як клас майже зникло.

Рента і орендна плата

Капіталістичну земельну ренту беруть у формі орендної плати, яку сплачує капіта­лістичний орендар земельному власнику. 'Будучи основним змістом орендної плати, рента, проте, не то­тожна їй. Крім власне ренти як плати за користування землею орендна плата нерідко включає процент на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу. Крім того, при .високих орендних ставках земельний власник може привласню­вати частину середнього прибутку сільськогосподарського під-•ириємця, а іноді й частину заробітної плати сільськогосподар­ських робітників.

Як уже зазначалось, рента є економічною формою реалізації земельної власності, тобто формою, в якій остання приносить доход землевласнику. Проте одержувач ренти іноді може й не бути юридичним власником землі.

При іпотечній заборгованості *, наприклад, ренту із застав­лених земель у формі процента одержує банк, який є власником цих земель економічно, юридично ж власниками цих земельних ділянок лишаються фермери, що заставили землю. Зростання з розвитком капіталізму іпотечної заборгованості свідчить про концентрацію землі в розпорядженні іпотечних банків і акціо­нерних компаній, про посилюваний тягар ренти, яку сплачують сільськогосподарські виробники, про розорення дрібних земель­них власників.

Рентні відносини при капіталізмі виникають не тільки у зв'яз­ку з використанням землі для сільськогосподарського виробни­цтва. Рента має місце і тоді, коли землю орендують капіталісти для побудови будівель і споруд, розробки надр та з іншими під­приємницькими цілями. При капіталізмі є дві основні форми зе­мельної ренти: диференціальна й абсолютна.

* Іпотека (від грецького слова hypotheke — застава) — позичка, що вида­ється під заставу нерухомості. Іпотечні банки в капіталістичних країнах ви­дають позички під заставу землі або будівель, розорюючи високими процен­тами дрібних і середніх селян та фермерів. Право боржника розпоряджатися заставленою під таку позичку землею обмежується. Заставлені землі дрібних і середніх селян поступово переходять у повну власність кредиторів.

$ 2. Диференціальна рента

Монополія на землю як на об'єкт господарства і диференціальна рента

Утворення диференціальної земельної ренти пов'язане з рядом особливостей сільського господарства. У сільському господарстві, на відміну від промисловості, суспільною ціною виробництва виступає ціна виробництва продукції, виробленої не в середніх суспільних умовах виробни­цтва, а в найгірших його умовах, тобто продукції, одержаної з найгірших за якістю і місцем земель. Це пояснюється тим, що земля є найважливішим засобом сільськогосподарського вироб­ництва, а кількість придатної для обробітку землі обмежена. Продукції, яку одержують з кращих і середніх за родючістю і місцезнаходженням земель, не досить для задоволення суспільного попиту. Ціни на неї зростають. Тому для обробітку беруть не тільки кращі і середні за родючістю і місцезнаходженням ділянки, а й гірші щодо цього землі. Витрати виробництва продукції на цих землях і є суспільними витратами виробництва в сільському господарстві.

Обмеженість землі і зайняття її капіталістичними господар­ствами виражаються в монополії на землю як на об'єкт госпо­дарства. Підприємець, який вкладає капітал в експлуатацію зе­мельної ділянки, володіє своєрідною монополією господарюван­ня на землі. Кожна земельна ділянка як об'єкт господарства перебуває в монопольному розпорядженні певного підприємця, який не допускає застосування до неї капіталу інших підприєм­ців. Але кращі і середні за родючістю і місцезнаходженням землі обмежені і тому завжди становлять лише частину оброблюваних земель. Отже, монополія на землю як на об'єкт господарства дає змогу орендарям кращих і середніх земель одержувати надпри­буток, який і захоплюють земельні власники у формі диферен­ціальної ренти. Таким чином, причина утворення диференціаль­ної ренти полягає в монополії на землю як на об'єкт господар­ства.

Диференціальна рента, писав К. Маркс, «...не що інше, як до­датковий прибуток, що існує в будь-якій сфері промислового виробництва для всякого капіталу, який діє в умовах вищих за середні. Тільки в землеробстві вона усталюється, бо має під собою таку солідну і (відносно) тривку основу, як різна міра природної родючості різних категорій землі» 1. Диферен­ціальна рента існує у двох формах —диференціальна рента І і диференціальна рента II.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. ЗО, с. 210.

Диференціальна рента І

Основу диференціальної земельної ренти І становить різниця між ціною виробництва продукції на найгірших землях, що є водно­час суспільною ціною виробництва, і індивідуальною ціною ви­робництва продукції на кращих і середніх землях. Цю різницю й привласнюють земельні власники, здаючи землі в оренду сіль­ськогосподарським підприємцями

Розглянемо механізм утворення диференціальної ренти І на такому прикладі. Припустимо, що земельні ділянки однакової площі мають різну родючість. Тому, коли затрачати однакові капітали, вони дають різну кількість продукції. Диференціальна рента І утворюється на ділянках кращої і середньої родючості і відсутня на найгіршій за родючістю землі, що видно з такої таблиці.

Умовою утворення диференціальної ренти І є більш висока родючість кращих і середніх земель. Створюється вона працею найманих сільськогосподарських робітників. В результаті вищої продуктивності їхньої праці на кращих і середніх ділянках землі утворюється додатковий прибуток, або надприбуток, який зе­мельні власники привласнюють у формі диференціальної ренти-Отже, одержувачі ренти — земельні власники разом із сільсько­господарськими капіталістами беруть участь в експлуатації на­йманих робітників.

Диференціальна рента І виникає не тільки в результаті від­мінностей в родючості земель, а й внаслідок відмінностей в міс­цезнаходженні ділянок щодо ринків збуту, транспортних шляхів тощо. Ці відмінності породжують нерівність транспортних та інших витрат у розрахунку на одиницю готової продукції, що створює умови для утворення диференціальної ренти І за місце­знаходженням."

Диференціальна рента II

Диференціальна рента виникає також при послідовних вкладеннях капіталу в одну й ту саму ділянку землі, тобто при концентра­ції капіталу на тій самій земельній площі. Затрати однакових капіталів, що послідовно вкладаються в певну земельну ділянку, можуть мати різну ефективність. Оскільки суспільна ціна вироб­ництва сільськогосподарської продукції визначається ціною ви­робництва продукції, одержуваної внаслідок найменш продуктив­ної затрати капіталу, більш ефективні витрати капіталу дають, крім звичайного середнього прибутку, ще й надприбуток. До за­кінчення строку орендного договору цей надприбуток лишається в розпорядженні капіталіста-орендаря. Але при укладанні нової орендної угоди земельний власник, встановлюючи підвищену орендну плату, привласнює цей надприбуток, який і утворює ди­ференціальну ренту II.

Проілюструємо утворення диференціальної ренти II на такому прикладі. Припустимо, що в кращу за родючістю (у нашому попередньому прикладі третю) ділянку землі додатково вкладено капітал у 100 дол. Внаслідок цього зібрано додатковий урожай у 7 ц. Якщо суспільна ціна виробництва 1 ц становитиме, як і ра­ніше, 30 дол., то суспільна ціна виробництва всієї продукції від додаткового вкладення капіталу підніметься до 210 дол. Інди­відуальна ж ціна її виробництва становитиме лише 120 дол. Та­ким чином, внаслідок другого вкладення капіталу виникає додатковий прибуток у 90 дол., який набирає форми диференціаль­но ренти II.

Можливі випадки утворення диференціальної ренти II і на найгіршій з оброблюваних земель. Коли немає невикористову-ваних земель навіть найгіршої якості, перевищення попиту на сільськогосподарську продукцію над її пропозицією може при­звести до такого підвищення цін, що для задоволення його бу­дуть здійснені додаткові вкладення капіталу в кращі і середні землі, які дадуть продукцію дорожчу, ніж продукція від почат­кових вкладень у гірші землі. У такому разі суспільна ціна ви­робництва сільськогосподарської продукції підвищиться до ціни виробництва продукції, виробленої внаслідок вкладення найменш продуктивної з додаткових затрат капіталу, і гірші землі почнуть приносити диференціальну ренту. Аналогічні явища можуть бути і тоді, коли перевищення попиту над пропозицією призводить до додаткових вкладень капіталу на найгірших з оброблюваних зе­мель. Якщо ці вкладення дають дешевшу продукцію, а суспільна ціна виробництва лишається незмінною або підвищується, вини­кає диференціальна рента II і з найгіршої землі. Коли ж внаслі­док додаткових вкладень капіталу в гірші землі одержують 4°" рожчу продукцію, а суспільна ціна виробництва підвищується, то диференціальна рента виникає на тій частині гірших земель, у яку було зроблено первинні або ефективніші вкладення капі­талу.

Історично вихідним пунктом утворення диференціальної ренти II є диференціальна рента І. Водночас друга форма диференці­альної ренти є лише іншим виразом першої її форми, бо обидві ренти — це результат різної продуктивності праці при вкладенні рівновеликих капіталів. Диференціальна рента І виражає різну ефективність рівновеликих капіталів, зумовлену відмінностями в ступені використання природної родючості різних ділянок землі та їх місцезнаходження. Диференціальна рента II виражає такі відмінності в продуктивності рівновеликих капіталів, що їх вкла­дають послідовно в одну й ту саму ділянку, які зумовлюються зміною економічної родючості землі *.

* К. Маркс підкреслював тісний взаємозв'язок природної і економічної родючості грунту. «Крім кліматичних і тому подібних моментів,— писав він,— різниця в природній родючості зумовлюється різницею хімічного складу верх­нього шару грунту, тобто різним вмістом необхідних для рослин поживних речовин*. І далі К. Маркс зазначав, що відмінності в ступені використання природної родючості грунту визначаються рівнем розвитку агрохімії і механізації землеробства, «Тому,— писав він,— хоч родючість і є об'єктивною властивістю грунту, економічно вона все ж постійно передбачає певне відно­шення — відношення до даного рівня розпитку хімічних і механічних засобів агрикультури, а тому й змінюється разом з цим рівнем розвитку» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 2, с. 186). Родючість, за словами К. Маркса, тісно пов'язана з сучасними суспільними відносинами. Охарактеризувавши таким чи­ном економічну родючість грунту, К. Маркс вказував, шо «з точки зору еконо­мічної родючості ступінь продуктивності праиі, в даному разі здатність зем­леробства безпосередньо використовувати природну родючість грунту,— здат­ність, яка є різною на різних ступенях розвитку,— є такий самий момент так званої природної родючості грунту, як його хімічний склад та інші його при­родні властивості» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 2, с. 187).

Диференціальна рента І пов'язана з екстенсивним розвитком сільського господарства, залученням в обробіток нових земель. Диференціальна рента II характеризує інтенсивний розвиток сільського господарства, «...концентрацію капіталу на одній і тій самій земельній площі, замість розподілу його між земельними ділянками, які лежать одна біля другої» ¹. Водночас диферен­ціальна рента II ставить межу капіталістичній раціоналізації землеробства, робить невигідними для орендарів будь-які поліп­шення, оскільки плоди цієї раціоналізації із закінченням строку орендного договору переходять у руки земельних власників. Тому між землевласниками і орендарями постійно точиться бо­ротьба за строки оренди.

Поряд із відмінностями між двома формами диференціальної ренти їм притаманний ряд спільних рис. Насамперед причина як першої, так і другої форми диференціальної ренти полягає в мо­нополії на землю як на об'єкт господарства. Умовою утворення їх є різна продуктивність праці при вкладенні рівновеликих капі­талів, що вкладаються в землеробство. Джерелом тієї і другої форм ренти є додаткова праця сільськогосподарських робітників і створювана ними надлишкова додаткова вартість. І диферен­ціальна рента І, і диференціальна рента II утворюються в ре­зультаті різниці між суспільною та індивідуальною ціною ви­робництва сільськогосподарських продуктів. Нарешті, і перша, і друга форми диференціальної ренти виражають відносини екс­плуатації найманих сільськогосподарських робітників капіталістами-орендарями і земельними власниками.

¹ Маркс К*, Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 2, с. 209.

Критика так званого «закону спадної родючості грунту»

Намагаючись виправдати низький рівень життя народних мас при капіталізмі, розо­рення дрібних фермерів, експлуатацію се­лян, буржуазні економісти посилаються на гак званий «закон спадної родючості грун­ту», вперше сформульований ще фізіократом Тюрго. Суть цього «закону» зводиться до того, що за відомою межею кожна на­ступна затрата капіталу в землеробстві є ніби менш продуктив­ною, ніж попередня. При цьому буржуазні економісти заплю­щують очі на те, що додаткові вкладення капіталу фактично означають прогрес агрономічної науки і техніки, який зумовлює підвищення ефективності землеробства.

З надуманим «законом спадної родючості грунту» було по­в'язано й вчення Рікардо про диференціальну ренту. В. І. Ленін бачив величезну заслугу К. Маркса в тому, що він звільнив теорію ренти від будь-якого зв'язку з цим горезвісним «зако­ном». У праці «Аграрне питання і «критики Маркса»» В. І. Ленін підкреслював, що «для утворення диференціальної ренти необ­хідний і достатній є факт різної продуктивності різних застосу­вань капіталу до землі. Зовсім не важливо при цьому, відбуває­ться перехід від кращої землі до гіршої чи, навпаки, знижується продуктивність додаткових вкладень капіталу в землю чи підви­щується. В дійсності мають місце всілякі комбінації цих різних випадків, і ні під яке єдине загальне правило цих комбінацій підвести не можна» К Розвиток сільського господарства повністю підтвердив положення марксистсько-ленінської теорії про те, що і в сільському господарстві є можливість і необхідність техніч­ного прогресу і що він відбувається насправді.

Коли мова йде про родючість, завжди мають на увазі саме економічну родючість, що залежить від продуктивних сил і ви­робничих відносин. «Адже по суті саме поняття: «додаткові (або: послідовні) вкладення праці й капіталу»,— зазначав В. І. Ле­нін,— передбачає зміну способів виробництва, перетворення тех­ніки»². Як свідчить історичний досвід, розвиток продуктивних сил не обмежений природою. Численні дані про розвиток сіль­ського господарства повністю спростовують «закон спадної ро­дючості грунту», посиланнями на який буржуазні економісти і соціологи намагаються пояснити низький рівень життя трудя­щих при капіталізмі.

У США, наприклад, урожайність основної продовольчої культури — пше­ниці —- з 1899 по 1969 р. зросла більш як удвоє.

Таким чином, погіршення становища трудящих у світі капі­талізму є насправді не наслідком дії уявного закону спадної родючості грунту, не «дією сил природи», а результатом соціаль­ного ладу цього суспільства. Приватна власність на землю пере­шкоджає всебічному розвитку сільськогосподарського виробни­цтва. Капіталістичне сільське господарство розвивається на ос­нові технічного удосконалення умов виробництва, але з усіма властивими цьому процесу в буржуазному суспільстві супереч­ностями. Ось чому при капіталізмі, як вказував В. І. Ленін, «збільшилася не трудність виробництва їжі, а трудність одер­жання їжі для робітника — збільшилася тому, що капіталістич­ний розвиток непомірно підвищив земельну ренту і земельну ціну, сконцентрував сільське господарство в руках великих і дріб них капіталістів, сконцентрував ще більше машини, знаряддя, гроші, без яких неможливе успішне виробництво» К Саме бур­жуазна система, яка зжила себе, є винуватцем такого злочину проти людства, як злидні мільйонів людей, що живуть у світі капіталізму.