
- •Політична економія підручник
- •Капіталістичний спосіб виробництва
- •§ 1. Нові фактори, що впливають на виробництво і привласнення додаткової вартості
- •§ 2. Система монопольних цін
- •§ 3. Монопольний надприбуток — специфічна сучасна форма капіталістичного прибутку
- •§ 1. Суспільне виробництво і його роль у розвитку людського суспільства
- •1 Див.: Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. З, с. 25.
- •2. Співвідношення між виробництвом, розподілом, обміном і споживанням
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 12, с. 679—680.
- •§ 3. Критика буржуазних і ревізіоністських спотворень поняття «економічні відносини»
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 19, с. 22.
- •§ 4. Діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Суспільно-економічна формація
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 12, с. 669.
- •§ 5. Метод політичної економії
- •§ 6. Економічні категорії і економічні закони
- •§ 7. Класовий і партійний характер політичної економії
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 38.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 19#
- •§ 2. Рабовласницький спосіб виробництва
- •1 Маркс /с, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 2, с. 336,
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 21, с. 390.
- •§ 1. Загальний характер товарного виробництва при капіталізмі
- •§ 2. Товар і його властивості
- •1 Маркс /с.; Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 50.
- •§ 3. Форма вартості. Виникнення грошей
- •§ 4. Суть грошей та їхні функції
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 145.
- •§ 5. Закон вартості
- •§ 6. Товарний фетишизм
- •§ 7. Критика буржуазних теорій вартості і грошей
- •§ 1. Перетворення грошей у капітал
- •§ 2. Робоча сила як товар
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. Ш..
- •§ 3. Виробництво додаткової вартості
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 192.
- •§ 4. Суть капіталу*. Постійний і змінний капітал
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 168.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 2, с 349.
- •§ 5. Два способи підвищення ступеня експлуатації робітничого класу
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 479.
- •§ 7. Капіталістичне машинне виробництво і посилення експлуатації робітників
- •§ 8. Єдність і відмінність абсолютної і відносної додаткової вартості
- •§ 9. Основна економічна суперечність капіталізму. Основний економічний закон капіталізму
- •§ 1. Суть заробітної плати в капіталістичному суспільстві
- •§ 2. Основні форми і системи заробітної плати
- •1 Див.: Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 525.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 2, с. 502.
- •§ 3. Еволюція форм і систем заробітної плати
- •§ 4. Диференціація і дискримінація я оплаті робочої сили
- •§ 6. Критика буржуазних теорій заробітної плати
- •§ 1. Капіталістичне відтворення
- •1 Ленін в. І, Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 57.
- •2 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 543,
- •§ 2. Технічний прогрес і нагромадження капіталу
- •1 Маркс /0, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 602.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 292.
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 595.
- •2 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 23, с. 177—178.
- •1 Маркс к-, Енгельс ф, Твори, т. 23, с. 594.
- •§ 3. Процес капіталістичного нагромадження і утворення резервно! армії праці
- •§ 4. Загальний закон капіталістичного нагромадження. Відносне й абсолютне погіршення становища робітничого класу
- •§ 5. Пролетаризація трудящих і зміни в структурі робітничого класу в умовах сучасного капіталізму
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 4, с. 416.
- •§ 1. Кругооборот капіталу і його три стадії
- •§ 2. Оборот капіталу. Основний капітал і оборотний капітал
- •§ 3. Оборот змінного капіталу і його вплив на річну масу і річну норму додаткової вартості
- •§ 1. Перетворення додаткової вартості в прибуток
- •§ 2 Норма прибутку і фактори, що її визначають
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. С. 265.
- •§ 3. Утворення середньої норми прибутку і перетворення вартості товару в ціну виробництва
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 94.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 2, с. 299.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 162.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 202.
- •§ 4. Закон тенденції норми прибутку до зниження
- •§ 1. Суть торгового капіталу і торгового прибутку
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 289. * Див.: там же, с. 291.
- •§ 2. Форми капіталістичної торгівлі
- •§ 3. Позичковий капітал і позичковий процент
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. І, с. 389.
- •§ 4. Капіталістичний кредит
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 306.
- •§ 6. Роль кредиту в розвитку капіталізму і загостренні його суперечностей
- •1 Маркс /с, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 445.
- •§ 7. Грошовий обіг у капіталістичному суспільстві
- •§ 1. Капіталістична земельна рента
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 5, с. 104.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 5, с. 99.
- •§ 3. Абсолютна рента
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 34.
- •§ 4. Ціна землі як капіталізована рента
- •§ 5. Розвиток капіталізму в сільському господарстві
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 181.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 24, с. 365.
- •2 Ленін в. L Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 57.
- •§ 1. Сукупний суспільний продукт і його складові частини
- •§ 2. Просте і розширене відтворення суспільного капіталу
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. З, с. 54.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 24, с. 535.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 1, с. 76.
- •3 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 152—153.
- •2 Див.: Ленинскнй сборник XXXVIII. М., 1975, с. 86—94.
- •§ 4. Національний доход капіталістичного суспільства. Його виробництво і розподіл
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 71.
- •§ 5.Антагоністичні суперечності капіталістичного відтворення. Економічні кризи надвиробництва
- •§ 6. Циклічний карактер капіталістичного відтворення
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с, 59.
- •§ 7. Критика аитимарксистських теорій криз
- •§ 1. Закономірності виникнення і суть імперіалізму
- •1 Ленін в. І. Повн, зібр. Творів, т. 27, с. 296,
- •1 Маркс /с. Енгельс ф. Твори, т. 4, с. 161.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 362.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 304.
- •I 3. Концентрація і централізація банківського капіталу. Банківські монополії і нова роль банків
- •§ 4. Фінансовий капітал і фінансова олігаркія
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 323. 3 Див.: там же.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 329.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 337,
- •§ 1. Вивіз капіталу
- •§ 2. Економічний поділ світу союзами капіталістів
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 349.
- •§ 3. Територіальний поділ світу великими державами і боротьба за його переділ. Міжнародна політика імперіалістичних держав
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 31.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 365.
- •§ 4. Система світового капіталістичного господарства
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 363.
- •§ 2. Імперіалізм — монополістичний капіталізм
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 30, с. 154.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 65.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. Зо, с. 155.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 271.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с 267.
- •§ 5. Закон нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 554.
- •1 Ленін в. 1. Повн. Зібр. Творів, т. 37, с. 111.
- •§ 6. Критика антипенінських теорій Імперіалізму
- •§ 1. Суть і найважливіші риси загальної кризи капіталізму
- •§ 2. Етапи загальної крюм капіталізму
- •1 Брежнєв л. /.Ленінським курсом, т. 6, с. 56ft»
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партії. Документи і матеріали, с. 268.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали» с. 268.
- •§ 2. Основні форми державно-монополістичного капіталізму
- •§ 1. Крах колоніальної системи як прояв загальної кризи капіталізму
- •§ 2. Неоколоніалізм
- •3. Два шляхи розвитку молодих національних держав. Соціально-економічні перетворення в країнах, що розвиваються
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 14.
- •§ 1. Нові фактори, що впливають на виробництво і привласнення додаткової вартості
- •§ 2. Система монопольних цін
- •§ 3. Монопольний надприбуток — специфічна сучасна форма капіталістичного прибутку
- •§ 4. Своєрідність дії закону середньої норми прибутку в умовах сучасного капіталізму
- •§ 3. Боротьба трудящих сільського господарства проти гноблення монополій і великих землевласників у капіталістичних країнах. Аграрні програми комуністичних і робітничих партій
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 41, с. 17і.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 13, с. 119.
- •2 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 278.
- •§ 1. Науково-технічна революція і загострення суперечностей капіталістичного відтворення
- •§ 2. Особливості внутрішнього ринку головних капіталістичних країн на сучасному етапі
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 31—32.
- •1 Див.: Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 23, с. 31.
- •1 За мир, безпеку, співробітництво і соціальний прогрес у Європі. До підсумків Конференції комуністичних і робітничих партій Європи. Берлін, 2у—• зо червня 1976 року, с. 29.
- •§ 1. Загальна характеристика сучасної буржуазної політичної економії
- •1 Хансен 3. Зкономические цикли и национальиьій доход. М., 1959, с. 241,
- •§ 3. Критика теорії «свободи підприємництва»
- •§ 5. Критика теорій «трансформації капіталізму»
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с 32.
- •§ 7. Сучасні реформістські і ревізіоністські економічні теорії
- •2 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 18, с. 336.
- •1 Брежнєв л. /. Ленінським курсом, т. Б, с. 577.
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. Зо.
- •1 Ленін в. /. Пови. Зібр. Творів, т. 41, с. 72—73.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 29, с. 229.
1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 306.
Акумуляція грошових капіталів і надання їх у позичку — основна функція банків при капіталізмі. Важливою (історично первісною) їхньою функцією є посередництво в платежах. Зосереджуючи в себе зберігання грошових капіталів, вони за дорученням промислових і торгових капіталістів ведуть їхні розрахунки з постачальниками і покупцями, здійснюють платежі в державну скарбницю. Своєрідна функція банків, яка набирає дедалі більшого значення, полягає в перетворенні в позичковий рнітал грошових доходів і заощаджень населення, коштів дер-Рнавних, громадських та інших організацій. Ці кошти самі не ф капіталом і призначені для витрачання як купівельний або платіжний засіб. Але вони стають таким, як тільки через посередництво банків потрапляють до рук функціонуючих капіталістів і починають використовуватись для одержання прибутку. Нарешті, банки виконують функцію створення кредитних засобів обігу, знаків вартості, які заміщують реальні гроші В товарообороті і платежах.
Функції банків реалізуються в їхніх операціях, що поділяються на два взаемозумовлені види: пасивні—операції з формування банківських ресурсів— і активні, пов'язані з розміщенням і використанням цих ресурсів. Банківські ресурси складаються з власних капіталів банків і залучених коштів. Власні капітали утворюють, як правило, лише незначну частину (в США близько 8%) усіх ресурсів, якими розпоряджаються банки. Основну масу їх становлять депозити, або вклади, які належать клієнтам банків. Депозити поділяються на строкові і до запитання. Строкові депозити — це вкладення на заздалегідь встановлений строк, вони можуть бути вилучені з банку тільки через цей строк. Депозити до запитання — це переважно вклади на поточні рахунки, які банк зобов'язаний видавати на першу вимогу вкладника або на його чеки іншим особам.
До активних операцій належать насамперед найрізноманітніші банківські позички: вексельні, підтоварні, фондові, бланкові. Найпоширеніша з них — так званий дисконт векселів. Капіталіст, що одержав вексель під час продажу товару в кредит, часто прагне перетворити його в гроші ще до настання строку платежу. Банк купує цей вексель за готові гроші, утримуючи із зазначеної на ньому суми дисконтний процент — плату за надану грошову позику. Коли настає строк платежу по векселю, банк пред'являє ного до оплати не капіталістові, який одержав у нього позичку, а тому, хто видав вексель. До вексельних належать також позички, що їх видають під заставу векселів. У цих операціях наочно видно, як з комерційного кредиту виникає банкірський кредит і наскільки пов'язані вони між собою. Позички, що видаються під заставу цінних паперів — акцій, облігацій, застав тощо,— а також операції купівлі цих паперів банками називаються фондовими операціями. Підтоварні возички надаються під заставу товарів, які знаходяться на складах, у дорозі, в торговому обороті. В усіх випадках, коли позички не гасяться в строк, ааставлені цінні папери і товарно-матеріальні цінності переходять у власність банків.
Великим капіталістам, платоспроможність яких не викликає сумнівів, банки видають позички без будь-якого забезпечення, або надають так званий бланковий кредит. Треба мати на увазі, що капіталістичні банки, приймаючи Гроші від усіх рерстн населення, надають кредит далеко не всім, а переважно великим, кредитоспроможним капіталістам.
Крім паснвно-активних операцій і розрахунків банки ведуть також торго-вельно-комісійну діяльність: купують і продають золото, обмінюють національну валюту на іноземну, розміщують позики, продають акції та облігації тощо.
Функціонування банків при капіталізмі, як і промислових або торговельних підприємств, підпорядковано одній меті — одержанню прибутку. Процент, який сплачують банки по вкладах, вони встановлюють на рівні, нижчому від позичкового процента, тобто того процента, який вони одержують самі за надані позики. Різниця між сумою одержаних і виплачених процентів становить валовий прибуток банків. До нього входять доходи банків і від різних інших операцій. Прибуток банку є однією з перетворених форм додаткової вартості, що створюється найманою працею в процесі матеріального виробництва. З цього випливає, що банкіри нарівні з промисловими і торговими капіталістами беруть участь в експлуатації робітничого класу.
Частину валового прибутку банк затрачає на покриття своїх витрат (виплату заробітної плати банківським службовцям, утримання приміщень, канцелярські витрати, рекламу тощо), а друга його частина є чистим прибутком банків. Відношення чистого прибутку до власного капіталу банків називають нормою банківського прибутку. В умовах вільної конкуренції вона приблизно дорівнювала середній нормі прибутку. Тепер (див. розділ XII) роль банків у капіталістичній економіці істотно змінилася і найбільші з них привласнюють високі монопольні надприбутки.
Залежно від характеру виконуваних функцій і операцій капіталістичні банки поділяють на три основні типи: емісійні, комерційні і спеціалізовані.
Центрами кредитної системи в кожній країні є емісійні банки, яким держава надає монопольне право на випуск (емісію) банкнот. Вони кредитують інші банки і в цьому розумінні є банками банків.
Комерційні банки кредитують промислові, торговельні та інші підприємства переважно за рахунок грошових капіталів, які вони залучають у вигляді вкладів, здійснюють розрахунки між капіталістами, а також фондові, комісійні і валютні операції.
До спеціалізованих належать банки, які здійснюють переважно які-небудь певні види фінансово-кредитних операцій. Так, інвестиційні банки фінансують і довгостроково кредитують капітальні вкладення; іпотечні банки надають позики під заставу нерухомості (земельних ділянок, будівель); експортно-імпортні банки спеціалізуються на кредитуванні зовнішньої торгівлі і розрахунках з іноземними контрагентами.
Крім банків, до складу капіталістичної кредитної системи входять ощадні каси, які мобілізують тимчасово вільні кошти населення, і кредитні кооперативи, що об'єднують в основному дрібних товаровиробників і організовують кредитування їх на засадах взаємодопомоги.
Споживчий іредит
Різновидністю кредиту, пов'язаного з реалізацією товарів, є споживчий кредит, або продаж товарів з розстрочкою платежу безпосередньо споживачам. У США, наприклад, таким способом продається тепер понад 20% всіх споживчих товарів (у вартісному вираженні), у Франції— 19%, у ФРН —15,6%. В основному це дорогі товари тривалого користування: автомобілі,.телевізори, побутові електротехнічні вироби, меблі тощо. Іноді кредитні установи для купівлі споживчих товарів надають грошові " позички, але така практика не має великого поширення.
Розвиток споживчого кредиту спричинений відставанням платоспроможного попиту трудящих від зростання виробництва, що призводить до дедалі більших утруднень у збуті товарів. Проте продаж товарів у розстрочку не ослаблює труднощів реалізації, а, швидше, заганяє їх вглибину, бо із зростанням обсягу платежів за раніше куплені товари населення все менше й менше може купувати їх за готівку. Заборгованість населення США по споживчому кредиту збільшилась з 7,2 млр. дол. у 1939 р. до 198,6 млрд. дол. у 1977 p., тобто в 27 разів. Більше того, розвиток споживчого кредиту посилює труднощі збуту. Пояснюється це тим, що при капіталізмі він має кабальний характер. По ньому встановлюють вищий, ніж в операціях між капіталістами, позичковий процент. Ціни на товари, що продаються в кредит, на 10—20% вищі від цін таких самих товарів, що реалізуються за готівку. Якщо покупець своєчасно не внесе чергового платежу за куплений товар, то капіталісти незалежно від причин несплати відбирають у нього цей товар без повернення всіх раніше внесених грошей. Отже, споживчий кредит є засобом закабалення і формою додаткової експлуатації трудящих у сфері обігу.
Державний кредит
Кредит, який одержують буржуазні держави через випуск облігацій позик, називається державним кредитом. До позик буржуазні уряди вдаються звичайно для того, щоб покрити дефіцит державних бюджетів, який в умовах сучасного капіталізму набув майже хронічного характеру. Як кредитори виступають переважно банки і страхові компанії.
Облігації державних позик розміщують при посередництві банків, які дістають за це великі комісійні винагороди. Оскільки витрати буржуазних держав мають, як правило, непродуктивний характер (на підготовку і ведення війн, утримання чиновницького апарату, поліції, на підтримку реакційних режимів в інших країнах тощо), то погашення позик і виплата процентів по них здебільшого здійснюються за рахунок підвищення 'податків з трудящих.
У США тільки процентні платежі за державний борг збільшилися з 23 мли. дол. у 1913/14 фінансовому році до 48,6 млрд. дол. у 1977/78 p., тобто в 2113 разів. Великій буржуазії державні позики приносять збагачення ие тільки тому, що вона є одержувачем процентів і комісійних платежів, а й тому, що переважна маса коштів, мобілізованих через позики, використовується державою на купівлю озброєння і боєприпасів, що дає воєнно-про-мисловим корпораціям величезні прибутки.
Міжнародний кредит
Ще в період становлення капіталізму виник міжнародний капіталістичний кредит, тобто кредитні відносини між капіталістами і державами різних країн.
Він існує в усіх трьох наведених вище формах кредиту: комерційного, банкірського і державного. Із зростанням обсягу зовнішньої торгівлі і загостренням боротьби промислово розвинутих країн за ринки збуту збільшується продаж товарів іноземним імпортерам у кредит з відстрочкою платежу, що означає розширення комерційного кредиту. У тих випадках, коли позику капіталістам інших країн надають у грошовій формі, має місце банкірський кредит, а якщо позичальником виступає іноземна держава, то це міжнародний державний кредит.
На всіх етапах розвитку капіталізму, і особливо в сучасний період, міжнародний кредит в руках капіталістів високорозви-нутих держав був і є засобом закабалення і експлуатації народів слаборозвинутих країн. Надаючи кабальні позики урядам цих країн, іноземні банки і корпорації не тільки одержують високі проценти по цих позиках, а й добиваються, щоб одержані кредити були затрачені на купівлю товарів у країн-кредиторів, щоб капіталістам цих держав було надано монопольне право на експлуатацію природних ресурсів країн-позичальників і т. д. Імперіалісти широко використовують міжнародний кредит під виглядом так званої допомоги («безплатних» субсидій) для посилення свого впливу в молодих країнах, які розвиваються, для фінансової підтримки реакційних режимів і утворення агресивних блоків.
£ 5. Акціонерні товариства. Фіктивний капітал
Акціонерне товариство і акціонерний капітал
На основі відособлення позичкового капіталу і відокремлення власності на капітал від його функції дуже поширилися акціонерні товариства. Акціонерне товариство (корпорація) — це об'єднання, капітал якого утворюється від продажу акцій) Через створення акціонерних компаній з безлічі індивідуальних капіталів виникає один величезний капітал, необхідний для будівництва залізниць, каналів, морських портів і аеропортів, величезних заводів і електростанцій, для заснування великих банків тощо.,) К. Маркс писав, що «світ досі залишався б без залізниць, якби доводилось дожидатися, поки нагромадження не доведе деякі окремі капітали до таких розмірів, що вони могли б справитися з будівництвом залізниці. Навпаки, централізація з допомогою акціонерних товариств здійснила це за одну мить»1. На сучасному рівні концентрації капіталу переважна маса промислової продукції (в США, наприклад, понад 90%) виробляється на акціонерних підприємствах.
1 Маркс /0, Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 595.
Організацією акціонерних товариств займаються великі капі-талісти-засновники за активною участю банків. Вони вкладають у підприємство особистий капітал, а щоб залучити додаткові кошти, випускають акції, які продаються усім бажаючим. Створений так об'єднаний капітал має назву акціонерного, або корпоративного, капіталу.
Акція — це цінний папір, який свідчить про внесення його власником паю в капітал акціонерного підприємства і дає йому право на одержання доходу від цього підприємства. Доход, що його одержують власники акцій, називають дивідендом. У вигляді дивіденду розподіляється лише частина прибутку акціонерного підприємства. Друга, як правило більша, його частина йде в нагромадження (на розширення виробництва і поповнення резервного капіталу), а також витрачається на виплату високих посадових окладів і особливих премій (тантьем) керівному персоналу акціонерного товариства, на рекламу, сплату податків державі тощо.;
Поряд з акціями акціонерні товариства випускають інший вид цінних паперів — облігації. Облігація — це свідоцтво про надання позики, що дає право на одержання щорічного твердо фіксованого процента. На відміну від акцій, які не можуть бути повернуті акціонерному товариству, а лише продаються або купуються на фондовій біржі чи в банку, облігації через певний строк підлягають викупу. Особи, які купили облігації, є не пайовиками, а кредиторами акціонерного товариства і тому не можуть брати участі в загальних зборах акціонерних товариств.
Курс акцій. Контрольний пакет акцій. Засновницький прибуток
Сума, позначена на акції, становить її номінальну вартість. Але купують і продають акції фактично не за номіналом, а по цінах, що стихійно встановлюються на ринку цінних паперів. Ціна, по якій акції продаються і купуються на фондових біржах і в банках, називається курсом акцій.! Він визначається співвідношенням розміру дивіденду і рівня позичкового процента. Чим більший дивіденд, який виплачують по акціях, тим вищий курс акцій. Купуючи акції, власник грошового капіталу завжди порівнює одержуваний по них дивіденд з тим доходом, який він міг би гарантовано одержувати, поклавши свій капітал у банк, тобто з позичковим процентом. Рівень процента впливає на курс акцій у напрямі, оберненому впливу розміру дивіденду: чим він вищий, тим нижчий курс на біржі, і навпаки.
Припустимо, наприклад, що акція номінальною вартістю в 150 дол. щорічно приносить дивіденд у розмірі 12 дол., а рівень позичкового процента дорівнює 4%. Тоді ця акція котируватиметься на біржі по курсу 300 дол., бо саме така сума, покладена в банк з розрахунку 4% річних, дасть прибуток, що дорівнює 12 дол.
Отже, курс акцій є капіталізований дивіденд, тобто в середньому він дорівнює сумі грошового капіталу, яка, коли віддати її в позичку, принесе прибуток, що дорівнює дивіденду. Курс акцій обчислюють за формулою:
При даному значенні цих величин курс акцій майже завжди коливається залежно від змін співвідношення між попитом на ті чи інші акції і їхньою пропозицією. Найбільші коливання пов'язані з циклічним характером капіталістичного відтворення. У фазах промислового піднесення, коли ціни на товари, а отже, й дивіденди зростають, курс акцій підвищується; під час криз, коли дивіденди скорочуються, а норма позичкового процента досягає свого максимуму, курс акцій різко падає. Механізм цих коливань широко використовується великим капіталом для пограбування дрібних власників акцій у процесі біржової спекуляції.
Засновники акціонерних товариств — найбільші промисловці і банкіри — привласнюють величезні доходи у вигляді засновницького прибутку. Механізм його утворення грунтується на різниці між розміром дивіденду в даному акціонерному товаристві і рівнем позичкового процента, який визначає курс акцій.
Припустимо, що, засновуючи яке-небудь акціонерне підприємство, засновники вклали в нього капітал у розмірі 1 млн. дол. При цьому було випущено 10 тис. акцій номінальною вартістю по 100 дол. Якщо дивіденд на одну акцію становить 8 дол. на рік, а норма позичкового процента дорівнює 4%, то курс кожної з них встановиться на рівні 200 дол. (8 дол.ХІ00:4). Припустимо далі, що засновники продадуть по курсу всі випущені акції. У цьому разі вони виручать 2 млн. дол. (10 тис. акційX200 дол.), тобто вдвоє більше від вкладеного в підприємство капіталу. Якщо ж засновники з 10 тис. акцій продадуть, наприклад, тільки б тис, то й тоді виручать 1,2 млн. дол. Крім того, вони залишаться власниками решти 4 тис. акцій Загальною курсовою вартістю 800 тис. дол., які дадуть можливість їм практично контролювати виробничу і комерційну діяльність підприємства.
Одержання засновницького прибутку лов'язане також з розбавленням акціонерного капіталу. Нерідко сума номінальної вартості акцій, що випускаються, перевищує реально вкладений у підприємство капітал (приблизно в такій самій пропорції, в якій дивіденд перевищує норму позичкового процента). У нашому прикладі засновники випустили б 20 тис. акцій номінальною вартістю по 100 дол. кожна. Продавши їх по курсу, близькому до номіналу (тобто по 100 дол.), вони ви»ручили б ті самі 2 млн. дол., що й у першому випадку, привласнивши засновницький прибуток в сумі 1 млн. дол.
Таким чином, у будь-якому випадку засновницький прибуток є різниця між сумою цін акцій, що продаються засновниками за курсом, і реальним капіталом, вкладеним в акціонерне підприємство. Він є однією з форм капіталістичного прибутку, а отже, й додаткової вартості. Оскільки дивіденд, що виплачується по акціях, є, по суті, різновидом позичкового процента (узятий відносно до курсу акцій, він і кількісно зводиться до норми процента), остільки основним конкретним джерелом формування засновницького прибутку стає підприємницький доход, одержуваний від функціонування акціонерного капіталу. Разом з тим Засновницький прибуток частково утворюється внаслідок привласнення чужих капіталів, а також доходів і заощаджень дрібних держателів акцій, які не є капіталістами.
Очолює акціонерне товариство правління, яке обирають загальні збори акціонерів, а кожний його акціонер формально є співвласником підприємства. На практиці акціонерними товариствами (корпораціями) повністю розпоряджаються великі капіталісти, що володіють відносною більшістю акцій. Кількість акцій, яка дає змогу панувати в акціонерному товаристві, називається контрольним пакетом акцій. Теоретично контрольний пакет повинен становити 50% усіх випущених акцій плюс одна акція. Проте при сучасному рівні концентрації виробництва і значному розпиленні акцій серед дрібних держателів акціонерні компанії нерідко контролюються капіталістами, які володіють менше 10% загальної кількості акцій.
Фіктивний капітал
Акції, облігації та інші цінні папери є капіталом, оскільки вони дають право їхнім власникам на привласнення певної частини додаткової, вартості у вигляді процента або дивіденду. Самі цінні папери ніякої вартості не мають і в процесі відтворення участі не беруть. Тому капітал, представлений у них, є не реальним, а фіктивним капіталом. Реальний капітал акціонерного підприємства, наприклад, втілюється в будівлях, спорудах, устаткуванні, сировині, матеріалах, робочій силі тощо. Це — вартість, яка функціонує в процесі виробництва і створює додаткову вартість через експлуатацію найманої праці. Акції є лише відображенням, або, за висловленням К. Маркса, паперовими дублікатами реального капіталу, які ніскільки не збільшують його розмірів. Особливо наочно природа цінних паперів як фіктивного капіталу проявляється в облігаціях державних позик. Гроші, що їх буржуазні держави беруть у позичку, витрачаються, як правило, непродуктивно, їх давно вже може й не бути, вони витрачені, а облігації, як і раніше, існують як свідчення, що дають право на доход і є відображенням не якого-небудь капіталу, що реально функціонує, а колись проведених затрат. Таким чином, фіктивний капітал — це титул власності, який дає право на доход, на привласнення дивіденду або процента. Виникнувши в процесі руху позичкового капіталу, він відокремлюється від останнього і самостійно рухається на ринку цінних паперів, лише віддалено і як у кривому дзеркалі відображуючи рух реального капіталу.
З розвитком капіталізму, особливо на сучасному його етапі, в результаті концентрації і централізації виробництва, а також внаслідок збільшення державної заборгованості маса фіктивного капіталу зростає темпами, які набагато випереджають нагромадження реального капіталу. У США, наприклад, еа період з 1900 по 1955 р. сума цінних паперів зросла в 37 разів, а національне багатство в номінальному вираженні збільшилось у 16,5 раза. Зростання фіктивного капіталу є однією з ознак розвитку паразитичного характеру капіталізму.