
- •Політична економія підручник
- •Капіталістичний спосіб виробництва
- •§ 1. Нові фактори, що впливають на виробництво і привласнення додаткової вартості
- •§ 2. Система монопольних цін
- •§ 3. Монопольний надприбуток — специфічна сучасна форма капіталістичного прибутку
- •§ 1. Суспільне виробництво і його роль у розвитку людського суспільства
- •1 Див.: Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. З, с. 25.
- •2. Співвідношення між виробництвом, розподілом, обміном і споживанням
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 12, с. 679—680.
- •§ 3. Критика буржуазних і ревізіоністських спотворень поняття «економічні відносини»
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 19, с. 22.
- •§ 4. Діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Суспільно-економічна формація
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 12, с. 669.
- •§ 5. Метод політичної економії
- •§ 6. Економічні категорії і економічні закони
- •§ 7. Класовий і партійний характер політичної економії
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 38.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 19#
- •§ 2. Рабовласницький спосіб виробництва
- •1 Маркс /с, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 2, с. 336,
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 21, с. 390.
- •§ 1. Загальний характер товарного виробництва при капіталізмі
- •§ 2. Товар і його властивості
- •1 Маркс /с.; Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 50.
- •§ 3. Форма вартості. Виникнення грошей
- •§ 4. Суть грошей та їхні функції
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 145.
- •§ 5. Закон вартості
- •§ 6. Товарний фетишизм
- •§ 7. Критика буржуазних теорій вартості і грошей
- •§ 1. Перетворення грошей у капітал
- •§ 2. Робоча сила як товар
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. Ш..
- •§ 3. Виробництво додаткової вартості
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 192.
- •§ 4. Суть капіталу*. Постійний і змінний капітал
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 168.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 2, с 349.
- •§ 5. Два способи підвищення ступеня експлуатації робітничого класу
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 479.
- •§ 7. Капіталістичне машинне виробництво і посилення експлуатації робітників
- •§ 8. Єдність і відмінність абсолютної і відносної додаткової вартості
- •§ 9. Основна економічна суперечність капіталізму. Основний економічний закон капіталізму
- •§ 1. Суть заробітної плати в капіталістичному суспільстві
- •§ 2. Основні форми і системи заробітної плати
- •1 Див.: Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 525.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 2, с. 502.
- •§ 3. Еволюція форм і систем заробітної плати
- •§ 4. Диференціація і дискримінація я оплаті робочої сили
- •§ 6. Критика буржуазних теорій заробітної плати
- •§ 1. Капіталістичне відтворення
- •1 Ленін в. І, Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 57.
- •2 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 543,
- •§ 2. Технічний прогрес і нагромадження капіталу
- •1 Маркс /0, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 602.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 292.
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 595.
- •2 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 23, с. 177—178.
- •1 Маркс к-, Енгельс ф, Твори, т. 23, с. 594.
- •§ 3. Процес капіталістичного нагромадження і утворення резервно! армії праці
- •§ 4. Загальний закон капіталістичного нагромадження. Відносне й абсолютне погіршення становища робітничого класу
- •§ 5. Пролетаризація трудящих і зміни в структурі робітничого класу в умовах сучасного капіталізму
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 4, с. 416.
- •§ 1. Кругооборот капіталу і його три стадії
- •§ 2. Оборот капіталу. Основний капітал і оборотний капітал
- •§ 3. Оборот змінного капіталу і його вплив на річну масу і річну норму додаткової вартості
- •§ 1. Перетворення додаткової вартості в прибуток
- •§ 2 Норма прибутку і фактори, що її визначають
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. С. 265.
- •§ 3. Утворення середньої норми прибутку і перетворення вартості товару в ціну виробництва
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 94.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 2, с. 299.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 162.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 202.
- •§ 4. Закон тенденції норми прибутку до зниження
- •§ 1. Суть торгового капіталу і торгового прибутку
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 289. * Див.: там же, с. 291.
- •§ 2. Форми капіталістичної торгівлі
- •§ 3. Позичковий капітал і позичковий процент
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. І, с. 389.
- •§ 4. Капіталістичний кредит
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 306.
- •§ 6. Роль кредиту в розвитку капіталізму і загостренні його суперечностей
- •1 Маркс /с, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 445.
- •§ 7. Грошовий обіг у капіталістичному суспільстві
- •§ 1. Капіталістична земельна рента
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 5, с. 104.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 5, с. 99.
- •§ 3. Абсолютна рента
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 34.
- •§ 4. Ціна землі як капіталізована рента
- •§ 5. Розвиток капіталізму в сільському господарстві
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 181.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 24, с. 365.
- •2 Ленін в. L Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 57.
- •§ 1. Сукупний суспільний продукт і його складові частини
- •§ 2. Просте і розширене відтворення суспільного капіталу
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. З, с. 54.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 24, с. 535.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 1, с. 76.
- •3 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 152—153.
- •2 Див.: Ленинскнй сборник XXXVIII. М., 1975, с. 86—94.
- •§ 4. Національний доход капіталістичного суспільства. Його виробництво і розподіл
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 71.
- •§ 5.Антагоністичні суперечності капіталістичного відтворення. Економічні кризи надвиробництва
- •§ 6. Циклічний карактер капіталістичного відтворення
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с, 59.
- •§ 7. Критика аитимарксистських теорій криз
- •§ 1. Закономірності виникнення і суть імперіалізму
- •1 Ленін в. І. Повн, зібр. Творів, т. 27, с. 296,
- •1 Маркс /с. Енгельс ф. Твори, т. 4, с. 161.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 362.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 304.
- •I 3. Концентрація і централізація банківського капіталу. Банківські монополії і нова роль банків
- •§ 4. Фінансовий капітал і фінансова олігаркія
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 323. 3 Див.: там же.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 329.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 337,
- •§ 1. Вивіз капіталу
- •§ 2. Економічний поділ світу союзами капіталістів
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 349.
- •§ 3. Територіальний поділ світу великими державами і боротьба за його переділ. Міжнародна політика імперіалістичних держав
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 31.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 365.
- •§ 4. Система світового капіталістичного господарства
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 363.
- •§ 2. Імперіалізм — монополістичний капіталізм
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 30, с. 154.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 65.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. Зо, с. 155.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 271.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с 267.
- •§ 5. Закон нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 554.
- •1 Ленін в. 1. Повн. Зібр. Творів, т. 37, с. 111.
- •§ 6. Критика антипенінських теорій Імперіалізму
- •§ 1. Суть і найважливіші риси загальної кризи капіталізму
- •§ 2. Етапи загальної крюм капіталізму
- •1 Брежнєв л. /.Ленінським курсом, т. 6, с. 56ft»
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партії. Документи і матеріали, с. 268.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали» с. 268.
- •§ 2. Основні форми державно-монополістичного капіталізму
- •§ 1. Крах колоніальної системи як прояв загальної кризи капіталізму
- •§ 2. Неоколоніалізм
- •3. Два шляхи розвитку молодих національних держав. Соціально-економічні перетворення в країнах, що розвиваються
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 14.
- •§ 1. Нові фактори, що впливають на виробництво і привласнення додаткової вартості
- •§ 2. Система монопольних цін
- •§ 3. Монопольний надприбуток — специфічна сучасна форма капіталістичного прибутку
- •§ 4. Своєрідність дії закону середньої норми прибутку в умовах сучасного капіталізму
- •§ 3. Боротьба трудящих сільського господарства проти гноблення монополій і великих землевласників у капіталістичних країнах. Аграрні програми комуністичних і робітничих партій
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 41, с. 17і.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 13, с. 119.
- •2 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 278.
- •§ 1. Науково-технічна революція і загострення суперечностей капіталістичного відтворення
- •§ 2. Особливості внутрішнього ринку головних капіталістичних країн на сучасному етапі
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 31—32.
- •1 Див.: Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 23, с. 31.
- •1 За мир, безпеку, співробітництво і соціальний прогрес у Європі. До підсумків Конференції комуністичних і робітничих партій Європи. Берлін, 2у—• зо червня 1976 року, с. 29.
- •§ 1. Загальна характеристика сучасної буржуазної політичної економії
- •1 Хансен 3. Зкономические цикли и национальиьій доход. М., 1959, с. 241,
- •§ 3. Критика теорії «свободи підприємництва»
- •§ 5. Критика теорій «трансформації капіталізму»
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с 32.
- •§ 7. Сучасні реформістські і ревізіоністські економічні теорії
- •2 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 18, с. 336.
- •1 Брежнєв л. /. Ленінським курсом, т. Б, с. 577.
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. Зо.
- •1 Ленін в. /. Пови. Зібр. Творів, т. 41, с. 72—73.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 29, с. 229.
§ 3. Позичковий капітал і позичковий процент
Умови виникнення позичкового капіталу
Позичковий капітал виступає у формі грошового капіталу, що приносить процент. Капіталом, що приносить процент, як відомо, був і лихварський капітал. Проте між позичковим і лихварським капіталом є істотні відмінності.
Лихварський капітал виник ще в період розкладу первіснообщинного ладу. В докапіталістичних формаціях лихварські позики позичальники використовували звичайно не як капітал, а як гроші — як платіжні або купівельні кошти. Рабовласники і феодали зверталися за позичками до лихварів для купівлі предметів розкоші, для будівництва палаців, влаштування бенкетів тощо. Дрібні товаровиробники змушені були користуватися послугами лихварів, щоб прогодувати сім'ю, заплатити податки або ренту землевласнику. Користуючись нуждою селян і ремісників, а також марнотратністю рабовласників і феодалів, лихварі встановлювали високий процент за надану позичку, який поглинав не тільки весь додатковий продукт, a ft частину необхідного продукту безпосередніх виробників матеріальних благ. Рівень процента на лихварський капітал часто досягав 50, 100 і більше процентів річних. Лихварство, обплутуючи борговою кабалою господарства позичальників, призводило їх до занепаду і розорення, гальмувало розвиток продуктивних сил рабовласницького і феодального способів виробництва.
Позичковий капітал є категорією, притаманною тільки капіталізму. Основними позичальниками при капіталізмі виступають функціонуючі капіталісти — промисловці, торговці, великі фермери, які використовують одержані в позичку гроші як капітал для експлуатації найманої праці заради одержання прибутку. За цих умов рівень позичкового процента не може бути вищий від середньої норми прибутку, а повинен, як правило, становити лише її частину. Якби процент поглинав увесь прибуток функціонуючого капіталіста, тоді не було б рації користуватися позичкою.
Тому капіталізм у період свого становлення, зіткнувшись з відсталістю кредитних відносин, які гальмували його розвиток, розпочав уперту боротьбу проти лихварства, за зниження позичкового процента. Ця боротьба увінчалася успіхом лише тоді, коли буржуазія створила свої власні джерела формування капіталу, який можна було давати в позичку за прийнятий для буржуазії процент. Такими джерелами стали насамперед тимчасово вільні грошові капітали промислових і торгових капіталістів, капітали рантьє—грошових капіталістів, а також доходи та заощадження інших класів і соціальних груп буржуазного суспільства. Ці кошти, акумульовані банками і ощадними касами, утворюють значний позичковий капітал, що дедалі більше зростає.
Останнім часом пожвавлюються і лихварські форми експлуатації на новій, імперіалістичній основі. Великі капіталісти і контрольовані ними банки тепер вже не борються проти лихварства, як це було на світанку капіталізму, навпаки, користуються його методами для закабалення народів держав, що розвиваються, а також для пограбування трудящих своїх країн через іпотечний і споживчий кредит. Проте загалом в усьому сучасному капіталістичному господарстві визначальною формою капіталу, що приносить процент, є позичковий капітал.
Позичковий капітал як частина промислового капіталу, що відособилася
Основна маса позичкового капіталу формується за рахунок тимчасово вільних грошових капіталів промислових капіталістів. Такі капітали завжди вивільняються в процесі круго-обороту промислового капіталу, бо час надходжень виручки від реалізації продукції не збігається з часом тих чи інших вкладень, затрат і платежів. Так, з виручки від продажу кожної партії товару капіталіст відраховує певну суму в амортизаційний фонд. Ці відрахування нагромаджуються в грошовій формі і залишаються вільними доти, доки виникає необхідність в оновленні основного капіталу. Періодично вивільняється також і частина оборотного капіталу, оскільки завжди є розбіжність у строках продажу товарів, з одного боку, і купівлею сировини, матеріалів і виплатою заробітної плати, з другого. Тимчасово вільні кошти утворюються і в процесі нагромадження капіталу. Не всяка сума додаткової вартості може бути перетворена на даному підприємстві в додатковий продуктивний капітал. Треба нагромадити її до певних розмірів у грошовій формі.
Якби всі ці кошти марно лежали в сейфах капіталістів, то вони перетворилися б у мертвий скарб, що суперечить самій природі капіталу як самозростаючій вартості. Тому промислові капіталісти вкладають вільні грошові капітали в банки і одержують на них банківський процент. Банки, в свою чергу, за вищий позичковий процент надають ці капітали з умовою повернення іншим функціонуючим капіталістам для продуктивного викрристання. Такий рух тимчасово вільних капіталів взаємно вигідний як їхнім власникам, оскільки на вклади вони одержують банківський процент, так і капіталістам-ііозичальникам, які мають додатковий прибуток і підвищують ефективність функціонування свого власного капіталу. Вигідно, це і для банків: вони одержують плату за посередництво, яка є елементом банківського прибутку (див. § 4 даного розділу).
З викладеного випливає, що позичковий капітал являє собою відособлену грошову форму промислового капіталу, яка набула самостійного переміщення.} Участь тимчасово вільних коштів торгових капіталістів і капіталів рантьє у формуванні позичкового капіталу нічого не змінює в його суті, оскільки торговий капітал сам є відособленою частиною промислового капіталу, а капітали рантьє — привласненою раніше додатковою вартістю, створеною найманою працею у виробництві. Що ж до грошових доходів і заощаджень усіх інших верств буржуазного суспільства, то в руках своїх власників ці кошти можуть і не бути капіталом, але, будучи сконцентровані в капіталістичній кредитній системі, вони використовуються як позичковий капітал.
Відособившись від промислового, позичковий капітал набуває ряду специфічних рис.
По-перше, він виступає у вигляді своєрідного товару. Коли капітал віддають у позичку, це має вигляд продажу грошовими капіталістами особливого товару—капіталу. Така форма операції є результатом того, що гроші в умовах капіталізму набувають додаткової споживної вартості, яка полягає в здатності приносити прибуток. Саме цю споживну вартість і продає грошовий капіталіст промисловцеві або торговцеві. Однак ку-півля-продаж товару-капіталу відрізняється від інших актів товарного обігу. Під час продажу звичайних товарів їхні споживні вартості переходять від продавців до покупців і врешті-решт споживаються. Водночас зникає сам товар і його вартість. Що ж до товару-капіталу, то після переходу з одних рук в інші, в процесі споживання його вартість і споживна вартість не тільки зберігаються, а ще й зростають. Продавці всіх інших товарів у середньому одержують грошовий еквівалент вартості цих товарів; під час продажу товару-капіталу його власники задовольняються платою за його використання — процентом. Звичайні товари відчужуються назавжди, тоді як товар-капітал продавець надає покупцеві лише на певний строк, із закінченням якого він повертається назад до продавця. При цьому грошовий капіталіст зберігає право власності на товар-капітал і тоді, коли він перебуває в розпорядженні функціонуючого капіталіста. Відчуження товару-капіталу має, отже, тимчасовий характер, набирає форми позички.
По-друге, позичковий капітал — це найбільш паразитична форма капіталу. Коли капітал віддають у позичку, він ніби роздвоюється: одна й ті сама сума грошей виступає як капітал-власність у руках кредитора і як капітал-функція в руках позичальника. Кожна з цих сторін набирає відносної самостійності. На основі відокремлення власності на капітал від його функції формується особливий прошарок експлуататорів — грошових капіталістів (рантьє, банкіри, біржові спекулянти тощо), які привласнюють результати чужої праці, не беручи безпосередньої участі ні у виробництві матеріальних благ, ні в торгівлі. Власник капіталу може не тільки жити в розкоші, не займаючись ніякими справами, а й навіть не знати, на що конкретно використовується його капітал.
По-третє, позичковий капітал є найбільш фетишизованою формою капіталу. В своєму специфічному русі, що виражається в авансуванні грошей і поверненні їх з приростом — Г—Г\ він зовні не набирає ні продуктивної, ні товарної форм капіталу, перебуваючи весь час тільки в грошовій формі. Справжнє джерело зростання вартості—експлуатація найманої праці в процесі виробництва — тут гранично приховане. Капітал у цій формі уявляється таємничим і самотворним джерелом свого власного збільшення «...В капіталі, що приносить проценти,—пише К. Маркс,— цей автоматичний фетиш, самозростаюча вартість, гроші, які висиджують гроші, виступає перед нами в чистому, остаточно сформованому вигляді, і в цій формі він уже не несе на собі ніяких слідів свого походження. Суспільне відношення дістало закінчений вигляд, як відношення якоїсь речі, грошей, до самої себе» Насправді ж як позичковий капітал гроші зростають тому, що позичальник на одержаний у позичку грошовий капітал купує засоби виробництва і робочу силу, внаслідок експлуатації якої створюється додаткова вартість. Позичковий капітал використовується для здобування додаткової вартості не самими його власниками, а функціонуючими капіталістами. У розгорнутому вигляді кругооборот позичкового капіталу можна записати такою формулою:
Перший акт (Г—Г') виражає надання позички, останній (Г'—Г'х) — її повернення з процентом, а всі проміжні фази — це кругооборот промислового капіталу в руках функціонуючого капіталіста. Отже, позичковий капітал може специфічно рухатися лише на основі кругообороту промислового капіталу.
1 Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 401.
Таким чином, позичковий капітал є відособленою частиною промислового капіталу, вартість, яка надається капіталістами-Глисниками в позичку функціонуючим капіталістам і яка при-носить процент на основі експлуатації найманої праці.
Позичковий процент як перетворена форма додаткової вартості
Капітал надається в позичку за певну плату, яку називають позичковим процентом. На поверхні явищ процент виступає як ціна товару-капіталу, по якій власники позичають його функціонуючим капіталістам. Проте на відміну від цін інших товарів ця ціна не виражає втілену в позичковому капіталі вартість. Якщо, наприклад, в позичку віддають 1000 дол. з розрахунку 5% річних, то 50 дол. річного прибутку при цій позичці (1000 х 5 / 100 = 50) ніяк не можуть бути виразом вартості самої цієї тисячі доларів. Процент, як зазначає К. Маркс,— це «ірраціональна форма ціни» споживної вартості товару-капіталу, його здатності приносити прибуток.
За своїм економічним змістом позичковий процент — одна з перетворених форм додаткової вартості. Взятий у позичку капітал функціонуючі капіталісти використовують у виробництві або торгівлі і одержують середній прибуток. Частину пого вони повинні віддати позичковим капіталістам як плату зб користування їхнім капіталом. Ця частина і є позичковий птоцент. Другу частину прибутку, яка залишається у функціонуючих капіталістів, називають підприємницьким доходом. Таким чином, середній прибуток, який дістають внаслідок використання позичкового капіталу, поділяється на дві частини: позичковий процент і підприємницький доход. А це означає, що позичкові капіталісти разом з функціонуючими беруть участь в експлуатації найманої праці і привласнюють частину додаткової вартості у формі позичкового процента.;
Оскільки користування позичкою в умовах розвинутого капіталізму стає звичайним явищем, поділ прибутку на процент і підприємницький доход набирає загального характеру. {Будь-який прибуток, незалежно від того, як його одержано — внаслідок використання власного чи позичкового капіталу, починає ділитися на зазначені дві частини. Такий поділ прибутку ще більше маскує суть капіталістичної експлуатації, фетишизує продуктивні відносини буржуазного суспільства. Що ж до процента, то у формулі Г—Г' він є не результатом експлуатації найманої праці, а наслідком капіталу як такого, бо позичкові капіталісти самі безпосередньо в ніякі відносини з робітниками не вступають. Тому буржуазні економісти прагнуть звести всі види нетрудових доходів до позичкового процента, в якому проявляється нібито «природна» властивість капіталу створювати гроші.
Так, Дж. М. Ксйнс твердив, ідо процент —це «нагорода за розлучення з ліквідністю» (тобто готовими грошима), яка породжується самими грішми як такими. Один з основоположників «теорії граничної корисності» Е. Бем-Б'аверк трактував процент як результат вищої психологічної оцінки «госпо-дарниками-суб'ектами» нинішніх благ порівняно з майбутніми. З цього випливало, що окремі «гооподарники-суб'єктн» стали власниками величезних багатств тільки через те, що краще від інших уміли чекати перетворення майбутніх благ у нинішні. Неспроможність цих апологетичних міркувань виявляється вже в тому, що вони не дають відповіді на головне запитання: де і ким створюється та сума вартості, яку привласнюють власники капіталів у формі позичкового процента?
Розкриваючи експлуататорську суть процента і підприємницького доходу, К. Маркс писав: «За протилежними формами обох частин, на які розпадається прибуток, тобто додаткова вартість, забувають, що обидві вони є просто частини додаткової вартості і що поділ її нічого не може змінити ні в її природі, ні в її походженні та умовах її існування» 1.
Отже, позичковий процент є особлива форма додаткової вартості, та її частина, яки привласнюють позичкові капіталісти.