1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 289. * Див.: там же, с. 291.

Механізм розподілу додаткової вартості між промисловцями і торговцями в процесі міжгалузевої конкуренції К. Маркс ілю­струє на такому прикладі². Припустимо, що авансований про­тягом року промисловий капітал становить 900 яких-небудь гро­шових одиниць і складається з 720с + 180v;. При m'=100% і за умови, що постійний капітал протягом року повністю перено­ситься на продукт, вартість, або ціна виробництва продукту (для всієї сукупності товарів вони збігаються), дорівнюватиме 1080 одиницям (720с + 180v + 180m). Середня норма прибутку на промисловий капітал становитиме 20%

Але для реалізації товарів необхідний додатковий капітал. Припустимо, що торгові капіталісти авансують для цього 100 одиниць капіталу. Тоді весь застосовуваний протягом року ка­пітал становитиме 1000 одиниць (900+100), а середня норма прибутку з участю торгового капіталу дорівнюватиме 18%

Така норма прибутку стає загальною мірою ступеня зрос­тання (доходності) як промислового, так і торгового капіталу.

На перший погляд може здатися, що функціонування відособленого тор­гового капіталу веде до зниження середньої норми прибутку в суспільстві (у нашому прикладі —з 20 до 18%). Насправді все відбувається інакше. Якби не було торгового капіталу, середня норма прибутку на промисловий капітал була б нижче 18%, бо кожний капіталіст змушений був би постійно тримати значну частину свого капіталу у формі товарних запасів, вилучивши її з процесу виробництва. Сума цих товарних капіталів у суспільстві наба­гато перевищила б розмір спеціалізованого торгового капіталу, що привело б до більшого, ніж на 2%, зниження середньої норми прибутку на промисло­вий капітал.

одиниць капіталу. Частина сукупної додаткової вартості, що припадає на частку торгового капіталу (1/10 суспільного), становитиме відповідно:

що дорівнює також 18% на 100 одиниць капіталу. Отже, реалізація товарів при посеред­ництві торгового капіталу призводить до поділу створеної у виробництві додаткової вартості (180m) на промисловий при­буток (162р)і торговий прибуток (18h) пропорційно до вели­чини авансованих капіталів.

В умовах вільної конкуренції промислові капіталісти про­дають товари торговим капіталістам по ціні виробництва про­мисловості, що складається з витрат виробництва і середнього прибутку на промисловий капітал: 720с+180v +162p = 1062, тобто нижче від вартості. Торговці ж. реалізують товари споживачам по справжній, або кінцевій, ціні виробництва, яка включає та­кож торговий прибуток і в масштабі суспільства збігається з сумою вартостей цих товарів: 720с+180v+162p+18h = 1080 (або 900k + 162р + 18h). Отже, функціонування торгового капіта­лу зумовлює виникнення двох різних за величиною цін вироб­ництва: ціни виробництва промисловості і справжньої (кінце­вої), які стають двома центрами коливання ринкових цін — відповідно оптових і роздрібних. У кінцевій ціні виробництва (k + p + h) вартість товару набирає ще більш перетвореної фор­ми, ніж у ціні виробництва промислового капіталу (k + р). Роль праці як джерела вартості і додаткової вартості тут прихована ще більше.

Насправді промисловий і торговий прибуток—це тільки різ­ні форми створеної у виробництві додаткової вартості. З цього випливає важливий висновок: промислові і торгові капіталісти разом експлуатують робітників, а вироблену ними додаткову вартість ділять між собою за принципом: рівновеликий прибу­ток— на рівновеликий капітал. Незважаючи на жорстоку кон­курентну боротьбу, яку ведуть між собою ці групи капіталістів, спільна експлуатація найманої праці є економічною основою їхньої класової солідарності.

Витрати обігу та відшкодування їх

Процес обігу потребує не тільки періодич­ного авансування капіталу обігу, що вико­ристовується на закупівлю товарів, а й пев­них затрат на організацію їхньої реалізації. Останні назива­ються витратами обігу.

З розвитком капіталізму витрати обігу неухильно зростають. У розвинутих капіталістичних країнах вони становлять нині від ЗО до 50% вартості роздрібного товарообороту. Затрати, які пов'язані з реалізацією товарів і які здійснюють переважно торгові капіталісти, як і капітал обігу, повинні повертатися до торговців з прибутком. Проте роль їх у функціонуванні торгово­го капіталу, джерела і механізм відшкодування різні.

Додаткові витрати обігу за своєю природою ідентичні ви­тратам виробництва, бо операції, пов'язані з доробкою, розфа­совуванням, зберіганням товарів, доставкою їх до пунктів реа­лізації є, по суті, продовженням процесу виробництва в сфері обігу. Праця робітників на цих операціях так само продуктивна, як і праця промислових робітників. Вона, як правило, не вироб­ляє нових споживних вартостей, але зберігає вже створені про­дукти праці і підвищує готовність їх до споживання. Тому така праця переносить на продукт вартість споживаних засобів ви­робництва (с) і створює нову вартість (а+/л). Ця додаткова вартість і є тим джерелом, за рахунок якого додаткові витрати обігу відшкодовуються з прибутком торговим капіталістам після реалізації товарів.

Додаткові витрати обігу (як і витрати виробництва) про­дуктивні лише в певних суспільно необхідних нормах. Зайві витрати, не пов'язані з необхідністю забезпечення безперервно­сті процесів виробництва і споживання, а продиктовані конку­рентною боротьбою, інтересами спекуляції і наживи, ніякої вар­тості не створюють і перетворюються з додаткових у чисті ви­трати обігу. Непродуктивними, наприклад, є затрати на дорогу упаковку товарів з метою реклами, бо, по суті, це чисті витрати обігу.

До чистих витрат обігу належать затрати, пов'язані безпо­середньо з перетворенням товарного капіталу в грошовий і з грошового в товарний, тобто з операціями купівлі-продажу то­варів, розрахунками, вивченням динаміки попиту і цін, органі­зацією рекламної справи тощоУВони становлять тепер понад ²/з всіх витрат обігу і збільшуються темпами, які набагато пере­вищують зростання виробництва. Таке становище зумовлене суперечністю, яка дедалі поглиблюється, між можливостями сучасного виробництва і обмеженістю платоспроможного попиту трудящих, що утруднює реалізацію товарів.

У пошуках виходу з цієї суперечності капіталісти витрачають величезні кошти на рекламу. У США, наприклад, витрати на рекламу зросли порівняно 8 1939 р. приблизно в 16 разів і в 1975 р. досягли 28 млрд. дол. Зростання витрат на рекламу спричинює підвищення роздрібних цін, що в масштабі всього суспільства не послаблює, а, навпаки, посилює труднощі реалізації товарів.

Чисті витрати обігу в цілому непродуктивні. їх відшкодо­вують за рахунок додаткової вартості, створюваної працівника­ми матеріального виробництва. Чисті витрати обігу відрахо­вуються з сукупної додаткової вартості в ході міжгалузевої і внутрішньогалузевої конкуренції між промисловими і торго­вими капіталістами на всіх етапах реалізації товарів, внаслі­док чого знижується середня норма прибутку на весь суспіль­ний капітал. З урахуванням цього процесу формула середньої норми прибутку зазнає дальшої модифікації і набирає такого вигляду:

Де

т — сукупна додаткова вартість,

В₀ — чисті витрати обігу,

К(пром)— промисловий капітал,

К(торг) — торговий капітал, включаючи всі витрати обігу.

Припустимо, що в наведеному нами раніше прикладі чисті витрати обігу становлять 20 грошових одиниць і всі витрати обігу входять у суму авансованого торгового капіталу. Тоді

Отже, клас капіталістів у цілому, що всіма засобами прагне не допустити зростання заробітної плати робітників заради одержання якомога більшого прибутку, водночас підриває їхню купівельну спроможність, ще більше ускладнює проблему збуту товарів і в результаті цього змушений миритися з нижчою нор­мою прибутку, виділяючи дедалі більшу частину сукупної додатко­вої вартості на покриття непродуктивних чистих витрат обігу, тоб­то на рекламу, на утримання розбухлого торгового апарату тощо.

На стадії імперіалізму, коли вільну конкуренцію придушує панування монополій, чисті витрати обігу, які значно зросли, покриваються, як правило, за допомогою постійного продажу то­варів масового споживання по монопольно високих цінах, що призводить до додаткової експлуатації трудящих як споживачів.

Експлуатація торговим капіталом враціаникі» торгівлі та інших трудащях

Торгові робітники і службовці —це особ­лива категорія працівників найманої праці, чисельність яких у буржуазному суспільстві швидко збільшується.

У США, наприклад, незважаючи на механізацію і капіталістичну раціо­налізацію праці робітників торгівлі, кількість їх порівняно з 1940 р. зросла в 2,5 раза і в 1976 р. досягла 17,3 млн. чоловік, що становить 22% від загальної кількості зайнятих в яесільськогосподарськнх галузях економіки.

Наймана праця в сфері обігу, як і в сфері матеріального виробництва, експлуатується капіталом. Робоча сила, яка тут застосовується, також є товаром і купується на змінний капі­тал, що авансується торговцями заради одержання прибутку. Робочий день торгових працівників поділяється на необхідний і додатковий робочий час, протягом якого здійснюється необ­хідна і додаткова праця. Останню безплатно привласнюють торгові капіталісти. Разом з тим експлуатація працівників тор­гівлі, зайнятих безпосередньо продажем І купівлею товарів, має специфічні особливості. Справа в тому, що їхня праця не­продуктивна і, отже, не може ні відтворювати еквівалента вар­тості робочої сили, ні створювати додаткову вартість. Однак вона забезпечує реалізацію вартості, яка вже є в товарах, ї створює умови для одержання торгового прибутку. К. Маркс пише з цього приводу: «Подібно до того, як неоплачена праця робітника безпосередньо створює для продуктивного капіталу додаткову вартість, неоплачена праця торгових найманих ро­бітників створює для торгового капіталу участь в цій додатко­вій вартості» і.

Протягом необхідного робочого часу працівники торгівлі реалізують таку масу товарів, у якій є додаткова вартість, не­обхідна для оплати вартості їхньої робочої сили. За додатковий робочий час вони реалізують товари, що втілюють додаткову вартість, яка йде на утворення чистого прибутку торгових капі­талістів.

Тому якщо за аналогією з нормою додаткової вартості (т') позначимо норму експлуатації торгових працівників буквою А', то її можна записати такою формулою:

Припустимо, що протягом двох годин торгівлі продавець реалізує товаре, в яких втілено 5 дол. додаткової вартості, призначеної для оплати денної вартості його робочої сили; за решту шість годин робочого дня він реалізує товари, що містять 15 дол. чистого прибутку торгового капіталіста. Тоді норма експлуатації цього робітника дорівнюватиме:

або

З розвитком капіталізму ступінь експлуатації найманої праці в торгівлі неухильно підвищується. Методи її посилення тут такі самі, як і в промисловості; це-— фактичне подовження ро­бочого дня, переважно запровадженням понаднормової роботи, інтенсифікація праці і зростання її продуктивності. Особливе значення має підвищення продуктивності та інтенсивності праці в окремих фірмах порівняно з середньосуспільними, що призво­дить до утворення торгового надприбутку. Широко практикує­ться також зниження заробітної плати торгових працівників нижче від вартості їхньої робочої сили. Цьому сприяє масове застосування в торгівлі дешевої жіночої, іноді і дитячої праці, а також безробіття торгових працівників.

Одним з найважливіших джерел наживи торгової буржуазії в сучасних умовах стала експлуатація всіх верств трудящих. Промисловий пролетаріат, крім того, що він експлуатується в сфері виробництва, ще двічі зазнає грабунку в сфері обігу: по-перше, коли він наймається на роботу, він змушений продавати свою робочу силу по ціні, нижчій від вартості, і, по-друге, коли купує життєві засоби по цінах, що перевищують їхню вартість. Нерідко, добиваючись підвищення заробітної плати в результаті наполегливої страйкової боротьби, робітники тут же втрачають це завоювання через зростання цін на товари й послуги першої необхідності.

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 301.

Дрібних товаровиробників (селян і ремісників) торговий капітал експлуатує переважно через нееквівалентний обмін. У Сполучених Штатах Америки ціни, по яких фермери продають свої продукти скупникам, нижчі від цін на ті самі продукти в роздрібній торгівлі в середньому в 2,5 раза. Інакше кажучи, з кожного долара, сплаченого споживачем за товари сільсько­господарського походження, фермер має лише близько 40 цен­тів. Промислові ж товари фермерам продають, як правило, по цінах, що перевищують їхню вартість.

В умовах сучасного капіталізму дуже поширився продаж предметів споживання, особливо товарів тривалого користуван­ня, в кредит з дуже високим процентом, що також веде до погіршання становища трудящих.