Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Паламарчук В.В. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
5.08 Mб
Скачать

1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 12, с. 679—680.

Проте в єдності взаємодіючих ланок, або сторін виробничих відносин, як і в кожній єдності відмінностей, є така сторона, що забезпечує саму цю єдність. У виробничих відносинах такою стороною виступають відносини власності на засоби виробницт­ва. Ось чому політична економія, вивчаючи ті чи інші процеси і явища, виходить насамперед з власності на засоби виробництва. Саме власність пов'язує всі економічні відносини в єдине ціле і тим самим визначає характер суспільного ладу.

Отже, в найзагальніших рисах виробничі відносини визна­чаються тим, хто реально привласнює засоби виробництва, хто є їхнім власником, хто об'єктивно ставиться до засобів вироб­ництва як до своїх. Відносини з приводу засобів виробництва визначають всю систему відносин у сферах виробництва, розпо­ділу, обміну і споживання.

Вирішальну роль у розвитку і зміні виробничих відносин відіграє розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини визна­чаються рівнем і характером суспільних продуктивних сил. Єдність двох взаємозумовлеиих сторін — продуктивних сил і ви­робничих відносин — становить спосіб виробництва.

§ 3. Критика буржуазних і ревізіоністських спотворень поняття «економічні відносини»

К. Маркс теоретично виділив виробничі відносини з усіх ін­ших суспільних відносин, показав, що в їхній основі лежить певна форма власності на засоби виробництва, що в системі виробни­чих відносин вирішальне місце належить суспільним відносинам у процесі виробництва, які є первинними порівняно з усіма ін­шими відносинами. У цьому розумінні і йдеться про примат від­носин виробництва в системі виробничих відносин.

До К. Маркса економісти не знали такої категорії, як вироб­ничі відносини. Буржуазні економісти всіляко намагалися відо­кремити один від одного такі реальні економічні процеси, як виробництво матеріальних благ, розподіл, обмін і споживання їх. Вони вважали, що ці суспільні процеси самостійні і пов'язані між собою тільки зовні, послідовністю руху продукту. При цьому споживання вони трактували лише як знищення продукту і про­тиставляли його виробництву як процесу створення продукту, процесу, на їхню думку, незмінному, що визначається загальни­ми законами природи. Звідси буржуазні економісти робили ви­сновок про те, що ні виробництво, ні споживання не підлягають вивченню політичною економією, предметом її може бути або розподіл, або обіг продуктів. Так розподіл вони перетворювали в самодовліючий процес, відривали його від своєї основи, вна­слідок чого відкривався простір для найбільш відвертої аполо­гетики капіталізму. К. Маркс викрив наукову неспроможність тверджень буржуазних економістів, показавши, що всі вони, ба­чачи відмінності виробництва, розподілу, обміну і споживання, іге зважають і не хочуть зважати на їхню єдність і взаємозв'язок, взаємопроникнення їх, а також, що особливо важливо, визна­чальну роль виробництва.

З появою товарного виробництва обмін товарів став постій­ною опосередкованою ланкою між виробництвом, розподілом і споживанням і набув великого значення в економічних відно­синах людей. Буржуазна політична економія часто прагнула всі виробничі відносини між людьми звести до відносин товарного обміну. Меркантилісти, вперше застосувавши термін «політична економія», вважали обіг основним виявом економічних відносин у суспільстві. Цієї однобокості не змогли, по суті, уникнути і класики буржуазної політичної економії Адам Сміт і Давід Рікардо. Хоч вони й установили, що джерелом багатства суспіль­ства є праця, яка виробляє товари, проте в розумінні вироб­ництва не змогли вийти за межі його загальних позаісторичних визначень і всі економічні відносини людей звели в кінцевому підсумку до відносин між речами, товарами. Саме цей помил­ковий висновок класиків буржуазної політичної економії і під­хопили вульгарні економісти.

Обіг товарів на ринку, що стихійно функціонує, вульгарні економісти проголосили первинним, таким, що визначає вироб­ництво товарів, а предметом політичної економії оголосили ана­ліз процесів ціноутворення, розподілу продуктів або обміну то­варів, здійснюваного суб'єктом, який господарює.

Твердження вульгарних буржуазних економістів про примат обігу над виробництвом * і про те, що тільки розподіл є пред­метом політичної економії, повторювали ревізіоністи марксиз­му — реформісти Р. Гільфердінг, О. Бауер, К. Реннер та ін. Спи­раючись на їхні концепції, сучасні праві соціал-демократи за­хищають існування капіталістичної власності на засоби вироб­ництва, закликаючи обмежити вплив на неї податковою політи­кою буржуазної держави. До них цілком застосовний відомий вислів К. Маркса про те, що «вульгарний соціалізм... перейняв від буржуазних економістів манеру розглядати й трактувати розподіл як щось незалежне від способу виробництва, а звідси змальовувати справу так, нібито соціалізм обертається переваж­но навколо питань розподілу» 1.

* У науковій літературі ці твердження називають «мінова коицепція>.