1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 2, с. 299.

* Там же. т. 25, ч. 1, с. 44.

• Там же, с. 182.

Процес утворення ринкової вартості товару можна характе­ризувати такою схемою:

Припустимо, що в одній галузі промисловості (наприклад, в електротех­нічній) є три групи підприємств: перша — з найкращими умовами, друга — з середніми і третя —з найгіршими. Усього виготовлено 1000 одиниць якихось товарів, але основну масу їх (800 одиниць) вироблено на підприємствах з середніми умовами виробництва. Саме затрати праці на цих підприємствах й визначають суспільну вартість товарів (у даному випадку ця вартість одиниці товару дорівнює 4), а індивідуальна і ринкова вартість усієї маси товарів тут збігаються. На підприємствах першої і третьої груп індивідуальна вартість товарів відхиляється від ринкової вартості (у першій групі —на + 100, у третій —на —100 одиниць).

Оскільки конкурентна боротьба змушує всіх капіталістів продавати товари по тій самій ринковій ціні (по 4 грошові оди­ниці за штуку), то це призводить до стихійного перерозподілу додаткової вартості між ними. Власники підприємств, що пра­цюють у кращих умовах, одержують додатковий прибуток, або надприбуток, який дорівнює різниці між вищою ринковою вар­тістю і меншою індивідуальною вартістю товарів на цих під­приємствах. І навпаки, капіталісти, які володіють технічно від­сталими підприємствами, що випускають товари з індивідуаль­ною вартістю, яка перевищує ринкову, втрачають частину виробленої вартості і не можуть повністю реалізувати додаткову вартість, втілену в товари, які їм належать. Вони не витримують конкурентної боротьби, і багато з них розоряється або зазнає значних фінансових утруднень.

Для кожного окремого капіталіста надприбуток — явище не постійне. Його одержують лише ті з них, які володіють технічно розвинутішими підприємствами, і то тільки доти, доки інші під­приємства не зрівнялися з ними за рівнем технічного розвитку. Якщо технічні вдосконалення, що їх застосовують на передових підприємствах, дістають загальне поширення, органічна будова капіталу в галузі зростає і норма прибутку знижується. Для її підвищення окремі капіталісти знову технічно переоснащують своє виробництво і на якийсь час забезпечують собі додаткову вартість, а потім знову спрацьовує той самий механізм. Тим самим внутрішньогалузева конкуренція виконує ще одну, дуже "важливу функцію — стимулює і рухає вперед науково-технічний прогрес і революціонізує суспільне виробництво, веде до зростан­ня органічної будови капіталу і зниження галузевої норми при­бутку. У гонитві за надприбутком відбувається економічна ди­ференціація капіталістичних підприємств: дрібні і технічно від­сталі не витримують конкуренції і розорюються, а великі і тех­нічно оснащені процвітають і зміцнюють свої позиції.

Надприбуток є перетвореною формою надлишкової додатко­вої вартості, суть якої розкрив К. Маркс у І томі «Капіталу».

Міжгалузева конкуренція і утворення середньої (загальної) норми прибутку

Міжгалузева конкуренція — це конкуренція між капіталістами різних галузей. Вона ве­деться за перерозподіл прибутку, за вигід­ніше застосування капіталу.

Як було вже з'ясовано вище, внутрішньо­галузева конкуренція зрівнює індивідуальні вартості товарів у ринкову, або суспільну. Але це ще не означає, шо вони будуть продані за суспільною вартістю, бо в цьому разі норми прибутку в різних галузях будуть неоднаковими. Відомо, що на норму прибутку діють кілька факторів. З них тільки один приблизно рівнозначно впливає на норму прибутку в усіх га­лузях капіталістичної економіки — норма додаткової вартості. У зв'язку з тим, що тривалість робочого дня і величина заро­бітної плати в різних галузях капіталістичного господарства під натиском класової боротьби пролетаріату мають тенденцію до вирівнювання, можна досить обгрунтовано припустити, що норми додаткової вартості на всіх підприємствах і в усіх галузях тя­жіють до однієї загальної величини.

Проте дія інших факторів, що впливають на норму прибутку, неоднакова в різних галузях виробництва. Так, різна швидкість обороту капіталу зумовлює одержання неоднакової річної маси додаткової вартості в окремих галузях і, отже, норми прибутку в них значно варіюються. Відмінності в органічній будові капі­талів означають, що рівновеликі капітали, зайняті в різних галузях виробництва, приводять у рух неоднакові кількості жи­вої праці і виробляють, отже, різні маси додаткової вартості. Звідси неминуче виникають відмінності у нормах прибутку за умови, що товари продаються за суспільною вартістю.

Візьмемо три галузі з однаковим обсягом авансованого капіталу (100), але з різною органічною будовою. Припустимо, що в першій галузі авансо­ваний капітал розпадається на 90с+10с, у другій —на 80с+20о, у третій — на 70с+30і>. Якщо товари продаються за вартістю і при однаковій нормі до­даткової вартості, що дорівнює 100%, то норма прибутку в першій галузі становить 10%, у другій — 20 і в третій —30%.

Але така різка відмінність у нормах прибутку довго збері­гатися не може. В умовах вільної конкуренції капіталісти тих галузей, в яких норма прибутку менша, ніж в інших, намага­тимуться вилучити свої капітали з цих галузей і вкласти туди, де найвища норма прибутку. Масове переміщення капіталів, а разом з ними і праці з одних галузей в інші неминуче спричи­нить зміну співвідношення між пропозицією товарів і попитом на них, відхилення цін від вартості.

Відплив капіталу з галузі з низькою нормою прибутку при­зведе до скорочення в ній обсягу виробництва, внаслідок чого зменшиться пропозиція товарів певної галузі на ринку. При по­передніх розмірах попиту це призведе до того, що ціни товарів піднімуться вище від вартості і норма прибутку збільшиться. Навпаки, в галузях з високою нормою прибутку внаслідок при­пливу сюди нових капіталів виробництво продукції збільшиться і пропозиція товарів перевищить попит на них, ціни знизяться нижче від вартості і норма прибутку зменшиться. Таке перемі­щення капіталів з галузі в галузь триватиме доти, доки норма прибутку в усіх галузях виробництва не вирівняється в середню, або загальну, норму прибутку. «...Різні норми прибутку,— пише К. Маркс, — вирівнюються шляхом конкуренції в єдину загальну норму прибутку, яка являє собою середнє з цих різних норм прибутку» ^!.