§ 1. Перетворення додаткової вартості в прибуток

Вартість і капіталістичні витрати виробництва

Вартість усякого товару (W), виробленого на капіталістичному підприємстві, містить перенесену вартість і новостворену вартість. Це можна записати формулою W = с + (v + т), де с — вартість засобів виробництва, використаних у певному процесі виробництва, перенесена на новостворюваний товар, a (v + т)—нова вартість, створена затратами живої праці найманих робітників. Остання складається з еквівалента вартості робочої сили (v) і додаткової вартості (т). Отже, вели­чина вартості товару визначається усіма затратами суспільно необхідної праці на його виробництво.

Але одне — вартість товару для суспільства, а інше —його вартість для капіталіста. Це дві цілком різні величини. Капіта­ліст затрачає на виробництво не працю, а капітал, одна частина якого йде на купівлю засобів виробництва, а друга —на оплату робочої сили. Додаткова вартість нічого не коштує капіталісту. Він оплачує не всю нову вартість (v + m), створену робітни­ком, а тільки частину її, яка дорівнює ціні застосованої робочої сили.

Затрати капіталу на виробництво товару й становлять капі­талістичні витрати виробництва. Кількісно вони менші за вар­тість на величину додаткової вартості. Отже, «те, чого коштує товар капіталістам, вимірюється затратою капіталу; те, чого то­вар дійсно коштує,— затратою праці. Тому капіталістичні витра­ти виробництва товару кількісно відмінні від його вартості, або дійсних витрат його виробництва; вони менші, ніж товарна вартість...» 1.

Капіталістичні витрати виробництва — це частина вартості товару, яка відокремилась у процесі обороту капіталу і дорів­нює сумі затраченого на його виготовлення постійного і змінного капіталу. Витрати виробництва визначаються формулою k = с + v. У цьому разі формула вартості W = с + (v + ш) пере­творюється у формулу W = k + m, тобто вартість дорівнює ви­тратам виробництва плюс додаткова вартість.

Капіталістичні витрати виробництва виражають реальні виробничі відносини буржуазного суспільства. їхнє відокрем­лення постійно відчувається, бо, щоб відновити процес вироб­ництва навіть у незмінному масштабі, треба використати части­ну виручки капіталіста, одержаної від реалізації товарів, на покриття витрачених засобів виробництва і наймання робочої сили.

Реальність капіталістичних витрат виробництва проявляєть­ся також і в тому, що вони є тією мінімальною межею продажної ціни товару, нижче від якої ціна не покриває навіть затрат ка­піталіста і виробництво товарів для нього втрачає будь-який зміст. Кожний капіталіст прагне продати свій товар по такій ціні, яка, по-перше, відшкодовує витрати виробництва і, по-друге, забезпечує нормальний прибуток, що є метою будь-якого капіталістичного виробництва.

Але в межах різниці між вартістю товару і витратами його виробництва можливі різні ціни продажу, які дають можливість реалізувати товар з прибутком. У конкурентній боротьбі на рин­ку коливання цін капіталісти використовують для зміцнення своїх позицій і розорення конкурентів.

Категорія витрат виробництва є виразом «...специфічного характеру капіталістичного виробництва»².

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. ЗО.

² Там же.

Капіталістичний спосіб виробництва характеризується відо­кремленням безпосередніх виробників від засобів виробництва. Робітник виробляє товар, але його власником є капіталіст. Звідси неминучий розпад вартості на витрати капіталу і додат­кову вартість, яку привласнює капіталіст без будь-якого еквіва­лента.

Відокремлення частини вартості товару у формі капіталістич­них витрат виробництва маскує капіталістичні виробничі від-носинц, приховує справжнє джерело додаткової вартості — живу працю найманих робітників. Це зумовлено тим, що у витратах виробництва затрати праці набирають форми затрат капіталу, чим створюється обманливе враження, ніби саме ці затрати і є творцем вартості. Зникає відмінність між постійним і змінним капіталом, що також затушовує джерело додаткової вартості.

Це зумовлено двома обставинами. По-перше, при визначенні витрат виробництва насамперед виступає поділ капіталу не на постійний і змінний, а на основний і оборотний. При цьому змін­ний капітал включається в оборотний, бо спосіб його обороту не відрізняється від способу обороту речових елементів оборотного капіталу — сировини, палива, допоміжних матеріалів тощо. Звідси виникає обманлива видимість того, що вартість змінного капіталу також переноситься на новий товар, як і вартість інших елементів оборотного капіталу. Принципова відмінність між перенесеною і новоствореною вартістю затушовується. По-друге, у витратах виробництва вартість робочої сили подана в перетво­реній формі заробітної плати, яка виступає на поверхні явищ буржуазного суспільства у вигляді «вартості» і «ціни» праці. Тому безпосередній зв'язок додаткової вартості із змінним капіталом вуалюється.

Зміна складових частин витрат виробництва і вартості товару

В умовах капіталізму на поверхні явищ створюється обманлива видимість, ніби ви­трати виробництва є фактором утворення і зростання вартості товару. Проте ні до того, ні до другого процесу вони безпо­середньо не стосуються. Капіталістичні витрати виробництва складаються з постійного і змінного капіталу, які відіграють різну роль в утворенні вартості і додаткової вартості. Усяка зміна розміру змінного і постійного капіталу призводить до відповідної зміни витрат виробництва. Навпаки, у вартості товару відбивається лише зміна вартості постійного капіталу, а зміна величини змінного капіталу (за інших однакових умов) не впливає на загальну вартість його.

Вартість постійного капіталу в міру його споживання в про­цесі виробництва, завдяки доцільному характеру конкретної пра­ці робітників, переноситься на готовий прддукт і становить части­ну вартості останнього. Тому будь-яка зміна вартості постійного капіталу спричинює відповідну зміну вартості товару, оскільки на останній переноситься в цьому разі більша або менша величи­на вартості засобів виробництва, що споживаються в процесі ви­робництва. Звичайно, справжнім джерелом перенесеної вартості є праця, затрачена на виробництво елементів постійного капіта­лу. Але оскільки в даному процесі виробництва ця вартість не створюється і не збільшується, а тільки переноситься, то лише в цьому розумінні можна розглядати постійний капітал як фактор утворення вартості товару.

На противагу цьому марксистському положенню буржуазні економісти твердять, що капітал і праця однаковою мірою є пер­шоджерелами створення вартості. Звідси випливає апологетич­ний висновок npfo те, що додаткова вартість — це нібито не ре­зультат експлуатації робітничого класу, привласнення капіта­лістами неоплаченої праці робітників, а породження капіталу, застосовуваного у виробництві.

Інша справа з авансованим змінним капіталом. Вартість робочої сили у формі заробітної плати не переноситься на гото­вий продукт. У процесі праці робітник створює нову вартість, одна частина якої покриває витрати на його заробітну плату, а друга — утворює додаткову вартість.

Величина вартості, створювана змінним капіталом, визначає­ться, отже, не його вартістю, а кількістю і якістю суспільно не­обхідної праці, яка приводиться в рух змінним капіталом. Тому зміна величини змінного капіталу не впливає на розміри ново-створеної вартості. Збільшення чи зменшення величини змінного капіталу (при незмінній масі новоствореної вартості) тільки істотно змінює пропорції поділу нової вартості на ту частину, яка є додатковою вартістю, і ту, яка покриває змінний капітал і тому входить у витрати виробництва товару.

Буржуазні економісти і реформісти, виходячи із цілком не­правильного положення про те, що вартість товару, а отже, й ціна визначаються витратами виробництва, твердять, що всяке підвищення номінальної заробітної плати, подібно до подорож­чання засобів виробництва, призводить до підвищення вартості товару, а відповідно і його ціни і тим самим до зменшення реальних доходів трудящих. Це твердження є основою виправ­дання реакційної, антиробітничої політики «заморожування» заробітної плати, здійснюваної буржуазними державами в інте­ресах монополістичного капіталу.

Прибуток — перетворена форма додаткової вартості

На поверхні буржуазного суспільства додат­кова вартість виступає у формі прибутку. Останній же виступає як породження не тільки змінного, а й усього авансованого капіталу. Це зумовлено тим, що в капіталістичних витратах виробництва, як було вже з'ясовано, стирається межа між по­стійним і змінним капіталом і тим самим вуалюється джерело додаткової вартості. Це посилюється й тим, що на поверхні явищ не видно, яка саме частина авансованого капіталу само-зростає і приносить капіталістові додатковий доход, а яка тіль­ки переноситься конкретною працею найманого робітника на вартість новоствореного продукту. Тому здається, що додаткова вартість є породженням і результатом функціонування всього авансованого капіталу, а не тільки змінної його частини, як це є насправді. «Додаткова вартість, представлена як породження всього авансованого капіталу, набирає перетвореної форми при-бутку» ¹. Отже, прибуток є перетворена форма додаткової вар­тості.

¹ Маркс Д\, Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 42.

Якщо прибуток позначити буквою р, капіталістичні витрати виробництва буквою £, то формула вартості товару набере такого вигляду: W = k + p, тобто вартість товару дорівнює витратам виробництва плюс прибуток. Якщо формула вартості товару W = c + (v + m) розкриває внутрішню структуру вартості товару і показує джерело новоствореної вартості — живу працю найманих робітників, то вираження вартості товару у формі капіталістичних витрат виробництва плюс прибуток (W = k + p) маскує капіталістичні відносини експлуатації найманих робіт­ників.

Обидві частини формули втрачають будь-який видимий зв'я­зок з працею і виступають у перетвореній формі: витрати вироб­ництва — як затрати авансованого капіталу, а не праці, прибу­ток— як породження того самого авансованого капіталу, хоч його єдиним джерелом є додаткова праця найманих робітників. К. Маркс зазначає в зв'язку з цим, що, подібно до того, як на одному полюсі капіталістичного суспільства ціна робочої сили виступає в перетвореній формі заробітної плати, на другому його полюсі додаткова вартість виступає в перетвореній формі — у формі прибутку.

Величина прибутку залежить не тільки від умов виробницт­ва, а й від умов продажу товарів. Якщо продажна ціна товару збігається з його вартістю, то прибуток дорівнює додатковій вартості, а якщо ціна відхиляється від вартості, то відповідно відхиляється від додаткової вартості і величина прибутку. Внас­лідок цього здається, ніби прибуток створюється у сфері обігу, виникає в актах купівлі-продажу. Буржуазні економісти вико­ристовують цю видимість для твердження, що прибуток виникає не в сфері виробництва, а в сфері обігу. Однак прибуток не може виникнути в сфері обігу, оскільки вартість товарів створюється в процесі їхнього виробництва, а не реалізації.