§ 1. Капіталістичне відтворення

Виробництво І відтворення

Основою життя суспільства в усіх соціаль­но-економічних формаціях є виробництво матеріальних благ, необхідних для існуван­ня людей. Люди не можуть припинити виробництво матеріальних благ навіть на найкоротший період, бо їм щодня потрібні нові й нові маси цих благ у вигляді продуктів харчування, інших предметів особистого споживання, а також різних послуг. Так само як суспільство не може перестати споживати, не може воно й припинити виробляти. Отже, для того щоб суспільство могло існувати, виробництво має бути безперервним.

Але для того щоб матеріальне виробництво було безперерв­ним і в усякому разі не зменшувалося в своєму обсязі, потрібно певну частину суспільного продукту перетворювати в засоби виробиицтва, тобто в елементи нового циклу виробництва. А це означає, що суспільний продукт складається не лише з пред­метів особистого споживання: частину його становлять засоби виробництва, які направляють на виробничі цілі. У промисло­вості, наприклад, певна частка" вироблюваного продукту повер­тається у виробництво у вигляді машин, сировини, палива тощо. Цю частину суспільного продукту не можна споживати інакше як продуктивно, тобто для виробництва нових продуктів.

Далі, матеріальне виробництво може здійснюватися лише при дії живої праці на засоби виробництва. Тому воно пе­редбачає постійне відтворення робочої сили як головного еле­мента продуктивних сил у будь-якому суспільстві. К. Маркс під­креслював, що «постійне зберігання і відтворення робітничого класу лишається постійною умовою відтворення капіталу" ².

1 Ленін в. І, Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 57.

2 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 543,

Відтворення — це безперервно повторюваний процес створен­ня матеріальних благ, що складаються як з предметів особистого 'споживання, так і із засобів виробництва.

У ході цього безперервного процесу одні виробники або цілі підприємства і галузі виробництва постачають свої продукти іншим виробникам, які споживають ці продукти і в свою чергу направляють вироблені ними продукти третім виробникам і т. д.

У суспільстві з розвинутим суспільним поділом праці процес виробництва на одному підприємстві завжди зумовлений пара­лельним виробництвом необхідних для даного підприємства за­собів виробництва на інших підприємствах.

Процес виробництва, що розглядається в цих постійних зв'язках і в безперервному потоці свого відновлення, називають процесом відтворення. Відтворення, як і виробництво, завжди має суспільний характер, оскільки люди добувають і виробляють матеріальні блага, борються із стихійними силами природи і ви­користовують їх спільно, а не поодинці.

У кожній суспільно-економічній формації поряд з відтво­ренням засобів виробництва і предметів споживання відтворю­ються також притаманні даній формації виробничі відносини.

При капіталізмі відтворюються капіталістичні суспільно-ви­робничі відносини, відносини експлуатації праці капіталом. Тому знаряддя праці, сировина та інші виробничі матеріали на­бирають специфічної форми капіталу, а виробничий процес, що здійснюється за вказівкою капіталіста, є лише засобом добу­вання додаткової вартості, збільшення капіталу. У кожній капі­талістичній країні суспільне відтворення виступає як відтворен­ня сукупного капіталу, який належить класу капіталістів.

Історія знає два типи суспільного відтворення: просте і роз­ширене. У докапіталістичних формаціях звичайним було просте відтворення, а за несприятливих умов навіть неповне відтворен­ня. Але в окремі періоди, особливо в періоди після революцій­них переходів до нових способів виробництва, воно змінюваЛ&ся розширеним відтворенням. Для капіталізму характерне розширене відтворення, яке періодично переривають економічні кризи.

Хоча капіталізму властиве розширене відтворення, аналіз нагромадження капіталу К. Маркс починає з простого відтворен­ня, оскільки просте відтворення завжди становить основу розширеного відтворення.

Просте капіталістичне відтворення

Просте капіталістичне відтворення означає, що вся додаткова вартість, створювана найманими робітниками, надходить в особисте споживання капіталістів і процес виробни­цтва щоразу відновлюється в незмінному масштабі. Особисте споживання капіталістів включає споживання як необхідних життєвих засобів, тобто їжі, одягу, взуття тощо, так і предметів розкоші, тобто утримання багатих особняків з чис­ленною челяддю, мисливських угідь, колекцій творів мистецтва і коштовностей тощо. Додаткова вартість, що надходить в осо­бисте споживання капіталіста, не перетворюється в додатковий капітал, і величина функціонуючого капіталу не змінюється.

Аналіз простого відтворення дає змогу з'ясувати специфіч­ні риси капіталістичних виробничих відносин. Якщо розглядати одиничний акт купівлі-продажу робочої сили, то змінний капітал виступає як вартість, авансована з власного фонду капіталіста. Створюється хибне уявлення, що капіталіст є кредитором, а робітник— його боржником. Насправді зовсім інакше: не капі­таліст позичає робітникові, а робітник авансує капіталістові свою працю.

Проте це виявляється лише тоді, коли купівля-продаж робо­чої сили розглядається не як одиничний акт, а як явище, що постійно повторюється. При цьому з'ясовується також, що змін­ний капітал є лише особливою історичною формою, в якій висту­пає фонд засобів існування робітників. Робітник одержує із но-воствореної ним вартості лише вартість своєї робочої сили, яку він і витрачає на купівлю ним же створених засобів існування у класу капіталістів. «Робочий фонд,— писав К. Маркс,— по­стійно припливає до робітника в формі засобів платежу за його працю лише тому, що власний продукт робітника постійно від­даляється від нього в формі капіталу»¹. Щоб регулярно купу­вати засоби існування, робітник знову і знову змушений прода­вати свою робочу силу капіталісту. Отже, відтворення капіталу означає також відтворення робочої сили як товару, що становить основу капіталістичних виробничих відносин.

¹ Маркс /С, Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 538.

Аналіз простого капіталістичного відтворення дає змогу по­бачити в ньому ще одну істотну рису. Вже повторення виробни­чого процесу в незмінних масштабах, або просте відтворення, після певного періоду неминуче перетворює будь-яку первісно авансовану вартість, яким не було б її походження, в нагрома­джений капітал, або в капіталізовану додаткову вартість. Тому, коли робітничий клас в ході соціалістичної революції експро­пріює капіталістів, він повертає собі лише те, що створено його ж працею.

Припустимо, що початкуючий капіталіст має 100 тис. дол. Припустимо також, що організоване на ці гроші виробництво щороку приносить йому 20 тис. дол. додаткової вартості. Витрачаючи щороку на особисте споживан­ня 20 тис. дол., капіталіст витратить 100 тис. дол., що функціонують як капі-тал, протягом 5 років. Проте за цей час вони повністю відновляться за рахунок додаткової вартості, одержаної капіталістом в результаті експлуата­ції робітників.

Нарешті, ще одна важлива обставина. У процесі капіталіс­тичного виробництва робітник своєю працею споживає засоби виробництва і перетворює їх у продукти з вищою вартістю, ніж вартість авансованого капіталу. Таке споживання є продуктивне споживання.

Але споживання робітника двояке. Крім продуктивного спо­живання є ще й індивідуальне споживання. Робітник витрачає свою заробітну плату на придбання необхідних йому предметів споживання. Споживання їх — це індивідуальне споживання ро­бітника. З точки зору капіталіста воно не є самоціллю. Капіта­ліст не вбачає в робітникові людину з властивими їй бажаннями і життєвими потребами. З його точки зору, робітник повинен бути готовим до роботи в черговій зміні і, крім того, повинен відтворювати потомство—майбутніх найманих робітників. Ка­піталіст зацікавлений у тому, щоб робітник споживав у межах, необхідних для відновлення його робочої сили, щоб він створю­вав йому прибуток з мінімальною витратою авансованого ка­піталу.

Водночас, слід зазначити, що в сучасних умовах, коли наука дедалі більше перетворюється в безпосередню продуктивну силу, важливе місце у відтворювальному процесі набуває відтворення науково-технічних знань. У наш час дедалі більшого значення набуває відтворення робочої сили нової, вишої кваліфікації, носії якої за своїм культурним і загальноосвітнім рівнем, а також за спеціальною підготовкою наближаються до технічної інтелі­генції. Але суспільно-класове становище пролетаріату як екс­плуатованого класу від цього не змінюється.

"Робітники так само належать капіталу, як і мертвий інстру­мент, а індивідуальне споживання робітників є складовою части­ною капіталістичного відтворення. Не маючи засобів виробни­цтва, найманий робітник прикутий невидимими, але міцними ланцюгами до класу капіталістів. «В дійсності,— писав К. Маркс,— робітник належить капіталові ще раніше, ніж він продав себе капіталістові» 1.

Отже, капіталістичне відтворення — це відтворення матеріаль­них благ, робочої сили і капіталістичних виробничих відносин: капіталіста — на одному боці суспільства, найманого робітни­ка—на другому. Тим самим відтворюються умови експлуатації.

Розширене капіталістичне відтворення

Капіталізму з притаманною йому гонитвою за додатковою вартістю властиве розшире­не відтворення. В. І. Ленін писав, що при капіталізмі «простого відтворення бути не може як тому, що виробництво всього суспільства не може лиша­тися кожного року в тих самих розмірах, так і тому, що нагро­мадження є закон капіталістичних порядків» ².

Капіталістичне розширене відтворення відрізняється від про­стого капіталістичного відтворення тим, що воно передбачає систематичне приєднання певної частини додаткової вартості до функціонуючого капіталу через закупівлю додаткових засобів виробництва і наймання додаткової робочої сили. «Застосуван­ня додаткової вартості як капіталу,—писав К. Маркс,— або зво­ротне перетворення додаткової вартості в капітал, називається нагромадженням капіталу»³.

Якщо у вченні про додаткову вартість К. Маркс з'ясував, як капітал породжує додаткову вартість, то у вченні про нагро­мадження він показав, як капітал виникає з додаткової вартості.

¹ Маркс К.. Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 547.

² Ленін В. 1. Повн. зібр. творів, т. 1, с. 69.

³ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 549.

Розширене відтворення як сукупного, так і індивідуального капіталу може здійснюватися (при незмінній продуктивності праці), якщо на ринку є: а) додаткові засоби виробництва, б) додаткові засоби існування, в) необхідна кількість вільних робочих рук. Якщо, наприклад, на ринку праці є вільні робочі руки, але немає двох інших умов розширеного відтворення — додаткових засобів виробництва і засобів існування для робіт­ників, то розширене відтворення не може здійснитися. Якщо ж при незмінній техніці є засоби виробництва, необхідні для роз­ширення виробництва, і додаткові засоби існування, але відсут­ня додаткова кількість робочих рук, здатних привести в рух засоби виробництва, то новий капітал не зможе функціонувати і, отже, обсяг виробництва також не зросте. Таким чином, для розширення виробництва, для нагромадження капіталу потрібно, щоб були всі три умови в наявності.

Щоб здійснити розширене відтворення, певну частину додат­кового продукту слід виробити у вигляді сировини, машин, елек­троенергії та інших речових елементів виробництва, а також у вигляді предметів споживання для робітників, яких додатково наймають.

Перехід від простого відтворення до розширеного супрово­диться істотними змінами в процесі відтворення капіталу. Новий капітал, який виник з додаткової вартості, з самого початку є результатом привласнення чужої неоплаченої праці. Капіталіст користується цією неоплаченою уречевленою працею робітників для того, щоб витиснути з них ще більше живої неоплаченої праці. Тут зникає навіть видимість, ніби робітник, продаючи свою робочу силу, авансується капіталом.

Обов'язкова умова перетворення додаткової вартості в капі­тал полягає в продажу й купівлі робочої сили, що здійснюються, як вважали раніше, на основі еквівалентного обміну вартостей. Але при цьому формальна рівність і капіталіста і робітника як товаровласників, що вступають в угоду, тільки затемнює реальні відносини. Насправді капіталіст обмінює раніш привласнену ним неоплачену уречевлену працю на більшу кількість чужої живої праці.

У капіталістичному суспільстві зовнішня форма закону обмі­ну еквівалентів зберігається і щодо товару робоча сила, однак по суті він виступає тут у своїй протилежності — як закон капі­талістичного привласнення. Це незаперечний факт, бо увесь продукт праці, що його виробив робітник, належить капіталісту. У вартість же цього продукту входить і додаткова вартість, яку створив своєю працею робітник і яку безплатно привласнює капі­таліст.

Простий товаровиробник за допомогою нескладних інстру­ментів, які він придбав за свої гроші, виготовляє товари для ринку. В умовах простого товарного виробництва приватна влас­ність грунтується на особистій праці виробника. У вартості вироблюваних ним товарів немає додаткової вартості. Коли їх продають іншому простому товаровиробнику, відбувається обмін еквівалентів, тобто однакових вартостей, не лише за формою, а й по суті (якщо не брати до уваги коливань цін). Однак просте товарне господарство, як це було з'ясовано вище, породжує капі­талістичне виробництво. І в міру того як прості товарні відно­сини перетворюються в капіталістичні, поряд із законом варто­сті починає діяти закон додаткової вартості.

Отже, капіталістичне розширене відтворення є відтворення матеріальних благ, робочої сили і капіталістичних виробничих відносин у зростаючих масштабах. Воно означає, що маса вар­тостей і споживних вартостей, які зосереджуються в руках капі­талістів, стає дедалі більшою і водночас збільшується кількість пролетарів, які змушені в зв'язку із своїм становищем в капі­талістичному виробництві збагачувати клас капіталістів.

Поділ додаткової вартості на капітал і доход

При розширеному відтворенні на особисте споживання капіталіста витрачається не вся додаткова вартість; вона розпадається на фонд нагромадження і фонд споживання капіталіста. «Частина додаткової вартості,— писав К. Маркс,— «оживається капіталістом як доход, друга частина її застосо­вується як капітал, або нагромаджується» ¹. При цьому нагро­маджувану додаткову вартість витрачають для купівлі додат­кових засобів виробництва і для наймання додаткової робочої сили, тобто фонд нагромадження розподіляється на постійний і змінний капітал.

Візьмімо для прикладу капітал, в якому постійний капітал (с) відно­ситься до змінного (v), як 2:1, а річна норма додаткової вартості дорівнює 100%. Розглянемо, як зростатиме цей капітал, припустимо, протягом трьох років за умови, що норма додаткової вартості і відношення між с і v як у первісному капіталі, так і в додаткових капіталовкладеннях незмінні, а у фонд нагромадження відраховують щоразу 3/5 добутої в даному році додаткової вартості.

I рік: 200 000 с + 100 000 v + 100 000 m = 400 000

II рік: 240 000 с + 120 000 v + 120 000 m = 480 000

III рік: 288 000 с + 140 000 v + 144 000 m = 576 000

Цей приклад наочно показує, як фонд нагромадження щороку розподіляється між постійним і змінним капіталом. Незважаючи на очевидну необхідність такого розподілу нагромаджуваної до­даткової вартості, А. Сміт твердив, ніби всю її затрачають лише для купівлі додаткової робочої сили. Звертаючи увагу на це твердження, К. Маркс писав, що класична буржуазна політична економія мала рацію, коли на противагу передсуду, який ототож­нює нагромадження скарбів з нагромадженням капіталу, під­креслювала, що додатковий продукт споживають при капіталізмі не за стародворянським принципом марнотратства, а продук­тивно. Проте, вказував К. Маркс, нагромадження капіталу не може здійснюватися, якщо додаткова вартість витрачається тільки на купівлю додаткової робочої сили, бо для цього потрібні додаткові засоби виробництва, тобто елементи постійного капі­талу. Названу догму Сміта широко використовували для захи­сту і виправдань капіталізму. Багато захисників буржуазного ладу й сьогодні намагаються довести, ніби додаткову вартість, яка використовується для нагромадження, споживає робітничий клас і тому робітники нібито зацікавлені в посиленні капіталі­стичного нагромадження.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 561.

Насправді у нагромадженні капіталу заінтересований його власник — капіталіст. Капіталіст у гонитві за максимумом до­даткової вартості збільшує свій капітал. Крім того, жорстока конкурентна боротьба нав'язує кожному капіталісту закони ка­піталістичного способу виробництва як зовнішні примусові за­кони. Капіталіст не зможе зберегти свій капітал у боротьбі з іншими капіталістами, якщо не буде безперервно збільшувати його, а збільшувати капітал він може тільки дедалі зростаючим нагромадженням, дедалі більшою експлуатацією робітників.

Вульгарна політична економія пояснює нагромадження капі­талу бережливістю капіталістів, які нібито дбають про інтереси всього суспільства і заради збільшення виробництва обмежують свої потреби. Найповніше горезвісну «теорію утримання» капіта­лістів у галузі особистого споживання сформулював ще в мину­лому столітті один з представників вульгарної політичної екб-номії Н. Сеніор. Сеніор усі трудові процеси перетворив на акти утримання капіталіста. Він твердив, ніби хліб сіють тому, що капіталіст утримався і не з'їв насіння, що він позбавляє себе задоволення й утримується від споживання, коли «позичає» ро­бітнику знаряддя праці. Очевидно, якби капіталіст не «утри­мувався», іронічно зауважував К. Маркс, він міг би пожирати парові машини, бавовну, робочих коней тощо.

Сучасні буржуазні економісти і соціологи для затушовуван­ня експлуататорської суті капіталізму часто використовують, по суті справи, ті самі прийоми, що їх понад 100 років тому засто­совував Сеніор.

Закони капіталізму штовхають буржуазію на шлях викори­стання всіх способів збільшення додаткової вартості, застосу­вання наймерзенніших методів експлуатації трудящих. Ні біду­вання безробітних та їхніх сімей, позбавлених шматка хліба і навіть притулку, ні вимирання мільйонів розорених ремісників і селян, розчавлених великим машинним виробництвом, не зачі­пають власників капіталу. Навіть війну розглядають вони як один з кращих методів збагачення.

Тепер найбільш агресивні кола буржуазії, концентруючи в своїх руках величезні багатства, використовують нагромаджен­ня значною мірою для воєнних цілей. Колосальні затрати імперіалістичних держав на озброєння, будівництво й утримання військових баз, підготовку і ведення воєн є для хазяїв найбіль­ших монополій засобами для ще більшого нагромадження.

Фактори, що впливають на розміри нагромадження капіталу

Розміри нагромадження залежать від спів­відношення між особисто споживаною і ка-піталізовуваною частинами додаткової вар­тості. Якщо це співвідношення визначене, то величина капіталістичного нагромадження залежить від ряду факторів. По-перше, розмір нагромадження залежить віл гтупеня екс­плуатації pnfinum гили Капіталісти підвищують ступінь експлу­атації, подовжуючи робочий день, посилюючи інтенсифікацію прац&Тим самим капіталісти добувають більше додаткової вар­тості і збільшують нагромадження без відповідного збільшення постійного капіталу. При цьому засоби праці (будівлі, машини, устаткування) застосовують у тому самому обсязі, що й раніше, зростають лише витрати на сировину, паливо, деякі допоміжні матеріали і на заробітну плату.

Ступінь експлуатації робітників збільшується також і за рахунок зниження заробітної плати робітників нижче від вар­тості їхньої робочої сили. В результаті необхідний фонд особи­стого споживання робітника, вказував К. Маркс, певною мірою перетворюється фактично у фонд нагромадження капіталу. В умовах сучасного капіталізму розрив між вартістю робочої сили і реальною заробітною платою зростає, що означає, з од­ного боку, погіршення становища робітничого класу, а з дру­гого — збільшення нагромаджень у капіталістів.

Нагромаджувана частина додаткової вартості приводить у дію тим більше живої праці, чим нижчий життєвий рівень ро­бітників. Якщо робоча сила буде дешевшою, то на ту саму суму грошей капіталіст зможе найняти більше робітників. Ось чому капіталісти постійно прагнуть до зниження життєвого рівня ро­бітничого класу. У цьому й полягає один з найважливіших про­явів закону капіталістичного нагромадження.

По-друге, зростання капіталістичного нагромадження залежить від підвищення продуктивної сили праці призводить до здешевлення робочої сили, змінний капітал такої самої величини може приводити в рух більшу масу живої праці. Особисте споживання капіталі­ста при цьому також може збільшуватися без відповідного зро­стання фонду його особистого споживання, оскільки вартість засобів споживання і предметів розкоші внаслідок зростання продуктивності праці знижується.

Крім того, з підвищенням продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби виробництва, знижується вартість машин, сировини та інших матеріалів. Через це постійний капітал, який знову вкладається і має таку саму величину вартості, як і ста­рий, може складатися з більшої кількості засобів виробництва і служити для застосування більшої кількості робочої сили і здо­бування більшої маси додаткової вартості, ніж раніше. Отже, нагромадження може зростати при незмінній і навіть такій, що зменшується, вартості елементів додаткового капіталу, створе­них більш продуктивною працею.

Зростання продуктивності праці впливає не тільки на новий, додатковий капітал, а й на первісний капітал, що перебуває в процесі виробництва. Справа в тому, що частина діючих засо­бів праці постійно вдосконалюється. їх замінюють звичайно ефективнішими і водночас відносно дешевшими машинами, ін­струментами тощо, що посилює темп нагромадження.

Підвищення продуктивності праці, нерозривно пов'язане з прогресом науки і техніки, дає змогу приводити в рух більшу кількість засобів виробництва і переносити більшу масу старої вартості на готовий продукт. Це означає, що жива праця, ство­рюючи нову вартість, водночас зберігає дедалі в нових і нових масах продукту капітальну вартість, яка постійно зростає.

По-третє, нагромадження капіталу залежить від тієї різниці, яка утворюється між застосовуваним і споживаним капіталом. Вартість, що міститься в основній частині постійного капі-талу, тобто в засобах праці, переноситься на вироблюваний про­дукт не відразу, а частинами. Але засоби праці, втрачаючи свою вартість поступово, у процесі виробництва застосовуються ціл­ком, в повному обсязі. Тому протягом усього періоду функціону­вання вони роблять капіталісту майже дармові послуги. Якщо відкинути ту частину вартості машини, яка в середньому за день приєднується до виготовленої продукції, то виявиться, що маши­на діє даром, як водоспад або сонячне тепло. Тому, чим менша вартість, що її передають машини продукту, «тим більше на­ближаються вони своєю службою до сил природи» 1.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 372.

Різниця між застосовуваним і споживаним капіталом дає ка­піталісту можливість розширювати базу експлуатації без додат­кових затрат з прямого фонду нагромадження, тобто з додатко­вої вартості.

Наведемо такий приклад. Припустимо, що в капіталіста на фабриці 100 ткацьких верстатів, строк амортизації яких дорівнює десяти рокам. Через п'ять років застосовуваний у вигляді цих верстатів капітал буде наполовину спожитий. Але всі 100 верстатів, як і раніше, діятимуть у процесі виробни­цтва. На амортизаційні відрахування капіталіст купить ще 50 верстатів і таким чином збільшить функціонуючі знаряддя виробництва фактично в 1,5 раза.

Із збільшенням різниці між застосовуваним і споживаним капіталом нагромаджуються фактично й дармові послуги мину­лої праці. К. Маркс вказував, що буржуазними економістами це «невпинно зростаюче значення минулої праці, яка бере участь у формі засобів виробництва в живому процесі праці, припи­сується не самому робітникові, минулою і неоплаченою працею якого є засоби виробництва, а відчуженому від робітника вті­ленню цієї праці, її втіленню в капіталі» 1.

Чим більша та частина постійного капіталу, яку втілено в засобах праці, тим значніша різниця між застосовуваним і спо­живаним капіталом і тим більше можливостей для нагрома­дження.

Розвиваючи це положення в «Теоріях додаткової вартості», К. Маркс зазначав: «...де застосовується багато постійного капі­талу, а значить і багато основного капіталу, ця частина вартості продукту, що заміщує зношування основного капіталу, є фондом нагромадження, який може бути використаний тим, хто його застосовує, для вкладання в діло нового основного капіталу (або ж оборотного капіталу), причому для цієї частини нагро­мадження не робиться ніякого відрахування з додаткової вар­тості... Такого фонду нагромадження не існує на тих ступенях виробництва і в тих націй, де немає великого основного капі­талу. Це важливо»². Наведене положення К. Маркса повністю підтверджується і в сучасному капіталістичному господарстві. Якщо в економічно слаборозвинутих країнах амортизаційні кош­ти дуже незначні, то в промислово розвинутих капіталістичних країнах вони досягають величезних розмірів, питома вага їх у джерелах фінансування нового будівництва дуже висока.

По-четверте, нарозміри нягромяпуення впливає величина функціонуючого капіталу. При однаковому ступені експлуатації маса додаткової вартості залежить від кількості робітників, яких одночасно експлуатують, а кількість робітників—насамперед від величини діючого капіталу. Отже, нагромадження зростає із зростанням капіталу.

¹ Маркс /(., Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 577.

² Там же, т. 26, ч. 2, с. 500—501.