
- •Політична економія підручник
- •Капіталістичний спосіб виробництва
- •§ 1. Нові фактори, що впливають на виробництво і привласнення додаткової вартості
- •§ 2. Система монопольних цін
- •§ 3. Монопольний надприбуток — специфічна сучасна форма капіталістичного прибутку
- •§ 1. Суспільне виробництво і його роль у розвитку людського суспільства
- •1 Див.: Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. З, с. 25.
- •2. Співвідношення між виробництвом, розподілом, обміном і споживанням
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 12, с. 679—680.
- •§ 3. Критика буржуазних і ревізіоністських спотворень поняття «економічні відносини»
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 19, с. 22.
- •§ 4. Діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Суспільно-економічна формація
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 12, с. 669.
- •§ 5. Метод політичної економії
- •§ 6. Економічні категорії і економічні закони
- •§ 7. Класовий і партійний характер політичної економії
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 38.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 19#
- •§ 2. Рабовласницький спосіб виробництва
- •1 Маркс /с, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 2, с. 336,
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 21, с. 390.
- •§ 1. Загальний характер товарного виробництва при капіталізмі
- •§ 2. Товар і його властивості
- •1 Маркс /с.; Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 50.
- •§ 3. Форма вартості. Виникнення грошей
- •§ 4. Суть грошей та їхні функції
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 145.
- •§ 5. Закон вартості
- •§ 6. Товарний фетишизм
- •§ 7. Критика буржуазних теорій вартості і грошей
- •§ 1. Перетворення грошей у капітал
- •§ 2. Робоча сила як товар
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. Ш..
- •§ 3. Виробництво додаткової вартості
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 192.
- •§ 4. Суть капіталу*. Постійний і змінний капітал
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 168.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 2, с 349.
- •§ 5. Два способи підвищення ступеня експлуатації робітничого класу
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 479.
- •§ 7. Капіталістичне машинне виробництво і посилення експлуатації робітників
- •§ 8. Єдність і відмінність абсолютної і відносної додаткової вартості
- •§ 9. Основна економічна суперечність капіталізму. Основний економічний закон капіталізму
- •§ 1. Суть заробітної плати в капіталістичному суспільстві
- •§ 2. Основні форми і системи заробітної плати
- •1 Див.: Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 525.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 2, с. 502.
- •§ 3. Еволюція форм і систем заробітної плати
- •§ 4. Диференціація і дискримінація я оплаті робочої сили
- •§ 6. Критика буржуазних теорій заробітної плати
- •§ 1. Капіталістичне відтворення
- •1 Ленін в. І, Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 57.
- •2 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 543,
- •§ 2. Технічний прогрес і нагромадження капіталу
- •1 Маркс /0, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 602.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 292.
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 595.
- •2 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 23, с. 177—178.
- •1 Маркс к-, Енгельс ф, Твори, т. 23, с. 594.
- •§ 3. Процес капіталістичного нагромадження і утворення резервно! армії праці
- •§ 4. Загальний закон капіталістичного нагромадження. Відносне й абсолютне погіршення становища робітничого класу
- •§ 5. Пролетаризація трудящих і зміни в структурі робітничого класу в умовах сучасного капіталізму
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 4, с. 416.
- •§ 1. Кругооборот капіталу і його три стадії
- •§ 2. Оборот капіталу. Основний капітал і оборотний капітал
- •§ 3. Оборот змінного капіталу і його вплив на річну масу і річну норму додаткової вартості
- •§ 1. Перетворення додаткової вартості в прибуток
- •§ 2 Норма прибутку і фактори, що її визначають
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. С. 265.
- •§ 3. Утворення середньої норми прибутку і перетворення вартості товару в ціну виробництва
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 94.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 2, с. 299.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 162.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 202.
- •§ 4. Закон тенденції норми прибутку до зниження
- •§ 1. Суть торгового капіталу і торгового прибутку
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 289. * Див.: там же, с. 291.
- •§ 2. Форми капіталістичної торгівлі
- •§ 3. Позичковий капітал і позичковий процент
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. І, с. 389.
- •§ 4. Капіталістичний кредит
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 306.
- •§ 6. Роль кредиту в розвитку капіталізму і загостренні його суперечностей
- •1 Маркс /с, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 445.
- •§ 7. Грошовий обіг у капіталістичному суспільстві
- •§ 1. Капіталістична земельна рента
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 5, с. 104.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 5, с. 99.
- •§ 3. Абсолютна рента
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 34.
- •§ 4. Ціна землі як капіталізована рента
- •§ 5. Розвиток капіталізму в сільському господарстві
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 181.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 24, с. 365.
- •2 Ленін в. L Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 57.
- •§ 1. Сукупний суспільний продукт і його складові частини
- •§ 2. Просте і розширене відтворення суспільного капіталу
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. З, с. 54.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 24, с. 535.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 1, с. 76.
- •3 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 152—153.
- •2 Див.: Ленинскнй сборник XXXVIII. М., 1975, с. 86—94.
- •§ 4. Національний доход капіталістичного суспільства. Його виробництво і розподіл
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 71.
- •§ 5.Антагоністичні суперечності капіталістичного відтворення. Економічні кризи надвиробництва
- •§ 6. Циклічний карактер капіталістичного відтворення
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с, 59.
- •§ 7. Критика аитимарксистських теорій криз
- •§ 1. Закономірності виникнення і суть імперіалізму
- •1 Ленін в. І. Повн, зібр. Творів, т. 27, с. 296,
- •1 Маркс /с. Енгельс ф. Твори, т. 4, с. 161.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 362.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 304.
- •I 3. Концентрація і централізація банківського капіталу. Банківські монополії і нова роль банків
- •§ 4. Фінансовий капітал і фінансова олігаркія
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 323. 3 Див.: там же.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 329.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 337,
- •§ 1. Вивіз капіталу
- •§ 2. Економічний поділ світу союзами капіталістів
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 349.
- •§ 3. Територіальний поділ світу великими державами і боротьба за його переділ. Міжнародна політика імперіалістичних держав
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 31.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 365.
- •§ 4. Система світового капіталістичного господарства
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 363.
- •§ 2. Імперіалізм — монополістичний капіталізм
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 30, с. 154.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 65.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. Зо, с. 155.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 271.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с 267.
- •§ 5. Закон нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 554.
- •1 Ленін в. 1. Повн. Зібр. Творів, т. 37, с. 111.
- •§ 6. Критика антипенінських теорій Імперіалізму
- •§ 1. Суть і найважливіші риси загальної кризи капіталізму
- •§ 2. Етапи загальної крюм капіталізму
- •1 Брежнєв л. /.Ленінським курсом, т. 6, с. 56ft»
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партії. Документи і матеріали, с. 268.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали» с. 268.
- •§ 2. Основні форми державно-монополістичного капіталізму
- •§ 1. Крах колоніальної системи як прояв загальної кризи капіталізму
- •§ 2. Неоколоніалізм
- •3. Два шляхи розвитку молодих національних держав. Соціально-економічні перетворення в країнах, що розвиваються
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 14.
- •§ 1. Нові фактори, що впливають на виробництво і привласнення додаткової вартості
- •§ 2. Система монопольних цін
- •§ 3. Монопольний надприбуток — специфічна сучасна форма капіталістичного прибутку
- •§ 4. Своєрідність дії закону середньої норми прибутку в умовах сучасного капіталізму
- •§ 3. Боротьба трудящих сільського господарства проти гноблення монополій і великих землевласників у капіталістичних країнах. Аграрні програми комуністичних і робітничих партій
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 41, с. 17і.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 13, с. 119.
- •2 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 278.
- •§ 1. Науково-технічна революція і загострення суперечностей капіталістичного відтворення
- •§ 2. Особливості внутрішнього ринку головних капіталістичних країн на сучасному етапі
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 31—32.
- •1 Див.: Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 23, с. 31.
- •1 За мир, безпеку, співробітництво і соціальний прогрес у Європі. До підсумків Конференції комуністичних і робітничих партій Європи. Берлін, 2у—• зо червня 1976 року, с. 29.
- •§ 1. Загальна характеристика сучасної буржуазної політичної економії
- •1 Хансен 3. Зкономические цикли и национальиьій доход. М., 1959, с. 241,
- •§ 3. Критика теорії «свободи підприємництва»
- •§ 5. Критика теорій «трансформації капіталізму»
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с 32.
- •§ 7. Сучасні реформістські і ревізіоністські економічні теорії
- •2 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 18, с. 336.
- •1 Брежнєв л. /. Ленінським курсом, т. Б, с. 577.
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. Зо.
- •1 Ленін в. /. Пови. Зібр. Творів, т. 41, с. 72—73.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 29, с. 229.
§ 6. Критика буржуазних теорій заробітної плати
Зусилля буржуазних ідеологів завжди були спрямовані на те, щоб приховати справжню природу заробітної плати при капіталізмі, завуалювати її експлуататорську суть. Вони намагалися і намагаються довести «справедливість» існуючого рівня заробітної плати і безперспективність боротьби робітників за її підвищення. Заробітну плату буржуазні економісти трактують або як ціну праці, або як ціну послуг праці, чи як ціну продукту праці. Тим самим маскується специфічна природа товару робоча сила, затушовується безплатне присвоєння капіталістами додаткової вартості, тобто експлуатація праці капіталом.
З розвитком капіталістичного способу виробництва буржуазні теорії заробітної плати видозмінювалися. їхня еволюція відображує специфічні риси і особливості різних етапів розвитку капіталістичного ладу, поглиблення і загострення його суперечностей.
Теорія "мінімуму засобів існування" ("залізний закон" заробітної плати)
Спільною рисою буржуазних теорій заробітної плати в період домонополістичного капіталізму, особливо на ранніх етапах його розвитку, було прагнення обгрунтувати і виправдати злиденний рівень заробітної плати, звести його до вартості мінімуму життєвих засобів, абсолютно необхідних для фізичного існування робітників та їхніх сімей. Цю точку зору висунув В. Петті, її розвивали фізіократи і А. Сміт.
Д. Рікардо, успадкувавши цю точку зору від своїх попередників, намагався дати їй більш розгорнуте обгрунтування. Він вважав, що рівень заробітної плати при всіх його коливаннях повинен наближатися до «природної ціни праці», що визначається мінімумом засобів існування робітника і його сім'ї. Він вважав, що коли заробітна плата перевищить цей мінімум, то підвищення добробуту робітників сприятиме збільшенню народжуваності, а отже, посиленню конкуренції між робітниками в зв'язку із зростанням пропозиції робочої сили і врешті-решт неминуче призведе до зниження заробітної плати до прожиткового мінімуму. При надзвичайному зниженні заробітної плати народжуваність скоротиться, попит на робочу силу підвищиться, що автоматично підніме рівень заробітної плати до «природної норми», тобто до прожиткового мінімуму. Таким чином, Рікардо явно схилявся до реакційного закону народонаселення Т. Маль-туса *. Проте якщо в працях Рікардо, який визнавав вплив побуту і звичаїв народу на рівень заробітної плати, проявлялося прагнення якось подолати вузькі рамки мальтузіанства, то створені пізніше вульгарною буржуазною політичною економією теорії цілком виходять з мальтузіанського закону народонаселення.
Концепція «мінімуму засобів існування» разом з мальтузіанською теорією народонаселення лягла в основу так званого залізного закону заробітної плати», який посилено проповідували в 60-х роках XIX ст. німецький дрібнобуржуазний соціаліст Ф. Лассаль та його послідовники. Реакційну суть «залізного закону» викрили К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони показали, що цей «закон» фактично підводить до відмови від революційної боротьби робітничого класу, бо з нього випливає, що злиденність робітничого класу зумовлена не специфічними законами капіталістичного способу виробництва, а природними законами.
* Критику цього закону наведено в розд. VI.
Теорія «фонду заробітної плати»
Теорія «фонду заробітної плати», висунута в другій половині XIX ст. Дж. Міллем, Мак-Куллохом та іншими буржуазними економістами, виходить з того, що рівень заробітної плати залежить від якогось «фонду заробітної плати», величина якого нібито незмінна і стала, і від кількості робітників. Якщо заробітна плата робітників, твердили прихильники цієї концепції, перевищить рівень, що визначається фондом заробітної плати і кількістю робітничого населення, то неминуче зростання безробіття. Вони пояснювали це тим, що коли частина робітників доб'ється підвищення заробітної плати, то фонд заробітної плати, який лишиться, зменшиться. Отже, решта робітників змушена буде задовольнитися меншою заробітною платою або поповнить ринок праці. Зменшення заробітної плати будь-якої групи робітників означатиме розширення зайнятості, бо в цьому разі при даному фонді заробітної плати можна буде взяти на роботу більшу кількість робітників. Збільшення фонду заробітної плати за рахунок капіталістичних прибутків, з точки зору представників цієї теорії, неможливе, бо тоді капіталісти втратять інтерес до виробництва, припиниться нагромадження капіталу, що загрожує суспільству загибеллю.
Теорія «фонду заробітної плати» грунтується на хибній догмі, ніби суспільний капітал є величина стала, а маса життєвих засобів, в яку втілюється змінний капітал, є відокремленою частиною суспільного багатства, що визначається силами природи. Насправді, з розвитком капіталізму безперервно зростає як величина суспільного капіталу, так і та її частина, яку витрачають на купівлю робочої сили. Теорія «фонду заробітної плати», як і інші теорії, що грунтуються на концепції «залізного закону», спрямована на те, щоб ідеологічно роззброїти робітничий клас, прищепити йому думку про безперспективність його класової боротьби за підвищення заробітної плати, поліпшення його становища
Теорія «граничної продуктивності»
Однією з популярних в кінці XIX — першій, третині XX ст. була теорія «граничної продуктивності». Найважливіші її елементи ввійшли майже в усі сучасні буржуазні теорії заробітної плати. В основі цієї теорії лежить так звана «триєдина формула» французького вульгарного буржуазного економіста Ж. Б. Сея. Суть цієї формули полягає в тому, що джерелами доходів основних класів буржуазного суспільства є нібито три фактори виробництва: праця, що створює заробітну плату, земля, яка створює ренту, і капітал, що створює прибуток.
Теорію «граничної продуктивності» в її застосуванні до заробітної плати сформулювали англійський економіст А. Маршалл і американський економіст Дж. Кларк. За цією концепцією праця (робоча сила) і капітал, втілений у засобах виробництва, які беруть участь у виробництві, підпорядковуються закону «спадної продуктивності». Дія цього закону проявляється нібито в тому, що кожний додатковий приріст праці, тобто збільшення кількості робітників, при незмінному обсязі капіталу з певного моменту дає нижчу продуктивність, ніж попередній приріст, бо із зростанням кількості робітників скорочується величина капіталу, яка припадає на кожного робітника, а отже, падає й продуктивність праці. Рівень заробітної плати визначається продуктом останнього, найменш продуктивного приросту праці, або так званою граничною продуктивністю праці. Коли наймають додаткових робітників (понад «граничну» кількість їх), вироблювана ними вартість буде менша, ніж витрати на оплату їхньої праці. Тому наймати таких робітників невигідно капіталістам.
Щоб довести зумовленість заробітної плати робітників рівнем оплати «граничного» робітника, пускають у хід суб'єктивістську теорію «граничної корисності», згідно з якою при наявності кількох одиниць товару однакової корисності вартість кожної одиниці не може бути більшою від вартості тієї, яка задовольняє найменш вимогливий попит. «Граничний» робітник є одиницею праці, на яку існує найменший попит. Звідси його винагорода визначає заробітну плату всіх робітників.
Оскільки вартість продукту праці, що його виробляє кожний з робітників, крім «граничного», перевищує вартість, яку створює останній, а оплата кожного з робітників відповідає найнижчій вартості продукту праці «граничного» робітника, природно утворюється значна різниця між вартістю вироблюваного всіма робітниками сукупного продукту та їхньою сумарною заробітною платою. Ця різниця, згідно з теорією «граничної продуктивності», надходить до капіталіста як «винагорода за капітал». Таким чином, теорія «граничної продуктивності» покликана виправдати високий рівень прибутків капіталістів і низький рівень заробітної плати робітників. Відповідальність за низьку заробітну плату ця теорія намагається перекласти на робітників, оскільки зростання робітничого населення нібито знижує рівень заробітної плати «граничного» робітника.
Вихідні положення, які лежать в основі теорії «граничної продуктивності», неспроможні і не витримують ні найменшого зіткнення з дійсністю. Насамперед неправильно, що капітал, втілений у засобах виробництва, сам створює вартість. Єдиним джерелом вартості, а отже, й прибутку є праця. Беззмістовне й інше положення цієї теорії — про спадання продуктивності праці в міру додаткового наймання робітників. Це положення ігнорує розвиток продуктивних сил і технічний прогрес, в умовах якого, Іяк правило, залучається додаткова робоча сила у виробництво. Технічний прогрес тягне за собою не спадання, а зростання про-Ідуктивності праці. Нічим не доведено й положення про рівність Заробітної плати всіх робітників «найменшому продукту праці» кграничного» робітника. Нарешті, умови «досконалої», або «чистої», конкуренції, стосовно до яких ведуть аналіз в теорії «гра-иичної продуктивності», суперечать сучасній дійсності, що характеризується пануванням великих капіталістичних об'єднань.
Сучасні маржнналістські концепції заробітної плати
Сучасні маржиналісти * намагаються узгодити теорію «граничної продуктивності» з умовами, які склалися в економіці сучасного капіталізму, і насамперед з пануванням в ній великих капіталістичних об'єднань (монополій) у різних сферах суспільного виробництва.
* Прихильники сучасних варіантів теорії «граничної продуктивності». Нвзва цього напряму походить від англійського слова «marginal», що означає «граничний».
На думку маржиналістів, в цих умовах заробітна плата повинна бути нижча, ніж при вільній конкуренції. Щоб довести і виправдати наступ капіталістів на життєвий рівень робітників, маржиналісти пристосовують поняття «гранична продуктивність» до сучасних умов. Вони твердять, що нині капіталістична фірма, яка має монопольну позицію у виробництві і збуті певних товарів, наймаючи нових робітників для розширення виробництва, може заздалегідь розрахувати, яка кількість нових товарів надійде на ринок (чого кожний окремий капіталіст не міг зробити в умовах вільної конкуренції) і наскільки при цьому знизяться ціни внаслідок збільшення пропозиції товарів. Тому заробітну плату «граничного робітника» не можна встановити, виходячи з цін, які панували на ринку в момент його наймання.
Щоб з'ясувати, наскільки вигідно розширювати випуск товарів, наймаючи додаткових робітників, фірма повинна спочатку полічити збитки, яких вона зазнає внаслідок продажу товарів по нижчих цінах. При цьому заробітна плата має визначатися так званим «граничним доходом» капіталіста, тобто доходом, що лишається після вирахування збитків, пов'язаних з падінням цін, які зачіпають не тільки додаткову, а й усю раніше випущену фірмою продукцію. Якщо робітники примушуватимуть компанію підвищувати заробітну плату вище рівня, який визначається «граничним доходом», вона скоротить обсяг виробництва і звільнить частину робітників, які підуть у ті галузі, де є конкуренція, справлять там тиск на ринок праці і знизять заробітну плату зайнятих робітників.
Доповнення, що їх внесли сучасні теоретики «маржиналізму» в теорію «граничної продуктивності», аж ніяк не підвищили її теоретичної цінності.
Вони абсолютно не зачепили теоретичних і методологічних основ «класичної» теорії «граничної продуктивності» і, отже, корінні вади останньої повною мірою притаманні і її сучасній модифікації. Зокрема, міркування сучасних маржиналістів, як і їхніх попередників, грунтуються на положенні про незмінний рівень технічного розвитку, який не має нічого спільного із закономірностями капіталістичної конкуренції, в тому числі і в умовах сучасного капіталізму.
Єдиний новий елемент, внесений сучасними маржиналістами в «класичну» теорію «граничної продуктивності»,— це концепція «граничного доходу». Вона грунтується на тому положенні, що в зв'язку з падінням цін при розширенні фірмою виробництва і збуту товарів знижується капіталістичний доход на одиницю продукції. Але навіть тоді, коли в реальній дійсності таке зниження спостерігається, воно, як правило, компенсується зростанням маси такого доходу в зв'язку із збільшенням виробництва і збуту товарів. Це явище, яке має вирішальне значення в конкурентній боротьбі великих капіталістичних об'єднань, позбавляє обгрунтованості твердження маржиналістів про необхідність зниження заробітної плати робітників у сучасних умовах. До сказаного можна лише додати, що в реальній дійсності капіталісти, навіть розширюючи виробництво, не знижують, а, як правило, підвищують ціни, тим самим збільшуючи свої доходи.
Теоретичні побудови сучасних маржиналістів, як і їхніх попередників, грунтуються на штучно сконструйованих моделях, що не відображують реальних процесів, які відбуваються в капіталістичній економіці. Ці моделі, по суті, обмежуються розглядом поведінки окремої фірми і не зачіпають усієї сукупності суспільно-економічних зв'язків. Тому і висновки, які робить абсолютна більшість прихильників сучасного маржиналізму на основі аналізу цих моделей, далекі від реальної дійсності. Вони мають відверто апологетичний характер. Майже всі сучасні маржиналісти прагнуть переконати трудящих у тому, що низький рівень їхньої заробітної плати, як і високий рівень доходів капіталістичних фірм, об'єктивно зумовлений. При цьому трудящим прагнуть прищепити думку про недоцільність боротьби за підвищення заробітної плати. Ця боротьба може нібито принести невеликій групі робітників лише короткочасний виграш, який зведеться нанівець під впливом сил, що протидіють і зумовлені законами капіталістичної конкуренції. Але навіть короткочасного виграшу окремі групи робітничого класу, що добилися підвищення заробітної плати, досягають ціною погіршення становища решти трудящих, бо капіталістична фірма компенсує підвищення заробітної плати підвищенням цін, сприяючи тим самим розв'язанню інфляції, яка зачіпає інтереси трудящих як покупців. При цьому скорочується виробництво, а отже, зростає безробіття і разом з цим скорочується заробітна плата в інших галузях економіки. Таким чином, інтереси однієї групи трудящих капіталісти намагаються зіткнути з інтересами іншоГ групи. Діяльність профспілок, спрямована на захист економічних інтересів робітничого класу, прихильники маржиналістських концепцій оголошують непотрібною і навіть шкідливою. Вона, за їх словами, може лише штовхнути капіталістів на штучне скорочення виробництва з усіма негативними наслідками, що випливають звідси. Отже, профспілки, які ведуть боротьбу за економічні інтереси робітничого класу, оголошуються майже союзниками капіталістичних фірм у їхній політиці роздування цін, винуватицями безробіття, інфляції та інших корінних пороків капіталі-стичної системи виробництва.
Концепція "регульованої заробітної плати"
Теорія «граничної продуктивності» лягла в основу концепції «регульованої заробітної плати» англійського економіста Дж. М. Кейнса, розробленої ним у праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», опублікованій в 1936 р. Кейнс пов'язував обсяг виробництва і зайнятість з певним рівнем заробітної плати. Одне з найважливіших положень кейн-ріанської теорії полягає в тому, що при незмінному рівні техніки при даних організації і засобах виробництва обсяг виробництва (а звідси й зайнятості) перебуває в оберненому відношенні до реальної заробітної плати. Зростання зайнятості без збільшення машин і обладнання призводить, на думку Кейнса, до падіння продуктивності праці «граничного робітника», а звідси — до зниження реальної заробітної плати. Тому кейнсіанці вважають зменшення реальної заробітної плати через «помірну» і «регульовану» інфляцію одним із засобів, що сприяють зростанню зайнятості. Сучасні кейнсіанці рекомендують також проводити політику стримування зростання номінальної заробітної плати, обґрунтовуючи це тим, що її підвищення призведе до скорочення прибутків капіталістів, а отже, до ослаблення стимулу до інвестицій; це спричинить падіння виробництва, скорочення зайнятості і зростання безробіття. Неважко побачити, що прихильники теорії Кейнса пропонують робітникам в ім'я збільшення зайнятості миритися з блокуванням їхньої заробітної плати та її інфляційним знеціненням.
"Колективно-договірна" теорія заробітної плати
Представники сучасної «колективно-договірної» теоріҐзаробітної плати виходять з того, що є верхня і нижня межі ставок заробітної плати для робітників однієї спеціальності і однакової кваліфікації. Рівень ставок залежить від потреб капіталістів у робочій силі і потреб робітників у роботі. Конкретна величина тарифних ставок у межах мінімуму і максимуму є результатом переговорів, угоди між капіталістами і представниками робітників і залежить від так званої договірної еили кожної із сторін, тобто від тих сил, засобів і способів, за допомогою яких одна із договірних сторін може протистояти натиску іншої і нав'язати їй свої умови або примусити її на компроміс.
Теорія «колективно-договірного» регулювання заробітної плати не дає відповіді на питання, чим визначаються крайні межі коливання тарифних ставок, а також діапазон цих коливань. Вважають, що в конкретній ситуації максимальний рівень ставок, на який капіталіст готовий погодитися, може бути визначений і побоюваннями можливого збитку, якщо витрати на робочу силу будуть дуже високі. Мінімальний рівень тарифних ставок може бути встановлений на основі оцінки ступеня опору робітників зниженню рівня життя, сили профспілки, розмірів фонду допомоги страйкарям тощо.
У «колективно-договірній» теорії аналіз докорінних економічних факторів, які визначають рівень заробітної плати, підмінюють вивченням деяких соціальних факторів, що впливають на коливання тарифних ставок. Це роблять для того, щоб допомогти капіталу і відповідним урядовим організаціям у розробці стратегії і тактики протидії вимогам робітничого класу про підвищення заробітної плати.
Частина прихильників цієї теорії намагається визначити межі заробітної плати на основі концепції «білатеральної (двосторонньої) монополії». Вони твердять, що монополістами на ринку праці є не тільки капіталістичні компанії, а й профспілки. Якщо монополістом є капіталіст, то рівень заробітної плати даної групи робітників буде нижчий, ніж в умовах вільної конкуренції. Якщо ж монополія на ринку праці належить профспілці, рівень заробітної плати буде вищий, ніж в умовах вільної конкуренції. Концепція «профспілкової монополії» спрямована на те, щоб перекласти на профспілки відповідальність за низьку заробітну плату і безробіття серед неорганізованих у профспілки fpyдящиx, нацькувати одну частину пролетаріату на іншу, внести розкол у робітничий рух.
Теорія «інфляційної спіралі заробітної плати і цін»
Концепція «інфляційної спіралі заробітної плати і цін» активно використовується для обгрунтування і виправдання політики «заморожування» заробітної плати. Згідно з цією теорією, підвищення заробітної плати, збільшуючи витрати виробництва, обов'язково веде до зростання цін, причому не тільки в даній галузі, а й у галузях, що споживають її продукцію, тобто врешті-решт спричинює загальне підвищення цін. Зростання цін змушує робітників вимагати нового підвищення заробітної плати, що знову-таки веде до підвищення цін, і так без кінця. Отже, те, що виграють робітники даної галузі як одержувачі заробітної плати, вони разом з робітниками інших галузей та іншими категоріями трудящих втрачають як покупці.
Марксизм-ленінізм давно відкинув вульгарні вигадки буржуазної політичної економії, ніби ціни товарів визначає або регулює заробітна плата. Насправді підвищення заробітної плати впливає не на рівень цін, а на рівень прибутків.
Неважко побачити, що теорія «інфляційної спіралі» покладає відповідальність за зниження життєвого рівня трудящих на робітничий клас. З цієї концепції випливає, що погіршення становища трудящих капіталістичних країн — не результат дії економічних законів капіталізму, а наслідок боротьби робітників за підвищення заробітної плати. Робітники і профспілки розглядаються ледве не як винуватці інфляції і пов'язаних з нею економічних утруднень. Так робиться спроба переконати робітників відмовитися від боротьби за підвищення заробітної плати.
Теорія "компенсації"
Останніми роками в капіталістичних країнах здійснюються пошуки нових теоретичних концепцій і практичних заходів, які могли б бути використані (і вже використовуються) буржуазією для посилення експлуатації робітничого класу і одночасно для ідеологічного обгрунтування нових методів експлуатації. Вони впроваджуються під прапором так званої «гуманізації праці», «підвищення якості трудового життя» і т. д. Складовою частиною цих доктрин і пов'язаних з ними практичних заходів є так звана теорія «компенсації». Згідно з цією теорією, заробітна плата нібито витрачається тільки на задоволення фізіологічних потреб і її для цього цілком досить. Але мова повинна йти не про підвищення заробітної плати, а про задоволення емоційних і соціальних потреб, чого можна досягти забезпеченням певного соціального статусу (наприклад, наданням найбільш кваліфікованим робітникам статусу службовців з привілеями, що випливають звідси, переведенням їх на помісячну оплату, забезпеченням робітникам можливості «участі в управлінні», гарантуванням певних благ після закінчення періоду трудової діяльності тощо).
Різновидом цієї теорії є теорія «гнучкої компенсації», за якою заробітна плата повинна враховувати індивідуальні потреби робітників і службовців, зумовлені віком, сімейним станом та іншими факторами.
У зв'язку з цим пропонують, оплачуючи робочу силу, враховувати й побажання самого робітника, надавати йому можливість частину коштів одержувати готовими грішми, у вигляді заробітної плати, а другу частину — у формі так званих відкладених виплат: у вигляді так званої участі в прибутках, у формі пенсій, допомоги тощо. Таким чином, замість збільшення заробітної плати пропонується перспектива відкладених виплат.
Зрозуміло, що справжнє становище робітничого класу в суспільстві визначається його ставленням до засобів виробництва, а не тими чи іншими уявними змінами в його «соціальному статусі», у формах заробітної плати, її структурі чи методах виплати.
Дуже показова еволюція буржуазних теорій заробітної плати від спроб, хоч і невдалих, класичної школи буржуазної політичної економії розкрити суть заробітної плати і закони її руху до вульгаризаторських концепцій, в яких під виглядом теорії подаються наукоподібні банальності, що поєднуються з відкритою відмовою від будь-якого теоретичного аналізу. Підпорядкування економічних теорій антиробітничій політиці імперіалістичних держав і практичним потребам монополій, безсоромна апологетика капіталізму, дедалі більш витончені спроби камуфлювати зниження реальних доходів робітників — такий безславний фінал, до якого нині прийшли представники буржуазних концепцій заробітної плати.
Розділ VI
ЗАГАЛЬНИЙ ЗАКОН КАПІТАЛІСТИЧНОГО НАГРОМАДЖЕННЯ
Аналіз суті капіталістичної експлуатації К. Маркс закінчив у І томі «Капіталу», в останньому (сьомому) його розділі, де розглядається процес перетворення додаткової вартості в новий капітал. В. І. Ленін, характеризуючи вчення К. Маркса, писав:
«Надзвичайно важливим і новим є у Маркса аналіз нагромадження капіталу...» К Найцікавішим у цьому розділі, як зазначав Ф. Енгельс, є обгрунтування необхідності соціалістичного перевороту.
Перш ніж розглянути процес перетворення додаткової вартості в новий капітал, треба охарактеризувати загальні основи капіталістичного відтворення.