§ 2. Основні форми і системи заробітної плати

Є дві основні форми заробітної плати: почасова і відрядна. У першому випадку величина заробітної плати залежить від тривалості проробленого часу, в другому — від кількості виго­товленої продукції. У кожній із двох основних форм заробітної плати є окремі різновидності, або системи, заробітної плати. Ці системи відрізняються одна від одної здебільшого конкретним характером функціональної залежності між проробленим часом або обсягом виробітку, з одного боку, і рівнем заробітної плати — з другого.

Основна мета застосування тих або інших форм і систем заробітної плати полягає в тому, щоб економічно спонукати ро­бітників до підвищення інтенсивності і продуктивності праці і тим самим знизити затрати на робочу силу, а також спільні затрати на одиницю продукції. Результатом цього є зростання додаткової вартості, підвищення норми експлуатації.

Почасова форма заробітної плати

Робоча сила завжди продається на певний період часу. Тому тією перетвореною фор­мою, в якій безпосередньо виражається вар­тість робочої сили, є почасова заробітна плата. Вона може бути погодинною, поденною, потижневою і помісячною.

Для обчислення почасової заробітної плати треба визначити одиницю вимірювання ціни праці. Такою одиницею, як показав К. Маркс, є ціна робочої години, виходячи з якої обчислюється заробітна плата за будь-яку кількість годин праці. Ціна години праці визначається як частка від ділення ціни денної праці, тоб­то насправді денної вартості робочої сили, на число годин робо­чого дня. Якщо денна вартість робочої сили дорівнює 6 дол., а тривалість робочого дня становить 8 годин, то ціна денної праці, як було показано вище, становитиме 6 дол., а ціна робочої години —0,75 дол. (6:8). Припустимо, що необхідний робочий час при цьому дорівнює 4 гадинам і додатковий — відповідно також 4 годинам. Оскільки протягом необхідного робочого часу відтворюється денна вартість робочої сили, що дорівнює в нашо­му прикладі 6 дол., вартість, створювана робітником за кожну годину праці протягом необхідного часу, становитиме 1,5 дол. (6:4). Проте робітник працює з однаковою інтенсивністю і про­дуктивністю протягом усього робочого дня. Тому він створює вартість, яка дорівнює 1,5 дол., протягом кожної години всього робочого дня. Але капіталіст оплачує кожну годину праці від­повідно до її ціни в розмірі 0,75 дол. Різницю в 0,75 дол., яку створює робітник протягом кожної години робочого дня, капі­таліст привласнює безплатно як додаткову вартість. Уся вар­тість, створена найманим трудівником протягом 8-годинного ро­бочого дня, при цьому дорівнюватиме 12 дол. (1,5x8), з яких 6 дол. будуть повернені робітникові у формі заробітної плати для відшкодування вартості його робочої сили, а решту — 6 дол. ка­піталіст привласнює як додаткову вартість. Таким чином, ціна години праці фактично менша за вартість, створену кожною го­диною праці робітника, в стільки разів, у скільки необхідний ро­бочий час менший від усього робочого часу. Це означає, що про­тягом кожної години праці робітник дає капіталісту певну кіль­кість додаткової вартості. При цьому, чим менша ціна праці, тим, за інших однакових умов, вища маса і норма додаткової вар­тості, тобто тим вищий ступінь експлуатації.

При почасовій формі заробітної плати капіталіст має можли­вість, знижуючи ціну праці, спонукати робітника до збільшення часу праці. Він може також збільшувати час праці без відпо­відного підвищення заробітної плати і тим самим знижувати ціну праці. І в тому і в іншому випадку він збільшує вилучувану з праці робітника додаткову вартість. Застосовуються й інші способи посилення експлуатації робітників при почасовій оплаті. Капіталіст може, не подовжуючи робочого дня, примушувати робітника працювати з підвищеною інтенсивністю. Цього, звичайно, досягають збільшенням швидкості машин, конвейєра, ритму потокової лінії та іншими методами. Підсилення інтен­сивності праці при незмінному робочому дні, як було вже по­казано у розділі IV, рівносильне подовженню робочого дня. Із зростанням інтенсивності праці робочий день попередньої три­валості фактично вміщує в собі більшу кількість годин праці. Так, 8-годинний робочий день «підвищеної інтенсивності праці може втілювати в собі фактично 10 годин праці колишньої ін­тенсивності. Це призводить до зростання вартості і відповідно ціни робочої сили, оскільки тепер для відновлення життєвих сил, витрачених робітником у процесі інтенсивнішої праці, йому по­трібно більше продуктів і кращої якості, ніж раніше. Тим часом ціна праці цього робітника, номінально лишаючись незмінною, з підвищенням інтенсивності праці фактично спадає. У нашому прикладі ціна праці становитиме вже не 0,75 дол. за годину, а 0,6 дол. (6: 10), оскільки тепер вона є результатом ділення попередньої ціни денної праці на фактично подовжений робочий день (10 годин).

Зниження ціни праці збільшенням її інтенсивності при не­змінній (а іноді дещо підвищеній) поденній або потижневій оплаті — один з найбільш поширених методів посиленая екс­плуатації робітників, які застосовують у капіталістичних країнах в сучасних умовах.

Тепер у промислово розвинутих капіталістичних країнах пра­цю робітників оплачують на основі фіксованих погодинних ста­вок ціни праці, що дає змогу посилювати експлуатацію робіт­ників. Справа в тому, що значна частина трудящих у капіталі­стичних країнах належить до категорії частково безробітних. Вони забезпечені роботою протягом неповного робочого дня або неповного робочого тижня. При цьому капіталісти, оплачуючи працю частково зайнятих робітників лише за фактично відпра­цьовані ними протягом робочого дня або робочого тижня годи­ни, добувають з їхньої праці додаткову вартість, не доводячи їхню заробітну плату до такого рівня, який забезпечив би їм можливість нормально відтворювати робочу силу.

Почасова форма заробітної плати зазнає дальшого перевті­лення. Перетвореною її формою є відрядна заробітна плата.

Відрядна форма заробітної плати

Найбільш ранньою різновидністю відрядної форми заробітної плати є поштучна заро­бітна плата, або пряма відрядна система заробітної плати. Ця система передбачає пряму пропорційну залежність між зростанням обсягу виробітку і збільшенням за­робітної плати.

На основі досвіду або за допомогою хронометражних спосте­режень за працею робітника встановлюється норма виробітку. Вона звичайно являє собою ту кількість виробів, що її робітник з середнім ступенем інтенсивності праці і майстерності виго­товляє за годину або за день. Визначається також розцінка для оплати праці робітників за виготовлення кожної одиниці товару. Цю розцінку дістають як частку від ділення годинної (або ден­ної) ціни праці на число одиниць продукції, виготовлених про­тягом години (або робочого дня). Припустимо, що ціна години праці робітника, як і раніше, становить 0,75 дол., і робітник, затрачаючи суспільно необхідний час для виробництва певного продукту, виготовляє протягом години 5 одиниць цього продукту. У такому разі поштучна розцінка на виготовлення кожної оди­ниці продукції становитиме 0,15 дол. (0,75:5). Денну заробітну плату робітннка-відрядника, який виготовляє той самий вид про­дукції, визначають множенням числа вироблених ним за день виробів на поштучну розцінку. Тому зрозуміло, що годинний заробіток робітника, який працює із середнім ступенем інтен­сивності і майстерності, дорівнює ціні години його праці (у на­шому прикладі 0,15x5 = 0,75 дол.), а денний його заробіток в кінцевому підсумку зводиться до денної вартості його робочої сили (у нашому прикладі 015x5x8 = 6 дол.). У цьому саме й виявляється справжня суть відрядної заробітної плати як пере­твореної форми почасової заробітної плати.

Відрядна заробітна плата породжує видимість, ніби опла­чується вся праця робітника, уречевлена в продукті, ніби затра­чена робітником праця вимірюється кількістю вироблених ним штук товару і повністю оплачується. Тим самим відносини капі­талістичної експлуатації ще більш вуалюються. Відрядна заро­бітна плата, на відміну від почасової, дає капіталісту можли­вість застосовувати дійовіші заходи щодо підвищення інтенсив­ності праці.

Неодмінна умова функціонування відрядної форми заробіт­ної плати полягає в установленні норми виробітку. Величиною, оберненою нормі виробітку, є норма часу на виготовлення одиниці або партії виробів. Згідно з цими нормами визначається величи­на затрат робочого часу. її беруть як таку, що суспільно необ­хідна і підлягає оплаті в установленому розмірі. Щоб переви­конати норму виробітку і тим самим збільшити свою заробітну плату, робітник змушений працювати з підвищеною інтенсив­ністю. Це полегшує капіталісту підвищення рівня інтенсивності праці на його підприємстві порівняно із середньосуспільною і тим самим посилення ступеня експлуатації робітників. Відрядна оплата певною мірою спонукає робітника додержувати також встановлених вимог до якості продукції, оскільки її видають робітнику тоді, коли вироби, які він виготовляє, мають середню якість. Капіталістична відрядність породжує конкуренцію між робітниками, веде до підвищення інтенсивності їхньої праці, зни­ження їхнього життєвого рівня, зростання безробіття. Капіталі­сти за допомогою відрядності добиваються зростання виробітку за одиницю часу. Одночасно вони підвищують норми виробітку і знижують поштучні розцінки. Усе це призводить до зменшення витрат виробництва з розрахунку на одиницю продукції.

З огляду на розглянуті особливості відрядна форма заробіт­ної плати протягом багатьох десятиліть була для капіталістів вигіднішою, ніж почасова. К. Маркс вказував, що поштучна, тобто відрядна, форма заробітної плати найбільше відповідає капіталістичному способові виробництва.1 В. І. Ленін зазначав, що «заміна почасової плати поштучною є один з найпоширеніших прийомів капіталістичного господарства, яке розвивається; воно досягає цим прийомом посилення інтенсифікації праці і збіль­шення норми надвартості»². Ці положення класиків марксизму-ленінізму знаходять своєрідне історичне підтвердження і в наші дні, коли буржуазія переносить окремі елементи відрядності в почасову форму заробітної плати.