§ 1. Суспільне виробництво і його роль у розвитку людського суспільства

Матеріальне виробництво — основа життя людського суспільства. Процес праці і його основні моменти

К. Маркс і Ф. Енгельс, спираючись на роз­роблені ними діалектичний матеріалізм і від­повідний йому метод наукового пізнання, здійснили революційний переворот в усій науці про суспільство, у тому числі і в полі­тичній економії. Послідовно поширивши діа­лектичний матеріалізм на галузь суспільних явищ і процесів, вони створили нову науку—історичний мате­ріалізм, відкривши тим самим об'єктивну основу життєдіяльно­сті людей.

Суспільне виробництво — основа життя людей. Для того щоб жити, люди повинні мати їжу, житло, одяг тощо. Щоб мати ці блага, вони повинні їх виробляти. К. Маркс і Ф. Енгельс вка­зували, що першим історичним актом було вироблення засобів, необхідних для задоволення потреб людей, вироблення самого матеріального життя ¹.

1 Див.: Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. З, с. 25.

Суспільне виробництво включає в себе процес взаємодії людини з природою (що характеризує стан продуктивних сил) і сукупність економічних відносин, які виникають при цьому (су­спільний бік процесу виробництва). Процес взаємодії людини з природою є процес праці, який завжди відбувається в певній су­спільній формі. Процес праці передбачає такі моменти: 1) праця людини, 2) предмет праці і 3) засоби\ праці. Цей процес є про­цесом свідомої, доцільної діяльності Людей, за допомогою якої вони видозмінюють предмети зовнішньої природи і пристосо­вують їх для задоволення своїх потреб. Праця—виняткове на­дбання людини. Людина — і в цьому одна з головних її відмін­ностей від тварини — працює усвідомлено, вона опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою, ви­робляє й відтворює необхідні їй засоби існування. Мета її трудо­вої діяльності в самій своїй основі об'єктивно обумовлена. Ви­робляючи необхідні їм предмети, речі, люди пізнають закони природи і відповідно до них примушують природу служити собі, добиваються дедалі більшого панування над нею.

Впливаючи на зовнішню природу і змінюючи її, люди змі­нюють і власну природу: розвивають здібності до праці, збага­чують свої знання, розширюють можливості їх використання. Значення праці для розвитку людини величезне. Праця, писав Ф. Енгельс, є «...перша основна умова всього людського жит­тя, і до того ж у такій мірі, що ми в певному розумінні повинні сказати: праця створила саму людину» ¹.

¹ Маркс /(., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с, 453.

Речовина природи, на яку людина впливає.в процесі праці, є предметом праці. Предмет праці, що вже зазнав впливу люд­ської праці, але призначений для дальшої обробки, називають сирим матеріалом, або сировиною. При цьому треба мати на і увазі, що не кожний предмет праці є сировиною, хоч кожний І сирий матеріал завжди є предмет праці. Наприклад, вугільний [ пласт у шахті або руда в руднику — предмет праці, але не сиро­вина, бо вони ще не зазнали впливу людської праці. Добуті з пласта вугілля чи руда, направлені для подальшої переробки, стаючи сировиною, є водночас і предметом праці.

Те, чим людина впливає на предмет праці, називають засо­бами праці. Вирішальна роль серед них належить знаряддям праці, механічні, фізичні і хімічні властивості яких людина ви­користовує відповідно до своєї мети. Буде річ знаряддям чи предметом праці в кожному конкретному випадку залежить від того, як її використовує людина. З часу виготовлення знарядь праці й починається власне людська праця.

Засобами праці в ширшому розумінні слова є всі матеріальні умови праці, без яких вона не може здійснюватися. Загальною умовою праці є земля, матеріальними умовами праці є також ' виробничі будівлі, дороги, канали тощо. Результати суспільного І пізнання природи втілюються в засобах праці і процесах вироб­ничого застосування їх, у техніці і технології. Рівень розвитку техніки (і технології) є головним показником ступеня оволодіння суспільством силами природи.

Засоби праці і предмети праці в сукупності становлять засо­би виробництва. Засоби виробництва і праця людини нерозривно взаємозв'язані і взаємозумовлені. Знаряддя праці як обов'язко­вий елемент будь-якого трудового процесу завжди є продуктами минулої праці (якщо не говорити про перші необроблені камін­ня і сучки, що їх первісні люди брали в природи в готовому вигляді). Але без контакту'з живою працею вони не можуть відігравати відведену їм роль, втрачають своє значення. Ні пред­мети праці, ні засоби праці не існують самі собою, якщо їх не залучили до процесу живої праці. У свою чергу, і сама трудова діяльність людини не існує без засобів виробництва. Отже, про­цес праці — не механічне поєднання трьох основних її моментів. Тільки в органічній єдності цих взаємозумовлених моментів здійснюється людська праця, вирішальним фактором якої є са­ма людина, її доцільна діяльність. Людина виступає як провідна сила в процесі взаємодії з навколишньою природою. Вона при­стосовує предмети праці для задоволення своїх потреб, або, інак­ше кажучи, створює матеріальні блага — їжу, одяг, житло та інші предмети особистого споживання, а також знаряддя праці, сировину, допоміжні матеріали та інші засоби виробництва, тобто предмети виробничого споживання. Результатом процесу праці завжди є продукт праці. Таким чином, праця, що розгля­дається з погляду її кінцевих результатів, виступає як продук­тивна праця, а процес праці — як процес виробництва.

Такими є суть і загальні ознаки праці взагалі, незалежно від суспільної форми, в якій вона здійснюється.

Суспільне виробництво І дві його сторони: продуктивні сили І виробничі відносини

Процес праці завжди здійснюється індивіда­ми, але, як зазначав К. Маркс, індивідами, що виробляють у суспільстві і завдяки су­спільству. Тільки в колективі можуть розви­ватися творчі здібності людини та її індиві­дуальність. У межах колективу створювали­ся, удосконалювалися і дедалі більше диференціювалися зна­ряддя праці, відкривалися нові предмети праці. З розвитком виробництва взаємозалежність людей не зменшується, а багато­разово підсилюється. Справді, сучасна людина не спроможна сама створити все необхідне їй — житло, їжу, одяг, книжки та багато інших предметів споживання, а також засоби праці. Водночас з поступальним рухом виробництва незмірно зростає значення знань і досвіду людей у розвитку продуктивних сил суспільства. Усе це означає, що безумовною передумовою про­цесу праці завжди виступає суспільство, а не ізольований від нього індивід. Виробництво є завжди суспільне виробництво.

К. Маркс відкрив дві нерозривно пов'язані між собою сторо­ни суспільного виробництва: продуктивні сили і виробничі відно­сини. До продуктивних сил належать засоби виробництва і люди, що мають певний виробничий досвід, навички праці і приводять ці засоби виробництва в дію. Люди — основний елемент продук­тивних сил суспільства. Продуктивні сили виступають як про­відна сторона суспільного виробництва. Рівень розвитку продук­тивних сил характеризується мірою суспільного поділу праці і відповідним розвитком засобів праці, насамперед техніки, а також мірою розвитку виробничих навичок і наукових знань людей. Тому продуктивні сили неправильно ототожнювати лише з технікою або тільки з елементами природи.

Продуктивні сили існують лише як суспільні продуктивні сили. Виробництво, як було вже зазначено, завжди має суспіль­ний характер. Вступаючи в активну взаємодію з природою, люди одночасно вступають і в суспільні відносини між собою, через які тільки й можлива сама ця взаємодія. Певні зв'язки і відно­сини, в які незалежно від їхньої волі і свідомості вступають лю­ди у процесі матеріального виробництва, називають суспільно-виробничими, або економічними, відносинами.

Суть виробничих відносин

Суспільно-виробничі відносини відрізняють­ся від тих відносин у виробництві, які мож­на назвати техніко-виробничими. Техніко-виробничі відносини — це відносини між людьми, зумовлені розстановкою їх у виробництві, що визначається лише техноло­гією або технікою, організацією процесу виробництва. Але будь-яка розстановка людей у виробництві уже передбачає, що люди перебувають у певних суспільних відносинах.

Економічні відносини є насамперед відносини власності, що диктуються самим процесом виробництва. Вироблені матеріаль­ні блага повинні бути споживані. Проте, щоб споживати який-небудь продукт, люди спочатку повинні його привласнити. Без привласнення немає й виробництва. «Всяке виробництво,— писав К. Маркс,— є привласнення індивідуумом предметів природи в межах певної суспільної форми і за її допомогою. В цьому розумінні буде тавтологією сказати, що власність (привласнен­ня) є умова виробництва» ¹.

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 12, с. 671.

Привласнення засобів виробництва породжує особливі су­спільні взаємовідносини людей. Ці взаємовідносини людей, що відповідають їхньому ставленню до засобів виробництва і ре­зультатів праці як до своїх або як до чужих, називаються відно­синами власності. Названі відносини є необхідною умовою уча­сті людей у сукупному виробництві засобів до життя та їхньому використанні. Тому їх називають економічними, виробничими.

Відносини власності завжди пов'язані з речами, тобто із за­собами і предметами праці, а також із результатом праці — продуктом. Це означає, що відносини власності є відносини лю­дини до іншої людини через речі. Відносини власності являють собою об'єктивні матеріальні, економічні відносини людей одних до одних у процесі виробництва, що виявляються в їхньому ста­вленні до засобів виробництва і результатів праці як до своїх чи як до чужих. Ф. Енгельс відмічав, що «політична економія має справу не з речами, а з відносинами між людьми...» ¹, хоча ці відносини неодмінно перебувають у зв'язку з речами, а за певних умов навіть виступають в уречевленому вигляді.

Відносини власності становлять суть виробничих відносин і розрізняються за своїм типом. Якщо все суспільство в цілому ставиться до засобів, предметів і результатів праці як до своїх, то в наявності тип суспільної власності. Коли до даних умов суспільного виробництва (тобто до засобів і предметів праці) як до своїх фактично ставиться тільки частина суспільства, окремі його групи чи навіть окремі особи, а решта насправді усунена від привласнення цих умов виробництва, то в наявності тип при­ватної власності.

Буржуазні теоретики звичайно зводять відносини власності до правових, вольових відносин людей до речей, вихолощуючи соціальио-економічний зміст власності. На цій підставі вони про­голошують один певний тип власності, а саме приватну влас­ність, природним правом людини і тому вважають її священною і недоторканною.

Ревізіоністи розглядають власність тільки як зовнішній, юри­дичний вияв певного типу виробничих відносин, а не їхню суть. К. Маркс і Ф. Енгельс, розглядаючи відносини власності, не раз підкреслювали, що юридичні відносини — це тільки відображен­ня тих об'єктивних економічних відносин, які властиві кожному даному способу виробництва. Тільки так і можна розуміти зау­важення К. Маркса про те, що відносини власності (як право власності) є юридичним виявом виробничих відносин².

¹ Маркс /0, Енгельс Ф. Твори, т. 13, с. 467. ? Див.: шач жг, т. 16, с. 27.

В основі всієї системи виробничих відносин, або, що те саме, відносин власності в широкому розумінні, лежать відносини власності на засоби виробництва. Від типу власності на засоби виробництва залежать зміст і конкретне поєднання загальних і часткових економічних інтересів членів суспільства, його со­ціальна структура, місце і становище людей у суспільному ви­робництві.