1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 2, с 349.

Розглядуваний з точки зору речового змісту капітал існує у вигляді певної суми грошей у руках капіталіста, у вигляді засобів виробництва, куплених ним, а також у формі готових товарів, вироблених на капіталістичному підприємстві. Капітал постійно змінює свою речову форму. Але в якій би формі він не виступав, суть його лишається без змін: капітал завжди виражає відносини експлуатації, привласнення його власником додаткової праці найманих робітників.

Самі гроші, засоби виробництва, життєві блага не є капіта­лом. Так, заробітна плата робітника і життєві блага, які він купує, не є капітал. Заробітну плату робітник використовує для купівлі матеріальних благ, необхідних для збереження його жит­тєдіяльності. Життєві блага робітник і його сім'я споживають безпосередньо. Не є капіталом також засоби виробництва дріб­них товаровиробників і продукти їхньої праці. Гроші, засоби виробництва, життєві блага перетворюються в капітал лише тоді, коли їх застосовують для одержання додаткової вартості, коли їх використовують як засіб експлуатації.

Буржуазні економісти при визначенні капіталу вихолощують його соціальну, класову суть, ототожнюють капітал з грошима абіо із засобами виробництва як речовими факторами будь-якого виробництва. Так, французький вульгарний економіст першої половини ХIX ст. Ф. Бастіа писав: «Знаряддя, матеріали, запа­си — ось що Робінзон, без сумніву, назве своїм капіталом... Ста­немо тепер у центр суспільного устрою. Капітал і тут також складається з робочих інструментів, матеріалів і припасів, без яких ніхто, ні самостійно, ні в суспільстві, не міг би виконати ніякої тривалої роботи». Сучасний американський економіст П. Самуельсон у підручнику «Економія» розглядає капітал лише як «опосереднюючий фактор виробництва», тобто як «ка­пітальні блага, що їх виробляє сама економічна система». Інші американські економісти вважають капіталом все, що відіграє корисну роль у виробництві: засоби виробництва, землю, корис­ні копалини, предмети споживання, робочу силу.

Таким чином, буржуазні економісти розглядають капітал як вічну, позаісторичну категорію, оскільки речі, засоби виробни­цтва існують у будь-якій суспільно-економічній формації. Нату­ралістичне трактування капіталу позбавляє його соціального змісту. «Це,—писав В. І. Ленін,—найхарактерніша риса бур­жуазних філософів — приймати категорії буржуазного режиму за вічні і природні, через те вони і для капіталу беруть такі ви­значення, як, наприклад, нагромаджена праця, що служить для дальшого виробництва,— тобто визначають його як вічну для людського суспільства категорію, замазуючи таким чином ту особливу, історично визначену економічну формацію, коли ця нагромаджена праця, організована товарним господарством, по­трапляє в руки того, хто не працював, і служить для експлуатації чужої праці» ¹.

¹ Ленін В. /. Повн. зібр. творів, т. 1, с. 207.

Сучасні буржуазні економісти намагаються використати на­туралістичне визначення капіталу для заперечення відмінностей між двома протилежними соціально-економічними системами — капіталізмом і соціалізмом. Але, як показав ще К. Маркс, засоби виробництва, будучи матеріальним фактором будь-якого проце­су праці, лише в умовах буржуазного суспільства перетворю­ються в капітал, у знаряддя привласнення додаткової праці найманих побітників.

Постійний і змінний капітал

Капіталіст, організовуючи виробництв пере­творює свій капітал (що виступає спочатку в грошовій формі) у фактори процесу праці — у засоби виробництва і робочу силу, таким чином, засоби виробництва і робоча сила, придбані капіталістом,— це лише ін­ша форма існування первісної капітальної вартості.

Засоби виробництва і робоча сила є різними факторами про­цесу праці, і тому вони відіграють неоднакову роль в утворенні вартості продукту. У процесі праці робоча сила споживає засоби виробництва і створює новий продукт. Наприклал, використовуючи прядильний верстат і бавовну, робітник виробляє нову споживну вартість — пряжу. Засоби виробництва виступають як необхідний елемент процесу виробництва нового продукту, нової споживної вартості. У процесі виробництва робітник приєднує до предмету праці нову вартість. Вартість засобів виробництва у процесі праці зберігається, переходить на готовий продукт. Це відбувається тому, що споживна вартість засобів виробництва витрачається для виробництва інших споживних вартостей. Наприклад, у процесі переробки бавовни її споживна вартість зникає і утворюється споживна вартість пряжі. Тому вартість бавовни зберігається у споживній вартості пряжі.

Отже, засоби виробництва, втрачаючи первісну форму своєї споживної вартості, зберігають свою вартість, яка в процесі праці переноситься на новий продукт. Зрозуміло, на новий продукт може бути перенесена тільки та вартість засобів виробни­цтва, яку вони самі мають.

Збереження колишньої вартості, тобто перенесення вартості засобів виробництва на новий продукт, здійснюється одночасно з приєднанням робітником до предмета праці нової вартості. Цей подвійний результат виробництва — перенесення старої варто­сті і створення нової — досягається робітником завдяки подвій­ному характеру самої праці. Водночас він своєю конкретною працею створює споживну вартість і переносить на неї вартість засобів виробництва, а абстрактною працею створює нову вар­тість, приєднуючи її до колишньої вартості.

Відмінність між двома сторонами єдиного трудового проце­су — перенесенням колишньої вартості і створенням нової — на­очно виявляється, коли зростає продуктивність праці. Припусти­мо, що продуктивність праці робітника зросла в 2 рази, внаслі­док чого він за той самий час виробив продуктів у 2 рази більше, ніж раніше, вдвоє більше переробив сировини і тому вдвоє біль­ше переніс старої вартості. Але величина нової вартості (усієї маси продукції), створеної ним за той самий час, що й раніше, не змінилася, і тому до кожної одиниці продукції він приєднав тепер у 2 рази менше нової вартості. Отже, та сама праця за однакові проміжки часу створює рівні вартості, як би не зміню­валася його продуктивність. Водночас із зміною продуктивності та сама праця за однакові проміжки часу переносить на продукт різну за величиною вартість.

Нова вартість, створювана працею найманого робітника, мі­стить у собі еквівалент вартості його робочої сили і додаткову вартість. Робітник не переносить, а виробляє еквівалент вартості своєї робочої сили. У процесі праці використовується не вартість, а споживна вартість робочої сили. Гроші, що їх авансує капіталіст на купівлю робочої сили, робітник витрачає на придбання необхідних йому життєвих засобів. Виробляючи еквівалент вартості своєї робочої сили, робітник тим самим створює умови для свого існування.

Ту частину капіталу, яка перетворюється в засоби виробни­цтва і в процесі праці не змінює величини своєї вартості, К. Маркс назвав постійним капіталом.

Ту частину капіталу, яка перетворюється на робочу силу і в процесі виробництва змінює свою вартість (оскільки робоча сила відтворює еквівалент своєї вартості і понад того створює додаткову вартість), К. Маркс назвав змінним капіталом.*

* Додаткову вартість К. Маркс позначив буквою m (початкова буква слова mehrwert, що означає сдодаткова вартість»); постійний капітал — бук­вою с (початкова буква слова constant, що означає «постійний»); змінний капітал — буквою v (початкова буква слова variable, що означає «змінюва­ний»).

З точки зору процесу праці складові частини капіталу роз­різняють як об'єктивні і суб'єктивні фактори, як засоби вироб­ництва і робоча сила, а з точки зору процесу збільшення варто­сті їх розрізняють як постійний і змінний капітал. Вартість постійного капіталу, тобто споживаних у виробництві засобів виробництва, лише зберігається в попередніх розмірах у гото­вому продукті. Вартість, затрачена на змінний капітал, яка до­рівнює вартості купленої капіталістом робочої сили, зростає в процесі виробництва, бо робітник, докладаючи свою працю, створює нову вартість, яка дорівнює величині не тільки змінного капіталу, а й додаткової вартості. Додаткова вартість є, отже, приростом лише змінного капіталу. Величину новоствореної вар­тості можна записати формулою v + m, де v — відтворена вартість робочої сили, a m— додаткова вартість.

Таким чином, формула вартості товарів (W), створюваних на капіталістичних підприємствах, має такий вигляд: W=c + v4-m. Ця вартість відображує виробничі відносини буржуазного суспільства, експлуатацію найманих робітників капіталістами.

Норма і маса додаткової вартості

Маса додаткодої вартості, що її привласнює капіталіст, є абсолютна величина додатко­вої вартості. Віденосна величина додаткової вартості, або ступінь зростання змінного ка­піталу, визначається відношенням додаткової вартості до змін­ного капіталу . Це відношення, виражене в процентах, К. Маркс назвав нормою додаткової вартості і позначив знаком т'.

Вартість змінного капіталу дорівнює вартості купленої капі­талістом робочої сили, а вартість останньої визначає розміри необхідної праці робітника. Інакше кажучи, змінний капітал від­творюється протягом необхідного робочого часу необхідною пра­цею робітника. Додаткова вартість створюється в додатковий час додатковою працею робітника. Тому додаткова вартість від­носиться до змінного капіталу як і додаткова праця — до необ­хідної праці, або

У першому випадку норма додаткової вартості виражається у формі уречевленої праці, у другому випадку — у формі поточної праці. Відношення додаткової праці до необхідної виражає ступінь експлуатації виробника власником засобів виробництва в будь-якому антагоністичному суспільстві. Відношення додаткової вартості до змінного капіталу є специфічна форма вираження ступеня експлуатації найманих робітників капіталістами. «... Норма додаткової вартості, — писав К. Маркс,—є точний вираз сту­пеня експлуатації робочої сили капіталом, або робітника капі­талістом»¹.

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 213.

Норма додаткової вартості показує, як розподіляється новостворена вартість (v + m) між капіталістом і найманим робітни­ком, а також яку частину робочого дня робітник працює на себе, а яку — на капіталіста. Якщо робітник половину робочого дня працює на себе, а половину — на капіталіста, ступінь експлуа­тації дорівнюватиме 100%.

.. В. І. Ленін у статті «Заробітки робітників і прибуток капіталістів у Ро­си» навідані, шо характеризують ступінь експлуатації робітників у доре­волюційній Росії. В. І. Ленін показав, що робітник створював за рік нових вартостей на 498 крб. З цієї суми 246 крб. капіталіст віддавав робітникові у вигляді заробітної плати, а 252 крб. становили прибуток капіталіста Порів­нюючи заробіток робітника і прибуток капіталіста, В. І. Ленін зазначав, що робітник менше половини дня працював на себе, а більше половини дня— на капіталіста. Ступінь експлуатації робітників у дореволюційній Росії таким чином, перевищував 100%.

При даній вартості робочої сили норма додаткової вартості визначає масу додаткової вартості, що її виробляє окремий ро­бітник. Чим виший ступінь експлуатації, тим більша маса до­даткової вартості. Залежність маси додаткової вартості від ступеня експлуатації відображує така формула:

Звідси m = v Х m'. Отже, маса додаткової вартості дорівнює ве­личині авансованого змінного капіталу, помноженого на норму додаткової вартості. Вона залежить від норми додаткової вар­тості і кількості зайнятих робітників.

З розвитком капіталізму норма додаткової вартості підвищується. Це означає, що експлуатація робітників підсилюється. Так, норма додаткової вартості в обробній промисловості США в 1909 р. дорівнювала 130% а в 1929 р. вона становила 158—188, у 1953 p.—240, а в 1966 p.—314%.

Зростання ступеня експлуатації робітників зумовлено нена­ситною жадобою привласнення капіталістами додаткової вар­тості, а також конкурентною боротьбою між ними. Підвищення норми додаткової вартості капіталісти досягають двома шля­хами: виробництвом абсолютної додаткової вартості і виробни­цтвом відносної додаткової вартості.