1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 192.

Необхідний і додатковий робочий час

Робочий день поділяється на дві частини. Одну, частину робочого дня становить той час, протягом якого робітник виробляє ек­вівалент вартості робочої сили. Цей час К. Маркс назвав необхідним робочим часом, а працю, що витра­чається протягом цього часу,— необхідною працею.

Другу частину робочого дня становить додатковий робочий час, тобто робочий час, продовжений за межі необхідного робочого часу. Праця, затрачена протягом додаткового робочого часу, є додатковою працею. В умовах капіталізму цією працею ство­рюється додаткова вартість. Додаткова праця і створюваний нею додатковий продукт (тобто продукт понад необхідний для існу­вання працівника) властиві будь-якому суспільству, а додаткова вартість — лише капіталізму. Тільки при капіталізмі додатко­вий продукт стає матеріальним носієм додаткової вартості. Це пояснюється тим, що капіталізм є загальною формою товарного виробництва, робоча сила при цьому стає товаром. Тому необ­хідний продукт в умовах капіталізму стає матеріальним носієм вартості, еквівалентної вартості робочої сили, а додатковий про­дукт—матеріальним носієм додаткової вартості. Додаткова вартість — специфічна форма додаткового продукту, що створю­ється працею найманих робітників і безплатно привласнюється капіталістами. Вона характеризує виробничі відносини між бур­жуазією і пролетаріатом, що виражають експлуатацію найма­них робітників капіталістами.

Додаткова вартість є джерелом доходів експлуататорських класів буржуазного суспільства — капіталістів і великих земле­власників. На додатковій праці найманих робітників грунтує­ться капіталістичний лад.

Експлуатація людини людиною не є породженням капіталі­стичного способу виробництва, вона існувала й раніше, в умовах рабовласницького ладу і феодалізму. Проте кожній суспільно-економічній формації, що грунтується на приватній власності на засоби виробництва і експлуатації людини людиною, властива своя специфічна соціальио-економічна форма організації і при­власнення експлуататорами додаткової праці, своя специфічна форма привласнення і використання результатів цієї праці. Так, в основі експлуатації кріпаків було поєднання економічного і по­заекономічного примусу до гіраці. В умовах капіталізму панує економічний примус виробника до праці. Наймані робітники віль­ні від особистої залежності. Але, позбавлені засобів виробництва і засобів існування, вони змушені продавати свою здатність до праці капіталісту. Не працюючи на капіталіста, не створюючи додаткової вартості, найманий робітник не може існувати, бо він не матиме засобів для задоволення своїх життєво необ­хідних потреб. Тим самим найманий робітник, не будучи влас­ністю того чи іншого окремого капіталіста, належить усьому класу капіталістів у цілому і, по суті, його праця має приму­совий характер. Система найманої праці — це система найманого рабства.

Характерна риса капіталістичної експлуатації полягає в за­маскованому, завуальованому характері примусової праці най­маного робітника. Особиста свобода робітника і продаж ним сво­єї робочої сили затушовують, маскують примусовий характер його праці, залежність робітника від капіталіста, безплатне при­власнення останнім додаткової праці робітника.

Особливість капіталістичної експлуатації, що випливає з са­мого характеру капіталістичного виробництва, полягає в безмеж­ній гонитві за додатковою працею. Тут жадоба додаткової праці, додаткової вартості, яка набуває загальної грошової форми і мо­же нагромаджуватися в будь-якій кількості, є ненаситною. Без­межне прагнення до привласнення результатів додаткової праці породжує нові, небачені раніше методи експлуатації праці капі­талом.